Skip to main content

Full text of "Літопис Самовидця"

See other formats


сяжовидца 







АКАДЕМІЯ НАУК 
УКРАЇНСЬКОЇ РСР 
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ 



ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ 


Редакційна колегія: 

академік АН УРСР А. Д. СКАБА (відповідальний редактор), 
член-кореспондент АН УРСР І. О. ГУРЖІЙ, 
доктор історичних наук В. А. ДЯДИЧЕНКО 



самовидця 

ВИДАННЯ ПІДГОТУВАВ 

КАНДИДАТ ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК Я. І. Д З И Р А 


ВИДАВНИЦТВО «НАУКОВА ДУМКА» 
КИЇВ - 1971 


Літопис Самовидця — одна з найвидатніших історіографічних 
пам’яток і одне з найдостовірніших історичних джерел XVII ст., 
самобутня й оригінальна пам’ятка української мови та літерату¬ 
ри. Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить 
цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, ро¬ 
сійського, польського та інших народів другої половини XVII ст. 
Багато з цих відомостей мають унікальний характер. - 

Видання розраховане на істориків, філологів, етнографів, 
викладачів та студентів вузів, учителів і широке коло читачів. 


Рецензент 

кандидат історичних наук /. Л Бутич 


Редакція історичної та археологічної літератури 
Зав редакцією Г. М. Терлецька 



ПЕРЕДМОВА 


У радянській історичній науці чільне місце посідає джерело» 
знавство, яке досліджує й аналізує документальні матеріали, 
їх походження, достовірність, фактичну цінність, розкриває 
особливості відбиття ними дійсності, розробляє методику ви¬ 
вчення, аналізу та використання їх. 

Як відомо, кожному періоду історії властиве певне коло 
історичних джерел, зміст і форма яких обумовлені характером 
суспільного ладу, відповідним рівнем матеріальної і духовної 
культури, технікою письма тощо. Для вивчення історичного 
процесу як єдиного цілого необхідне дослідження різних видів 
джерел, в яких відбилась вся сукупність явищ суспільного жит¬ 
тя, всі його сторони в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості. Кож¬ 
ний вид документальних матеріалів по-своєму розкриває певні 
сторони історичного процесу. 

Основоположники марксизму-ленінізму глибоко вивчали і 
широко використовували в своїх працях історичні джерела. 
Значну увагу К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна привертали 
праці окремих видатних російських та українських істориків, 
наукові праці яких базуються на багатій історичній джерельній 
основі, в тому числі й літописах. 

В. І. Ленін указував на те, що праці буржуазних вчених 
у спеціальних галузях окремих наук, у тому числі й історичної, 
можуть мати цінні фактичні матеріали, солідну джерельну 
основу. Тому він настійно вимагав від дослідників-марксистів 
грунтовно і глибоко оволодівати досягненнями буржуазної' нау¬ 
ки, засвоїти все те цінне, що є в історіографії минулих епох. 

Радянські історики всебічно вивчають документальні дже¬ 
рела. Марксистсько-ленінська історична наука є спадкоємцем 
і продовжувачем прогресивних течій у розвитку джерелознавства. 

За роки Радянської влади багато зроблено щодо виявлення, 
вивчення і видання джерел. Велика Жовтнева соціалістична 
революція відкрила широкі можливості для розвитку археоіра- 


5 



фії. З того часу документальні багатства почали інтенсивно ви¬ 
користовуватися радянською історичною наукою. 

Завдяки ленінському декретові «Про реорганізацію і центра¬ 
лізацію архівної справи» (1 .VI 1918) був створений єдиний дер¬ 
жавний архівний фонд. У свою чергу, Рада Народних Комісарів 
УРСР у квітні 1920 р. прийняла спеціальну ухвалу про наці¬ 
оналізацію і централізацію архівної справи на Україні. 

Археографічну роботу вели спеціальні науково-видавничі від¬ 
діли комісій по історії Жовтневої революції РКП (б) (істпартів), 
комісій з історії комсомолу, комісій з історії профспілок (іст- 
профів) спільно з Головархівом, Музеєм революції УРСР та 
іншими закладами. Значну роботу в галузі археографії про¬ 
водили наукові заклади АН УРСР, зокрема організована в 
1919 р. Археографічна комісія. 

Радянські археографи створили багату документальну базу 
для вивчення вітчизняної та зарубіжної історії. Вони абагачу- 
ють історичну науку цінними матеріалами з історії економічного, 
політичного та культурного розвитку народів Росії, з історії 
їх боротьби проти соціального та національного гніту, за встанов¬ 
лення і зміцнення влади Рад, за побудову соціалізму і комуніз¬ 
му в СРСР. 

Уже в перші роки Радянської влади було видано ряд доку¬ 
ментальних збірників, а також опубліковано значну кількість 
історичних матеріалів у журналах. Згодом археографічна робота 
розширюється і поглиблюється. Рік у рік збільшується кіль¬ 
кість наукових археографічних видань, збагачується їх тематика. 

Серед опублікованих на Україні документальних збірників 
слід назвати: «Український археографічний збірник» (К., 1927); 
«Українські грамоти» (К-, 1928); «Історія України в документах 
і матеріалах» (К., 1939, 1941); «Воссоединение Украиньї с Россией» 
(М., 1953, 1954); «Революція 1905—1907 рр. на Україні» (К., 
1955); «Великая Октябрьская социалистическая революция на 
Украине» (К-, 1957); «Радянське будівництво на Україні в роки 
громадянської війни» (К., 1957, 1962); «Культурне будівництво в 
Українській РСР. 1917—1960» (К-, 1957, 1961); «Під прапором 
Жовтня» (Львів, 1957, 1964, 1967); «Шляхом Жовтня» (Ужгород, 
1959); «Рабочее движение на Украине в годн революционного 
подьема. 1910—1914 гг.» (К-, 1960); «Отмена крепостного права 
на Украине» (К-, 1961); «Проммшленность и рабочий класе Укра- 
инской ССР в период восстановления народного хозяйства» (К., 
1964); «Суспільно-політичний рух на Україні в 1856—1864 рр.» 
(К-, 1963, 1964); «Історія колективізації сільського господарства 
Української РСР. 1917—1937» (К-, 1962, 1965); «Гражданская 
война на Украине. 1918—1920» (К-, 1967). Всі ці видання діста¬ 
ли високу оцінку наукової громадськості, їх широко викорис¬ 
товують науковці, викладачі, студенти, працівники музеїв, ар¬ 
хівів, пропагандисти. 



Проте джерельні матеріали досі друкувались в основному 
« тематичному плані. Давно назріла потреба опублікувати цілу 
серію важливих документів до основних етапів історії укра¬ 
їнського народу. Це дасть можливість значно розширити докумен¬ 
тальну базу історичних досліджень, збагатити їх додатковими 
фактами, даними. 

До серії повинні ввійти: літописи, хроніки, щоденники, 
діаріуші, мемуари, записи чужоземців тощо. 

Серед українських джерел минулих періодів -особливе місце 
займають літописи. Своєрідність цих джерел полягає в тому, 
що вони є пам’ятками не тільки історіографії, айлітературознав- 
ства. Цінними історичними джерелами з історії України до 

XVII ст. є так звані західноруські літописи, особливо Супра- 
сльський, Баркулабівський і Биховця. Серед українських лі¬ 
тописів важливими джерелами є також Густинський, Львівсь¬ 
кий, Межигірський, Острозький, Підгорецький, Хмільницький 
літописи, хроніка Леонтія Боболинського та ін. У цих пра¬ 
цях є відомості про виникнення українського козацтва, селянсь¬ 
кі повстання, Брестську унію, відносини України з Російсь¬ 
кою державою, Польщею, Кримським ханством, Туреччиною. 

Окрему групу становлять козацько-старшинські літописи 
XVII—XVIII ст. Автори їх використали широке коло джерел: 
щоденники очевидців і учасників подій, літописні матеріали, 
грамоти, універсали, польські хроніки та ін. Найцінніші відо¬ 
мості з історії України XVII — початку XVIII ст. подають лі¬ 
тописи Самовидця, Г. Граб’янки, С. Величка. У них широко роз¬ 
повідається про визвольну війну українського народу 1648— 
1654 рр., його боротьбу проти польсько-'шляхетських, турець¬ 
ко-татарських загарбників, містяться дані про селянсько-козаць¬ 
кі повстання на Україні в другій половині XVII ст. і на початку 

XVIII ст , зібрані факти з історії Росії, Польщі, Швеції, Угор¬ 
щини, Молдавії, Волощини, Криму, Туреччини. 

Відомими історичними джерелами XVII—XVIII ст. є київсь¬ 
кий «Синопсис», хроніка Ф. Сафоновича, «Коротке описання 
Малоросії», «Короткий літопис Малої Росії» В. Рубана, літопис 
Я- Лизогуба, праці П.Симоновського, С. Лукомського, Г. Міллера, 
С. Митецького, О. Рігельмана, «История руссов». Хоч частина 
названих праць має компілятивний характер, проте вони є також 
джерелами з історії України та історіографії. 

Певне значення для пізнання минулого України мають 
мемуари XVI—XVII ст. Вони великою мірою доповнюють того¬ 
часні літописи і хроніки, а також дають уявлення про ідейно-по¬ 
літичні та історичні погляди представників тих чи інших кіл 
панівних класів. З історії України XVI—XVII ст. е значна кіль¬ 
кість мемуарів, написаних переважно іноземцями. До них нале¬ 
жать мемуари Михалона Литвина, француза Блеза де Віжеиера, 
{польського шляхтича Леонарда Городецького, щоденники Еріха 


7 




Лясоти, Г. Боплана, Й. Єрлича, Якова Собеського, домінікансь¬ 
кого ченця Симеона Окольського, К. Г. Гаммердерфера, Й. К- Ен- 
геля. Серед джерел XVIII ст. українського походження можна 
назвати мемуари М. Ханенка, Я. Марковича, П. Апостола. 

Як і більшість видатних пам’яток давньої української історіо¬ 
графії, літописи через певні історичні обставини кілька сторіч 
пролежали (а деякі і досі зберігаються) у рукописах. Частина 
з них дійшла до наших днів у різних пізніших списках, чимало 
загинуло назавжди. 

Лише з 40-х років XIX ст. почалося публікування цих важ¬ 
ливих історичних джерел. З багатьох українських літописів у 
свій час були опубліковані: «Летопись Самовидца» (М., 1846), 
«Летописное повествование о Малой России» О. Рігельмана 
(М., 1847), «Летопись Самоила Величка» (К., 1848, 1853, 1855, 
1864), «Летопись Грабянки» (К., 1854), «Краткое описание Ма- 
лороссии» (К., 1878). Проте ці видання були малотиражні. Вони 
мають чимало текстуальних перекручень, неточностей, у них 
не враховані всі списки, немає належних коментарів, сам текст 
передавався без наукових правил публікації документів. 

Враховуючи важливість цих джерел, а також те, що поперед¬ 
ні видання їх стали бібліографічною рідкістю, Інститут історії 
АН УРСР запланував підготувати і опублікувати найближчим 
часом, крім «Літопису Самовидця», який відкриває серію «Дже¬ 
рела з історії України», літописи Г. Граб’янки, С. Величка, 
«Короткий опис Малоросії» і Густинський літопис. 

Видання кожного літопису матиме грунтовну передмову, 
відповідні коментарі, ілюстративний матеріал, іменний та гео¬ 
графічний .покажчики. 


Редакційна колегія 



ВСТУП 


Літопис як своєрідна форма історичного й літературного твору 
має свою давню традицію, що починається ще за часів Київської 
Русі. Загальновідомо, якого високого розвитку досягла літописна 
справа в межах теперішньої України у XI—XIII ст. 

Літописна література дуже бурхливо розвивається за обставин, 
коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в 
його історії. Серед представників освічених шарів народу тоді 
з’являється потреба записати основні моменти цих подій. Щось 
подібне відбувалось і на Україні в другій половині XVII ст. у 
зв’язку з соціальним і національним рухом українського народу, 
особливо його боротьбою проти польсько-шляхетського гніту. 
Українське літописання XVII—XVIII ст. поєднало літописні тра¬ 
диції Київської Русі, широко використовуючи західноєвропейські 
джерела, насамперед польські, німецькі та французькі. 

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана 
Хмельницького проти шляхетської Польщі є центральною темою 
всіх українських літописів другої половини XVII—XVIII ст. 

З XVII ст. до наших днів збереглось небагато літописних творів. 
Серед них можна назвати Хмільницький, Львівський, Чернігів¬ 
ський, Густинський, Межигірський, «Хроніку» Сафоновича. Чимало 
літописів XVII ст.- загинуло, очевидно, назавжди, залишились тіль¬ 
ки окремі згадки про них в літературі пізнішого часу. 

Однією з найвидатнїших історіографічних пам’яток і одним з 
найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Само¬ 
видця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський 
характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., 
такими, як ліюписи Граб’янки і Величка, праця Самовидця 
є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю 
явищем української писемності XVII ст. Як історичне джерело 
(його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить пові¬ 
домлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних доку¬ 
ментах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова 
і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних 



прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не 
дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поши¬ 
рена на Україні. 

Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літера¬ 
турознавців, мовознавців, любителів старовини. Як історичне дже¬ 
рело його не обминає жоден історик, що вивчає історію україн¬ 
ського народу другої половини XVII ст. Літопис Самовидця за¬ 
лишив глибокий слід в українській історіографії та літературі 
XVIII— XX ст. v 

Високу оцінку праці Самовидця дали відомі українські історики, 
філологи, письменники: Т. Шевченко, О. Бодянський, М. Макси¬ 
мович, М. Костомаров, О. Левицький, В. Іконников, І. Франко, 
Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Возняк та ін. 

На відміну від інших літописів про цей твір є величезна науко¬ 
ва критична література. Найважливішими працями про літопис Са¬ 
мовидця є студія видатного історика, академіка АН УРСР О. Ле- 
вицького 1 та фундаментальна праця члена-кореспондента АН УРСР 
М. Петровського 2 3 * . 

Літопис Самовидця, як і інші українські літописи, до середини 
XIX ст. без назви та імені автора зберігався в списках. Його попу¬ 
лярність обмежується, головним чином, першою половиною XVIII ст. 
Про це може свідчити кілька списків цієї пам’ятки, які дійшли до 
нас. Починаючи з другої половини XVIII ст. літопис Самовидця 
витискується працею Граб’янки, і твір Самовидця залишається 
на довгий час забутим. І лише 1840 р. один із списків літопи¬ 
су випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша, який, за¬ 
хопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало 
зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед 
наукової громадськості. 

Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований 
О. Бодянським у московських «Чтениях» 8 . О. Бодянський, готу¬ 
ючи рукопис Самовидця до друку, мав у своєму розпорядженні 
чотири списки: 1) список П. Куліша, який охоплював історичні 
події з найдавніших часів і закінчувався 1668 р.; 2) список М. Кос¬ 
томарова (одержаний від харківського вчителя Третякова), який 
закінчується 1690 р. (у ньому пропущено опис історичних подій з 
1683 по 1687 р.); 3) список у перекладі російською мовою (друга 
половина XVIII ст.) з численними помилками (належав бібліотеці 
московського «Общества истории и древностей российских»); 
4) список київського урядовця М. Юзефовича, що був перепи- 


1 0. Левицкий, Опнт исследования о летописи Самовидца.— У кн. 
«Летопись Самовидца по иовооткрьітнм спискам», К м 1878, стор. 1—75. 

2 Микола Петровський, Нариси історії України XVII — по¬ 
чатку XVIII століть, Харків, 1930, стор. 9—452. 

3 Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях, 

бнвших в Малой России по его смерти, М., 1846. 

10 




саний у 40-х роках XIX ст. 

Списки Юзефовича й Кулі- 
ша переписані з одного і 
того ж джерела. 

В основу свого видання 
Бодянський поклав список 
Куліша, хоча використав і 
решту списків, додавши до 
публікації примітки, заува¬ 
ження, доповнення, різно¬ 
читання, пояснення незро¬ 
зумілих слів, іменний і гео¬ 
графічний покажчики. Ко¬ 
роткі передмови до видан¬ 
ня написали П. Куліш та 
О. Бодянський. У цьому ви¬ 
данні літопис починається 
описом подій з найдавніших 
часів, а кінчається 1734 ро¬ 
ком. 

Другий видавець літопи¬ 
су Самовидця Орест Левиць- о. м бодянський. 

кий три роки працював над 

новим виданням літопису, яке вийшло 1878 р. у Київській археогра¬ 
фічній комісії 1 . У розпорядженні Левицького, крім видання Бо- 
дянського, було два нововідкритих списки літопису — так звані 
Іскрицький та Козельський. Список, відомий під іменем Ковельсь¬ 
кого, зберігався в рукописному збірнику полтавського полкового 
осавула Якова Козельського (у родині відомого філософа-демокра- 
та і просвітителя Я. Козельського) разом з працею Граб’янки та 
іншими документами 2 . Переписано його 1740 р. на Полтавщині. 

Список Іскрицького також-зберігся в давньому рукописному 
збірнику, що належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, 


1 Летопись Самовидца по новооткрьітьім спискам, К., 1878. 

2 Рукопис в оправі на 182 аркушах, написаний українським скорописом по¬ 
чатку XVIII ст. На останньому аркуші екслібрис: «С числа книгасаула полкового 
полтавского Якова Козелского». 

Зміст рукопису: 

1. Уривок з літопису Граб’янки до 1654 р арк. З— 38. 

2. Літописець короткий (хронологічний перелік подій української 
історії з 862 по 1739 р.) 

3. Літопис Самовидця 

4. Глухівські статті гетьмана Д. Многогрішного 

5. Статті і чолобитна ніжинських міщан 

6. Статті київських міщан 

7. Вибори гетьмана І. Самойловича та статті 

8. Вибори гетьмана І. Мазепи та коломацькі статті 

9. Статті Богдана Хмельницького 

10. Статті Юрія Хмельницького 1659 р. 

П 


арк. 39— 60. 
арк. 61—113. 
арк. 114—123. 
арк. 124—126. 
арк. 126—127. 
арк. 129—143. 
арк 144—157. 
арк. 158—173. 
арк. 174—182. 


а в XIX ст. його нащадкам — сім’ї Кулябків-Корецьких, яка прожи¬ 
вала в Суразькому повіті на Чернігівщині. 

В оправленому збірнику на 198 аркушах, написаному україн¬ 
ським скорописом початку XVIII ст., вміщено такі матеріали! 


1. Статья гетмана Богдана Хмелниц- 
кого 

2. Статя гетмана Юрія Хмелницкого 

3. Список с ун/версалу гетмана Богдана 
Хмелницкого 

4. Коммиссія Гадяцкая и подтвержденіе 
коммиссії Гадяцкої 

5. Копія с трактату вічного мира между 
его імператорским величеством и сал- 
таном турским 1720 р. 

6. О началі войни Хмелницкого 

7. Розговори в царствії мертвих... между 
генералом лейтенантом Наганом Реїн- 
толтом фон Паткулем ... и между ба¬ 
роном Георгом Генрихом фон Герцом... 

8. Умисл Стефана Яворского иногда ме- 
трополита Рязанского и Муромского 
из его діла по смерти оставшогося Бо- 
гословскаго «Камень віри» реченнаго, 
Листом партикулярним откритий в літо 
1730. 

На перших аркушах рукопису по складах 
на кожній сторінці написано: 

«От книг бунчукового товариша 
Петра Іскрицкого рукою». 


арк. 1—12. 
арк. 13—18. 

арк. 63—68. 

арк.71—77. 


арк.79—84. 
арк. 86—146. 

арк. 150—178. 

арк. 182—197. 

арк. 1—20. 


Список Іскрицького О. Левицький відносить до 1734 р. і цілком 
слушно вважає його за найдавніший і найближчий до оригіналу, 
що дало йому підставу зазначений список покласти в основу свого 
видання літопису. 

М. Максимович свідчить, що 1834 р. він мав два списки літо¬ 
пису Самовидця, які потім загубилися, через що й не були вра¬ 
ховані ні Бодянським, ні Левицьким під час видання 1 . Слід зга¬ 
дати, що один із списків літопису Самовидця був відомий україн¬ 
ському історикові другої половини XVIII ст. Олександрові Рігель- 
манові, який переклав його російською мовою і дослівно заніс 
до своєї відомої праці про Україну. Отже, з шести списків літопису 
Самовидця тільки два (Іскрицького та Козельського) вчені відно¬ 
сять до першої половини XVIII ст. Решта розглядається як копії 
другої половини XVIII — XIX ст. До того ж списки Юзефовича і 
російський є копіями з попередніх. Зіставляючи тексти списків, 


1 М Максимович, Собрание сочннений, т. І, К., 1876, crop. 525. 


12 



О. Левицький указує на порів¬ 
няно невелику розбіжність між 
ними і ділить їх на дві групи: 

1) списки повні — Іскри- 
цького, Юзефовича і росій¬ 
ський. Характерною рисою цих 
списків є те, що вони мають 
своєрідну вступну частину, 
в якій описуються історичні 
події до 1648 р.; 

2) списки короткі — Ковель¬ 
ського, Третякова і Куліша. Ці 
списки починаються описом по¬ 
дій на Україні з 1648 р. 1 2 

До повних списків слід від¬ 
нести і нововиявлений при під¬ 
готовці цього видання список 
М. Судієнка. 

Загалом же літопис Само¬ 
видця мав одну редакцію, яку 
тепер неможливо відновити. Од¬ 
нак доповнення, вставки, роз¬ 
біжності в текстах списків 
свідчать, що всі вони не автентичні оригіналові. Отже, важко запев¬ 
няти, що перший-ліпший рядок чи оригінальна думка належать 
обов’язково авторові праці. Все-таки за всіма ознаками до оригі¬ 
налу найближче стоїть список Іскрицького. 

О. Левицький зробив спробу (і, треба сказати, вдалу) виявити 
справжній текст літопису, очистивши списки від пізніших допов¬ 
нень і нашарувань. Він переконливо довів, що описи подій на Укра¬ 
їні до 1648 р. і після 1702 р., які є у виданні Бодянського, було вне¬ 
сено з іншого, пізнішого джерела — так званого «Короткого опису 
Малоросії». Усе це дало право Левицькому відкинути в своєму 
виданні вступну частину, тобто опис історичних подій до 1648 р., і 
кінцеву частину повної редакції списків, тобто подій, що відбу¬ 
валися на Україні з 1703 до 1734 р. 

Справжній текст літопису, що безсумнівно належить Самовид¬ 
цеві, О. Левицький хронологічно обмежує роками 1648—1702. З ци¬ 
ми висновками Левицького погодились усі пізніші дослідники літо¬ 
пису, зокрема й такий знавець цього питання, як М. Петровський *. 
До речі, вперше звернули на це увагу П. Куліш і О. Бодянський. 

Отже, до рук згаданих дослідників і видавців літопису Самовидця 
потрапило шість списків, переписаних на Лівобережній Україні в 
середині XVIII ст., а також у XIX ст. Серед них найдавнішим є 



О. І. ЛЕВИЦЬКИЙ. 


1 О. Левицкий, Опит исследования..., стор. 7—22. 

2 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 22. 

13 



список Іскрицького. Всі вони зазнали певних змін, скорочень і 
доповнень, тобто в усіх списках відбиті риси поглядів переписува¬ 
чів середини й другої половини XVIII ст. Найяскравіше це видно 
на: прикладі праці О. Рігельмана. 

Твір Самовидця від першої до останньої сторінки відбиває живу 
атмосферу другої половини XVII ст. Так могла писати людина, що 
була сучасником, очевидцем описаних подій. Це дало підставу Кулі- 
шеві (особливо розповіді автора літопису від першої особи) назвати 
твір літописом Самовидця. Під таким іменем він і відомий у науці. 

Під час дослідження цього літопису відпадає така важлива і 
важка проблема, характерна майже для всіх інших літописів, особ¬ 
ливо XVIII ст., як проблема джерел. 

Основна суперечка між дослідниками літопису Самовидця точи¬ 
лася передусім з приводу того, свідком чи учасником яких конкрет¬ 
них подій був автор, що він міг почерпнути від інших учасників та з 
усних переказів, оскільки, за твердженням авторитетних істориків, 
у праці Самовидця важко вловити сліди використання ним докумен¬ 
тів канцелярії Хмельницького або ж пізнішої доби, як це спостеріга¬ 
ється в багатьох інших літописах. Сам автор тільки в двох місцях 
говорить про особисту присутність під час подій, зокрема, на похо¬ 
роні наказного гетьмана Івана Золотаренка в Корсуні 1655 р.: «Сам 
там бьіл инабралемься страху немалого....бо я сам натое смотріл в той 
скарбниці, як еще огонь не розширилься бьіл», і під час облоги росій¬ 
ськими військами Риги 1656 р., на що автор «своїми очима смотріл». 

О. Левицький, наприклад, вважав, що автор літопису, крім 
згаданих подій, бачив так зване «конотопське чудо» 1652 р., був при¬ 
сутній під час облоги і взяття російськими військами на чолі з царем 
Олексієм Михайловичем 1654 р. Смоленська, брав участь у поході 
лівобережних козаків проти війська Юрія Хмельницького 1662 р., 
був присутнім на чорній раді 1663 р., спостерігав бої військ Брю- 
ховецького з армією С. Яблоновського під Білою Церквою 1665 р., 
був 1669 р. на раді в Новгороді-Сіверському, на якій обрали геть¬ 
маном Д. -Многогрішного, брав участь у кримських походах 1687 і 
1689 рр. та ін. 1 Ці думки Левицького поділяла частина авторитетних 
учених. Однак свої твердження Левицький обгрунтовує лише 
текстуальним аналізом, і їх легко заперечити. 

Трохи інші твердження випливають з гіпотези про особу автора 
літопису. Так, М. Петровський і М. Грушевський, які вбачають 
в авторові літопису Романа Ракушку-Романовського, свої здогадки 
підкріплюють біографією цієї особи 2 . Вони, зокрема, твердять, що 
Самовидець-Ракушка був серед учасників зустрічі Виговського з 
Карамбеєм 1658 р., у складі посольства від м. Ніжина до Москви 
1659 р. і свідком Борисівської комісії, керував поділом Ніжинського 

1 0. Левицкий, Опьіт исследования..., стор. 43—45. 

3 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 134— 
183; М. Г р у ш е в с к и й, Самовидец Руиньї н его позднейшне отражеїшя, 
crop. 162—171. 


14 



полку натри окремих полки 
1663 р., брав участь у пере¬ 
говорах козацької старшини 
1663 р. в Батурині з дяком 
Башмаковим, був у складі 
посольства від митрополита 
Йосипа Тукальського до 
царгородського патріарха 
1670 р. 

Більшість дослідників, 
ідучи за Левицьким, вва¬ 
жає, що для написання 
цього твору автор мусив ви¬ 
користовувати свої коро¬ 
тенькі записи про події 
1648—1672 рр. Другим важ¬ 
ливим джерелом, напевно, 
були свідчення очевидців, 
учасників подій. 

Тільки М. Петровський 
не погоджується з тверджен¬ 
ням, що автор вів коротенькі 
записи, а також використо¬ 
вував інші документи, реєстрики, хронічки, крім записів у цер¬ 
ковних книгах (наприклад, про затемнення сонця 1654 р.). 
Основним і єдиним джерелом літопису цей учений вважає власні 
спогади автора, який до 1668 р. проживав у Ніжині, що був 
на той час полковим містом, важливим політичним і еко¬ 
номічним центром Лівобережжя, а 1669—1675 рр.— на Правобе¬ 
режжі в Брацлаві і з 1676 до 1702 р.— знову на Лівобереж¬ 
жі, в Стародубі, а також його участь у суспільному житті, особис¬ 
ті стосунки з видатними політичними діячами, спогади учасників 
тощо. Проте категоричне твердження Петровського викликає пев¬ 
ний сумнів. Малоймовірно, щоб літописець зміг утримати в своїй 
пам’яті події трьох десятиріч і до дрібниць, рік за роком, хай навіть 
з деякими помилками, їх відтворити, особливо імена діячів, геогра¬ 
фічні назви, вихід документів, події за межами України і т. ін. 
До того ж в одному місці за 1676 р. при уважному вивченні літо¬ 
пису все ж можна побачити сліди користування автором друковани¬ 
ми джерелами, зокрема книжкою Симеона Полоцького про боротьбу 
з старообрядцями, він навіть цитує її 

Про те, що автор був певною мірою людиною книжною, знав 
трохи й дипломатичні папери, свідчать згадки про них, а також 
термінологія, слова іншомовного походження (типу респонс, пре- 
зидіум, юригелт, аліянс, аманат, елекція, інквізиція, креденс, ме- 
діатор і нав іть латинське Magnus). 

1 Літопис Самовидця, crop. 123 (тут і далі посилання на сторінки цієї книжки). 



15 



Не виявивши писемних джерел у літопису, дослідники вважа¬ 
ють, що праця Самовидця написана на основі його власних спосте¬ 
режень (а деякі — і на основі записів), свідчень учасників подій, 
усних переказів, які автор уміло стилізував у своєрідну форму і 
таким чином нівелював різні сторонні впливи. 

Безпосередньо на сторінках пам’ятки не зазначено місце, де 
був написаний літопис або ж де проживав його автор. Відповідь і 
на це питання може дати лише текстологічний аналіз джерела. 

Перший видавець пам’ятки О. Бодянський звернув увагу на 
докладний опис літописцем похорону в Корсуні 1655 р. наказного 
гетьмана Івана Золотаренка і додав у примітці до цього оповідання, 
що автор, очевидно, походив з Корсуня або з Корсунського полку г . 
М. Максимович убачав в авторові задніпровського козака 1 2 * (меш¬ 
канця Правобережної України.— Д. ДО- На таку думку Максимо¬ 
вича, крім усього іншого, штовхала, мабуть, і мова твору, яка в 
своїй основі має одну з говірок Правобережної України. 

Отже, перші два дослідники літопису Самовидця вважали, що 
він був написаний на Правобережжі. 

О. Левицький дійшов переконливого висновку, що в літопису 
подіям на Лівобережній Україні відведено значно більше місця і 
вони описані докладніше, ніж події на Правобережній Україні, 
такі, наприклад, як так зване «конотопське чудо», облога Конотопа, 
похід польського короля Яна Казіміра на Лівобережжя та ін. 8 
На основі топографічних назв, текстологічного аналізу він навіть 
конкретно вказав Чернігівщину, а ще точніше — м. Стародуб як 
місце складання літопису. Це підтверджують і сторінки твору, 
присвячені описові подій у Стародубі, зокрема пожежі 1667 і 1690 рр., 
історії з стародубським попом Яковом 1677 р., перевезенню майна 
і коштовностей Київського Печерського монастиря 1677 р., зимі 
1677 р. в Стародубі, смерті стародубського полковника Семена 
Самойловича 1685 р. та ін. 

До того ж на сторінках літопису зустрічається багато висловів 
типу: той, тамтой, тая, тот бок Дніпра, сей бок Дніпра, сим боком 
Дніпра, сегобочная Україна і под., які стверджують, що Правобе¬ 
режну Україну автор називає «тою стороною», а Лівобережжя — 
«сей бік», «Задніпрям». Остання назва рідко вживалася в XVII— 
XVIII ст. Лівобережних козаків він вважає за «наші войска». 
Наприклад, описуючи умови Андрусівської угоди 1667 р., автор 
твердить, що «козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, як Чи¬ 
гирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое 
зостает на сгм боку Дніпра, то повинно слухати его царского величе- 
ства» 4 . Зображуючи напрям руху сарани, яка 1690 р. напала на 
Україну, автор пише: «Тая, що йшла на Кіев, то пойшла в Полщу 

1 Летопись Самовидца, стор. 107. 

а М. Максимович, Собрание сочинений, т. І, стор. 398, 403, 660. 

•О. Левицкий, Опит исследования..., стор. 23, 51 та ін. 

4 Літопис Самовидця, стор. 102. 



ку Шліонску и поза Дністром, и 
там, на Волиню, коло Гродня и 
Берестя Литовского; а инная тут, 
на Україні, коло Ніжина и Чер¬ 
нігова и на Сівери коло Ста- 
родуба зазимовала » 1 . Щодо мо¬ 
ви пам’ятки, яка свідчить не 
про лівобережне, зокрема сівер- 
ське, походження автора, то 
Левицький твердив з цього при¬ 
воду, що місцем народження ав¬ 
тора літопису була Правобереж¬ 
на Україна, звідки він пересе¬ 
лився на Лівобережжя 2 . Цей 
висновок утвердився в історіо¬ 
графії про Самовидця. Він став 
згодом однією з основ дальшого 
дослідження над виявленням 
автора літопису, яким, як ствер¬ 
джує частина вчених, був гене¬ 
ральний підскарбій Роман Ра- 
кушка-Романовський, що остан¬ 
ні десятиріччя свого життя про¬ 
живав у Стародубі. 

Авторитетний дослідник літопису М. Петровський, приймаючи 
висновки Левицького про місце проживання автора, застерігає, 
що оскільки ввесь літопис писався протягом багатьох років, то 
слід розрізняти питання, де в той чи інший час проживав літописець, 
від питання про місце, де він його писав 8 . 

М. Петровський на основі текстологічного аналізу пам’ятки 
доводить, що перший період свого життя (1648—1668 рр.) автор 
проживав на Чернігівщині, у Ніжині, після цього він переїхав 
на Правобережну Україну і тут проживав з 1669 по 1675 р. 
Останній період свого життя він проживав у Стародубі. Тут, у цьому 
полковому місті, він наприкінці 70-х років приступив до написан¬ 
ня своєї праці. До речі, із Стародуба походить список Іскрицького. 

Оскільки текст літопису кінчається 1702 р., усі дослідники ціл¬ 
ком слушно вважають літопис Самовидця пам’яткою другої поло¬ 
вини XVII ст. Студіюючи текст літопису, вони також одностайно 
дійшли висновку, що праця написана однією людиною, проте не 
рік за роком (протягом 55 років) і не рівночасно з подіями, азгодом, 
коли вони вже історично визначилися. О. Левицький з цього при¬ 
воду заявив, що «думка зберегти для пам’яті нащадків події блиску¬ 
чої доби Богдана Хмельницького могла прийти літописцеві в голову 

1 Літопис Самовидця, стор. 151. 

а О. Левицкий, Опит исследования..., стор. 27. 

•Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 54. 



М. Н. ПЕТРОВСЬКИЙ. 


2 562 


17 


не раніше хоч би від того часу, коли значення подвигу Б. Хмельни¬ 
цького встигло цілком визначитися, тобто крайньою межею були 
останні роки життя гетьмана 1 . Досліджуючи характер викладу 
подій, форму і стиль пам’ятки, Левицький дійшов переконливого 
висновку, що літопис Самовидця можна розділити на дві, хроноло¬ 
гічно майже рівні частини — історичну і літописну. Перша частина 
має характер літописних мемуарів й охоплює історичні події почи¬ 
наючи з 1648 р. і кінчаючи не раніше як 1672 р.; друга — охоплює 
решту пам’ятки, тобто події після 1672 р. і до 1702 р. 

У першій частині праці історичний стиль викладу переважає 
над літописним. Самі події викладаються в логічно-причинній 
послідовності, мають форму завершених і пов’язаних між собою 
історичних оповідань. їм властива своєрідна структура, вони мають 
окремі заголовки: «О началі войни Хмелницкого», «Война самая», 
«Починается война Збаражская», «Починается война его царского 
величества» та ін. 

У викладі історичної інформації літописець інколи забігає напе¬ 
ред описуваних подій, згадуючи про події, що відбулися наступ¬ 
ного року. Це ми бачимо, наприклад, в оповіданні про похід козаць¬ 
кого війська і татарських орд 1650 р. в Молдавію, такими є звістка 
за 1664 р. про дворічне ув’язнення Ю. Хмельницького, Й. Тукаль- 
ського й Г. Гуляницького, згадка 1648 р. про королювання М. Ви- 
шневецького, що був обраний королем аж 1669 р., повідомлення 
1667 р. про страту Разіна, що сталася 1671 р., та ін. 

Дрібні ж події і явища, які не мають істотного значення для 
пояснення основних подій, літописець, як правило, оминає. Інколи 
він допускає неточності, робить фактичні й хронологічні помилки, 
застерігаючи читача висловами типу «на тот час». 

На думку О. Левицького, літописець з самого початку війни 
Хмельницького вів короткі записи про події, які відбувались, і на 
основі цих записів згодом, тобто не раніше як 1672 р., упорядкував 
свою працю. Далі, йдучи за подіями та фіксуючи їх, він, уже як 
справжній літописець, рік за роком писав працю до кінця життя. 
Ця друга частина, що характеризується як літописний твір, не 
має, на відміну від першої, заголовків і причинно-логічної форми 
викладу, завершених оповідань. Її основним стрижнем є хроноло¬ 
гія, роки, в які вміщуються інколи незавершені історичні події й 
факти, або ж одна, переважно велика, історична подія розчленовує¬ 
ться роком на дві, немає розповідної форми викладу. Події, явища 
і факти добираються, незважаючи на важливість і першорядність 
серед подібних подій, явищ і фактів року. Це призвело до того, 
що поряд із важливими явищами літописець ставить дрібні, друго¬ 
рядні і в такій послідовності, як вони відбувалися протягом року, 
без відбору головних і другорядних, завершених і незавершених. 


1 О. Левицкий, Опьіт исследования стор. 29. 


18 



Характерною рисою другої частини літопису є наявність у ній по¬ 
бутових явищ і фактів. 

На противагу першій частині тут відсутні хронологічні помилки, 
немає випередження подій, але опис їх незавершений. Наприклад, 
оповідь за 1677 р. викладено в такій послідовності: повідомлення 
про сувору зиму, від’їзд гетьмана Петра Дорошенка до Москви, 
суд над С. Адамовичем і його спільниками, пожежа в м. Стародубі, 
після цього — від’їзд С. Адамовича й П. Рославця до Москви, далі — 
звістка про похід під Чигирин війська Юрія Хмельницького разом 
з татарськими і турецькими ордами, оповідання про невдоволення 
мешканців Стародуба попом Яковом, облога Чигирина і, нарешті, 
перевезення до Стародуба майна Києво-Печерського монастиря 1 . 

Подібні місця переписувачі легко зводили в одне оповідання. 
Так, у пізніших списках з’єднано в одне оповідання події 1698 і 
1699 рр. 

Чимало сторінок літописної частини праці мають яскраву форму 
щоденника історичних подій і явищ. 

Думка О. Левицького про те, що 1672 р. кінчається історич¬ 
ний виклад подій і починається літописний, згодом була уточнена 
М. Петровським (він слушно історичну частину продовжив до 
1677 р.) 2 3 . 

Текстологічний аналіз літопису Самовидця дав можливість 
ученим, передусім О. Левицькому і М. Петровському, визначити час 
написання праці та її стильовий характер. 

Основне питання, яке стоїть у центрі уваги дослідників літопису 
Самовидця,— це питання його авторства. Майже кожен з дослідни¬ 
ків пропонував щодо цього свою гіпотезу. 

М. Максимович вбачав в авторові пам’ятки козака 8 . Цієї ж 
думки дотримувалися О. Бодянський 4 * , К. Заклинський 6 , Д. Бага- 
лій® та ін. За першою здогадкою М. Грушевського, автор літопису 
походив із покозаченого міщанства і належав до нижчої полкової 
ієрархії 7 . М. Костомаров, спираючись на оповідання про Борисів- 
ську комісію, гадав, що автором літопису був член цієї комісії нака¬ 
зний гетьман і обозний Федір Коробка, особа, близька до Б. Хмель¬ 
ницького 8 . Однак Коробка весь час проживав у Чигирині, і з 1670 р. 
його ім’я губиться в документах. Тому гіпотеза Костомарова не 
знайшла підтримки серед дослідників літопису. Російський історик 
Г. Карпов, який високо ставив літопис Самовидця як історичне 


1 Літопис Самовидця, стор. 124—127. 

“Микола Петр'овський, Нариси історії України..., стор. 132. 

3 М. Максимович, Собрание сочинений, т. І, стор. 398, 459, 462, 465. 

* Летопись Самовидца, М., 1846, стор. 107. 

В К. Заклинський, Руські літописи і літописці XVII ст.— «Зоря», 
Львівз 1880, ч. 6, стор. 86. 

0 Д. Баталій, Нарис української історіографії, вип. 2, стор. 8, 

7 «Україна», 1927, кн. І і II, стор. 35. 

8 Н. Костомаров, Собрание сочинений, кн. VI, СПБ, 1905 
стор. 381—382. 


19 



джерело, вважав, що автором літопису був, імовірніше, хтось із 
духовенства або міщан 1 .П. Куліш, очевидно, на підставі сторінок 
літопису, присвячених церковним справам на Україні, гадав, що 
автор літопису був попом 2 . 

О. Левицький спочатку пристав до думки тих учених, які твер¬ 
дили, що автором літопису був козак 3 , а згодом, звернувши увагу 
на співчуття літописця до шляхетського стану і його неприхиль¬ 
ність до низів, гадав, що автор — виходець із православної україн¬ 
ської шляхти, яка стала на бік Хмельницького відразу ще на по¬ 
чатку національно-визвольної війни 4 . Левицький водночас запере¬ 
чував гіпотези про належність автора до духовенства, бо для такого 
твердження, на його думку, не дає підстав ні зміст, ні стиль, ні мова, 
ні погляди автора. Участь літописця в політичних подіях і в дипло¬ 
матичних місіях, його стосунки з видатними політичними діячами, 
на думку Левицького, заперечували належність автора до міщан. 
І, нарешті, відсутність у літопису описів козацьких битв, військо¬ 
вих деталей, конкретних повідомлень про бої, сутички, походи, 
холодне, а інколи й відверто вороже ставлення до козаків не дає 
також підстав зараховувати його до середовища козаків. Левицький 
навіть твердив про «цілком безплідну всяку спробу викрити цей 
таємничий анонім» 5 * . 

На деякий час в історіографії запанував погляд Левицького, 
що автор літопису був вихідцем з української православної шляхти, 
який працював у гетьманській канцелярії. 

Але найбільшої популярності набрала відновлена в 20-х роках 
XX ст. В. Модзалевським, М. Петровським, В. Романовським та 
іншими вченими гіпотеза про те, що авторсм пам’ятки був генераль¬ 
ний підскарбій, брацлавський протопоп і стародубський священик 
Роман Ракушка-Романовський (прибл. 1622—1703) °. 

Вперше ця думка була висловлена ще 1846 р. П. Сердюко- 
вим, гімназійним товаришем П. Куліша, у листі до останньо¬ 
го 7 . В зв’язку з цим слід спинитись на біографії Ракушки-Романов- 
ського. 


1 Г. К а р п о в. Начало исторической деятельности Богдана Хмельниц- 
кого, М., 1873, стор. 233. 

2 Письма П. А. Кулиша к А Ф Кистяковскому.— «Киевская старина», 1902, 
№ 4, стор. 10. 

3 0. Левицкий, Очерк внутренней истории Малороссии во второй по- 
ловине XVII вена, К., 1875, стор. 85. 

4 О Левицкий^ Опит исследования..., стор. 36, 66. 

5 Там же, стор. 34. 

8 В. Модзалевский, Малороссинский родословник, т. IV, К-, 1914, 
стор. 247—248; Перший військовий підскарбій.— Записки історично-філологічного 
відділу УАН, кн. І, стор. 18, кн. II і III, стор. 29; М. Петровський, 
До питання про певність відомостей літопису Самовидця——Записки НІНО, 
кн. VI, 1926; В. Романовський, Хто був «Самовидець».— «Україна», 
1925, кн. V. 

7 Письма Кулидіа к О. Бодянскому,— «Киевская старина», 1897, № 10, 
стор. 32. 

20 



Генерального військового підскарбія Романа Ракушку-Романов- 
ського деякі вчені вважають за видатного державного діяча України 
другої половини XVII ст. 

Народився він близько 1622 р. у невідомому місці. Його батько 
Онисько_в 20-х роках XVII ст. прибув до Ніжина «на слободу» з 
м. Романівни Брацлавського воєводства. Напевно, Романовський 
спочатку належав до української православної шляхти, бо його син 
Роман в 1655 і 1665 рр. мав власну печатку з гербом. У Ніжині 
Онисько Романовський міг пристати до козацького стану, а 1630 р.— 
до козацьких верхів. У документах прізвище Ракушки писали: 
Роман Ракушка, Роман Ракушенко, Рікушченко, Ракушчина, Ро- 
кушко і под. Водночас він виступає з прізвищем Ракушка-Романов- 
ський. Уперше прізвище Роман Роскушенко зустрічається в козаць¬ 
ких реєстрах 1649 р. Він значиться там як козак першої полкової 
сотні Ніжинського полку. Про дитинство й освіту Романа нічого 
невідомо. Певно, що він не одержав високої шкільної освіти, скажі¬ 
мо, такої, яку давала Київська колегія. До того ж у літопису від¬ 
чувається неприхильне ставлення автора до подібних шкіл. В 1654— 
1655 рр. він — «ревізор скарбу військового» і «дозорца скарбу 
військового в полку Ніжинськім». Наступного 1656 р. Ракушка- 
Романовський перебуває під Ригою в царському таборі, а в травні 
1657 р. знову як козак проживає в Ніжині. 1658 р. як ніжинський 
сотник він бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським 
ханом. Після цього на деякий час слід Романовського губиться, і 
лише 1659 р. він з’являється як полковий суддя. Ми бачимо його у 
складі делегацій від міста Ніжина до Москви. 1660 р. Ракушка-Ро- 
мановський вже ніжинський сотник, учасник переговорів з Польщею 
в Борисівській комісії, незабаром він — ніжинський наказний 
полковник. 1663 р. Ракушка разом з групою «значних» Я. Сомка і 
В. Золотаренка був на ніжинській раді. Він несподівано стає одним 
із соратників гетьмана Івана Брюховецького й займає в гетьман¬ 
ському уряді посаду генерального підскарбія, на якій себе належно 
виявив. 1663 р. Ракушка-Романовський брав участь у поділі Ніжин¬ 
ського полку на три окремі: Ніжинський, Стародубський і Сосниць- 
кий. Над цими полками, а також над Київським, Прилуцьким, Лубен¬ 
ським і Полтавським гетьман доручив йому владу. В цей час він ві¬ 
дав також млинарством Лівобережної України. 1665 р. якийсь час 
виконував обов’язки наказного ніжинського полковника. На 1667 р. 
припадає кінець гетьманування Брюховецького, тоді ж обривається 
політична й державна кар’єра Ракушки-Романовського. Незадовго 
після цього, наприкінці 1668 р., Ракушка-Романовський з’являєть¬ 
ся на Правобережній Україні в Брацлаві протопопом. У цей час 
він активно виступає проти гетьмана Д. Многогрішного, який захо¬ 
пив його майно в Ніжині. 1670 р. їде посланником гетьмана Доро¬ 
шенка і митрополита Тукальського до царгородського патріар'ха 
Мефтодія з проханням затвердити Й. Шумлянського львівським 
епіскопом. Тут він при нагоді домігся від патріарха прокляття на 


21 



свого ворога Многогрішного. Після цих подій слід Ракушки-Рома- 
новського на деякий час знову губиться. Лише 1676 р. ми знову 
його бачимо на Лівобережній Україні в м. Стародубі як духовну 
особу. Одержав парафію. У Стародубі Ракушка-Романовський завів 
господарство і жив разом з родиною аж до смерті. Помер Ракушка 
1703р., проживши майже 80 років. Отже, Роман Ракушка-Рома¬ 
новський був помітною для свого часу постаттю і, як добрий ор¬ 
ганізатор, людина письменна і розумна, відігравав певну роль у 
політичних подіях на Україні в другій половині XVII ст. 

Його ім’я, а також ім’я його сина Івана сім разів зустрічається 
на сторінках літопису Самовидця і праці Рігельмана. 

На основі зіставлення біографічних даних Романа Ракушки-Ро- 
мановського з фактами автобіографії анонімного автора літопису, 
його поглядами, обставинами життя, суспільно-політичним стано¬ 
вищем, місцями проживання, схемою літопису, усіма його прикме¬ 
тами вчені дійшли висновку, що саме Ракушка-Романовський був 
автором літопису Самовидця. З самого початку, відгадуючи автора 
літопису, вчені, природно, відштовхувалися від тексту літопису, 
передусім історичних імен, які зустрічаються на його сторінках. 
Адже іншого виходу з подібних ситуацій не може бути. 

Найдокладніше гіпотезу про авторство літопису Ракушки-Ро- 
мановського в 30-х роках XX ст. розробили М. Петровський і 
М. Грушевський. 

Цю гіпотезу сприйняв ряд учених, зокрема І. Крип’якевич, 
Я. Гординський, К. Харлампович, П. Клименко, В Барвінський 
та ін. 1 

Однак ця визнана гіпотеза викликала і сумніви серед частини 
дослідників. 

Після виходу праці М. Петровського «Нариси історії України 
другої половини XVII ст.» зі своєю гіпотезою виступив видатний 
знавець історичних джерел М. Возняк. 1933 р. він опублікував 
працю «Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця?», у якій, полемі¬ 
зуючи з «ракушківцями», твердить, що автором літопису Самовидця 
був корсунський полковник Федір Кандиба 2 . Однак ця гіпотеза не 
була підтримана вченими. 

Отже, з усіх відомих гіпотез щодо автора літопису Самовидця 
гіпотезу, що його автором був Роман Ракушка-Романовський, 
можна вважати за найаргументованішу і найпереконливішу. Та 
оскільки оригінал літопису невідомий і немає прямих вказівок 


1 Іван Крип’якевич, Нові праці з історії гетьманщини.— ЗНТШ 
т. 144—145, crop. 260; Я. Гординський, Милость божія, українська дра 
ма з 1728 р.—ЗНТШ, т. 146, crop. 1—2; К. Харлампович (рец ).—«Україна» 
1928, кн. 4, crop. 146; П. Клименко, Місто й територія на Україні за Геть 
манщини (1654—1767).—ЗІФВ УАН, кн. VII—VIII, 1926, стор. 316; В. Бар 
в і н с.ь к и й, Історіографія й джерелознавство в УРСР 1917—1927 рр., Харків 
1930, стор. 22 

2 М. Возняк, Хто ж автор т. зв Літопису Самовидця? Львів, 1933. 


22 




щодо особи автора літопису, ця колективна думка названих учених 
і далі залишається гіпотезою, науково не спростованою. 

Відомо, що визвольна війна, очолена Богданом Хмельницьким, 
з самого початку була боротьбою широких селянських і козацьких 
мас проти польсько-шляхетського гноблення на Україні. Водночас 
вона була антифеодальною боротьбою. У ній брали активну участь 
також козацька старшина, дрібна шляхта, населення міст, духовен¬ 
ство, навіть представники інших національностей. Усі вони були за¬ 
цікавлені в знищенні гніту польських магнатів. 

Основними гаслами, під якими почалась війна, були боротьба 
за «давні права і вольності» і за «православну віру», тобто вимоги 
соціальних і національних прав українського народу. 

Цю боротьбу українського народу широко відобразили україн¬ 
ські літописи XVII—XVIII ст., зокрема й автор літопису Самовидця. 

Праця Самовидця починається глибокими роздумами автора 
над тогочасним життям і причинами, що спонукали український 
народ виступити на збройну боротьбу. Автор літопису пише: «Поча¬ 
ток и причина войни Хмелницкого ест єдино от ляхов на право- 
славіе гоненіе и козаком отягощеніе. Тогда бо оньїм не хотячи, чего 
не звикли бьіли панщини робити, на службу замковую обернено, 
которих з листами и в городі до хандоження коней старостове держа¬ 
ли, в дворах грубу, тоест печи напалити, псов хандожити,' дворі 
змітати и до инших незносних діл присталяли. Знову зась которіе 
зоставали козаками реєстровими, а над оними полковникове шляхта 
панове от гетмана коронного насиланніе бьіли, которіе б от їх 
волности бинамній не дбаючи, але яко могучи оньїх [с]мірали, 
легце поважаючи. Плату, которая постановлена била на козаки от 
короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, 
тое на себе отбїрали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки 
оббирали и настановляли, але полковники, кого хотіли з своєї руки, 
жебьі оньїм зичливими били. Также полковникове козаков до всякой 
домовой незвичайной роботи пристановляли, в поля зась пойшовши, 
любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запо¬ 
рожжя през поля дикіе з рарогом, раструбом, орлом, албо с хортом 
козака бідного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові, 
не жалуючи козака, хочай би згинул, як не трудно от татар. Знову 
зась, хочай би якого язика татарского поймали козаки, то з язиком 
татарским, на кого ласкав полковник, якого жолнїра своего вьісила- 
ет до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В горо¬ 
дах зась от жидов тая била кривда, же неволно козакові в дому 
своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, 
горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували козаки за 
пороги, то на Кодаку на коммисара рибу десятую отбїрали. А пол¬ 
ковником особливо треба дати и сотникам, и асаулові, и писареві,— 
аж до великого убозства козацтво прийшло, а болше шести тисячей 
неповинно козаков бьіти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину му- 
сіл робити и плату давати, тое над козаками бьіло. Над посполством 


23 



зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках, але 
однак чего не звикла бьіла Україна терпіти, вимисли великіе бьіли 
от старостов и отнамїсников, и жидов. Бо сами державци на Україні 
не мешкали, тилко уряд держали, и так о кривдах людей посполи¬ 
тих мало знали, албо любо и знали, толко засліплени будучи подар- 
ками от старост и жидов арандарей, же того не могли узнати, же їх 
салом по їх же шкурі и мажут: з їх подданних видравши, оним дару- 
ют, що и самому пану волно би узяти у своего подданого, и не так 
би жаловал подданній его. А то леда шевлюга, леда жид богатится, 
по килка цуґов коней справляет, вимишляючи чинши великіе, по- 
воловщини, дуди, осип мірочки сухіе, з жорнов плату и инное, от- 
нимання фолварков,— що натрафили на чоловіка одного, у которого 
отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди, а тим 
способом» 

Ця картина життя українського народу напередодні національно- 
визвольної війни стала хрестоматійною. Автор літопису досить 
яскраво намалював основні причини наростання народного невдо¬ 
волення, яке незабаром переросло в збройну боротьбу. Як бачимо, 
на першому місці він поставив релігійну, тобто національну причи¬ 
ну, яку не обминав жодний український історик XVII—XVIII ст. 

Однак розкрити її він був безсилий, оскільки для цього йому,, 
очевидно, бракувало знань, зокрема відомостей з історії українсько¬ 
го народу хоч би попереднього сторіччя. Цим, напевне, слід поясни¬ 
ти й те, що свою працю він, на відміну від інших літописців, почи¬ 
нає з 1648 р. Сказавши в цілому про національно-релігійні при¬ 
чини, він перейшов безпосередньо до конкретнйх життєвих фактів, 
які були йому найбільше відомі. 

Самовидець конкретно згадав усі соціальні причини, внаслідок 
яких найширші маси українського народу ставали безправними, 
потрапляючи в повну залежність від польської шляхти. 

До того ж, згідно з ухвалою 1638 р., кількість реєстрових коза¬ 
ків була обмежена до 6000 чоловік. Через те багато реєстровців 
також потрапляло в панщизняну залежність, мусило нести на 
собі ввесь її тягар, виконувати чорну, принизливу для козацької 
гідності роботу. І реєстрове козацьке військо опинилось під пильним 
оком польської адміністрації. Усе це добре бачив спостережливий 
автор літопису, і соціальний момент у спалаху війни він зобразив 
як вирішальний, поставивши його в центрі уваги. 

Що ж до життя поспільства (селянства і рядового козацтва), то, 
за твердженням автора літопису, воно й не могло бути кращим: 
«жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках». Ці верстви були не- 
вдоволені великими податками, які перелічує Самовидець. 

Але автор чомусь не згадує про утиски, яких зазнавало міське 
населення. v 

Що ж стосується духовенства, то Самовидець називає кілька 
фактів утисків загального характеру, оскільки Лівобережжя, 
де проживав автор, майже не зазнало уніатського гніту. Названі 


24 



ним факти гноблення православного духовенства перебільшені і 
неточні. Наприклад, його заява, що в Чернігові було кілька уніат¬ 
ських архімандритів, не відповідає дійсності. Насправді у першій 
половині XVII ст. в Чернігові був єдиний архімандрит Кирило 
Ставровецький, який формально числився уніатом. 

Перебільшене також твердження Самовидця про те, що на Украї¬ 
ні в середині першої половини XVII ст. в кожному містечку був 
костьол. Не відповідають дійсності й конфлікти київського воєводи 
Тишкевича з київськими митрополитами та ін. 

Червоною ниткою через усі події другої половини XVII ст. в 
літописі Самовидця проходить ідея спустошень, грабежу, знищення 
матеріальних цінностей, утисків — усіх збитків, у тому числі й 
тих, яких зазнавали передусім «значні», вищі шари суспільства від 
«черні», «голоти» і зовнішніх ворогів. 

«Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабле- 
нія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого ста¬ 
ну значним бьіла и наругання от посполитих людей, а найболше 
от гултяйства, тоест от броварников, вьінников, могилников, буд- 
ников, наймитов, пастухов, же любо бьі, який человік значній и не 
хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля 
позбитя того насмївиска и нестерпних бід в побоях, напоях и кор¬ 
мах незвичайних, и тії мусїли у войско приставати до того козацтва». 

Слід підкреслити, що в літописі Самовидця є й суперечливі 
місця, де автор не дотримується чіткої ідейної лінії. Часто об’єктив¬ 
ні моменти перемішуються в літопису з суб’єктивними тлумачення¬ 
ми. Поряд із щойно наведеними мотивами, які нібито спонукали 
голоту й «значних» записуватися до козацького війська, він тут же 
в оповіданні за 1648 р. наводить інші причини: «И так народ пос¬ 
политій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и 
гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе 
козаками бивали, але хто и нігди козацтва не знал». 

Ставлення Самовидця до різних суспільних класів, його погляди 
відбилися в оповіданні про чорну раду 1663 р., де, як відомо, 
суперечності між козацькими верхами і низами після смерті Хмель¬ 
ницького досягли свого апогею. Події відбуваються через 15 років 
після початку повстання, коли пристрасті народу, здавалось, уже 
вляглись. Характерною рисою цього оповідання є те, що тут нібито 
формально діють самі внутрішні сили українського народу, різні 
його прошарки, які представляють значну територію України. Тут, 
з одного боку, виступає партія «значних», яку очолюють Я. Сомко і 
В. Золотар єн ко, і з другого — голота на чолі з І. Брюховецьким. Пі¬ 
сля перемоги Брюховецького над «значними» автор літопису пише: 
«При котором настановливаню полковников много козаков значних 
чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай яко¬ 
го значного козака забили или человїка, то тое в жарт повернено. 
А старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, 
жупани кармазиновіе на сермяги миняли». 


25 



Цю гостру безкомпромісну боротьбу автор літопису не схвалює, 
він боїться її, його лякають насильні методи боротьби, знущання 
голоти над козацькою старшиною і «значними» людьми. Напевне, 
саме через це Самовидець недоброзичливо відгукується про Запорі¬ 
жжя, яке зберігало свої волелюбні традиції, підтримувані козацьки¬ 
ми низами, голотою. 

Одначе тріумфи голоти були недовговічними. Українські гетьма¬ 
ни і царські воєводи в 70—80-х роках жорстоко розправлялися з 
«свавільною черню», привчали її бути дисциплінованою і слухняною. 
Коли, наприклад, 1687 р. було скинено гетьманаСамойловича і «го¬ 
лота хотіла бунтуватися», з нею жорстоко розправились: «И того ж 
часу в рад і козаком указ їх царских величеств читано и позволено 
иншого гетмана собі оббирати, а поколя гетмана наставлят, увесь 
порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борков- 
скому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое Мос¬ 
ква ускромила, а шкоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, 
многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и прия- 
телей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано 
и мордовано, яко злочинцов». 

Така політика царизму і козацької старшини щодо голоти про¬ 
довжувалась в останні роки життя літописця. 

Про гострі політичні моменти історії України (Андрусівське пере¬ 
мир’я 1667 р., після якого «встали шатости на Україні», Гадяцький 
пакт 1658 р., підлеглість української митрополії московському пат¬ 
ріархові та ін.) Самовидець розповідає в спокійному інформативно¬ 
му стилі або не згадує про них. 

Водночас із рядками зневажливого ставлення до козацької го¬ 
лоти, черні у літопису Самовидця можна знайти й такі сторінки 
(особливо про гетьманування Д. Многогрішного і І. Самойловича), 
де автор, яскраво засуджуючи внутрішню політику козацької стар¬ 
шини, співчуває простому народові та козакам. Наведемо кілька 
прикладів. Гетьман Самойлович і його сини «здирства вшелякими 
способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи пол¬ 
ковниками: аре"Нди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем»; 
«козака собі городового так посполитих, яко значних нізащо важили 
и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місцах сторожу 
сердюцкую». 1678 р. на війну «не тилко козаков у войско гнано, але 
й міщан и из сел дватретоговиправовали, иубогшіе чотири пятогоз 
оружем и борошном» і «нікому не фолґовано: и войтов, бурмистров, 
райцов и ремесников всяких, навет и мужиков, скрипников, дудни- 
ков — усіх гнано до войска». 

Кілька разів згадує Самовидець про введення різних податків і 
народне невдоволення з цього приводу. Зі співчуттям до людей 
пише Самовидець про татаро-турецькі напади на Україну, коли бу¬ 
сурмани «по селах людей в неволю побрали и иних постинали», або ж 
коли «Умань преславній город українскій пограиичній с церквами 
божіїми и с християнским народом дощенту спалили и спустошили» 


26 



(1674 р.), чи «бідним людем помочи не дали компанії, ні сердюки, 
которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей»'(1694 р.). 
Інколи Самовидець згадує і про кривди, які чинили посполитим 
польські жовніри, шляхта, російські воєводи. 

Завжди співчуває простим людям автор літопису, коли реєструє 
стихійні лиха, великі морози, нашестя сарани, поширення епіде¬ 
мій тощо. 

Але оскільки головною темою праці Самовидця є зовнішня 
історія українського народу, то питанням соціального життя Ук¬ 
раїни другої половини XVII ст. відведено у літопису незначне 
місце. 

Отже, у літопису Самовидця певного мірою виражено погляди 
і ставлення його автора як до вищих, так і до нижчих верств україн¬ 
ського народу. Автор літопису інколи зневажливо ставиться до коза¬ 
цької голоти і суспільних низів, обурюється, коли посполиті спус¬ 
тошують або забирають майно значних, багатих і, навпаки, не 
залишається байдужим до тяжкого життя, нещастя простого люду. 
Водночас Самовидець нагадує читачеві, що тільки в перші два деся¬ 
тиріччя нижчі шари українського народу час від часу брали гору 
над «значними», особливо за гетьманування Хмельницького і Брю- 
ховецького. У наступні десятиріччя з голотою нещадно розправля¬ 
лись, її висилали далеко за межі України, використовували як 
військову силу. 

Самовидець проти міжусобиць, його суспільним ідеалом є спокій. 
Тому він засуджує тих, хто розв’язує кровопролитні війни, спусто¬ 
шує землі, мордує невинних людей. Багато місця в своїй праці він 
відводить зруйнованим і спаленим містам, козацьким міжусоби¬ 
цям, татарським нападам, через що Правобережна «Україна стала 
пуста» (1675 р.). 

Конкретніше Самовидець виявляє свої погляди, розповідаючи 
про певні історичні події та про окремих діячів. 

Тема визвольної війни українського народу проти польсько- 
шляхетського панування на Україні під керівництвом Б. Хмель¬ 
ницького є центральною в усіх українських літописах другої 
половини XVII—XVIII ст. Цьому ж періодові історії українського 
народу відведено основне місце і в літопису Самовидця — першому 
історичному творові, що так широко відобразив діяльність Хмель¬ 
ницького та його наступників. Відомо, що козацькі літописи були 
породжені саме добою, пов’язаною з іменем великого гетьмана. 

Літописи XVII ст., хоч і дуже скупі та нечисленні, все-таки є 
безпосередніми записами сучасників, вони були основним джере¬ 
лом і фактичним фундаментом усіх наступних літописних праць і 
таким чином започаткували літописну традицію про історичну 
постать Хмельницького. У всіх літописних працях XVII—XVIII ст. 
відображення постаті гетьмана займає центральне місце, через те 
ще ціннішою є праця Самовидця — один із найдавніших творів 
про Хмельницького. 


27 



Цей літопис характерний відносно правдивим відображенням 
загальної панорами історичних подій, що відбувались на Україні 
в другій половині XVII ст. Але вже першим дослідникам літопису 
впала в вічі відсутність прямої оцінки автором історичних діячів і 
видатних подій, зокрема незрозуміле ставлення літописця до особи 
Б. Хмельницького 1 . 

Особі гетьмана, його історичним вчинкам літописець присвячує 
багато сторінок, однак ніде не виявляє прямого ставлення до постаті 
Хмельницького, якщо не зважати на два натяки, до того ж один по¬ 
зитивний, а другий відверто осудливий 2 . Частина дослідників, за 
традицією давньої літератури, не робить літопис Самовидця винятком 
і твердить, що автор літопису позитивно ставиться до Хмельницько¬ 
го. Передусім вони підкреслюють сам факт звернення автора саме 
до періоду історії українського народу, міцно пов’язаного з діяль¬ 
ністю Б. Хмельницького 3 . Свою працю Самовидець починає розпо¬ 
віддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах 
козацких воєнних, и у писмї бїглїй» 4 . Це, безперечно, підтверджує, 
що літописець добре розумів значення й важливість цієї доби в 
історичній долі українського народу та місце й заслуги Б. Хмель¬ 
ницького, однак свою оцінку приховує і не виявляє її. Блискучі 
перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом, 
військовий талант, глибокий розум гетьмана, вибух величезної наро¬ 
дної сили, прояви героїзму, патріотизму іт. ін. не хвилюють літопис¬ 
ця, не викликають жодних емоцій, не доходять до його серця, як це, 
звичайно, видно майже в усій іншій літературі про Хмельницького, 
навіть у чужоземній та у свідченнях відвертих противників гетьмана. 

Причиною, що спонукала Хмельницького виступити зі зброєю, 
Самовидець традиційно називає пограбування Чаплинським хуто¬ 
ра Хмельницького Суботова, що, за літописцем, є незаконним актом, 
та викрадення королівських листів у Ілляша. Отже, повстання 
Хмельницького є законним, воно дозволене самим королем. 
За Самовидцем виходить, що Хмельницький, виступивши проти 
польської шляхти, керувався лише мотивами особистої кривди. 
Звичайно, цей фактор відіграв свою роль, проте автор не побачив, 
як гетьман особисті інтереси поєднував із загальним настроєм усьо¬ 
го народу, хоч він і твердить, що навколо гетьмана «почалися купити 
в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто ш'ґди ко¬ 
зацтва не знал» 5 . 

Однією з причин перемог Хмельницького над шляхетською 
Польщею Самовидець вважає союз гетьмана з кримським ханом. 
За це він дорікає не тільки Хмельницькому, що той «звлаща з таким 
поганином и ворогом віри христиннской збратавшися»®, а й усім 

1 О. Левицкий, Опит исследования..., 'crop. 71—74 

2 Літопис Самовидця, стор. 47, 56. 

8 М и к о л а Петровський, Нариси історії України..., стор. 96—98. 

* Літопис Самовидця, стор. 47. 

5 Там же, стор. 51—52. 

8 Т а м же, стор. 59. 


28 



іншим гетьманам, які брали в спільники мусульман. Він за будь-якої 
нагоди не забуває підкреслити, як дорого платять українські геть¬ 
мани за такий союз, віддаючи на винищення ордам десятки населе¬ 
них пунктів України. 

Після розгрому польсько-шляхетського війська під Пилявцями 
Хмельницький мав перед собоюі відкриту дорогу і дійшов до Львова 
Татарські орди несли горе всій Західній Україні, зокрема Поділлю, 
Волині. «И хто может зраховати так неошацованную шкоду в лю- 
дех, що орди позабирали, а маетцости козаки побрали, бо в тот час 
не било милосердія межи народом людским. Не тил жидов губили 
и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж 
біда бьіла » 1 . 

Переговори в Переяславі з королівським урядом 1649 р., за 
Самовидцем, закінчилися тим, що Хмельницький одержав «при¬ 
вілей» на «вольності», атрибути гетьманської влади і пообіцяв не 
робити жодних ворожих кроків проти Польщі. На думку Самовидця, 
блискучі військові перемоги і особливо похвали чужоземних послів 
спричинилися до того, що в Хмельницького запаморочилась голова 
і появилась зарозумілість, а це нібито вплинуло на дальший хід 
його політики в бік ще більш непримиренного ставлення до коро¬ 
лівського уряду, бо гетьман, «слушной згоди з монархою полским, 
як з паном своїм не чинші» 2 . Насправді ж непримиренну політику 
до польської шляхти зайняли широкі народні маси, що було голов¬ 
ною причиною небаченого розмаху боротьби, і Хмельницький, 
добре розуміючи це, виражав їхню волю. Та й після смерті Хмель¬ 
ницького посполиті, козаки, вибираючи нового гетьмана, бажали 
«жебьі тая слава бьіла, же Хмелницкій гетманом» 3 . 

У літопису Самовидця глухо відбито справжні гасла Хмельниць¬ 
кого: «жебьі при стародавньїх волностях своїх козацких зоставати», 
і підкреслено, що після перемог козацьких військ «зараз по усіх 
землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монахи разніеот- 
зивалися з приязню и подарки присилали» (1649 р.). Однак літопи¬ 
сець не говорить про соціальні й широкі державні здобутки перших 
років національно-визвольної війни, радощі визволення рідної зем¬ 
лі тощо'. Малоймовірно, щоб усього цього не бачив очевидець подій. 
Можливо, він дивився на все це очима людини 70-х років. 

Поряд з інформацією про тріумфальні перемоги Хмельницького 
над польсько-шляхетським військом за перший рік боротьби Са¬ 
мовидець визнає, що польсько-шляхетська армія була розбита, 
і тут же заявляє, що лише завдяки м’якосердості Хмельницького 
польський король не потрапив до неволі. Насправді ж зрадницьку 
роль під Зборовом відіграв кримський хан, який був підкуплений 
королем і не бажав, щоб Ян Казімір потрапив до рук Хмельницького. 


1 Літопис Самовидця, стор. 53—54. 
“Там же, стор. 56. 

* Т а м же, стор. 75. 



Самовидець навіть похвалив за це гетьмана, бо Хмельницький не 
допустив, «жеби мгл ся достати монарха християнскій в руки и в не¬ 
волю бісурманскую» 1 . Отже, літописець зображує гетьмана й далі 
відданим польському королеві. 

Темними фарбами змальовується похід Хмельницького разом з 
ордами в Молдавію, як спустошення християнського краю на ко¬ 
ристь бусурманам. 

Нарешті, Самовидець ще раз повторює свою думку про небез¬ 
пеку союзу Хмельницького з кримським ханом, коли 1651 р. козаць¬ 
кі війська, хоч і «дали бой слушній войску королевскому», були роз¬ 
громлені під Берестечком. Дорікаючи Хмельницькому, Самовидець 
висловлюється так: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном» 2 . 

Козацьке військо відступило під. Білу Церкву, і Хмельницький 
«не звонтпил: дал добрій бой» польському і литовському військам, 
хоч і довелось гетьманові на важких умовах підписувати Білоцер¬ 
ківський мир. Так і далі розповідає Самовидець про Хмельницького®. 

Навіть смерть Хмельницького не вразила літописця так, як, 
скажімо, Величка чи Граб’янку. Він коротко, без співчуття і похвал 
пише, що Хмельницький, будучи хворим, помер у Чигирині, однак 
додає, що на похоронах «множество народа, а найболше людей вой- 
сковьіх било» 4 . 

Окремі дослідники літопису Самовидця вважають, що нібито 
навмисне перебільшення, применшення або замовчування автором 
певних історичних фактів свідчить про його прихильне ставлення 
до гетьмана, вони вважають, що з цією метою літописець довільно 
збільшує кількість полонених ворожої армії і, навпаки, зменшує 
втрати своїх військ, замовчує окремі поразки тощо 5 . Навряд чи 
такі твердження можна беззастережно брати до уваги. Адже авторові 
літопису не завжди була доступна військова статистика і не завжди 
він міг одержати правдиву інформацію. 

Отже, з самого літопису випливає, що виразно прихильного 
ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об’єк¬ 
тивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала 
поглядам автора, його настрою в 70-х роках XVII ст. 

Як уже згадувалося, Самовидець за своєю холодно-об’єктивною, 
безпристрасною формою викладу приховує власне ставлення до 
видатних українських історичних діячів другої половини XVII ст. 

Перші дослідники літопису, зокрема О. Левицький, зазначали, 
що Самовидець, будучи скупим на похвали, симпатизує лише двом 
своїм сучасникам — Якимові Сомкові та Іванові Сіркові, підкрес¬ 
люючи їхню хоробрість 6 . Іншим же діячам автор не дає своєї оцінки 
або ж ставиться до них неприхильно. Ця думка Левицького стала 

1 Літопис Самовидця, стор. 58. 

2 Т а м же, стор. 60. 

9 Т а м же, стор. 62. 

4 Т а м же, стор. 75. 

6 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 96—98. 

9 О. Левицкий, Опит исследования..., стор. 34—35. 



панівною в українській історіографії і повторювалась багатьма вче¬ 
ними. Справді, щодо оцінки Сомка, то вона хоч і дуже лаконічна, 
але позитивна, бо Сомко, «не щадячи здоровя своего, ишол з вой- 
ском и добрим приводцею бьіл» х . Так само Самовидець відгукується 
і про смерть Сірка, пишучи, що 1680 р. «на Запорожю кошовій 
Іван Сірко, ватаг силній, помер» 2 . 

М. Петровський вважає, що літописець прихильно ставився й 
до інших історичних постатей ®. Не знаходячи для свого твердження 
прямих аргументів, він вишукує побічні, маючи перед собою готову 
схему — симпатії та антипатії Р. Ракушки-Романовського. На 
думку Петровського, Самовидець прихильно ставився до наказного 
гетьмана Івана Золотаренка, оскільки був на його похороні в Корсу¬ 
ні 1655 р. і докладно цей похорон описав. Важко сказати, був при¬ 
сутній автор на цьому похороні з дружніх почуттів чи, можливо, з 
обов’язків служби і військового чину. 

Ставлення автора літопису до Брюховецького М. Петровський 
ділить на неприхильне — до обрання Брюховецького гетьманом у 
Ніжині на чорній раді 1663 р. і прихильне — із 1663 р. і до смерті 
Брюховецького (1668 р.). Такий підхід до оцінки Самовидцем 
діяльності Брюховецького в Петровського пов’язаний з біографією 
Романа Ракушки-Романовського, який у гетьманському уряді обі¬ 
ймав високу посаду, а раніше був близьким до Сомка і групи 
«значних». До того ж Брюховецького «голота тиранско забили и 
замордовали» з дозволу Дорошенка 4 . 

За твердженням М. Петровського, Самовидець прихильно ста¬ 
вився й до митрополита Й. Тукальського, до гетьмана М. Ханен- 
ка 5 , до стародубського полковника Семена Самойловича, тому що 
він помер «в літех молодих, але розуму старого» 6 , і ніжинського 
полковника І. Обидовського, який також передчасно помер «в літех 
молодих» 7 . 

Аргументами позитивного ставлення Самовидця до Мазепи є, на 
думку М. Петровського, біографічні дані про гетьмана, які він наво¬ 
дить у літописі за 1687 р., коли військо «настановило гетманом бившо¬ 
го асаулу войскового Івана Мазепу, роду шляхетского, повіту Біло- 
церковского, старожитной шляхти українской и у войску значной» 8 . 

Як видно, виявити прихильне, щире ставлення і симпатії Само¬ 
видця до історичних діячів, спираючись тільки на текст літопису,, 
нелегко, а то й неможливо. Через те дослідники користуються до¬ 
поміжними факторами — ставленням автора до суспільних класів, 
сусідніх монархів, заглиблюються в історичні події на Україні 

1 Літопис Самовидця, стор. 86. 

2 Т а м же, стор. 134. 

* М и к о л а Петровський, Нариси історії України..., стор 98—108.. 

4 Літопис Самовидця, стор. 105. 

в Микола Петровський, Нариси історії України стор. 104—105. 

6 Літопис Самовидця, стор. 141. 

ї Там же, стор. 165. 

8 Т а м же, стор. 146. 


3t 



другої половини XVII ст., враховують стосунки між самими гетьма¬ 
нами, симпатіями і антипатіями Романа Ракушки-Романовського 
тощо. 

Значно легше простежити в літопису за неприхильними, 
негативними оцінками історичних діячів, за антипатіями автора 
літопису. Щодо цього він виявився щедрішим, глибше розкрив свої 
суспільні й політичні погляди. Це впадає в око всім дослідникам 
літопису Самовидця. Яскравим з цього приводу може бути уривок 
на початкових сторінках літопису, в якому розповідається про вій¬ 
ськову поразку Чернігівського полку, очолюваного М. Небабою у 
війні 1651 р. з литовськими військами. Козацькі війська «зоставали 
безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, 
розуміючи, жеюже незвитяжними зостали... А где дала сторожа зна¬ 
ти, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козац- 
кій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил 
противко тому войску справному, которого зараз тое войско литов¬ 
ское зломило, и много козаков порубали, и того самого Небабу, не¬ 
уважного полковника, там же стято» 1 . Хоч насправді Небаба в цьо¬ 
му бою проявив неабиякий героїзм, навіть бився, будучи безру¬ 
ким 2 . 

Підкреслено неприхильно розповідає Самовидець про гетьману¬ 
вання Івана Виговського, змальовує його як прибічника Польщі. 
Навіть гетьманську булаву він одержав, підкупивши російського 
урядовця Хитрово «так словами лестивими, яко и подарунками 
уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил 
в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло» 3 . У таких тонах 
і далі Самовидець розповідає про Виговського. 

Не задовольняє Самовидця й діяльність ніжинського полковника 
Василя Золотаренка, який, бажаючи бути гетьманом, деякий час 
ворогував з гетьманом Якимом Сомком. До останнього, як уже 
згадувалось, літописець виявляв свої симпатії. Намагаючись здобу¬ 
ти булаву, Золотаренко «яко простак ,а маючися добре, не жалуючи, 
кождого даровал, а Сомка гетмана, яко могучи удавал и на Москву 
описовал, за которим его уданням оба зостали у великом подозрінію 
и неласце на Москві» і т. д. 4 

Елементи неприхильного ставлення є і в оповіданні про гетьмана 
П. Тетерю, який Ю. Хмельницького, Г. Гуляницького та Й. Ту- 
кальського, що могли бути його конкурентами, передав польському 
королеві. Усі вони були ув’язнені, а 1664 р., за твердженням Само¬ 
видця, «уся Україна противко нему бунтуется» 5 . Засуджує Самови¬ 
дець і вчинки овруцького полковника Децика, бо 1665 р. «гултяй 


1 Літопис Самовидця, стор. 61. 

3 S. О s w і % с і ш, Stanistawa Oswi^cima dyaryusz 1643—1651, Krakow, 
1907, crop. 348—349. 

3 Літопис Самовидця, стор. 77. 

4 Там же, стор. 88. 

‘Там же, стор. 96. • 


32 



ш'якійсь Децик усе Поліси спустошив, але и того у Ніжині взято 
до вязеня и згинул» 1 . Насправді Децик робив спробу виступу 
проти І. Брюховецького. Багато уваги Самовидець приділяє гетьма¬ 
нуванню Петра Дорошенка, прибічника Туреччини. Він підкрес¬ 
лює, що Дорошенко весь час боявся втратити булаву, що це був 
хитрий гетьман. Він засуджує його єднання з турками, яке принесло 
українському народові багато страждань і лиха. Наприклад, розпо¬ 
відаючи про захоплення турками 1672 р. Кам’янця-Подільського, 
літописець твердить, що в цьому місті турки не тільки знищили 
його мешканців, а й «образи божіе, беручи з костелов и церквей, по 
улицах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец 
и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце 
такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочасного 
гетман ства» 2 . 

Нотки неприхильності в літопису можна вловити й щодо Суховія, 
ставленика кримського хана, бо татари шукали кандидатуру на 
запорізького гетьмана «пробіглца», і ним виявився писар Сухо- 
вієнко 3 . 

Явно неприхильне, навіть вороже ставлення виявляє Самовидець 
до гетьмана Д. Многогрішного. Він до дрібниць визбирав усі його 
провини та «гріхи» й докладно їх описав. Автор звинувачує Много¬ 
грішного в смерті Брюховецького, у підступному здобутті гетьман¬ 
ської булави: «себі гетманства жичачій, назбирал компанії з литви, 
ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши 
усю старшину поблиз себе задншрскую до Новгородка, и при- 
казал оним, жеби собі цалого гетмана настановали» 4 . Коли ж 
його задуми здійснювалися, то він відмовлявся від булави «як ста¬ 
рая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал и позводився на 
тое, которому и присягу виконали на послушенство» 5 . Вершиною зне- > 
важливого ставлення Самовидця до Многогрішного є оповідання про 
анафему, накладену на гетьмана царгородським патріархом, однак 
гетьман, твердить Самовидець, «в пиху вознестися, легце себі тое 
поважил, еще ся срожачи, але зараз оного Господь Бог скарал, же 
спадши з ґанку, шию бьіл зломал, же час немалій не могл гово¬ 
рити, що, пришовши до здоровя, не хотіл ся упамятати, що напотом 
оному нагородилось зле» 6 . Насправді анафема патріарха тривожила 
Многогрішного, і він навіть домігся зняття її та одержання благо¬ 
словенної патріаршої грамоти 7 . 

Нарешті, на закінчення оповідання про Многогрішного автор 
літопису твердить, що кінець гетьманства був для нього трагічним, 


1 Літопис Самовидця, стор. 99. 

2 Т а м же, стор. 114. 

8 Там же, стор. 106. 

* Т а м же. 

6 Т а м же. 

“Там же, стор 110. — 

^ Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 115. 

З 862 ' 33 



як і слід було сподіватися. Многогрішного після скинення з гетьман¬ 
ства «на Москву припровадивши, давали на питку, тоест катові до 
рук пробовати, а як проважено в город, томногіе стрі'чи бьіли и на 
оного пліовали» 1 . 

Не приховував Самовидець своєї різкої оцінки і зневажливого 
ставлення до гетьмана Івана Самойловича і його синів Якова та 
Григорія. 

Як уже згадувалось, цю частину праці Самовидець писав вод¬ 
ночас з подіями, що відбувалися. Тим-то про перші роки гетьма¬ 
нування Самойловича він пише досить обережно і стримано. Однак 
і тут він підкреслює відсутність військових здібностей у гетьмана 
та невдоволення гетьманством Самойловича, як і його синами, що 
захопили високі посади й наживали собі великі маєтки, завели різні 
податки, звисока ставились до людей. 

І лише після того, як Самойлович був скинений з гетьманства. 
Самовидець не пошкодував темних фарб для повного відтворення 
його характеру. «Той же попович зразу барзо покорним и до людей 
ласкавим бил, але як юж розбагаті'л, барзо гордий стал не тилко на 
козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина 
козацкая му сіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жебинейшолиз 
жадною палицею; также и духовенство священници, хочай би який 
значний, мусіл стояти непокритою головою... А будучи сам попови- 
чом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані 
сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху 
міли, которая вжадном сенатору не живет. А здирства вшелякимиспо- 
собами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи пол¬ 
ковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем,— 
барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не 
могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших мос- 
ковских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на 
Крим незичливость его постережена, же не йшол просто на Крим, 
але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити 
своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити 
задля конского корму. Также и прошлой войни за своєю незичло- 
востю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, кото- 
рих мало жаловал; а то для того, жебьі его панство с синами шири¬ 
лося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной 
юж переміні панства своего не мишляючи,—а то надію маючи на люд 
грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе» і т. д. 2 Самовид- 
цева характеристика Самойловича була прийнята українською 
історіографією XVIII і наступних сторіч 3 . 

Елементи негативної характеристики в літописі можна знайти 
і в оповіданнях про ніжинського протопопа М. Филимоновича 


1 Літопис Самовидця, стор. 113. 

2 Там же, стор. 144—145. 

* Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 118— 


34 



(Мефтодія), який разом із Золотаренком писав доноси на Сомка 1 , а 
також у зображенні Дорошенкового полковника О. Гоголя 2 . 

Зовсім приховує Самовидець своє ставлення до Ю. Хмельниць¬ 
кого і С. Палія, хоч першому відведено чимало місця в літопису. 

Дослідники літопису слушно підкреслюють, що Самовидець 
сміливо змалював у негативному плані тільки тих історичних діячів, 
які вже зійшли з історичної сцени і не були для нього страшні 3 . 

Однією з центральних тем українських літописів XVII—XVIII ст. 
є стосунки України з сусідніми державами і навіть віддаленими 
народами Європи та Азії. У XVII ст. з історією України безпосе¬ 
редньо пов’язана історія Польщі, Росії, Білорусії, Кримського 
ханства, Туреччини і Молдавії. Стосунки України з Росією, Поль¬ 
щею, Кримським ханством і Туреччиною широко відображені в 
праці Самовидця. До певної міри може здатися дивним досить 
широке відбиття в літопису Самовидця подій, що відбувалися в таких 
віддалених країнах, як Швеція, Курляндія, Ліфляндія, Австрія, 
Угорщина, Сербія, Туреччина, Пруссія, Голландія та ін. Адже ав¬ 
тор літопису, за твердженням дослідників, не здобув певної освіти 
і, мабуть, не бував у багатьох із згаданих ним країн. І все ж він 
знав тогочасну політичну географію Європи та стосунки між держа¬ 
вами й народами. До речі, Самовидець понад 70 разів вживає термін 
«Україна», «уся Україна», добре знає й географію України. 

Історію українського народу Самовидець зображує в тісному 
зв’язку з історією Речі Посполитої, яка в середині XVII ст. була 
однією з наймогутніших держав Європи. 

Самовидець інколи досить виразно симпатизує сильній коро¬ 
лівській владі. На окремих сторінках літопису він уболіває за ко¬ 
роля, коли той, наприклад, під Зборовом міг потрапити до неволі 4 , 
щиро відгукується про смерть Владислава IV 6 , висловлює невдо¬ 
волення Хмельницьким, що той 1649 р. не бажав миритися з поль¬ 
ським королем 6 . Взагалі про королювання Владислава IV україн¬ 
ська історіографія XVII і XVIII ст. відгукується в цілому прихильно, 
зазнаючи, очевидно, впливу польських істориків, які твердили 
про так званий «золотий вік». 

Схвально пише Самовидець і про київського воєводу, україн¬ 
ського магната Адама Киселя, називаючи його «благочестивим па¬ 
ном», згадує і про пограбування його татарами 1651 р. та ін. 7 

Водночас Самовидець виявляє своє вороже ставлення до поль¬ 
ських панів, магнатів, особливо гих, що мали на Україні величезні 
маєтки. Ці пани, за Самовидцем, самі не мешкали на Україні, а тому 


1 Літопис Самовидця, стор. 84—85. 

8 Там же, стор. 118. 

а М. Грушевский, Самовидец Руинц..., стор. 179. 
4 Літопис Самовидця, стор. 58. 

8 Т а м же, стор. 54. 

•Там же, стор. 56. 

1 Т а м же, стор. 59. 


З* 



й маєтками своїми не управляли, віддаючи їх орендарям, пере¬ 
важно євреям, які чинили різні кривди народові. 

' Не раз Самовидець засуджує польських сенаторів, які виступали 
проти короля, не слухали його. Вороже ставиться він і до польських 
єзуїтів, які вели підступну колонізаторську політику щодо україн¬ 
ського народу. Однак його осуд єзуїтів має загальний характер і 
стосується переважно заборони православної віри, українських 
шкіл тощо. 

Самовидець неодноразово обурюється поведінкою шляхетських 
військ, бо вони, «стоячи на Україні на зимовлі, великую кривду, 
албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнїрского так в 
обтяженію здирством, яко теж и почасти тих людей, що в козац¬ 
тві зоставали и о смерть приправовали» 1 . Засуджує він політику 
київського воєводи Я. Тишкевича, який переслідував українські 
школи і православну віру 2 . 

Отже, у літопису немає загальної оцінки політики Речі Поспо¬ 
литої щодо України, хоч причин для приховання поглядів автора 
літопису в цьому випадку не було жодних. 

'Багато сторінок літопису присвячено українсько-російським 
історичним і політичним стосункам другої половини XVII ст. 
О. Левицький та інші вчені, передусім на основі титулування авто¬ 
ром російських царів («его царское величество», «его царское пре- 
свїтлое величество всея Росії самодержец» і под.), а також грунту¬ 
ючись на твердженні літописця про видатну історичну подію — 
Переяславську раду 1654 р.,що «по усей Україні увесь народ з охотою 
тое учинил», і «немалая радость межи народом стала», зробили висно¬ 
вок, що літописець прихильно ставився до Росії і російських царів 3 . 

А втім ставлення Самовидця і до Росії також конкретне, часто 
приховане і не завжди виразне. Передусім Самовидець надто 
симпатизує московському цареві Федорові. В оповіданні за 1682 р. 
про його смерть він пише: «Государ цар московскій и всея Россії 
Феодор Алексїевич помер с жалем усего християнства в молодих 
літах, которій великую любов до нашого народу міл, бо и набожен- 
ства на Москві нашим напївом по церквах и по монастирах отпра- 
вовати приказал, и одежу московскую отмінено, але понашому 
носити позволил» 4 * . 

Співчуває Самовидець і московському патріархові Никону, якого 
1667 р. було засуджено, оскільки, твердить літописець, «жадной 
ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили 
бояре» 6 . 

На думку М. Петровського, Самовидець виявляє своє неприхиль¬ 
не ставлення до Петра І за його роль ката 6 , що на Україні в усі 

1 Літопис Самовидця, стор. 63. 

“Там же, стор. 51. 

3 0. Левицкий, Опнт исследования .., стор. 68. 

4 Літопис Самовидця, стор. 135. 

8 Та м же, стор. 103. 

“Там же, стор. 162. 


36 



часи було гидким фахом, а також до В. Голіцина і В. Шереметьєва Ч 
Одначе два останні приклади не переконливі. 

В окремих місцях літопису Самовидець досить обережно вислов¬ 
лює своє невдоволення політикою царизму щодо України, зокрема 
в розповіді про 1667 р., коли посланці Брюховецького скаржились 
у Москві на кривди воєвод і не одержали відповіді: «Также и по¬ 
сланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бнвали в кривдах от 
воєвод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що 
жадного респонсу не одержовал, а найболше як бьш подписок с 
канцеллярії Мокріевич и Карбанович, тіе знати дали, же козаки 
юже ні защо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут» 2 . 

Загальне обурення і бунти спалахнули на Україні, тілько-но 
російські воєводи «людей тяглих повернули в послуженство», поча¬ 
ли збирати «подачку» і стали забороняти переходити в козацтво, 
бо за давньою традицією «на Запорожже волно ити в козацтво так 
козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают» (1667 р.). 

На основі ряду документів М. Петровський переконливо трак¬ 
тує часто вживані в літопису вислови «его царское величество» 
і подібні, вбачаючи в них звичайну термінологію титулування, 
вживання якої літописцем не може свідчити про його прихильне 
ставлення до царів 3 . 

Отже, у літопису Самовидця немає якогось загального ставлення 
до російських царів, бояр, воєвод і духовенства. Його оцінки тих 
чи інших подій і явищ з історії українсько-російських стосунків 
є безпосередніми і конкретними. 

Легко збагнути оцінку Самовидцем політики Кримського хан¬ 
ства і Туреччини щодо України. Вона в усіх випадках є негативною 
і грунтується, зокрема, на релігійних переконаннях автора. 

Самовидець засуджує" напади турецько-татарських орд на мол¬ 
давські землі, приязно ставлячись до одновірної Молдавії. 

Він також з радістю згадує окремі випадки, коли австрійські 
й венеціанські війська завдавали поразки турецько-татарським 
військам, разом з тим він неприязно ставиться до австрійських 
єзуїтів. 

Отже, автор літопису виявляв досить велику зацікавленість 
політичними та іншими зв’язками рідної йому України з сусідніми 
країнами. Ця обставина, безсумнівно, збільшує цінність літопису 
Самовидця як історичного джерела. 

Літопис Самовидця помітно вплинув на дальший розвиток ук¬ 
раїнської історіографії. Глибокі сліди цього впливу особливо 
помітні в багатьох літописних працях XVIII ст. Літопис 
Самовидця, наприклад, є істотним джерелом праці Граб’янки, 


1 Микола Петровський, Нариси історії України..., crop. 131. 
3 Літопис Самовидця, стор. 103. 

s Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 129. 

37 



зокрема її другої частини, у якій зображені історичні події після 
1667 р., прямо чи посередньо — праці С. Величка. 

Літопис Самовидця в пізніших списках був органічно вплетений 
в інший відомий твір XVIII ст. «Короткий опис Малоросії», з до¬ 
датком кількох сторінок, що мали доповнити українську історію 
перед 1648 р., і закінчення, у якому події літопису Самовидця про¬ 
довжено з 1703 по 1734 р. До того ж і сам цей твір взагалі був напи¬ 
саний на підставі літопису Самовидця. 

На його основі або ж «Короткого опису Малоросії» були складені 
і компілятивні праці Я. Лизогуба та В. Рубана. Один з останніх 
українських істориків-компіляторів XVIII ст. О. Рігельман майже 
весь текст літопису Самовидця переніс до своєї праці, переклавши 
його російською мовою, знав його й автор «Истории руссов». 

Різними шляхами літопис Самовидця сприяв розвитку окре¬ 
мих історіографічних творів за кордоном. «Короткий опис Мало¬ 
росії» послужив німецькому історикові Шереру як одне з голов¬ 
них джерел його праці про Україну, а також історикові Гаммеру — 
про Туреччину. Усе це пояснюється тим, що літопис Самовидця 
був написаний сучасником подій, і в ньому є, крім української 
історії, сторінки, -присвячені подіям в інших країнах, передусім у 
Польщі й Росії. Через те цю працю як історичне джерело охоче 
використовували російські, білоруські, польські та інші історики. 

У XIX ст. літопис Самовидця широко використовували майже 
всі українські історики, що досліджували надзвичайно багату 
на події історію України другої половини XVII ст. Це зумов¬ 
лене значною мірою тим, що в першій половині XIX ст. ще не бу¬ 
ли опубліковані достовірніші за літописи історичні документи. До то¬ 
го ж літописи давали зв’язний суцільний виклад подій про Ук¬ 
раїну. 

Після того, як 1846 р. літопис Самовидця був опублікований, 
про нього з’явились окремі дослідження, а історичні праці містили 
посилання на це джерело. 

«Надзвичайно важливою» і «дорогоцінною», «однією з найцінні¬ 
ших історичних пам’яток» української історіографії XVII ст., 
«кращим оригінальним» українським літописом, «об’єктивною і 
безпристрасною» називали цю пам’ятку О. Бодянський, М. Макси¬ 
мович і О. Левицький. 

Подібну оцінку літопису дають у своїх працях також інші вчені, 
зокрема М. Костомаров, В. Антонович, Д. Багалій, М. Петров- 
ський та ін. 

Особливо вплив літопису Самовидця позначився на історичних 
поглядах його популяризатора П. Куліша, який сприйняв думки 
автора про історичні події на Україні в другій половині XVII ст., 
його оцінки козацьких низів та інших шарів українського су¬ 
спільства. 

У своїх працях Куліш посилався на літопис Самовидця як 
на пам’ятку, що «не має нічого рівного собі серед україн- 



ських джерел», а сторінки літопису про події на Україні 1663 р. 
послужили Кулішеві сюжетом для його роману «Чорна рада». 

З літописом Самовидця був знайомий уже на початку своєї твор¬ 
чої діяльності Тарас Григорович Шевченко. За його власним свід¬ 
ченням, він «літописи напам’ять» знав, і «оживала його душа», ко¬ 
ли перечитував їх. Після виходу в світ літопису Самовидця Шев¬ 
ченко разом з іншими літописами тримав його на своїй полиці. 

Як достовірне і важливе історичне джерело літопис Самовидця 
використовували українські історики М. Костомаров, О. Лазарев¬ 
ський, О. Левицький, Д. Яворницький, Д. Багалій, І. Крип’якевич 
та ін., а також російські, білоруські, польські, молдавські. 

Звертаються до праці Самовидця і сучасні українські істо¬ 
рики. 

Як видатну пам’ятку історії української літератури та україн¬ 
ської літературної мови літопис Самовидця високо оцінювали також 
українські філологи О. Огоновський, М. Петров, П. Житецький, 
М. Возняк, О. Білецький. 

Заслужену оцінку українським літописам, зокрема й Самовидце- 
вому, дав Іван Франко. Розглядаючи український літературний 
процес як безперервний і органічний, учений чітко визначив роль 
і місце літописів у розвитку нової української літератури, історіо¬ 
графії та суспільно-політичної думки на Україні XIX ст. 

Як пам’ятку української літератури, давньоукраїнської мови 
і джерело історичних подій літопис Самовидця використовували і 
захоплювались ним українські письменники І. Нечуй-Левицький, 
М. Старицький, Леся Українка, 3. Тулуб, О. Довженко та ін. 

Цікавою і важливою є думка Лесі Українки про українські 
літописи як першоджерела нової української літератури. З цього 
приводу в листі від 24 травня 1912 р. до А. Кримського вона писала: 
«Гнітить мене моя «необразованість» у рідній історії, себто', 
розуміється елементарні відомості я маю і дещо там читала, але 
перводжерел (авторське підкреслення.— Я. Д.) (літописів головно) 
зовсім мало коштувала і через те не знаю стилю, «пахощів» давніх 
епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що 
якби я сама прочитала якусь там «Волинську літопись» чи «Само¬ 
видця», то я б там вчитала щось таке, чого мені бракує у сучас¬ 
них істориків (не виключаючи і Грушевського), а потім може й 
сказала б щось таке, чого ще не казали інші наші поети» 

Все це свідчить про великий вплив літопису Самовидця на 
дальший розвиток української історіографії та важливе значення 
його як пам’ятки української літератури й мови. 

* * 

* 

В основу цієї публікації покладено список Іскрицького. Звіряю¬ 
чи видання О. Левицького з списком Іскрицького, майже на кожній 


1 Леся Українка. Твори, в п’яти томах, т. V. К., 1956, стор. 618. 



сторінці друкованої книжки знаходимо по кілька помилок, непра¬ 
вильне прочитання тексту, пропуски окремих слів. 

Текст цього видання звірявся з списками Іскрицького 1 , Ковель¬ 
ського і нововиявленим списком М. Судієнка. Всі вони зберігаються 
в Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР у Києві 
(шифр Іскрицького — 3866, Ковельського — 3862, Судієнка — 
156 (54). Найповнішими є списки Іскрицького і Судієнка. 

Список останнього у 40-х роках XIX ст., очевидно, належав 
М. Писарєву. Тоді ж з нього була зроблена копія для Є. Болхові- 
тінова, а з них — копія для М. Юзефовича. Список Юзефовича за¬ 
раз невідомий. Крім того, текст нашого видання звірявся з пуб¬ 
лікацією О. Бодянського. У підрядкових примітках наводимо урив¬ 
ки, словосполуки, слова та інші текстуальні відхилення, які зустрі¬ 
чаються в різних списках і виданнях, а також окремі власні назви, 
які є лише в праці Рігельмана і в літопису Граб’янки. 

Текст літопису друкується за орфографією списку Іскрицького. 
Проте у передачі окремих літер рукопису зроблено заміни, що не 
порушують орфографії оригіналу. 

Оскільки в списку Іскрицького написання літер і ь важко 
розрізняється, особливо у самого Іскрицького, в нашому видан¬ 
ні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему 
випущено (козакг — козак, чааь — час, Івакь — Іван і под.). 

Випущено відповідну графему і в словах типу: посланец[ь ], 
внівеціь], паламар[ь ], — а також у дієслівних закінченнях: хо- 
дит[ь\, даруютіь], мают[ь\, стоїт[ь\ тощо. У різних тогочасних, 
як і в сучасних, говорах української мови подібні слова вимов¬ 
лялися м’яко або твердо — залежно від місця народження мовця. 
Тому давня традиція вживання 'б і ь порушувалася і написання 
цих графем чітко не розрізнялося. 

У словах з м’яким приголосним основи (день, приязнь, король, 
смерть, жаль, Русь, осінь, князь та ін.) у рукописному тексті напри¬ 
кінці могло стояти кілька графем — ь, •& та ін. Та оскільки в усіх 
діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються 
м’яко, а сам літописець відмінює ці слова за м’якою відміною, у 
нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено ь. Не позна¬ 
чено м’якості у слові єсть, тому що літери ст у рукописах є винос¬ 
ними, а після них немає ніякого знака, який позначав би їх м’якість 
чи твердість. Всередині слів графеми в та ь передаються через •&. 

Літера і у рукописах, як правило, відповідає сучасному і, 
передається вона курсивним і. В окремих випадках вимова 8 також 
залежала від місця народження читача. 

Десятиричне «і» (у рукописах виступає звичайно перед «йл'та 
йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається су¬ 
часним «і». Цією ж літерою позначається графема / на початку сло¬ 
ва: Jean — Іван (можливо, Йван), 'іншими — іншими, }мя — імя. 

1 Список Іскрицького переписаний чотирма руками. Основну частину тексту 
переписав сам Петро Іскрицький. 

40 



Над літерою й у списку Іскрицького дуже часто пропускається 
титла, особливо у словах воина, воиско. У нашому виданні ця літера 
передається як й. 

Проривний звук г у рукописних списках передається латин¬ 
ським g або сполукою кг. У цій публікації сполука кг зберігається, 
а замість g уживається ґ: кгрунтов, срокго, ґвалтом , венґерскго. 

У рукописних текстах Самовидця вперше виявлено послідовне 
вживання йотованого і 1 . У списку Іскрицького воно позначається 

як и, у списку Ковельського — и та и . У нашому виданні ці літери 
передаються сучасним ї. 

Літери ш, і замінено відповідними літерами сучасного україн¬ 
ського алфавіту — о, кс; 0 — літерою Ф у слові Федір. 

У решті випадків ми відтворюємо написання за орфографією 
рукопису Іскрицького: бьиі, ходил, Ілвов, полков, подишол, где, 
албо, его, людех, кгди, померл. Таке написання пояснюється тим, 
що алфавітна система давньоукраїнської літературної мови, як і 
інших мов, не відповідала звуковій. Тому таке слово, як козацкіе, 
могло читатися: козацкі, козацкії, козацкіе, козацькі, козацькі, 
кузацькі ; або козацкое — як козацке, козаков — як козаків і т. д. 

Велика літера вживається відповідно до сучасного правопису 
(з окремими винятками). 

Титла розкрита в таких словах: бл[а]гословеніе, Б[о]городици, 
Б[огороди]ци, в[е]личество, в[е]л[и]ч[е!ства, г[осу]д[аїр,г[осу]дар, 
г[оспо]дара, г[о]сп[о]дь б[о]г, г[ос]п[о]ди Іс[у]се, д[у]ха, 
еп[иско]п, кн[я]зь, м[е]не, м[и]лость, м[и]л[о]сти, м[іся]ць, 
м[о]н[а]стир, н[а]ши, п[а]н, пр[е]ч[ис]тими, п[о]ст, с[и]н, св[я]тих, 
с[вя]тої, Х[ри]ст[о]ва, Хр[и]стом, Хр[и]ст[о1вом, хірисітиянство, 
хр[и]стиянство, ц[а]р і в похідних від них. Зрідка в цих словах 
титли не було. 

Пунктуацію наближено до сучасного українського правопису, 
зокрема введено крапку, риску і двокрапку. 

Одна сторінка рукопису Іскрицького (у нашому виданні — 117) 
помилково переписана дослівно двічі і згодом кимсь перекреслена. 
Вона переконливо свідчить, що Іскрицький певною мірою довільно 
вживав окремі літери, виносні графеми, навіть змінював гра¬ 
матичні форми: Дмитриевич — Дмитріевич, Йваном Самойлови- 
чом — Іваном Саму[й]ловичом, Крилов — Крилув, містечки — мі¬ 
стечка, оньїх — оних, оних — оних, жеби — жебьі, к — ку, Богус- 
лаве — Богославле, увойіиол — увоишол, > лисянци — лисянці, 
пойшол — поииюл, Задніпря — Задніпра,подтянули — подтягнули , 
варуючися — варюючися, воиска — войска і под. 

Очевидно, таке траплялося і в інших переписувачів. 

Список М. Судієнка переписаний чітким скорописом кінця 
XVIII— початку XIX ст., всі літери виразні, у тому числі й ь і ь. 
У виданні Бодянського зрідка позначається наголос. 

1 Я. І. Дзира. Про відтворення тексту історичних джерел.— «Україн¬ 
ський історичний журнал», 1970, № 3. 


41 



У літописних списках службові слова з повнозначними частина¬ 
ми мови пишуться, як правило, разом (скозаками, зонами, погоро- 
дах, постарому). У нашому виданні більшість таких слів написано 
окремо. 

В зв’язку з тим, що описувані в літопису події та явища датують¬ 
ся за тодішнім народнообрядовим календарем, для полегшення ко¬ 
ристування джерелом сучасному читачеві подаємо тут короткий 
покажчик цих дат у переведенні на цифрове календарне датування 
XVI.I ст. старого стилю. • 

Різдво Христове (свята рождественські)—28.ХІІ; богоявлення господнє 
(водохрещі) — 9.1; свята великодні (воскресіння Христове) припадають на неділю 
у проміжку 35 днів (не раніше 4. III і не пізніше 28. IV); св. Георгій —-26. IV; 
перенесення мощів св. Миколи Чудотворця — 12.V; св. Тройця — 50-й день 
по великодню; св. духа (сошествіє св. духа)—наступний день після св. Тройці; 
св. Петра і Павла— 2. VII; св. Ілля — 23 VII; спас (Преображення господнє) — 
9 VIII; успіння пресвятої Богородиці — 18.VIII; різдво пресвятої Богоро¬ 
диці — 11.VIII; воздвиження чесного хреста — 17. IX; покрова — 4.Х; 
св. Микола Чудотворець — 9. XII 

Пости: Пилипів піст (пущення Пилипового посту) — 18.ХІ — 27.ХІІ; великий 
піст — 7 тижнів (49 днів) перед воскресінням Христа; Петрів піст (петрів- 
ка) — починається через тиждень після Тройці і триває до св. Петра і Павла; 
спасів піст (спасівка)-перед успінням пресвятої Богородиці — 4. VIII — 18.VIII. 

Неділі: великі м’ясниці — 2-й тиждень до великого посту; масляниці (запус- 
на)— останній тиждень до великого посту; провідна неділя — 1-ша неділя 
після воскресіння Христа. ' 

Всеїдні неділі (сідмиці): період різдвяних свят — 28X11 —7.1; сідмиця пі¬ 
сля неділі про Митаря і Фарисея—24.1 — 29.1; сідмиця великодня — 1-й тиж¬ 
день після великодніх свят; сідмиця п’ятидесятниці (Тройці) — тиждень після 
св Тройці. 

Для полегшення користування джерелом додаються іменний та 
географічний покажчики, короткий словничок маловживаних слів, 
бібліографія праць про літопис, а також ілюстрації. 

Перше радянське видання «Літопису Самовидця», яким відкри¬ 
вається наукова серія «Джерела з історії України», здійснене на 
основі сучасних наукових досягнень публікації історичних джерел, 
а також певного здобутку істориків і філологів у галузі досліджен¬ 
ня літопису як видатної пам’ятки XVII ст. Видання «Літопису 
Самовидця» сприятиме дальшому розвиткові історичної науки на 
Україні, а також допоможе глибшому вивченню давньої україн¬ 
ської літератури та історії мови. 


Ярослав Дзира 





с & т а вв & 


О 

ВОПНЛХ Ь БОГДАНА ХЇІЕЛЬНИЦКАГО 


О *ШЖДОУСОБ1ЯХЬ, БЬІВШПХ'Ь ВЬ МАЛОЙ РОССІИ 


по ЕГО CMEVTU. 


МОСКВА. 

Зт> УнивкгсатЕтской Типе графіи. 
і 840. 


Титульна сторінка першого видання, здійсненого О. М. Бодянським. 




О НАЧАЛ/ ВОЙНИ 
ХМЕЛНИЦКОГО * 


Початок и причина войни Хмелницкого ест єдино от ляхов на 
православіе гоненіе 1 и козаком 2 отягощеніе 3 . Тогда бо оньїм не 
хотячи 4 , чего не звикли бьіли 5 панщини робити, на службу замко¬ 
вую обернено, которих з листами 8 ив городі 7 до хандоження коней 
старостове 8 держали, в дворах грубу, тоест печи палити, псов хан- 
дожити 9 , дворі змітати 10 и до инших 11 незносньїх діл приставляли. 
Знову зась которіе зоставали козаками реестровимьі, а над оними 
полковникове шляхта панове от 12 гетмана коронного насиланніе 
бьіли, которіе б от їх волности 13 бинамнїй не дбаючи, але яко мо- 
гучи оннх [с] мїрали 14 , легце поважаючи. Плату, которая поста¬ 
новлена бьіла на козаки от короля его милости и Речи посполитой 
по золотих тридцять на рок, тое на себе отбїрали 15 , з сотниками 
дїлячися, бо сотников не козаки оббьірали 16 и настановляли 17 , але 
полковники, кого хотіли з своей руки, жебьі OHUM зичливими 18 


* Сп. Я. Ковельського починається словами: «Літописец избран о войнах, 
о наставлениі гетманов, о изміни їх по статях и прочиїх ділах ниже слідуется...». 
Сп. М. Судієнка і вид. Волинського: «Літописец о началі войньї Хмелницкого». 

1 У сп. Козельського тут і скрізь далі немає літери «і». Замість неї послідоз- 
но вживається «и». «православне гонение». 

2 Т а м же: «козакам». 

8 Т а м же: «отягчение»; у вид. Волинського - «отмщеніе». 

4 У сп. Ковельського це місце наведено повніше: «тогда бо оним всякне вол¬ 
ности отнято, от инних повиписозано, которие не хотячи...» 

5 У сп. Ковельського літера «ьі» вживається рідко, переважно в закінчен¬ 
нях слів. Частіше «ьі» зустрічається в сп. Судієнка і в вид Бодянського. 

6 Т а м же: «листамьі». 

7 Т а м ж е: «в дорозі». 

8 Т а м же: «коней старостове хондожене». 

8 Т а м же: «хондожити». 

10 Т а м же: «зумітати». 

11 Т а м же: «н инних». - 

12 Т а м же: замість «от» «їх и». 

13 Т а м же: «которие о їх волностях». 

14 Т а м жк правильніше: «смиряли». 

15 Т а м же: «отбирали». 

16 Т а м же: «обирали», у вид. Бодянського: «обірали». 

17 У сп. Козельського: «наставляли». 

18 Т а м же: «жичливими». 


45 



бьіли. Также полковникове козаковдо всякой домовой незвичайной 
роботи пристановляли \ в поля зась пойшовши, любо якій козак 
достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжя 2 през* 
поля дикіе з рарогом, раструбом 4 , орлом, албо с хортом козака бід¬ 
ного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові 5 , не жа¬ 
луючи козака, хочай бьі згинул, як не трудно от татар. Знову зась, 
хочай бьі якого язика татарского поймали козаки, то з язиком 
татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего вьі- 
силает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. 
В городах зась от жидов тая бьіла кривда, же неволно козакові® 
в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко 
меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували 7 ко¬ 
заки за пороги, то на Кодаку на коммисара 8 рибу десятую отбіра- 
ли. А полковником особливо 9 треба дати и сотникам, и асауловї 10 , 
и писареві,— аж до великого убозства козацтво прийшло и , а бол¬ 
те шести тисячей 12 неповинно козаков бьіти. Хочай и син козацкій, 
тую ж панщину мусіл 18 робити и плату давати, тое над козаками 
бьіло. 

Над посполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в 
бидлах 14 , в пасіках х *, але однак 15 чего не звикла бнла Україна терпі¬ 
ти, вимисли 16 великіе бьіли от старостов и от 17 намісников, и жидов. 
Бо сами державця на Україні не мешкали, тилко 18 уряд держали, 
и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо 19 любо и знали, 
толко 20 заслїплени будучи подарками от старост и жидов аранда- 
рей 21 же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и 
мажут 22 : з їх подданних видравши, оним даруют, що и самому 
пану волно бьі узяти у своего подданного, и не так 23 бьі жаловал 

1 У сп. Ковельського - «пристановляльї». 

2 Т а м же: «Запорожя». 

3 Там же: «чрез». 

4 Т а м же: «ястробом». 

М У сп. Ковельського в подібних закінченнях значно частіше вживаєть¬ 
ся -ови: панови, козакови. 

’Там же: «хожовали». 

3 Там же: «комисара». 

•Там же: «отбирали. А полковникам особливе». 

10 Т а м же: «ассаулови». 

11 Т а м ж е: «пришло». 

12 Т а м же: «тисяч». 

18 Т а м же: «мусил». 

14 Т а м же: «бидлу». 

15 Т а м же: як правило, «еднак», «едного». 

18 У сп. Судієнка: «вимислили». 

17 У сп. Ковельського: «и іх». 

18 Там же: «толко». 

30 Т а м же: додано «ж». 

20 Т а м же: «тилко». 

21 Т а м же: «арендарей». 

22 Т а м же: немає «салом мажут», а «же с тих же по їх шкурі». 

23 Т а м же: «потом». 

* 1 *—23*; 24—180 — посилання на примітки в коментарі. 



подданнійего. Ато леда шевлюга, леда жид 1 богатится, по килка 
цуґов 2 коней справляет, вимишляючи чинши 8 великіе, поволов- 
щини 4 , дуди, осип, мірочки сухіе, з жорнов плату и инное 5 , отни- 
мання фолварков ®,— що натрафили на чоловіка одного 7 , у которо- 
го отняли пасіку, которая всей землі 8 Полской начинила біди, а 
тим способом. 

В Чигирині місті 9 мешкал сотник Богдан Хмелницкий, ко¬ 
зак ростропній в ділах козацких воєнних, и у писмї бїглій 10 , и 
часто у двора королевского в поселствї будучій. И под час бьіт- 
ности своєї с козаком значним переясловским з Іваном Ілляшем 
(а тот Ілляш барзо зичливим 11 королеві' 12 его милости) и упросили 
писмо, албо привилей, на роблення 13 челнов на море, мимо вїдо- 
мость гетманов коронних, що и одержавши, тое скрито держали 
от полковников в Переясловлю. А под тот 14 час у вьшгьменованно- 
го Хмелницкого подстаростій чигиринскій 15 Чаплинскій, зостаю- 
чій от Конецполского, отнял хутор с пасікою и млином на урочищи 
Суботовї 11 , полтори милі от Чигирина, и за той хутор посвар стал 
с 17 подстаростим Хмелницкому. И Хмелницкій, видячи, же оного 
вїчистіе добра оному кгвалтом видрано 18 , старался фортелем, жебьі 
тот привилей, данній от короля от 19 его милости на робленя чол- 
новное волное 20 козаком, достати, що и доказал 2 *, бо маючи в дому 
своем у гостях того Ілляша 21 Ормянчика 22 переясловского и у 
оного вивідавшися 23 о схованню того привилея, упоївши оного, 


1 У сп. Ковельського: «жит». 

2 Там же: «цукгов». 

’Там же: «чинші». 

‘Там же: «поволовщину». 

6 Та м же: немає «инное». •. 

‘Там же: «отнимане фолварков, хуторов». 

7 Т а м же: «человіка едного». 

8 Т а м же: немає «землі». 

9 У сп. Ковельського у цьому місці вставлено: «яко виже ся наменило». 
Пояснюючи цю примітку, слід нагадати, що в збірнику Ковельського літопис Са¬ 
мовидця вміщений безпосередньо після уривку із літопису Граб’янки. 

10 У сп. Судієнка і в вид. Бодяиського: «віжливій». 

11 У сп. Ковельського - «Иляш доброзичливим бил»; у сп. Судієнка і в вид. 
Бодяиського: «зичливій». 

12 Т а м же: «королеви». 

18 Т а м же: «роблене». 

14 Т а м же: «той». 

16 Т а м же: «чигринский». 

18 Т а м же: «Субботові». 

17 У сп. Ковельського тут і далі замість с вживається в; у сп. Судієнка — 
переважно с. 

18 Т а м же: «взято». 

19 Т а м ж е: немає «от». 

20 Т а м же: «роблене челнов волно». 

21 Т а м же: «Иляша». 

22 У сп. Судієнка і в вид. Бодяиського: «Ормянчина» без слова «переяслов¬ 
ского». 

23 У сп. Козельського: «довідавшися». 


47 




ключ у пяного узявши, послал своего посланця по тот привилей г , 
данній от короля его милости Владислава Четвертого 2 , которій 
оному и привізл его посланец. Итам 3 з оним привилеем Хмелниц- 
кій за пороги поишол и козаком ознаймил, же на волности козац- 
кіе міет привилей короля его милости, до которого много войска 
козацкого 4 почалося горнути. А' же на Запорожу 5 зоставити не 
мог 6 задля залоги 7 , которая на тот час с 8 полковниками лядскими 
посполу з жолнірами зоставила, пошол 9 на Низ ку мору, на поля, 
к Лиману, и там войско ку оному купилося 10 , утікаючи от полков- 
ников лядских. Которого Хмелнидкого полковникове посилали и 
на тіе поля имати и розгромити, але оній тих посланнях 12 лядских 
погромил 13 , а козацтво 14 до оного пристало. И так Хмелницкій, 
видячи, же юже 15 учинил задор з ляхами и своего набитку, ал- 
бо кгрунтов, жалуючи, вислал своїх посланцов до хана крим- 
ского, чинячи з оними 16 згоду и пріймуючи братерство, жеби ему 
помагали войска лядскіе зносити, що хан кримскій з солтанами 17 
ордами 18 з радостію на тое позволив, и, приславши своїх озна¬ 
ченнях 19 мурз до Хмелнидкого, межи собою присягу з обоїх 
сторон виконали на Низу, и зараз хан посилает з ордами 
великими Тугай бея до Хмелнидкого. З которою ордою Хмелниц¬ 
кій на Запороже 20 наступил, до которого все войско, зостаючее 
на Запорожу, пристало и Хмелнидкого собі 21 за старшого 
приняли. 


1 У сп. Ковельського: «той привелей». 

2 Т а м же: немає «Четвертого». 

3 У сп. Судієнка «И так». 

4 У сп Козел ьського. «коного войска». 

5 Т а м же: «Запорожю». 

8 Т а м же: «могл». 

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «налоги». 

8 У сп. Ковельського: «з». 

“Там же: «пойшол» 

10 У вид. Бодянського: «рушилось». 

11 У сп. Козельського: додано «своїх». 

12 Т а м же: «посланих». 

13 Т а м же: «погромили». 

14 У сп Козельського і Судієнка зустрічається послідовно «козацство». 

15 У сп. Козельського послідовно вживається «уже». 

10 Т а м же: «ним» 

17 У сп. Судієнка: «з солтаном». 

18 У сп. Козельського: додано «и усіми ордами». 

10 У сп. Козельського: «значних», у сп. Судієнка і в вид. Бодянського цього 
.слова немає. 

20 У сп. Козельського: «Запорожю». 

21 У сп. Козельського і Судієнка: переважно «себі». 



ВОЙНА САМАЯ 
РОКУ 1648* 

На початку того ж року 1 , взявши відомость от коммисара 2 ко- 
зацкого, панове гетманове так коронній Микол ай 3 Потоцкій, яко 
теж и полній Калиновскій, же юже купа немалая войска зобралася 
на Запорожю, до Хмелницкого приставши, зараз со 4 всіми войска- 
ми коронними притягли на Україну до города Черкас 3 *, и там 
отправуючи свята великодніе 5 Воскресенія Христова 6 , усе вой- 
ско козацкое с 7 полковниками їх скупили и казали оним прися¬ 
гати 8 , же не мают здрадити 9 полковников своїх и до Хмелницкого 
приставати. И так зараз по Воскресенії Христовом гетманове корон¬ 
нії 10 висилают войска немаліе водою Дніпром у чолнах, посадивши 
посполу з козаками и піхоту немецкую. А землею, полем посилает 
гетман Потоцкій сина своего Стефана з коммисаром 11 козацким, 
з которими войска коронного тисячей шесть, акозацкогозтими, що 
у чолнах поишли, еще при коммисару тисячей шесть, приказавши 
оним, жеби ишли просто на Запороже до Січи зносити 12 Хмелниц¬ 
кого албо осадити его з войском. И сами гетманство 13 з 14 войска- 
ми коронними за ними втропи помалу ишли с тяжарами 15 войско- 
вими и піхотами 16 . Хмелницкій, узявши відомость о на- 
ступленню войск коронних, не ожидаючи на Запороже 17 приходу 
їх, але переправившися з войсками татарскими немалими, на- 
против пойшол войск коронних. И испоткав'ьшися в полях, у уро¬ 
чища Жолтой Води 18 , там осадил каштелянича Стефана Потоцкого 
и коммисара козацкого з войсками їх. А войска, которіе ишли 
Дніпром водою чолнами, минувши городи, не доходячи порогов, 
старшину 19 зостаючую при них, и піхоту нїмецкую, в чолнах 


*Тут і далі в сп. Козельського роки, числа позначаються літерами. 

1 У сп. Судієнка і вид. Бодянського: немає «на початку того ж року». 

2 У сп. Козельського: «комисара». 

3 Та м же: «Николай». 

4 Т ам же: «зо». 

5 У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «великіе». 

6 У сп. Козельського: «воскресение Христово». 

’Там же: «з». 

8 Там же: «присягать:». 

9 Там же: «імїют зрадити». 

10 Т а м же: «коронне». 

11 Т а м же : «комисарем». 

12 У вид. Бодянського: «зловити». 

13 У сп. Козельського: правильно «гетманове». 

14 Т а м же: немає «з». 

16 Там же: «тяжиремьі». 

18 Т а м же: «піхотою». 

17 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «на Запороже». 

18 У праці О. Рігельмана «Летописное повествование» вказано точну дату — 
8 травня. Нагадаємо, що Рігельман майже скрізь ставить точну дату. 

19 У праці О. Рігельмана названо ім’я Барабаша, якого заколов Филон Дже- 
джалій. 


49 




будучую, викололи и покидали в Дніпр 1 2 3 4 * *. И послали своїх послан- 
цов до Хмелницкого, по которих прислал Хмелницкій з ордою, и ор¬ 
да, на свої коні оньїх побравши, привезла на Жовтіє Води, где поспо¬ 
лу того войска коронного доставали. Войска зась козацкіе, зостаючіе 
при тих войсках коронних, видячи, же юж и тое войско, которое 
водою йшло, зостает при Хмелницком и орді,— и тіе yet з войска 
коронного пристали до Хмелницкого и до орди, и на тое ж войско 
почали бьітигде през килка дній без перестанку тая война три¬ 
вала. И войско, осаженное 2 будучи в степах, не могучи витривати, 
рушило табором оттоля ку Княжим Байраком оборонною рукою, 
уступаючи назад ку городом, але в том отході не пощастилося їм, 
бо, не допустивши оньїх до тих Княжих Байраков, почала орда с 
козаками табор їх розривати. А в тіе Княжіе Байраки за¬ 
провадивши войско козацкое піхоту, покопали рови, до кото¬ 
рих пришовши табур войска полекого, змішалися, и там 
усе тое войско розбито, в неволю побрано татарскую, и ка- 
штелянича Стефана Потоцкого посполу с коммисаром 3 взято, 
которий в молодих літех на Запорожю живот свой скончил, бо 
Хмелницкій оного, не даючи орді, на Запороже до Січи отослал 
и там от ран помер 6 *. А иншіе панята в неволю пошли татарскую, 
гетманове зась коронніе великій 4 и полній с потугами своїми на 
Чигирин ишли втропи за тим войском, хотячи оньїх посилковати. 
Але по розгромленію войска полекого у Княжих Байраков, ні- 
которое с того погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого по¬ 
силковати, бо войско до остатку знесено,— отвернули гетманове 
Николай Потоцкій, каштелян краковскій коронній, и Каліновскій, 
гетман полній, з войсками назад ку городам, не идучи на Чиги¬ 
рин, але просто шляхом на проворотя 6 ку Корсунові місту ишли, 
за которими Хмелницкій з ордами немалими ішол, наступуючи 
на них. Где гетманове, переправивши ріку Рось у Корсуню и над- 
пустошивши 8 міста, поминовали Корсунь. Которих зараз настиг¬ 
нувши, Хмелницкій за Корсуном учинил потребу, где гетманове 
оборонною рукою уступовали, беручися в поля ку Росаві 7 . А при¬ 
пало оннм ити промежку лісами в милі от Корсуня, где Хмелцицкій 
казав запровадити піхоту козаков корсунских в тіе ліски, которіе 
шлях перекопали и там позасідали, не дупущаючи переходу табу- 
рові лядскому. А Хмелницкій с тилу и около з войсками и ор¬ 
дами наступивши, оное войско розгромил з допущеній бозкого 8 , 


1 У вид. Бодянського: «то ж войско начали бити». 

2 У сп. Ковельського: «осажолое»; у сп. Судієнка: «осаженое». 

3 У праці О. Рігельмана сказано, що до козацького полону потрапили також 

І Виговський, Чернецький, Городчинський. 

* У вид. Бодянського: немає «великій». 

6 У сп. Судієнка: «на проворотгя», у вид. Бодянського: «поворотмя», у сп. 
Ковельського: далі «до Корсуна міста пошли». 

* У вид. Бодянського: «надспустошивши». 

7 У вид. Бодянського та в сп. Судієнка: немає «ку Росаві». 

8 Т а м же: «божеского». 


50 



где гетманов обоіх — великого коронного и полного в неволю ВЗЯІО 
и усе войско вигублено, же мало хто з того погрому увойшол. Где 
орда неошацбванную здобич узяла 1 так в конях, риштунках, 
яко найболше в неволниках знатних панов и панят и посполитого 
войска 2 , а козаки знову збогатилися з обозу полского так великих 
панов, же срібро малою ценою продавали. Которая то потреба, албо 
война под Корсунем бнла на том тижню по святой Тройци 6 *. Бьіла 
тая поголоска на всей Україні, албо хвалка от шляхти, же по зне¬ 
сенню тоей своеволі с Хмелницким мїли панове Україну плюнд- 
ровати и болшую часть осажовати людми нїмецкими и полскими. 
Также и у віри руской помішка великая била от уніят и ксендзов, 
бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала 
гору брати. В Чернігові архимандритове 3 один по другом зо- 
ставали, по инших городах церкви православніе запечатовали, до 
чого помошниками оньїм шляхта, уряд и ксіонзи бьгли, бо уже на 
Україні що городок і , то костел бьіл. А в Кіеві теж утиск нема¬ 
лій церквам божіїм старожитним чинили так воєвода кіевскій 
Тишкевич 5 , на тот час будучій, яко теж іезуїти, домінікани, бер- 
надини и иншіе закони наездами правими метрополиту утескуючи 6 
и науки школ забороняючи, згола старорускую православную 
християнскую віру собі прекладаючи не розную от поган; бо 
ліпшое пошанованне ляда 7 жидищеві спросному 8 било, аніжели 
найліпшому християнинові русинові 9 . А найгоршое насмівіско и 
утиски терпіл народ рускій 10 от тих и , которії з руской 12 віри при- 
няли римскую віру 7 *. 

И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню 
войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не 
толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не 
знал. Що видячи панове державця украінніе 13 , не толко старостове 14 , 


1 У сп. Козельського: «добич узяли». 

2 У літопису Граб’янки і праці Рігельмана тут перелічено імена польської 
шляхти, що потрапила до козацького полону: М. Потоцького, Калиновського, Ка 
зановського, Ординовського, Балабана, Богдановського, Хмелецького, Кеме¬ 
ровського, Яскольського, Ковальського, Хоментовського, Кгдешинськдго, Бед- 
зинського, Тимидського, Ороговського, Кучковського та ін. 

3 М. Грушевський гадає, що тут пропущено слово «уніятські». 

4 У вид. Бодянськбго: «город». 

5 У праці О. Рігельмана: «Януш Тишкевич». 

6 У вид. Бодянського, у сп Козельського. «наїздами правами митро¬ 
политу утискуючи». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка замість «ляда» стоїть «аби». У сп. Ко¬ 
зельського цього слова немає. 

8 У вид. Бодянського: «спроскому». 

8 У праці О. Рігельмана: «российский християнин». 

10 У сп. Козельського: «руссьский». v 

11 У вид. Бодянського: «от тих» додано редактором у дужках. У сп. Козель¬ 
ського і Судієнка: немає «от тих». 

12 «Руской», тобто української православної. 

13 У сп. Судієнка, сп. Козельського і в вид. Бодянського: «українскіе». 

14 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «панове старостове». 


4 * 


51 



зостаючіе по городах, але и сам князь Вьішневецкій, которій 
немал 1 усе Задніпраміл в своем подданстві, иміючи при себі килка- 
надцять тисяч люду воєнного грошового, опроч драгуніеї и вибран- 
цов, которих с подданних своїх начинил бьіл по всіх городах нез¬ 
ліченую річ,— мусіл утікати и уступовати з України, з городов 
своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, которій напотом 
королем полским зостал бнл. От боку зась Хмелницкого гетмана 
войска запорозского, которій юж по знесеню войск коронних дале 
гетманство принявши за упрошеніем усего войска козацкого 2 , бо 
до того часу гетманом не звался, аж покуля обоїх гетманов корон¬ 
них знаки войсковіе, тоест булави и бунчуки у свої руки узял,— 
все войско оного гетманом настановило и на тот уряд упросило. 
Зараз от боку 3 оного козацтво по розньїх городах розишовшися, 
полковников, сотников собі понастановлявши 4 * и гдеколвек 
знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе 
забияли Б , не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, кос¬ 
тели палили, обвалювали 6 , ксіонзов забияли, дворі зась и замки 
шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного 
цілого. Рідкій в той кріві 7 на тот час рук своїх не умочил и того 
грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем вся¬ 
кого стану значним бьіла инаругання от посполитих людей, а най- 
болше от гултяйства, тоест от броварников, вьінников, могилников, 
будников, наймитов, пастухов, же любо бьі який человік значній 
и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл 
задля позбитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях, напоях 
и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско и приставати до того 
козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, гдеколвек 
позачинялися бьіли, тоест: в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Том¬ 
лю 8 . Всетое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, 
шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подо¬ 
ставали и вистинали. И многіе на тот час з жидов, боячися смерти, 
християнскую віру приняли, але зась знову, час углядівши, до 
Полщи поутікавши, жидами позоставали, аж рідко которій до- 
держал віри християнской. И так на Україні жадного жида не зо- 
стало, а жони шляхецкіе зостали жонами козацкими. Также и на 
потомтой стороні Дніпра, аж по самій Дністр, тое ж ся стало 
спустошення замком, костелом и двором шляхецким, жидовским, 
урядом міским и шляхті, ксіонзом,— усюда тое витрачено, а най- 


1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «немал». 

2 У сп. Ковельського: «запорожского». 

3 У вид. Бодянського: «от року». 

4 У сп. Судієнка і сп. Ковельського: «постановлявши». 

8 У вид. Бодянського, у сп. Судієнка і Ковельського: «забивали». 

8 У вид. Бодянського «отвалювали», у сп. Судієнка: «отваліовали», 
сп Ковельського: «обвалювали». 

7 Там же: «криві». 

8 У праці О. Рігельмана: ще й «Батурині». 


52 



болше жидов пропало в Кемерові и в Тулчині — незличоная личба. 

Орда зась, збогатившися ясиром значним того войска корон¬ 
ного и гетманов обоїх узявши, зоставивши часть малую орди, 
в Крим повернули, отпроважаючи гетманов Потоцкого и Кали- 
новского и незличоную річ панов значних, на том погромі узятих. 
А Хмелницкій, скупивши войско, тягнул з України к полским го¬ 
родам, где притягши под Пилявці 8 * не доходячи Константинова 
Великого, там споткалися з войском коронним, над которимиюж 
гетмановали ксіонже Острожскій Домінік и пан Сенута 1 справ- 
цами 9 * тих войск бнли, которих незличоная лічба бнла. Так тиж 
и козацкого войска при гетману Хмелницкому болей ста тисяч 
бьіло, которих войско коронное барзо спирало, же троха не в об- 
леженю зоставали козаки, в чом нічого не вонтпил Хмелницкій, 
бо послал по орди. И якскоро орда притягнула великою поту¬ 
гою 10 *, зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так 
орда с козаками тое войско розгромили, же мусіло утікати ку Кон¬ 
стантану 2 Великому, оставивши тяжари военніе, тилко з скарб¬ 
ними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаром ся 
достало 3 , бо наганяючи шляхом, оньїх рубали, а которіе и до Кон¬ 
стантинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так пе¬ 
реправу утративши, мусіли там погибати. А и хто в Константинов 
увойшол, и тіе не одержалися в Константанові, але усе розно в 
Полщу пойшло розгромленное войско 4 * 6 . А многіе з панов и шляхти 
в неволю пойшли, а иних постинано много, бо орда не брала по¬ 
лону задля того, жеби не обтяжалися Б , але усе стинали, и так Хме¬ 
лницкій з своїми войсками и татарми или с ордами великими про¬ 
сто ку Лвову потягли, пустошили усі городи, и под Ілвов под- 
ступивши, попустошил ®, тилко самій город Лвов окуп за себе дал 
орді и Хмелницкому. И так оттуля 7 8 9 10 11 Хмелницкій зо всіми поту¬ 
гами потягнул под Замостя, а там стоячи, орда с козаками по са¬ 
мую Вислу пустошили, также Волинь 8 городи значнії повиймали: 
Острог Великій, Заславя, Луцко, Володимер ®, Кобрин, аж и Бе¬ 
рестя 10 Литовское. И хто может зраховати так неошацованную 
шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побра¬ 
ли, бо в тот час не било милосердія межи народом людским 11 . 


1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Сенюта». 

2 У сп. Судієнка, Ковельського і в вид. Бодянського: «к Константинову». 

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «досталося». 

4 У літопису Граб’янки і праці О. Рігельмана названо розгромлені полки: 
сандомирського каштеляна, Виговського, Волинця, Киселя, Тарновського і 

Карховського. 

6 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «жеби не обтяжатись». 

6 Т ам же: «пустошил». 

7 Т а м же: «оттоля». 

8 У вид. Бодянського: правильніше «на Волнни». 

9 У сп. Судієнка: «Владимер», у сп Ковельського: «Володимир». 

10 У вид. Бодянського: «по Брестя...» 

11 У сп. Ковельського: «лядским». 


53 



Не тил 1 жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих кр а- 
ях живучим, тая ж бідабьіла, многіе в неволю татарскую пойшли, 
а найбарзій ремесники молодіє, которіе себі голови голили по- 
полску, чуприну, пускаючи наверх голови. Але предся русь хри- 
стияне 2 в тих повітах в городах позоставали, и ежели якого поляка 
межи собою закрили, то тот жив. Костелі зась римскіе пустошили, 
склепи с трупами откоповали 3 , мертвих тіла з гробов викидали 
и обдирали и в том одіню 4 5 ходили. Где тое спустошеня того літа 
тривало аж, почавши от Петрова поста, до филипова посту, там под 
Замостям зоставал Хмелницкій, бо Господь Бог за гріхи нави- 
діл 6 землю такою тяжкою войною и отнял оной господара, тоест 
короля щасливого Владислава, которій на початку тоей нещйсной 
войни померл, вьіехавши з Вилня у Меречу. И так 6 не могли па¬ 
нове сенаторове тому 7 запобігти згодою, але що порвалися вой¬ 
ною, на собі понесли. Аж видячи так великій упадок своей шляхти 
панов значних и войска и подданних утрати, в тот час почали ста¬ 
ратися о королю собі и обобрали на королевство полское Яна Ка- 
зіміра, рожоного брата зейшлого короля Владислава. Где зостав¬ 
иш королем, обослал гетмана Хмелницкого писмом, напоминаючи, 
жеби юже панство 8 * не пустошил, що гетман Хмелницкій на писмо 
королевское вернулся на зиму на Україну до Чигирина и * и там 
жону собі понял куму Чаплинскую 12 *, маючую мужа живого, 
а орди в Крим пошли з добичу. 

Того ж року по росказанню гетмана Хмелницкого полк Ні- 
жинскій ходил доставати Кодака, и идучи ку Дніпру ®, чинили 
великіе кривди людем. Где люде, розуміючи оньїх за войско литов- 
ское, и якобьі то оньї идут на оборону Кодака, а не доставати, и не¬ 
сподіване напавши, нікоторіе сотні погромили в Рашевці за Ко- 
мишним. Але зась скупившись тот полк у Максимовці над Дніпром, 
тое войско розбили, же мало которій з їх увойшол, и переправив¬ 
ши Дніпр, потягнули под Кодак, которій держачи в осаді през 10 
килка неділь, оньїм докучили, аж мусіли ся здати. И так усіх жол- 
ніров с Кодаку спровадили вцілости до Чигирина, и там чигиринці 
онихпожаковали 11 , а коменданта узяли за сторожу 12 , которого на- 
потом Хмелницкій в Полщу отпустил. 


1 У вид. Волинського і в сп. Ковельського: «тилко*. 

2 У праці О. Рігельмана: «россияне». 

8 У сп. Ковельського: «откуповали». 

4 У сп. Судієнка' «одіянії», у вид. Бодянського: «одіянїю». 

5 У сп. Ковельського: «навідил». 

8 У вид. Бодянського і сп. Судієнка: «там». 

7 У вид. Бодянського: «по тому». 

8 Та м же: «жебьі панства». 

•Там же: «по Дн/пру». 

10 Т а м же: «которьій держачи в осаду, перез». 

11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «пожаловали». 

12 Там же: «за сторогу». 


54 




Сторінка списку Іскрицького, переписана ним власноручно. 




Того ж року саранча барзо великая на усей Україні бьіла и 
барзо шкоди великіе починила, збожя позедала и трави, же не 
било где сіна косити, а зима барзо великая била и не било чим стат¬ 
ку кормити. Тая саранча зазимовала на Україні, з которой знову 
икри навесну другая уродилася, и так великую дорожнету учи¬ 
нила. 

НА ПОЧАТКУ 1 РОКУ 1649 

О Рождестві Христовом присилает король его мил ость послов 
своїх великих, тоест 2 князя Четвертенского и пана воєводу киев- 
ского 13 * Адама Киселя з иншими панов благочестевьіх в посел- 
стві до гетмана Хмелницкого й усего войска запорожского. Задля 
которих приходу зложил раду гетман Хмелницкій в Переясловлю 
и там по Рождестві Христовом приехал зо всіми полковниками и 
сотниками 14 *. И там, в Переясловлю, в той раді отдавали панове 
послове королевскіе 3 при поселстві привилей на волности и була¬ 
ву, и бунчук, корогов, бубни, знаки войсковіе от короля его ми- 
лости, хотячи упокоїти тую войну. Тамже и послове от короля 
венгерского на той же раді бьіли: так зараз по усіх землях слава 
козацкая и Хмелницкого пойшла, же монархи разніе отзивалися 
з приязню и подарки присилали, бо послове от его царского вели- 
чества з Москви, от господарей волоского, мултянского з вели¬ 
кими подарками почали приходити, що до болшаго заятрення и 
пихи гетмана Хмелницкого побужали, и задля того слушной згоди 
з монархою полским, як з паном своїм, не чинил, бо принявши 
послов великих короля его милости и тіе клейноти войсковіе, и по¬ 
дарки великіе, отправил тих послов з честю, обецуючися усе ведлуг 
жадання короля его милости учинити и тоей войни понехати, тилко 
жебьі при стародавньїх волностях своїх козацких зоставати 4 . Але 
тут зараз вьісилает своїх послов в Крим, витягаючи самого хана зо 
всіми ордами в нашу землю, що хан рад 6 учинил на оного жа¬ 
дання — зо всіми ордами кримскими, білагородскими, нагайскими, 
черкескими, незличоними силами витягнул навесні до Хмел¬ 
ницкого на спустошення християнства. 

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЗБАРАЖСКАЯ 
РОКУ 1649 

Зараз навесну *, отмінивши Хмелницкій приязнь и постанову 
з королем полским, затягши самого хана з великими потугами 

1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «В началі». 

а У сп. Судієнка і в вид. Волинського: послідовно «тоесть», «єсть» з м’яким 
знаком, у сп. Ковельського, напевно, з кінцевим твердим «ь», за сп Іскрицького 
літери «ст» виносні .без кінцевої позначки твердості чи м’якості. 

3 У літопису Граб’янки і праці Рігельмана названо імена: М’ясковський, Гри¬ 
горій Кисіль, Ян Зеленський та іи. 

4 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «зоставали». 

5 Там ж е: «В чем хан рад и». 

3 Т а м же: слова «зараз на весні» стоять рядком нижче після слів: «з 
королем полским». 

56 



татарскими и незличоними своїми войсками козацкими, которих 
полков било: полк Чигиринскій, полк Черкаскій, полк Корсун- 
скій, полк Каневскій, полк Лисянскій, полк Білоцерковскій, полк 
Паволоцкій, полк Уманскій, полк Колницкій, полк Могилевскій, 
полк Животовскій, бо там козацтво звалося, аж и поза Дністром 
коло Галича,— и замков доставали, межи иними и Пиевского 1 
замку за Надворною доставали, а тут волости ус і городи, опроч 
тилко самого єдиного Камянца Подолского, аж поза Константи- 
нов Старій 2 —в Шулжинцех, Грицеві, Чорторіей 3 козацтво зоста- 
вало, у Овручом особливій полковник зоставал, до которого усе 
Поліся належало 4 . Знову зась на Задніпру полки, которіе до 
гетмана Хмелницкого притягнули: полк Переясловскій, полк Ні- 
жинскій, полк Черніговскій 5 зо всею Сіверю аж по Гомель и 
Дроков, и Мглин, полк Прилуцкій, полк Ичанскій, полк Лубен- 
скій, полк Иркліевскій, полк Миргородскій, полк Полтавскій, 
полк Зінковскій. Tie усі полки бьіли при гетману Хмелницкому, 
в которих незличоная лічба войска бьіло, бо інший полк міл ко¬ 
зацтва тисяч болше двадцяти, бо що село, то сотник, а иная сот¬ 
ня міла люду тисячу. Так усе, що живо, поднялося в козацтво, 
же заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міл 
албо сам, албо син до войска ити, а ежели сам нездужал, то слу¬ 
гу паробка послал, а иніе килко їх бьіло всі ишли з двора, 
тилко одного зоставали, же трудно бьіло о наймита 6 . А то 
усе діялося задля того, же прошлого року збогатилися шар¬ 
паниною добр шляхецких і жидовских и иньїх людей 15 *, 
бьіваючих на преложенстві 7 , же навет где в городах бьіли и права 
Майдебурскіе 8 — и присягліе бурмистрове, и райци свої уряди 
покидали, и бороди голили, и до того войска ишли: бо тіе себі зне¬ 
вагу держали, которій бьі з бородою неголеною у войску бьгл 9 . 
Так диявол учинил себі сміх з людей статечних. И так Хмелницкій 
на початку посту святих апостол Петра и Павла на Чорном шляху, 
за Животином 10 скупившися з тими полками и ханом кримским, 
просто потягнули бьіли под Межибоже, где зоставало козацтво 
во облеженю от войска коронного. Але увідомившися жолнірове 
о так 11 великих потугах козацких и татарских, зоставивши Межи¬ 
боже, утеком уступили, которих орда издогонила, але увойшли 
до Збаража. Гетман Хмелницкій зо всіми потугами просто тягнул 

1 У сп. Судієнка і в вид Бодянського: «Плевского замку». 

2 У праці О. Рігельмана: «Великий». 

3 У сп. Ковельського: «которие». 

4 У сп. Судієнка: «Полісься надлежало». 

5 У праці О. Рігельмана: ще й «Кневский полк». 

6 У сп Судієнка і в вид. Бодянського: «наймитах». 

7 У вид. Бодянського: «прихоженстві», в сп. Ковельського: «приложенстві». 

8 У вид. Бодянського: «Магдебурскіе». 

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зоставали». 

10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «за Животом», у сп Ко¬ 
вельського: правильно «за Животовом». 

11 У вид. Бодянського: «толь». 


57 



противко 1 войска коронного, которое зоставало под Збаражем 
обозом, над которими бьіл старшим ксіонже Еремій Вьішневец- 
кій, з которим войско великое било. И так притягнувши гетман 
Хмелницкій до Каменя Човганского и оставивши табор ити по¬ 
малу, сам з ханом коммоником пойшовши, осадили тое войско 
под Збаражем на святих апостол Петра и Павла И напотом та¬ 
бор пришол, и доставали того войска, которое мусїло, зоставив¬ 
ши окопи, вколо замку и в місті тісно стати 2 , которих в обложе- 
ню аж до Успенія Богородиця держали, але оньїх не достали На 
которих барзо трудно бьіло, же мусіли стерво їсти, а и того мало 
бьіло, бо собак и кошок виели. Король, зась его милость Ян Ка- 
зімір прд Топоровом стоячи з сенаторами и постолитое рушеня 
скупивши, оттоль рушил со всіми потугами на отсіч войску, зо- 
стаючому во облеженю у Збаража. О котором взявши певную 
відомость, гетман Хмелницкій, осадивши збаражское войско, з 
коммонииком и ханом пойшол І6 * противко короля его милости и 
споткалися под Зборовом,— юже з Зборова вийшло войско бьіло 
и сам король его милость. Где споткавшись войско з войском, 
много шкоди орда учинила в войску коронном, же заледво могли 
справитися и назад до Зборова уступили. И там осажено короля 
его милость, и без мало до того не пришло бьі 3 , же и узято бьі 
бнло, бо уже ніотколя помочи сподіватися бьіло; можная річ, 
любо не приступом, але и голодом оньїх звоевати. Однак же и 
гетман Хмелницкій того не зичил, жеби міл ся достати монарха 
християнскій в руки и в неволю бісурманскую. И так из собою 
трактовати почали през дней два и учинили згод;/ 17 *, же не міли 
по самую Случ жолніре на Україну бьівати, толко опроч урядове 
старостове по городах, албо сами панове, жебьі уже болш задо- 
ру и причини до войни не давано. А орді плата полоном городов 
дванадцяти, которіе могут виняти. И по тих трактатах, узявши 
заставу панов значних у войско, гетман Хмелницкій бьітностю 
своєю бнл у короля его милости в Зборові, где оного шановано, 
ударовано и другого дня отпущено до войска 18 \ И так король 
его милость повернул назад до Лвова, а Хмелницкій, пришовши 
под Збараже, приказал з шанцов войску уступити и юж межи 
собою з войском коронним болше задору не чинити; бо и от ко¬ 
роля его милости посланцове до князя Вишневецкого пришли, 
посполу при гетману Хмелницком, и до всего того войска, зоста- 
ючого в облеженню в Збаражу, ознаймуючи о той згоді. 
И Хмелницкій з ханом кримским, росправивши орду, тоест 
мурзи 4 придавши и козаков, и так многіе городи козаки позво¬ 
дили, и людей татаре в неволю побрали, и козаки маетность 

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського тут і скрізь в інших місцях замість 
«противко» вживається «противо» або ж «против», «противно». 

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «которіе мусіли, зоставивши око¬ 
пи, около замку и в місті тісно стали». 

3 У всіх інших списках (крім Козельського): «бьіло». 

* У вид. Бодянського: «мурзі». 



побрали, и міста значніе спустіли. И днем перед Успеніем Богоро- 
дици уступило войско козацкое и орди от Збаража, тягнучи просто 
на Україну. 

Того ж року войско литовское под Заганням 1 и Хвойниками 19 * 
розбили полк Киевскій 20 * з Кричевским. 

Того ж року саранча великая бьіла и збоже зопсовала, же дорож- 
нета великая бьіла и на хліб, и на соль, и на сіно. 

И так по оной згоді понаїздили урядове на Україну бьіли, и сам 
воєвода киевскій Адам Кисель з жоною в Києві зоставал, бо як 
благочестивий пан в згоді з гетманом Хмелницким бьіл. По той 
згоді викупили обох гетманов коронних 21 * Потоцкого и Кали- 
новского 2 , и при них гетманства зоставили. 

РОКУ 1650 

Не хотячи войско порожніовати, а звлаща з таким поганином 
и ворогом віри християнской збратавшися,— Волоская земля хри¬ 
стиянство любо зостает в подданстві турчинові. Але однак, же юж 
почали обфито жити при одином господару спокойно Василію Лу- 
пилі 3 , и тому 4 позавидівши, жебьі оньїх уменшати 5 , же христіян- 
ство, а звлаща русь 6 гору узяла, так розумію, же за позволеніем 7 
турчина,— хан zz * кримскій з гетманом Хмелницким несподівано 
зо всіми потугами козацкими и татарскими, напавши на Волоскую 
землю, внівец усю 8 обернули, звоевали по саміе гори, людей по¬ 
брали в полон инабитки їх, тилко замки моцніе одержалися, и сам 
господар уступилбьіл з Ясміста столечного, але знову ся навернул. 
А Хмелницкій стоял' з ханом у Прута а тую землю чатами звое¬ 
вали. А напотом господар поеднал орду и гетмана Хмелницкого, 
жеби ся вернули з его земли, и учинил сватство з Хмелницким — 
дочку свою за сина Хмелницкого приобицал дати 9 , що напотом 
и учинил. А войско коронное з гетманами стояло под Камянцем 
Подолским, не даючи жадної причини козаком до войни. И так 
того року жадної войни з коронним войском не иміл 10 , але повер¬ 
нувши о Покрові з Волох, з 11 упокоєм сиділи в домах. 


I Правильно: «Загаллям». 

* У сп. Ковельського: далі «и протчиї'х». 

3 У вид. Бодянського: «Липулі», у сп. Ковельського правильно «Лупулі». 
У праці О. Рігельмана ці, як і багато інших подій, описані докладніше. 

4 У вид. Бодянського: «потому». 

6 У сп. Ковельського: «зменшити». 

* Т а м же: «Рось»; у сп. Судієнка: «Рос». 

7 У вид. Бодянського: «повелініем». 

8 У вид. Бодянського: «все»; у сп. Судієнка: «нівець всю». 

8 Ці рядки в сп. Судієнка та в вид. Бодянського читаються трохи інакше- 
«а з гетьманом Хмелницким, жебьі ся вернул з его землі, учинил сватовство, дочку 
свою за сина Хмелницкого приобищал дати». 

10 Та м же: «не бьіло»; в сп. Ковельського: «козаки не міли». 

II У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «з». 



РОКУ 1651 


Зімою почали давати жолнірове повод до войни, бо залоги ко- 
зацкіе почали наежати, а войска затягати. О чом увідомившися, 
гетман Хмелницкій скуплятися 1 полком приказал, и зараз по 
Рождестві Христовом 23 * внйшол и стал сам в Ставищах, и войска 
по рожних городах в тих повітах коло Богу стало 2 . И так аж 
до весни зоставали, покуля хан з Криму з ордами притягнул, 
а скоро хан з Криму наспешил з ордами, того ж часу Хмелницкій зо 
всіми потугами пойшол против короля его милости. А король стоял 
под Берестечком, и там всі войска з посполитим рутенієм зоста¬ 
вали. Где притягти гетман Хмелницкій першої неделі Петрова 
посту, дали бой слушній войску королевскому. А же нестатечная 
приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином 3 Хан 
кримскій почал з королем его милостю щось згодного и учинили 
потребу еще, и зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих коза- 
ков. Що вьідячи, гетман Хмелницкій з писарем скочили до хана, 
унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошол под Оже- 
говці миль килканадцять и стал. Которого гетман упросил, жебьі 
оному орди дал учинити отсіч войску, поневаж сам не хотіл верну¬ 
тися, що хан учинил на прозбу Хмелницкого,— дал мурз в килка¬ 
надцять тисяч, з которими ходил сам Хмелницкій. Але юженеспра¬ 
ведливая приязнь, бо тилко пришовши до Пляшева ріки, болше 
милі от войска и вернулися. З которими ити мусіл и Хмелницкій, 
зоставивши войско и усі признаки и гармати войсковіе, що при 
Хмелницком козацтва и тридцяти коней не било. И так хан пойшол 
у свою землю, зоставивши орди тилко тисячей з двадцять при мур¬ 
зах. И не доходячи Константинова Старого, Хмелницкій в малой 
купі отвернул ку Грицову 4 и на Любар; а тилко при нему усего 
козацтва зобралося з орди 5 от хана человіка сімдесят. Такто 
нефортуна оному послужила 6 з так великого щастя, а найболше 
зашкодила татарская незичливость, которой 7 уходячи, и сам Хмел¬ 
ницкій татаром не увірал 8 . И так идучи Хмелницкій городами от 
Любар а, многих козаков по городах 9 заставал на залогах, а иних, 
которіе до войска не дойшли и по городах зоставали за трудним 
проходом от татар, также и тіе, которіе в тих городах меновалися 
козаками,— усетоемусіло уступовати на Україну за Хмелницким, 
боячися панов своїх и жолнірства. И так тое усе купилося до боку 

1 У вид. Бодянського: «скупитися». 

* У сп. Ковельського: «а войско по разних городах в тих пові'тех коло Богу 
стояло». 

3 У вид. Бодянського, сп. Судієнка і Ковельського: «бусурманом». 

4 У вид. Бодянського: «к Грицкову». 

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «з ордою». 

* У сп. Ковельського: «оному'фортуна не послужила». 

7 Т а м же: «которий». 

8 У вид. Бодянського: «увірил», у сп. Ковельського: «повірял», у сп. Суді¬ 
єнка: «увірял». 

8 У вид. Бодянського: немає «по городах». 


60 



гетмана Хмелницкого, которій, пришовши до Паволочи, знову по- 
чал войско збірати и із городов виганяти осталцов 1 приказал. А тое 
зась войско, зосталое под Берестечком, през увесь пост петрови- 
цу 24 , сами без орди маючи щоденную потребу з войском коронним 
и видячи, же юже орда оньїх не посилкует 2 , що и в далший час не 
міли бьі помочи,— так юже не дбаючи и приказання старших своїх, 
знявшися, просто пойшли через переправи Икву и Пляшову, зо¬ 
ставивши и гармати, на которих переправах много козацтва по¬ 
гинуло. А так тое войско без табуру увойшло на Україну 3 и, застав¬ 
ши Хмелницкого, при нему скупившися, стали табуром под Б/лою 
Церквою и по орду зараз послали. Войска зась коронніе з гетмани 
полним и коронним втропу за войском козацким потягнули на 
Україну, и пришовши под Трилісся, місто оное достали и висти- 
нали. А войско зась литовское з князем Радивилом, гетманом своїм, 
притягнувши под Лоев, міли потребу с козаками, которіе там зо- 
ставали на заставі 4 немалое войско: полк Черніговскій и Ніжинскій, 
которіе зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели 
осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали. Кото¬ 
рих зоставала сторожа у самого Дніпра, а войско задля простран- 
ности зоставали под Ріпками 5 . А где 6 дала сторожа знати, же 
войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Не- 
баба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил про¬ 
тивно тому войску справному 7 8 , которого зараз тое войско литов¬ 
ское зломило, и много козаков порубали, и того самого Небабу, 
неуважного полковника, там же стято 25 . А остаток войска ко- 
зацкого з полковником ніжинским уступил до Чернігова, за кото- 
рими князь Радивил притягнул под Чернігов. Але юже там ні¬ 
чого не вскуравши, назад повернул на Любеч и, пришовши до Лю- 
беча с своїми людми воєнними, город Любеч осадив, и сам знову 
переправивши за Дніпр, потягнул на Киев; и там притягнувши, 
Подолное місто 8 немал пустое застал, бо з козаками и міщане ки- 
евскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переясловлю, Черкасом 
и к инним містам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и ини- 
ми суднами. А метрополита кіевскій Силівестр Коссов не уступо- 
вал скатедри, але зоставал при церкви святої Софії, также и ар- 
химандрита печерскій Іосиф Тризна з братією зоставали у мона- 
стиру Печерском, любо великую шкоду и небезпечность здоровя 
міли 28 . И поплюндровавши в Києві, войско литовское потягнуло 
под Білую Церков 27 , где, скупившися 9 з войском коронним, насту- 


1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «останцов». 

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «без орди оних не посилкуют». 

* У сп. Ковельського: «на Вкраїну». 

4 У вид. Бодянського: «заставах». 

6 Т а м же: «Ропками». 

•Там ж е і в сп. Судієнка: «А когда». 

7 У вид. Бодянського: «исправному». 

8 Т а м же: «на долное місто». 

8 У сп. Судієнка послідовно вживається частка «сь». 


61 



пили на Хмелницкого гетмана. Але еднак гетман Хмелницкій 
собою не звонтпил: дал добрій бой обом тим войскам коронному и 
литовскому, же оньїх много пало, и от козаков трудность великую 
о воду 1 міли, а от орди о 2 живность задля коней. И так з собою 
стоячи през недель дві, почали до згоди 28 приходити през воєводу 
киевского Адама Киселя, котрій на той згоді великую шкоду по- 
несл от татар, бо оного пожаковано 29 . И так на той згоді гетманове 
коронніе вьімогли тое на Хмелницком, же позволив войску ко¬ 
ронному в Браславю, на Забожю 3 , а части другой войска стати 
на Задніпру в полку 4 Ніжинском и Черніговском и в Вишневичині 5 , 
а войску литовскому у Стародубовщині. И так тую згоду приняв- 
ши, войска розишлися, а щоинших пактов на Збаражских 6 пунк¬ 
тах стало, тилко то новая, що войско стало в тих городах, где 
козацтво. І Хмелницкій гетман при той згоді, взявши заставу доб¬ 
рую панов значньїх, бьіл у войску коронном у гетманов корон¬ 
них и литовского на банкеті през цілій день и повернул вцілости. 
Того ж часу и 7 Любеч зоставал з жолнірами в облеженю от коза¬ 
ков, аж росказання зайшло от гетмана Хмелницкого, жебьі отсту- 
пили от Любеча. И так войска розишлися по той згоді, так корон¬ 
ніе, литовскіе, яко теж и козацкие по домах по Успенії Пресвятой 
Богородиця 30 . И тоей же зими за тим позволеніем гетмана Хмел¬ 
ницкого войска коронніе росположил 8 гетман коронній 31 Калинов- 
скій, которий зостав по Потоцком Миколаю, бо Потоцкій тоеї же 
осени померл . 9 И так брат Калиновского, Калиновскій же, на Зад- 
ніпря притягнул з войсками коронними за універсалом гетмана 
Хмелницкого, которому Задніпря, не спротивляючись, в городи 
пустило 32 . И сам стал Калиновскій в Ніжини и там зимовал, а вой¬ 
ска, которіе міл при себі немаліе, росправил по розних городах 
по Задніпрю и по Задесенню 10 11 . А литовское войско стало в Старо¬ 
дубовщині, як идет границя Князства Литовского. Козацтво зась, 
зостаючое в городах и , волно сходило з тих городов, кидаючи на- 
битки свої, у городи 12 ку Полтаві и там слободи поосажовали, а 
инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали 33 , не хотячи 
з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію 


1 У сп. Судієнка та в вид. Волинського: «и обиду». 

2 Там ж е: «а барзей о». 

3 У вид. Бодянського: помилково «на збоже». У сп. Козельського це місце 
читається так: «же позволил войску коронному стати на зиму самому гетману ко- 
роному з Браславля на Забожю» 

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «полках». 

5 У сп. Козельського: «у Вншневеччині». 

8 Правильно: «Зборівські пункти». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «До того ж и». 

8 У вид. Бодянського: «росположилися гетман коронний». 

й У сп. Козельського і Судієнка: «помер». 

10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «поза Десною». 

11 У сп. Козельського «в тих городах». 

12 У вид Бодянського: «городі». 


62 



брали. А на тое міли козаки позволення \ жебн сходити з домов 
от гетмана Хмелницкого, которим не могли жолнірове заборонити, 
бо из гарматами виходили з городов. Але напотом, хто зостался, 
юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам, що не 
могучи ся згодити, у Вишневеччині в Липовом 1 2 3 учинили задор 
жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргород- 
ском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инк- 
візицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнір- 
скую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское пол¬ 
ковника миргородского Гладкого казал стратити 34 . Толко ж тая 
причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкий 
гетманом отзивался 8 , и так 4 на оного причини Хмелницкій шу- 
кал; а же тая причина стала о 5 завод з жолнірами, казал оного 
стратити. А тут зараз послал до хана в Крим, жеби поспішал до 
оного на зношення жолнірства, которіе ся на его приязнь убезпе¬ 
чили 6 ., 


РОКУ 1652 

Жолнірове юже ся 7 убезпечили на приязнь гетмана Хмел¬ 
ницкого и на терпливость, бо стоячи на Україні на зимовлі, вели¬ 
кую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнір- 
скоготак вобтяженію здирством 8 , яко теж и почасти тих людей, 
що в козацтві зоставали и о смерть приправовали. О чом так ве- 
ликіе скарги гетмана 9 Хмелницкого доходили со всіх сторон, 
и видячи, же жолніре щодалій срозшими 10 на людей становятся, 
и витягши хана з ордами и усему козацкому войску не ознаймуючи 11 , 
але тилко тіе полки зостаючие поблизу Чигрина з собою узявши, 
пойшол в поля против”ько орди. А гетман Калиновскій, завзявши 
відомость, же в полях уже орда зостает,— войска свої, которіе 
зоставали коло Дністра и коло Богу, скупил и стал за Ладижином 
на Батозі. А до того войску дал знати, которое зоставало в Ніжині 
з братом оного и по инших городах задніпрских, жеби яконайско- 
рій поспішали до обозу, до боку его. Которіе якнайскорій руши¬ 
ли з Задніпра, немаліе кривди чинячи 12 людем, простуючи на 


1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «А тое козаки міли позволеньня». 

2 «Липове» належало до Прилуцького полку. 

3 Це місце М. Грушевський пропонує читати так: «Толко ж тая причина 
болшая - же он ишол од Берестечка, Гладкий у войску гетманом отзивался». 

4 У сп. Судієнка: «там». 

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка - «за». 

6 Там же: «убезпечилися». 

7 У вид. Бодянського: немає «ся». 

8 У сп. Козельського: «здирства». 

9 У вид. Бодянського: «до гетьмана». 

10 У вид. Бодянського і в сп. Козельського «горшими», у сп. Судієнка: 
«сзтрогшими» 

11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «знаймуючи». 

12 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «чинили». 


63 




киевскіе перевози, и там переправили Дніпр спокойно, бо в Києві 
зоставал воєвода киевскій Адам Кисель, которий с тими ж жолні-’ 
рами уступил зовсім с Києва, бо з жоною зоставал. Которому, по- 
добно, дал знати гетман Хмелницкій, жеби уступал, бо з ним як з 
благочестивим паном мешкал згодне. Але тое войско, которое усту¬ 
пало з Задніпря \ не поспішило до боку гетмана своего коронного 
в обоз на Батог, бо Хмелницкій, знявшися з ханом в полях, за ко- 
торими войско козацкое наздогон йшло, и просто полями 1 2 потягнул 
к войску коронному. На которих напавши з ордою, обозу до- 
стал и тое войско знесл, и Калиновскому гетманові там же голову 
оттято и до Хмелницкого татарин принісл. З которого то войска 
з того обозу мало хто увойшол, бо хочай хто бьіл конми добрими 
увойшол албо лісами, то постарому, покуля татаре оньїх нагнали, 
то люде посполитіе 3 оних громили, не иміючи над ними литости 4 , 
за їх тиранства и здирства. И так тое войско розбивши, хан з Хмел- 
ницким пустился 5 просто ку Камянцові Подолскому, и що орда 
узяла бьіла живого неволника жолнірства, усе приказал висти- 
нати 35 , жеби ся орда не обтяжала 6 . 

И в том року 7 знову по городах много панов пропало, которіе 
на свої маетности понаездили бьіли, бо знову оннїх посполство 8 
позабивало, и козаки, що уступили бьіли з своїх дворов, знову ся 
понаворочали. А гетман Хмелницкій, ставши под Камянцем По- 
долским, много шкоди начинили: поза Лвовом 9 и по Волинню 
попустошивши и наполнивши ясиром орду, повернул до Чигирина 
и отпустил орду. 

И того ж року послал до Волох женити сина своего з дочкою 
господара волоского Василя воєводи Лупула 10 , которій учинити 
мусіл, боячися оного. И так тоей осени тое сталося весел ля, и отдал 
дочку свою до Чигирина, которое з великим коштом так господа¬ 
ра 11 волоского, яко теж и людей зостаючих, куда тое войско з ве- 
селем йшло, отправлялося 12 , бо не в малой купи їшло, а люде 
своеволніе. 

Того ж року барзо приморки 13 великіе бьіли в Корсуню и по 
иних городах в тих повітах, также и на Задніпру в Переясловлю 


1 У сп. Ковельського і Судієнка: «з Задніпра». 

2 У вид. Бодянського: немає «полями». 

3 Та м же: немає «посполитіе». 

4 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і в сп. Ковельського: «милости». 

6 Т а м ж е: «пустились». 

8 У сп. Судієнка: «обтягала»; в сп. Ковельського: «обтяжила». 

7 У сп. Судієнка: «В том году». 

8 У сп. Судієнка: «оних їх посполство»; у сп. Ковельського: «їх поспол¬ 
ство». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «бо за Львовом». 

10 У вид. Бодянського - «Лупика»; у сп. Судієнка: «Лупина». 

11 Т а м же: «так от господаря». 

12 У сп." Ковельського: «отправовалося». 

13 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «примерки»; у сп. Ковельського: 
«проморки». 



и в пригородках его, в Носовій, Прилуці, опроч Ніжина,— много 
вимерло людей, же пусти зостали дворі. Тоей осени того ж року 1 
чуд немалій стался в Конотопі місті у замку, бо по отході жол- 
нірства, албо еще от першого року тоей войни, зостался бьіл уряд¬ 
ник Сосновскій з женою, которій міл и пятеро дітей своїх з же- 
ною своєю спложенних и мешкал в том замку конотопском до сего 
часу. Як Калиновского знесено на Ботозі, зараз и тут на Задніпрю 
старост 2 много позабивано, где и того старосту в том же замку ко¬ 
нотопском тая своеволя убьіла з женою и з ді'тми, особ четверо, и там 
же, в том замку конотопском, в колодязь всіх вкидано, которое то 
забойство сталося о святой Тройци на том тижню, а тот колодязь 
бьіл глибокій сажней коло десяти, ежели не болше. И так тіе 
тіла побитих зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія 
Честного Креста. И в той час незнать откуля узялася вода и тот 
колодязь вьіполнила и усі тіла тіе наверх вьінесла, и як оніе с тоей 
води побрано, знову вода уступила на своє місце вниз, в колодязь, 
при очах многих людей, а тіе тіла вцілости зоставали. Которіе т<? 
тіла жители конотопскіе там же, неподалеку того ж колодязя, 
викопавши яму, поховали 3 . 

Того ж часу и року из Сівери 4 , тоест из Стародубова, Поче- 
пова 5 , Мглина, Дрокова жолніров вьігнало посполство сами 6 
тих городов, много оньїх погромивши. 

РОКУ 1653 

Ян Казимір, король полскій, скупил войска коронніе, як уже 
трава стала, и стал обозом под Камянцем Подолским, о чом гетман 
Хмелницкій вивідавшися, послал до Криму по орду, с которою и 
сам хан вьійшол. И гетман Хмелницкій, скупивши войско козац- 
кое и посполу з ордами, рушил противко короля, зоставивши часть 
войска под Черніговом, тоест полк 7 Ніжинскій, Переясловскій, 
Черніговскій противко войска литовского, которое зоставало обо¬ 
зом под Речицею, придавши козакам килка мурз орди Іванові Золо- 
таренкові, шуринові своєму, которій полковником ніжинским зо- 
ставал. А сам Хмелницкій гетман з войсками козацкими и ордами 
потягнул противко короля, которого и застал под Камянцем Пр- 
долским; и там маючи з собою утарчку, старался король полскій 
усіма силами, жебьі от Хмелницкого орду оторвати и приязнь їх ро- 
зорвати, що усе великими подарками и обецанням 8 дани давати, 

1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «Того ж року восени»; у сп. Ковель¬ 
ського: слова «тоей осени» стосуються -попередніх рядків. 

2 У сп. Ковельського: «старост урядников». 

5 Там же: «Которие жителі конотопские, неподалеку того колодязя жию- 
чие, викопавши ямку, поховали вкупі». 

* У сп Ковельського* «Сівера». 

8 У вид. Волинського: «Почепа». 

8 Т а м же: «самих». 

7 Там же: «полка». 

8 Т а м же: «обіщанням»; у сп. Судієнка: «обіщзньням» 



тилко абн отступили от козаков. А же тот неприятель вїри хри- 
стиянской 1 рад би усіх християн внівец обернути, почался схи¬ 
ляти до згоди 36 з королем и Речу посполитою. О чом Хмелницкій 
постерегти, висилает посла своего Григорія Гуляницкого до его 
царского величества к Москві 37 , стараючись о приязнь. А напо- 
том, юже видячи неприязнь хана з ордами, отступает от Камянца 
албо Гусятиня осторожне 2 з войском, и пришол вцілости на Ук¬ 
раїну, а хан з ордами у свою землю пойшол. И вислал своїх по- 
слов ку его царскому величеству к Москві 8 * , юже щире поддаю- 
чися * 4 . 


ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА 
ЕГО ЦАРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА 
РОКУ 1654 

На початку того року 6 присланній бнвает от его царского пре¬ 
світлого® величества Алексія Михайловича, всея Россії самодер¬ 
жця, ближній боярин идворецкій Василій Василиевич Бутурлин из 
иними бояри 38 и многими столниками и дворянами 7 , великим по¬ 
слом до гетмана Хмелницкого на жаданя 8 его и усего войска за- 
порозского, чинячи повстанову ®, як мают зоставати под високодер- 
жавною его царского величества рукою. Задля которих великих 
его царского величества послов зложил гетман Хмелницкій зезд 
в Переясловлю усім полковником, сотником и атамані 10 , и сам 
приехал в Переясловле на день Богоявленія Господня. И там рада 
бьіла, где усі полковники и сотники с товариством, при них буду¬ 
чих, позволилися зоставати под високодержавною его царского ве¬ 
личества рукою, не хотячи юже болш жадним способом бьіти под- 
данними королю полскому и давним паном, ані теж примати к себі 
татар. На чом на той то раді в том місяцю генварі 11 и присягу ви- 
конал гетман Хмелницкій зо всіми полковниками, сотниками и ата- 


1 У вид. Бодянського. немає «віри християнской». 

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «огорожне». 

‘ 3 У вид. Бодянського. «в Москву», у сп. Судієнка: «в Москві». 

4 У сп. Судієнка, а також у сп. П. Куліша, який Бодянський поклав в ос¬ 
нову свого видання, тут вміщено листування і договірні статті Богдана Хмель¬ 

ницького з царем Олексієм Михайловичем. У сп. Іскрицького і Ковельського 
згадані вище документи та статті разом із статтями Юрія Хмельницького не вста¬ 
влені у текст літопису, а переписані окремо. 

6 У сп. Куліша і в сп. Судієнка це оповідання вміщено відразу за дого¬ 
вірними статтями Богдана Хмельницького і через те немає слів «року 1654», опо¬ 
відання починається словами: «И в том же 1654 году присланній бнвает» і т. д. 

* У сп. Судієнка: немає «пресвітлого». 

2 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «дворяни». 

6 У вид. Бодянського: «по жаданню». 

8 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «постанову». 

10 У сп. Козельського: «атаманам». 

11 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає слів «в том місяцю генварі». 


66 



манею 1 и усею старшиною войсковою а , и узяли великое жало- 
ванне его царского величества соболями. И зараз по усіх полках 
розослали столников с приданням козаков, жеби так козаки, як 
войти со всім посполством присягу виконали на вічное поддан- 
ство его царскому величеству, що по усей Україні увесь народ з 
охотою тое учинил. А боярин и дворецкій Василій Василиевич Бу- 
турлин повернул на Москву до его царского величества и немалая 
радость межи народом 8 стала *. 

Того ж року, зараз навесну, его царское величество обвістивши 
през своего царского величества послов королеві его милости 5 о 
своїх кривдах и о наступленії на православную віру, уводячи 
римскую, а найбарзій унією стисненних християн,— ознаймует, 
же войною идет на короля полского; и сам своєю персоною цар- 
скою рушает з столиця з многими войсками,простуючи под Смолен- 
ско, а боярина Василія Василевича Бутурлина з многими войсками 
висилает до гетмана Хмелницкого. А гетман Хмелницкій висилает 
своего войска полк Ніжинскій, Черніговскій, при которих и охо¬ 
чих много козаков и инних полков пошло немало, з которих осм 
полков стало, бо Івану Золотаренкові* наказное гетманство вручил, 
давши ему булаву и бунчук, и армат узял из собою немало,'которій 
просто ишол на Гомель. И там заставши жолніров литовских нема¬ 
лую купу,' Гомель осадил, под которим немалій час стоял, немо- 
гучи оньїх узяти. А его царское величество просто под Смоленск 
подступил и там оного доставал розними способами, где и козаков 
пришло немало 7 з братом Золотаренковим до его царского вели¬ 
чества под Смоленск. Где собі отважне починали в приступах аж 
на мурах наверху 8 смоленских по ліствицах бьіли; аже оньїх німці 
вспирали, але многіе, и в город упавши, погинули. Що вьідячи 
его царское величество їх отвагу, барзо їх улюбил. Жолніре зась 
з воєводою смоленским Глібовичем зв , видячи там 8 великіе сили 
его царского величества и налогу щоденную — день и нощ 10 , звон- 
тпивши собою, просили его царского величества о милосердя, жебн 
зоставали при здоровю, що и одержали. И так поддали * город 
Смоленск, поклонившися, и так 11 вцілости отпущеньї в Лит¬ 
ву. А его царское величество своїми воєводами и ратними людми 

1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «атаманню». 

2 У вид. Волинського: помилково «воинскою». 

3 У праці О. Рігельмана: немає «и немалан радость межи народом стала». 

4 Тут у вид. Волинського і в сп. Судієнка далі заголовок: «Починается 
война его царского величества». Наступне оповідання починається так: «Того ж 
1654 году его царское величество, обвістивши чрез своїх». 

6 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «королеві полскому» 

* У сп. Козельського: «бо оному гетманству» 

7 У праці О. Рігельмана названо число козаків 8000 і вказано точну дату —~ 
10 вересня. 

8 У вид. Волинського і в сп. Судієнка- «верху мурах». 

8 Т а м же: «так». 

10 Т а м же: «щоденную и нощную». 

11 Т а м ж е і в сп. Ковельського: немає «так». 

* Починається рука другого переписувача. 


«7 



'"<»Ллли ^й.,.„ «„АГ 

й»«/« * / “»І")*і т / Л^кІГ fu,;\..« kJ , u • ' 

£TT*/ J ‘V /u t'«‘' лл» «a*& 

■*Т -^ f ’ n ' /,w ; ' 

^ л7 ^' мЄ ' «Ч"Аа,*г_ 

ЬЛт» мх»Л гял ,- 

A*J*K 4 ‘ZjJ.uA*vuj»«>^ і - - * 13 hU*Uw 

is?&* 

Шили > АяіЛпд Л >Л4+ь*п, %*Г/ &л£іле«' м , 

А^саи типїстішжлгі t 

(iltitji Сіп У ttaJifvq Пл*гл1лк JY. ^ /» Я 

Г* ь f нірймі' іЬшфюї&ьц тлзтпґ 

Зпїіім/нн Шнкїїпі*?' ф, MSatJkHUut* ftAirt^ 

cmJd ¥іюл*х+ fytiff frfiyes .tt u^tftnrrn*-? „intfjttAtrt'f 
juixftfeti* 'Htfiy'ttfAibAnt/L ••лхятї fiut і*іаці \cfimw4mt 
<зий*г Л</д Й vu K l«X v П* l up.* ifHH ft fie U І ЇІЛ u H ft, 

Cfltujl Г*пї(рити** Stjtftu fUeu/ftCtuttf Зламигч/* їпиТь* 

Mr-ruiYsttfH) ЄАС fffn Щ 1ІІҐСЦ*Ш/*иї MJTMUMjfwAAtijt’ 
елт賥 Jefitfl' qii fi a* H»mtt'fii£ut Vex ndJtf»¥tAri, еинм* t$ 

SnuinnT tftu.a niSrtAf*n>. „ ntrxn.iniiil r пмкуд/іу<?<-- 
., . яїиг/* YuhU. і ч >*- 2v 

jW, uftim* ioiupY мєлаг. . -it л m tie петит* 3 (*аіллп 

fljnOJAfOAt HA**?* ">**"* М*& 9* »J**t V&xtffVut* ft- 

It*. 

'Жгі jW fa** *Ud AfruA **{t**f*y mr ”'4 ‘< 

fun ff Ilf ft A tua*£*<iriu Af.V\A ZlU^jutUAJ ГП Ypttt * ' * 

n-ZV*/ fttiftAti, \л HU / »> л<</ -• • ~ г **ь ,хплт/і »‘ 1 Mr 

TflV Altuff пїгил/іи, П » тле* it ft'jf*fA nub ft 1*А У Lrt ' ® V trt - 
*«'-<» ndrpujmtJuptff.jtmAtcrdm/T, ии*гтеіл* 

J *«« «і^іів. Tii tAAit ■nptfbmil Klifi um ** f fv '* ; 
Сторінка списку Іскрицького, переписана третьою рукою 



осадил Смоленско и, из костелов церкви посвятивши, и мурьі по- 
свящали по которьіх сам его царское величество ходил при том 
посвященю. И оттоль послал его царское величество под Витепско 
и Полоцко, и тьіе городьі повиймали люде ратине его царского 
велйчества, аж по самую границю Курляндскую, и ив Друї 1 2 зоста- 
вал воєвода. Также того ж часу Дубровную, Оршу, Шклов, Колись 
повиймано и Могилев поддался его царскому величеству, — и там 
воєвода зоставал и Поклонскій 3 4 полковник,— и інньїе многіе го¬ 
роди литовскіе— Білая Русь, и от того часу титул стал «и Більш* 
Россії». А Золотаренко Гомель державши в облеженю немало, що 
видячи жолні'рове, же юже трудно отседітися, здали Гомель 
Золотар єн кові, которій осадивши своїми людми, потягнул под 
Бихов, городи приворочаючи собі. Що усе привернулося и подда- 
лося, опроч тилко сам Старій Бнхов не поддавалься 5 и держалься. 
А Золотаренко, ставши в Новом Бнхові, бнл саме козаками своїми 
не в малой купі у его царского велйчества в Смоленску *°. Аже осінь 
наступила, его царское величество повернул до Вязмьі и там зимо¬ 
вая, а на Москві мор великій бнл. А козаки з Золотаренком зимо- 
вали у Бьіхові Новом, а у Старій Бнхов притягнул князь Радивил, 
гетман литовскій, и ходил доставати Могилева, и ничого не вскурав- 
ши, отишол и повернул под Новій Бнхов 41 доставати Золотаренка 
с козаками. И там ничого не вскуравши, з великою шкодою отишол 
и, осадивши Бнхов Старій накрепко людми воєнними, повернул 
у Литву. А гетман Хмелницкій того року 6 стоял з войсками своїми 
и его царского велйчества под Хвастовом, и от его царского величе- 
ства присилано козакам жалованя копійки золотьіе, которая ва¬ 
жила полталяра 7 . Того ж часу и мідяніе копійки повстали 42 , 
которьіе рожною ценою ишли з срібрними, а таляр битій под печатю 
цар скою бьіл, которого по шести золотих брано. 

Того ж року слонце барзо мінилось у середу у спасовку першої 
недели. Того ж року швед на Полшу повстал и многіе городи по- 
брал 43 , а король полекій уступил с Полщи на цісарскую землю. 

НА ПОЧАТКУ 1655 8 

Гетманове коронньїе по уступленню на зиму короля шведского 
послали в Крим и перееднали хана з ордою, жебьі оньїм на помощ 
вийшли зносити Україну, а звлаща зимою, що орда з охотою 


1 У вид. Бодянського: «посвященньї»; у сп. Судієнка: «посвящени». 

а У вид Бодянського: замість цих слів «и юж другій»; у сп. Судієнка: 
«и ив другії»; у сп. Козельського: «другой». 

3 У російському перекладі: «п. ГІриклонскій». 

4 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с чего и титул стал и Білія». 

6 Т а м же: «поддался». 

8 Там же: немає «того року». 



учинила, и витягла потуга великая. Также всі войска короннне, 
скупившися, просто рушили на Україну от Камянця Подолского. 
О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и поста- 
новил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками 
его царского величества, над которими старшій бьш боярин Васи- 
лій Борисович Шереметев, з немалим войском стал у Ставищах, 
аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку 
Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися 
з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Вой- 
ско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися, 
осадивши гетмана Хмелницкого в полях. И так наступовало жол- 
нірство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отабори¬ 
лись \ бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в та- 
бор козацкій и московскій дракгунія уломилася била, которнх не 
так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з ко- 
торьіх мало хто увойшол 44 . Що видячи Хмелницкій, же так вели¬ 
кая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз 
коронній ити, роспорадивши гармати и піхоту. Що видячи жол- 
нірове, мусіли уступовати назад, такьже и орда, бо много и татар 
пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи 
и, їх прогнавши, в Умані 4 Ь стал 2 . А войска коронньїе уступили за 
Бог, а инньїе в Полщу повернули, и усі войска коронньїе коло 
Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское 
величество з великими потугами з Вязми 48 вийшовши, и просто ку 
Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі 
городн, опроч Слуцка и Бнхова. Там же и козаки бьіли при его 
царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобич ве¬ 
ликую узяли.'А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его цар¬ 
ского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, роз- 
ньіе городн побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало, 
бо не могли сильї жолнірскіе опертися, же и короля не міли у зем¬ 
лі, а інньїе войска шведові поподдавалися.. Навет и сам гетман Ра- 
дивил, будучи вигнанній з Вилня, поддалься шведскому королеві 
з гетманом литовским 8 и усім войском. А у Вилню зоставал воє¬ 
вода и по інннх городах 4 литовских,— от Вилня аж за Смоленск,— 
то по усіх городах так великих, як и малнх зоставали воеводове 
его царского величества, а звлаща по столечних, где воєводства 5 , 
яко Вилня, Полоцко, Внтепско, Минско,— то бояре зоставали. 
И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество по- 
вернулься на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золо- 
таренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «втаборились». 

* У вид. Бодянського: немає «втропи и, їх прогнавши, в Умані стал». 

8 Очевидно, «полним». 

* У вид. Бодянського і в сп. Судієнка у цьому місці невеликий пропуск. 
Після слів: «по инньїх городах» далі йдуть: «так великих, яко и малих». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «воєвода». 


70 



з войсками козацкими под Бьіхов Старій 47 и там оній в облеженю 
держал, где на коню под час потребьі оного на герцу пострелено 
у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Бьіховом. И там 
по смерти его, як тіло попроважено 1 до Ніжина, в скором часі 
забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь 2 повстала бьіла, 
хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с чер¬ 
ні вьістинали: бо чернь, напавши на возьі купецкіе з горілками, 
оннх рабуючи, позаливалися, на которнх напавши, старшина вьі- 
стинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослу- 
шенством болше держати Бьіхова в облеженю и оній узяти не мо¬ 
гучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника 
Нечая з войском, которьіе там и коло тамошнего повіту Могилев- 
ского, и коло інньїх городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко 
один 3 Бьіхов ляхом голдовал. 

О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку 
положу, що ся стало на погребі оного, напишу, боми сам 4 * там бнл 
и набралемгся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь 
пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатномтиждню попро¬ 
важено оное до Корсуня. Где перед 6 святи припровадивши, поста¬ 
вили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи 
святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви 
Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так 
в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, 
где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники ніжин- 
скіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами дво¬ 
ма,— усіх девять персон,— зоставивши храм Рождества Христова 
так хвалебній ®,и пошли собором отправовати службу божую до 
святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор 7 и ди- 
вовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося 
и по інших' церквах вислухавши набоженства, в тую церков на- 
тислося. А церков великая била, завіянная 8 , а тилко одни двери 
міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. 
Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Гос¬ 
поднє» 9 співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати 
дару, веддуг звичаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, 
которій зоставал у скарбниці 10 , албо коморці, которая била 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «проважено». 

* У сп. Ковельського: «забунтовалося козацкое войско на своїх старших и 

чернь...» 

* У вид. Бодянського: немає «один». 

4 У сп. Судієнка, Ковельського і в вид. Бодянського: «бо и сам». 

* Т а м же: «пред». 

8 У сп. Ковельського: «фалебній». 

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка немає. «На которій то собор». 

9 У вид. Бодянського: «забиванная», у сп. Судієнка: «завиванная». 

* У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «имя Боже Господнє». 

10 У сп. Ковельського: далі скорочено «у скарбниці олтарной и того обачил, 

же стіна загорілася». 


71 



прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з 
олтара,— и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. 
И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви 
крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потисну- 
лься до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам вьійти з це¬ 
ркви, аж каждого витягали. А тая скарбниця загорілася з неосто- 
рожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загаси¬ 
вши добре, и с того занялася 1 , бо я сам на тое смотріл в той скарбни¬ 
ці, як еще огонь не разширилься бьіл. Але знать, же особливій гнів 
божій бьіл, же в скором часі от так малої річи уся церков заня¬ 
лася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл вьійти; але зго¬ 
ріло людей живих чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, 
и священников два брати рожоних во всіх аппаратах, як служили 2 , 
которне аппарата коштовали на килка тисячей. И так вмісто радост- 
наго праздника мало хто знайшолься в том місті, жебьі не плакал 
своїх пріятелей 3 , так в скором часі срокгою смертію 4 погибших 5 : 
хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестри, дочки. Хто может 
виповісти такій жаль, як там сталься за малій час, же усе місто 
смерділо от того трупу 6 паленого. И як тот огонь погасл, тот труп 
недогорілій'Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову 
в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал 
погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова 7 , але и там 
подвокротне не загорувалься, поколя тот скончили погреб. 


РОКУ* 1656» 

Государ цар и великій князь Алексій Михайлович его царское 
величество потрете вьійшол на войну противко шведа. И того часу 
швед уступил за море у свою землю 48 , a Magnus граф, тоест ве¬ 
ликій гетман шведскій, стоял з войсками в Ризі 8 . И его царское ве¬ 
личество на Полоцко потягнул з войсками, а тяжарьі военнне рі¬ 
кою Дзвиною 9 проважено 10 . И пришовши у Лифляндию 11 , ксіон- 
же курляндское 12 поклонилься и просил милосердія. И так 


1 У сп. Козельського: далі немає «бо я сам на тое ... не разширшгься бьіл». 

2 Там же: далі немає «которне аппарата ...килка тисячей». , 

3 Там же: «о своїх пріятелях». 

4 Т а м же: немає «срокгою смертію». 

6 Т а м же: далі немає «хто отца, хто... того трупу паленого». 

8 У вид. Бодянського: помилково «же усе місто смертелностного трупу па¬ 
леного». 

7 У сп. Ковельського цими словами кінчається оповідання за 1655 р. 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «в розі». 

8 Т а м же: правильніше «Двиною». 

10 Продовження оповідання про війну Росії з Швецією і про облогу Риги 
у вид. Бодянського вміщено в додатках. 

11 У сп. Козельського: «у Инфлянти». 

12 У сп. Судієнка: «курляндскій»; у сп. Ковельського «курдлянское». 


72 



Курляндія зоставала вцг'лости, а Лифляндьі х , яко надлежащіе до 
Рьіги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши подДинабурок 
город, которій спротивилься его царскому величеству, и так той 
город и замок по росказаню его царского величества люде ратньїе 
узяли приступом и людей в нем зостаючих вьістинали, а інньїх 
в полон побрали. И там воєводу зоставивши, далій потягнувши, 
пришли под Кукунавз 1 2 , которій такьже спротивилься, але си¬ 
ла закону не знает, бо и Кукунавз такьже приступом узяли 
войска его царского величества и тот спустошили, людей вигубив¬ 
ши, и людом московским осадили, и просто ку Ригі потягнул его 
царское величество. Любо давал на килках місцях Magnus граф 
з войсками шведскими потребу, але не могл вьітривати потугам его 
царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город 
и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу 
от войск его царского величества, бо сила великая била 3 , кото- 
рьіх меновано седм крот сто тисячей 49 , на которнх я своїма очи¬ 
ма смотрїл 4 * , аи литовских немало полков там зоставало при его 
царскому величеству. И так вколо міста шанцами Ригу осажено 
и гарматами, а інньїе гармати спроважено на костел 6 литовскій, 
зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній висипавши, 
и потужнне гармати 6 спровадивши — в город бити; а сам его цар¬ 
ское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове 
моцно боронилися, и много войска его царского величества побито 
з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодньїє, а к тому 
спустошеннне барзо,— послі Покрови, ку запустом Филиповим, 
его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, 
в котором отходї много людей московских з голоду и зимна 7 
померло. 

Того ж літа 8 у Вилню коммисия отправовалася з ляхами, 
на которне и посторонннх 60 монархов и цесарскіе медіаторове 
били, и козацкіе послове от Хмелницкого там же били; але згоди 
нестало,— и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розї- 
халися 9 . 

А гетман Хмелницкій зоставал з войсками на Україні, бо не мі'л 
ні од кого наступованя, а до того уже и сам неспособного здоро- 
вя бнл. Тилко тое войско, зостаючое от Уманя 10 ,куБогу и ку 


1 У сп. Судієнка: «а Лифляндію, яко надлежаща»; у сп. Ковельського: 
«а Инфлянти, яко належачие до Риги, зостаючьі...». 

2 У сп. Судієнка: правильніше «Кукенгауз». Правильно: Кокенгузен, 
або Кокенгаузен. 

3 Т а м же: «бо сили войска бьіло». 1 

* У сп. Ковельського, «на которих не можно очима зсмотріти». 

6 Там же: далі «Котовскій зостаючи на придмістю недалеко города». 

8 Т а м же: послідовно «армати». 

7 У сп. Судієнка: «холоду», у сп. Ковельського: «и зимностя». 

8 У сп. Судієнка: «года» і замість «рік» часто «год». 

9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «розіхалися»; у сп. Ковель¬ 
ського: «тая комисня разехалася». 

10 У вид. Бодянського: немає «от Уманя». 


73 



Дністрові 1 ходило з сином Хмелницкого Тимошем на помоч госпо¬ 
дареві волосному, тестеві его Василеві Лупулу 2 * , которій з мул- 
танским господарем завоевалься, и там Тимоша убито Б1 , и вой- 
ско тое з ущербком назад повернуло, и припровадили з собою тіло 
Тимошево, а господара волосного Василя Лупула взято до 
Царигорода, и там зоставал у вязеню в Едикулі и померл тамо 8 * . 

РОКУ «1657» 

Гетман Хмелницкій, зносячися з Ракочим, королем венкгер- 
ским и королем шведским, але хотячи того, жебьі король венґер- 
скій опановал корону полскую и королем зостал 4 * * , которій вьійшол 
з своєї землі з войсками, такьже и швед з войсками своїми на по¬ 
чатку того року зимою Б . До которьіх и гетман Хмелницкій вьіслал 
от боку своего Антона чигиринского ®, придавши ему зо всіх пол- 
ков людей чолнійших по килка сот, албо інших и тисяча йшло 
охочих. И так потягши Подгорям за Самбор 7 , и там злучилися • 
з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили 
Полшу, аж по самьіе Прусьі, бо и Варшаву узяли били. Барзо тог- 
да великое спустошеніе стало Полщи, бо начавши от зими, немаль 
цілое літо там пустошили. Що видячи король поленій, любо зостаю- 
чи за границею Б2 , з сенаторами прикладали стараня, як битому за- 
побігнути, жебн до остатку не згубити своей землі,— послали до 
Криму, хана просячи о помощ, которій оньїм приобіцявши 8 , по- 
енлает солтана 10 11 Волоскою землею. А тут зась король поленій з се- 
наторми, где чуючи о войсках своїх, дали знати, жебьі ся до оного 
горнули; и там жолніре и , любо которие при шведу юже зоставали 
и при королю венкгерском и на цесарской границі,— усе тое доку¬ 
пи згорнулося, до своего короля. О чом постерегти, швед уступил 
в Пруси 63 , а козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали, 
при которнх и король венкгерскій держалася, бо юже от Подгуря 
орди зайшли. И так орда, злучившися з войском коронним, оса¬ 
дили под Межибожом короля венкгерского и достали оного и узяли 
ляхи до себе Б4 „ а козаки увойшли на Україну. Задля которнх 
посилку, почувши гетман Хмелницкій, же орда вийшла, будучи 
сам хорнм, послал сина своего Юрія зо всіми войсками, где ся 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «и ко Дніпру». 

2 У вид. Бодянського: «Липулу»; у сп. Судієнка: «Лупину» — помилково; 
у сп. Ковельського' «Лупулови». 

* У сп. Ковельського: «где и помер*. 

* У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зоставал». 

в У вид. Бодянського: немає «зимою». 

* У літопису Граб’янки і в праці О. Рігельмана: «Антона Адамовича, пол¬ 
ковника київського». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за Самбором». 

8 Т а м же: помилково «учинилися». 

8 Там же: «прїобїщавши»; у сп. Ковельського: «приобецовавши». 

10 Там же: «солтанов з ордами»; у сп. Ковельського: «посилал салтана». 

11 Т а м ж е: «жолнірове». 


74 



скупили на Ташлику, а потом збунтовавшися, назад уступили, не 
слухаючи полковников своїх, а так Ракочого войско згинуло, 
а Хмелниченко повернул ку Чигрину. Барзо хорим сам Хмелни¬ 
цкій бьш 1 , где юже с тоей постелі, албо хоробн не встал, але в ско¬ 
ром часі померл о Успенії Пресвятій Богородиця ББ . А похоронен 
бьіл перед святим Симеоном в неделю, где мноЖество народа, а най- 
болше людей войсковьіх било, и проважено тіло его з Чигирина до 
Суботова и там поховано 2 в ринковой церкві. 

По похороні старого Хмелницкого, любо то еще за живота ста¬ 
рій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак 
нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з 
старшини не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим 
откритися и того явне доказовати, тое умислили и намовили, яко 
молодого літи Хмелницкого, жебн от того уряду отмовлялгся, 
здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть козаков зобравши 
в двор Хмелницкого, а найболше тих людей превротних, а тим 
зичливих, которьіх на тот уряд гетманства прягнули 3 , а востатку 
двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко,,ви¬ 
йшовши з светлици у тую раду, учинил цодякованне от родича свое- 
го за уряд гетманства и поклонилься усему войску, и положил 
булаву и бунчук в той рада, и, поклонившися, отойшол в світлицю. 
А Внговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній 
Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій 
лежала в той рада, кожному би ся хотіло узяти 4 тот уряд, але 
же не позволяет войско. Питано по килка крот през асаулов вой- 
ска: на чом би воля їх била, жебн зоставал на том уряді гетман¬ 
ства 5 6 . Але усі одними голосами кричат, жебн син Хмелницкого 
гетманом зоставал, а звлаща з посполитих козаков тне голоси 
признвают молодого Хмелницкого и просят оного, жебн тот уряд 
справовал на мїстцу отцевском ®, которій отмовляется молодостію 
літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи, 
же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи 
такого довцїпу войско справовати, и жебн Україна зоставати мїла 
в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое 7 , жебн он 
тот уряд гетманства держал, жебьі тая слава 8 била, же Хмелни¬ 
цкій гетманом Б6 , а справцн войска и порадцн тне ж и що при 
небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Внговскій писар, 
и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею Б7 ,— и тне жебн 
уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того 


1 У сп. Козельського: далі «и уже вскорі помер о Успениі Пресвятая» і т.д. 

2 У сп. Судієнка, Козельського і в вид Бодянського: «погребено». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського ця фраза написана так: «которих 
тот уряд гетьманства зичили»; у сп. Козельського: «которие на...» 

4 У сп. Козельського. як правило, «взяти», «взяли». 

6 Там же: «кому зоставати на том урадг гетманском». 

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «огьческом». 

7 У сп. Козельського: правильніше «войско и посполство». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «справа». 


75 



сина своего подал. Але оньї того уряду собі желаючи, отражали 
молодому Хмелницкому, жебн не бралься за тот уряд, що усилов- 
не отпрошивалься, але козацтво не хотіло оного от уряду того увол- 
нити, памятаючи на зичливость отческую. И так упросили моло¬ 
дого Хмелницкого, жебьі при нему зоставали булава и бунчук, а як 
у войско виходити, жебьі з рук и двора Юря Хмелницкого тое от- 
бирал [Виговскій] \ а пришовши з войска, знову тое отдавал 
до рук Хмелницкого. На що любо ся вьімовлял Внговскій устьі, 
але серцем шукал того способу,— як бьі тое цілком опановати, 
и просил войска, жебьі тое до третего дня, тоест до середи 1 2 , от- 
ложено, на що войско позволило. А кгдьі пришол тот день середи, 
знову козаков раду и знову в тот же двор Хмелницкого зобралося 
козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти черні,— знову 
о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню поста¬ 
новили, на том и стали 3 , жебьі зоставали знаки войсковьіе при 
Хмелницком молодом, и жебн з своїх рук Вьіговскому давал, як 
у войско виходити мает, а з войска як повернет, жебьі знову от¬ 
давал до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини 
превротность 4 * найшла дару, которою бьі міли влізти в тот уряд 
гетманства и опановати,— и дал такую рацію полковникам 
и всему войску на той раді зостаючим, якобьі покору свою 
показуючи Виговскій козаком: просит о позволене усего войска— 
як оному на листах свой титул писати при тих клейнотах. Поне- 
важ Хмелницкій вдому зоставати будет, то оного трудно на ли¬ 
стах и універсалах, вьіданньїх з войска, подписовати,— и при том 
писмі як ся подаьписовати при печати войсковой. Аже 6 юже оного 
совітники винайшли тот способ: дали такую рацію народу посполи¬ 
тому, жебьі позволили 8 оному писатися тьім способом: «Іван Вигов¬ 
скій на тот час гетман войска запорожского», а чернь яко про- 
стьіе люде, позволили ся оному так писати. И так тая рада скон- 
чилися, а Виговскій почал промишляти о козаках: першая 7 , 
жебьі тих, которих бьіл 8 розуміл незичливих собі, витратити; дру¬ 
гая 9 , жебн оторватися от царского величества, учинити згоду з ко¬ 
ролем полским, бо того ж часу при похороні Хмелницкого старого 
бьіл послом Биневскій, еще в тот час уряду на собі не маючи, ко- 
торого за малою річю козаки не убили. И зараз тому Біневскому 
усю зичливость свою открил Внговскій: и яким способом міет отор¬ 
ватися от царского величества а знову згоду брати з королем пол- 


1 У сп. Іскрицького і Ковельського це слово пропущено. Воно є у вид. Бо- 
дянського і в сп. Судієнка. У сп. Ковельського - «отбирали» і далі «отдавали». 

2 У сп. Ковельського: немає «тоест до середьі» 

3 У вид. Бодянського: «на том постановили, на том и стали». 

4 Там же: «а лаціни превротного», у сп. Судієнка: «превротно б». 

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Але». 

8 У сп. Судієнка: «поволнли» 

7 У .вид. Бодянського: «первое», у сп. Судієнка: «першою». 

8 Т а м же: «бить». 

8 У вид. Бодянського «другое»,у сп. Судієнка: «другою». 


76 



ским, и чого жадаег от короля и Речи посполитої. Немного тая 
постанова Вьіговского з Хмелницким тривала: запомнїл того ско¬ 
ро Вьіговскій, же старій Хмелницкій з неволі оного от татар виз¬ 
воливши, таким паном учинил. А не тилко его самого, але и yct'x по- 
кревньїх его збогатил,— бо тьіе признаки.раз узявши у молодого 
Хмелницкого, тоест булаву и бунчук, юже оному не отдал, але при 
собг задержал и почал дракгунїю збирати, такьжекорогвьі полскіе 
збирати, затягати. ІДо видячи Пушкар, полковник полтавскій, 
зараз почал отказовати, але Вьіговскій, уже пале 1 почавши ся пи¬ 
сати гетманом запорожским, вьісьілает полк Ні'жинскій и Староду- 
бовскій у повіт Полтавскій на зологу, якобьі тое ускромляючи, 
где по усей Полтаві тое козацтво стояло час немалій, а далій, збун- 
товавшися, назад вернулися. А гетман Вьіговскій на ускромленя 
Пушкара послал свої 2 корогвьі затяговьіе, и так, як пришли под 
Полтаву, вийшовши Пушкар, и тьіе корогвьі затяговьіе погромил, 
розогнав 68 , и от того часу стал задор с Пушкарем. И Пушкар, дер¬ 
жачи з Запорожем, посьілает до его царского величества, даючи 
знати, же Вьіговскій сам собі гетманство привлащает и хочет отор- 
ватися от его царского величества, а з королем полским и з ханом 
кримским згоду берет. Посьілает его царское величество боярина 
и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорож- 
ского, жебьі при нему войско гетмана себі вибрали и жебьі гетман 
присягу внконал на подданство его царскому величеству, и жебьі 
той запал межи войском ускромил, але едностайне жебьі собі гет¬ 
мана вибрали и тому повиновалися яко и старому Хмелницкому. 
Которая рада в Переясловлю била, тилко на оную полковники з 
сотниками и з іншою старшиною зіхалися, оприч черні, и Вьі¬ 
говскій боярина так словами лестивими, яко и подарунками 3 укон- 
тентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в 
Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло. Бо полковник 
полтавскій Пушкар жадною мірою на тое позволити не хотїл зо 
всім своїм полком, и скупивши полк, ишол до Переясловля, жебьі 
тую раду розорвати. Але почувши, же юже гетманом боярин Вьігов¬ 
ского учинил, под Лубнями стал, до которого и боярин повернувши 
з Переясловя, у войско пріехал и оному поблажил и особливиї по¬ 
дарунки от его царского величества отдал. И так Пушкар, повер¬ 
нувши до Полтави, не захотіл послушним бьіти гетману Вьігов- 
скому и запорожцов, отлучивши от гетмана Вьіговского, до себе 
привернул. ІДо видячи гетман Вьіговскій, же войско не усе его 
гетманом любит, потаємне через своїх посланцов з королем его 
милостю 4 згоду починает, такьже и в Крим до хана послов своїх 
о згоді вьісьілает, до чого орда з охотою пристала. 


1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: немає «уже цале». 

2 Та м же: «соби». 

3 У вид. Бодянського: «подарками». 

4 У вид Бодянського і в сп. Судієнка: «з королем полским>. 


77 



[РОКУ 1658] 

Того ж року «1658» \ зараз по Воскресенії Христовомнасвятаго 
Георгія, з Криму вьійшол Карамбей з ордами в сороку тисячей 
подЧигрин, итам зехавшися у річки званої Арклій, два їх —Ка¬ 
рамбей з Вьіговским на особном мїсцу, на конех седячи, мали 
розмову из собою на годин двї зекгаровьіх а , и там з собою потаєм¬ 
не от усіх полковников постановили — противко кого тую войну 
мали поднести.А напотом гетман Виговскій до намету Карамбея 8 
з мурзами упросив своего и там зо всїми полковниками и інною 
старшиною учинили згоду з ордою. Где сам гетман Вьіговскій, обоз¬ 
ній, судді, полковники со всею старшиною и козаками, при них 
будучими, присягу виконали на братерство, и там з собою бан¬ 
кет учинивши, з гармат били. Того ж дня Карамбей повернул на 
кочовиско до орди на Цибулник, з которьім гетман послал Романа 
Ракушку и Левка Буту, сотников ніжинских, при которьіх Ка¬ 
рамбей и мурзи со всею ордою присягу виконали на братерство. 
И зараз гетман послал до его царского величества, даючи знати 
о той згоді з ордою, же якобн против ляхов оних затягает и на 
ускромленіе Пушкара, которому его царское величество довірил, 
бо и полковники не знали о том, жеби он мїл от его царского ве¬ 
личества оторватися. 

Того ж року, зараз о святом Николаї, гетман Виговскій з ор¬ 
дами и з полками козацкими под Полтаву наступил, а Гуляницкій 
з полками Прилуцким и Чернїговским, идучи за гетманом, перше в 
Лубнях пушкаровцов, которьії ся бьіли зачинили, штурмом узял, а 
напотом Гадячое обліг. Того ж часу и под Глуховом на килка сот тьіх 
же пушкаровцов 1 2 3 4 * внстинали. А гетман Вьіговскій, прійшовши под 
Полтаву, стал неоподаль, докучаючи полтавцем, где Пушкар, не 
чекаючи приступу Виговского, тисячей у двадцяти албо и болше 
з запорожцями вийшовши из города на святую Тройцу рано, уда- 
рил на табор Виговского, и там в табор уламавшися Б , юже и гар¬ 
мати опановал бьіл; але гетман Вьіговскій, на коня впавши, до 
ордьі прибіг, и знайшовши орду в поготовости 6 , зараз з ордою 
дал своїм помочи, же їх з табору вибили, и не допустивши до міста 
Полтави, всіх вьістинали и самого Пушкара стяли, же мало хто 
з того войска живим вьійшол, и Полтаву дощенту Вьіговскій спу- 
стошил. Того ж дня и Гадяче Гуляницкій узял*. 

Того ж літа, под осінь, князь Ромодановскій з Бїлагорода з вой- 
сками великими так московскими, яко и козацкими вьішол на 
Україну ку Пиратину, з которим и запорозці и полки Полтавскій, 


1 У вид. Волинського і в сп. Судїєнка: немає «Того ж року 1658». 

2 Т а м же: «годин на дві дзиґарових», у сп. Козельського: «зиґарових». 

3 У сп. Козельського: «Карамбеі», нижнє «судії». 

4 У вид. Бодянського: «пушкарцов». 

6 Там же і в сп. Судїєнка: «ударил на табор, уломившися». 

8 Т а м же: «готовности». 

* Знову починається рука Петра Іскрицького.. 


78 



Миргородській и Лубенскій 59 бьіли. Анапротив его вийшол Гуляни- 
цкій с полками Черніговским и Прилудким и дали межи собою 
бой под Пгратином. И так мусіл Гуляницкій оборонною рукою 
уходити, которого у Барві 60 боярин князь Ромадановскій дер- 
жал в облеженю недель шесть, аж Вьіговскій гетман з ордами дал 
оному отсіч 61 . 

Боярин князь Ромодановскій стал з войсками на зиму у Лох- 
вици. Того ж літа Виговского брат Данило з полками козацкими 
стал под Кіевом на ІДекавці, хотячи Кіева доставати, але боярин 
Шереметов тое его войско розогнал. 

Того ж року гетман Вьіговскій взял згоду з войском коронним, 
где и жолні'ров на килка тисячей на зиму пришло, з которими гет¬ 
ман Вьіговскій ходил под Лохвицю и из ордами доставати князя 
боярина Ромодановского. Але там нічого нескуравши, подступил 
под Зінков, з которим много козацтва українного бьіло 1 , и там 
стоячи, много городов українних попустошили, и Зінкова не взяв¬ 
ши в2 , отступил до Чигирина. А жолнірство корогвами по горо¬ 
дах українних 2 . поставил, которіе ведлуг своего звичаю стадію 
брали, а через посли свої козацкіе, тоест Павла Тетеру и Грушу 
о згоді трактовали. 

РОКУ 1659 

Боярин князь Трубецкій от его царского величества з войсками 
великими прислан в Путивлю, до которого и князь Ромодановскій 
зо вами полками бїлагородскими, князь Пожарскій и инних много 
з войсками великими скупилися в Путивлю. Против которих Гу¬ 
ляницкій з полком Нїжинским и Черніговским поишов, и там спот- 
кавшися за Конотопом, давши з собою бой, и Гуляницкій не до¬ 
державши, в город Конотоп вступил, которого боярин Трубецкій 
з великими войсками, которих бьіло болше ста тьісячей, облегши 
Гуляницкого в Конотопі, от проводной неделі аж до святого Петра 
держал в облеженю недель з дванадцять, розними способами до¬ 
стаючи — так приступами частими, яко подкопами и кгранатами 
великими, промисл чинячи. А наостаток хотячи коло города ров 
засипати, вал перед собою войско гнало, у ров землю сипячи, але 
тую землю облеженци вилазками в город Конотоп носили, и с того 
собі вал приболшовали, в которих то приступах боярин князь Тру¬ 
бецкій много людей потратил. 

Того ж часу князь Ромодановскій міл потребу з полками ко¬ 
зацкими под Борозною 3 , где козаки не додержавши, мимо город 
утекли к Ніжину, а князь з войском Борозни достал, одних по¬ 
рубали, а других в полон вьібрали и місто спалили. 

Того ж часу, мая «8», князь Ромодановскій з войсками вели¬ 
кими под Ніжин приходил, с которим войско козацкое, маючи з 

1 У вид. Волинського, в сп. Судієнка і Ковельського: «українского було» 

'Там же: «українских», у сп. Ковельського: далі «виставил». 

а У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Борзною», у сп. Ковельського: 
сБерезною». 


79 



собою татар тисячей дванадцять при зятю ханском Мамсир мур¬ 
зі, дали бой в полю, але не додержавши, и козаки вступили в го¬ 
род за гетманом наказним. А орда оборонною рукою в поле на 
Лосиновку вступила, за которими князь ишол, але ничого не вску- 
равши, назад вернулся под Конотоп. Того ж часу гетман Вьіговскій, 
скупивши всі полки козацкіе и маючи при собі Нурадин султана, 
притяг з войсками на КрупичПоле, где й хан з великими потугами 
орд 1 прибьіл до него юня «24». И там гетман Вьіговскій зо всею 
старшиною, а полковники и сотники зо всею черню присягали хану 
кримскому на том, жебьі его не одступать, там же и хан з солтанами 
и усіми мурзами присягал козаком, жебьі їх не отступити в той вой- 
ні, як ударятся з войском московским. И так тії трактати скон- 
чавши, просто под Конотоп притягли 2 и зараз епод Тиници по- 
діз[д) добрій виправили, где пришовши на переправу в селі Соснов- 
ці, немал през цілій день міли потребу, где язика взяли, а люд 
московскій не достал язика. И на той переправі в милі доброй 3 от 
Конотопу заставу отправовали и там того дня розишлися. На 
другій день зась юля 4 * 28 дня, в середу рано, гетман Виговскій 
войско вшиковавши козацкое и полекіе корогви, просто на Сос- 
новкурушил, а хан з ордами на Пустую Торговицу рушил з лю¬ 
дом перебраним 6 до бою; и там пришовши гетман Виговский до 
Сосновки ку переправі, застал великії войска его царского вели- 
чества, с которими бьіл околничій князь Григорій Ромодановскій 
и князь Пожарскій и иних много началних людей конних и піших, 
и на килка годин у той переправи великій 6 бой бьіл. Але хан з ор¬ 
дами с тилу от Конотопу ударивши, оньїх зламал, где за один час 
болей ніж на двадцять тисячей албо на тридцять люду его царского 
величества полегло. А князь Ромодановскій з того бою здорово 
увойшол, а князя Пожарского живо поймано 7 , которого хан стра¬ 
тив того ж часу, скоро приведено, для того, же хану домовлял. Ію- 
ля 29 8 Гуляницкій з войском в Конотопі зостал волним от обле- 
ження, которих тилко бьіло зостало 9 полтреті тисячи. Князь Тру- 
бецкій, видячи, же на войско трудно от орди, табор справивши и 
войско ушиковавши, третего дня рушил зпод Конотопу и так обо¬ 
ронною рукою аж до Путивля пришол юже без шкоди. А гетман 
Вьіговскій з войском, з ордами от Путивля отступивши, под Га- 
дячое потягнул, и там ставши, орду с козаками вьіслал в землю 
Московскую задля здобичи и ижбьі пустошили. И там же под Гадя- 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «войск орди». 

2 Т а м же: «потягнули»; у сп. Ковельського: «пошли». 

3 У сп. Ковельського: «дві милі добрих». 

4 Правильно: «июня». 

6 У сп. Ковельського: «войском виборним». 

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка «велми». 

7 У сп. Ковельського: «живого поймали». 

8 Т а м ж е,- в сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Того ж року іюля 29». 

9 Т а м же: немає «зостало». 



чом докончил згоди 63 з королем его милостю г , на том постановив¬ 
ши, же сам воєводою киевским бьіл, а с каждого полку козаков по 
килка сот до шляхетства міли бьіть приняти, также шляхта вся 
и козаки трох воєводств: Киевского, Черн/говского, Браславского. 
В Києві ус і суди и справи в Києві 1 2 иміли отправоватися 3 не ездячи 
до Люблина, ані теж до Варшави на сейм, що и привилейами юж 
иствержено било. Там же гетман Виговскій стоячи 4 5 , городи тіе , 
с которих козаки бьіли при войску московском, якото: Ромен, Мир¬ 
город, Веприк и инніе казал зганяти за Днепр, а городи попалити. 

Того ж року тая ж згода з королем полским розорвалася, бо 
гетман Вьіговскій, повернувши до Чигирина, войска роспустил, 
хан у Крим повернул, набравши ясиру, а корогви затяговіе полскіе 
на станцію росположил и полк Ніжинскій и Черніговскій, над 
которими старшій бьіл пан Немірич. А Юрій Хмелниччєнко Б , жа¬ 
луючи зневаги своєї, же ему гетманство отнято, вьіслал за пороги 
слугу своего Бруховецкого до войска, просячи, щоб ввійшли. То¬ 
го ж року полковник переясловскій Цюцюра, хотячи себі гетман- 
ства, с поради протопопа ніжинского Максима и Васюти 6 козака, 
из собою зприсягшися в полі, зачал новую річ. Бо будучи стар¬ 
шим в городі Переяслові и которих знаючи 7 козаков значних, до 
себе зазвавши в алкір 8 * поодинцем, казал повязати, а напотом и 
позабивати на смерть. И послал до Кіева до боярина и воєводи 
киевского Шеремета # 'людей, просячи, жебьі ему дал московских, 
що и одержал. И зараз того ж часу, тоест септеврія 10 11 1 дня, до 
Ніжина козаков своїх [послал, юже натое ц ] маючи змову з Ва- 
сютою Золотаренком, а звлаща внебитности Гуляницкого полков¬ 
ника, которій на тот час отехал бьіл до Корсуня,— аже сторожи не 
било жолнірской у брамах, увойшовши козацтво в місто/крикнули 
на людей, жебн ляхов бьіли. И зараз посполство кинулося с тими 
козаками и за годину всіх жолніров вибили, которьіх бьіло корог- 
вей пять, нікого не щадячи, же не звикли давати стаціеї жолні- 
ром, а з Ніжина зараз по усіх городах где бьіли: в Чернігові, 
Березной, Мені и инньїх. А рейментара їх пана Немірича, за Ко- 
бижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забьіли и хто при нему 


1 У сп. Судіенка і вид. Волинського: «з королем полским». 

2 Помилково повторено назву міста двічі. 

8 У вид. Бодянського: «отправовати». 

4 У сп. Судіенка і в вид. Бодянського: «Тогда ж гетьман Виговскій, там 
стоячи». 

5 У сп. Козельського, Судіенка і в вид. Бодянського: «Хмелницкий». 

* У праці О. Рігельмана: «Василь Золотаренко і Максим Филимонович». 

7 У сп. Судіенка і в вид. Бодянського - немає «знаючи». 

8 У вид. Бодянського: «в артель», у сп. Козельського: «валкір». 

• У сп. Судіенка і в вид. Бодянського: «Шереметева». 

10 Там же: «сентябра». 

11 Так написано у вид. Бодянського і в сп. Судіенка. У сп. Іскрицького і 
Козельського тут незрозуміло: «до Ніжина козаков своїх, уже на готовое маючи 
змову». 


81 



бьіл, никого не жив/чи. И того ж часу послали до Путивля до бояри¬ 
на и князя Трубецкого, жебьі наступовал з войском московским 
под Ніжин з войсками. Що видячи князь Трубецкій, же старшина 
козацкая до оньїх приехала, также и ис Києва маючи відомость, 
же Вьіговского жолніров вьібито, рушил просто на Ніжин, а из Ні¬ 
жина виславши посланцов козацких 1 до его царского величества 
и своїх, з войсками рушил под Переясловле. О чом почувши, гет- 
ман Вьіговскій вьійшол у войско под Білую Церков, хотячи полки 
купити, але оному послушенства не отдавали; бо молодий Хмелни- 
цкій Юрій вьішол до войска, до которого ся привернули всі полки 
з волостми и Сірко з запорожцами. Мусіл 2 Виговскій, зоставивши 
жону в Чигирині, уходити в Полщу, до которого козаки посилали 
по гармати и знаки войсковіе, що оним одни поотдавал, а другіе 
з собою попровадил в Полщу, которому надано Бар 64 и иніе го¬ 
роди в Полщи. А войско, ставши 3 за 4 Переясловлем, московское, 
где скупилися и усі полки задніпрскіе, и учинивши раду, едностай- 
не на тое зезволившися, обоїх сторон козацтво обрали гетманом 
совершенно Юрія Хмелницкого, которому гетманство здавал князь 
Трубецкій. И так зараз з тоей ради воєвод постановили в Переяс- 
ловлю, Ніжині, Чернігові з войсками, а князь Трубецкій повернул 
з войсками в Москву. А гетмаи Юрий Хмелниченко 6 , пришовши 
в Чигирин, росказал доставати замку чигринского, в котором се- 
діла жена Виговского з своїм людом и тими, хто бьіл зичливим Ви- 
говскому, которьцс достали и усю маетность порабовали, а 
жену Вьіговскому одослали на прозбу его. И так трохе вспокоїли 
Україну. 

А того літа в Литві войско литовское збил князь Долгорукій, 
и гетмана литовского Каневского 6 поймал 6Б и на Москву до его 
царского величества отпровадил. 

РОКУ 1660 

В Борисові на початку року 7 починается коммисія, на которую 
и нас козаков затягано 8 и билисмо. Зась тая коммисія фортелем 
отправовалася, бо певне князь Хованскій з войсками его царского 
величества войско литовское розбил под Ляховичами и там непо¬ 
далеку стал. И так коммисари полскіе, стоячи в Мінску, уводили 
аж до Петрова посту, пославши по Чернецкого на Полоцкую, где 
пришовши Чернецкій тое войско, зостаючое з князем Хованским, 
розбил, же мусіли и коммисарі его царского величества з Борисова 

1 У праці О. Рігельмана тут згадується ім’я полкового судді Романа Раку- 
щина. 

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «И тамо мусіл...» 

8 Т а м ж е: «остановившись». 

* У сп. Ковельського: «А войско московское, ставши под». 

“Там же і в сп. Судієнка: «Хмелницкий». 

• Правильно: «Кгонсевского». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «на початку року». 

8 У вид. Бодянського: «стягано». 


82 



уступити, нічого не отправуючи коммисії, в Петров пост уступили, 
а Борисов зостал 1 в облеженю. Там же князь Долгорукій міл 
потребу того літа с Чернецким, але розная война бьіла: Могилев, 
воєводу убивши, ляхом подцался 66 и так же и Вилня учинило 8 . 

Того ж літа рада на Кодачку бьіла у петровицю, на которой 
раді гетман Хмелничченко зо всею старшиною и боярин Василій 
Борисович Шеремет бьіл. И на оной раді 3 поставили ити з войском 
под Лвов, а з Шереметом старшим Цюцюрі, полковникові переяс- 
ловскому, и полку 4 * Киевскому иПрилуцкому ° 7 , а Хмелничченко 
гетман зо всіми полками особно ити міет, що и учинили: боярин 
Шеремет 6 на Котелню пойшол шляхом, а Хмелницкій гетман Гон¬ 
чар иским 6 . Где войска коронніе з ордами гетман а Хмелницкого 
оступили, и там маючи потребу, не дали ся скупити з Шереметом 7 , 
и мусіли згоду приняти з войском коронним и королеві присягнули 
з войском своїм, а тая згода стала под Слободищами. И так ус і 
войска так коронніе, як козацкіе з Хмелницким и орда потягнули 
ку Шереметові, которій юже вишол бьіл з Котелні, и Котелню зпа- 
лили з живностями, где на пустині облегли Шеремета вколо 8 , не 
даючи оному упокою 9 а под час сліоти осінной. И так козаки 10 , 
видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета от- 
ступати, и сам старшій Цюрюра зо всіми козаками отступил Ше¬ 
ремета ж 11 и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всіми ко¬ 
заками прихилився, що не без шкоди козаков бьіло, бо иньїх татаре 
пошарпали, а иних и в неволю побрали. Що видячи Шеремет, не 
уступал оборонною рукою, и що міл короля полского, взявши Вар¬ 
шаву, провадити в Киев в неволю, як собі тое обіцал, того не до¬ 
казавши, сам о згоду просил и чинил примиря, обецуючися звести 
войско с Києва. И так згоду приняв, але того не доказав, бо князь 
Борятинскій, которій зоставал в Кіеві, на тое не позволив и войск 
полских не припустил до Києва з Шереметом. И так Шеремета зо 
всім войском взято в неволю до Криму, а иних началних людей 
жолніре 12 розобрали, в которих вьїкуплялися з неволі И так знову 
Україна уся зостала за королем полским, опроч Переясловля и Ні¬ 
жина и Чернігова з волостями, бо в тьіх городах воєводи зоставали. 
А в Переясловле Яким Сомченко наказним гетманом присланній 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «стал». 

2 Та м же: «учинили». 

3 Т а м же: немає «раді». 

4 Т а м же: «полкам». 

6 Т а м же: «Шереметев». 

* Там же: помилково «Гонгорійским», у рос перекладі: «Гончарихою», 
у сп Ковельського: «шляхом Гончаровским». 

7 У вид Бодянського і в сп. Судієнка: «шереметевими» (очевидно, про¬ 
пущено: «войсками»). 

8 Та м же: «около». 

8 Т а м же: «ему покою», «ему упокою». 

10 Там же: немає «козаки». 

“Там же: немає «Шеремета ж». 

12 Т а м же: «жолнірове». 


83 



бьш, которій одержался щире при его царскому величеству, любо 
и жолнірове войском с козаками и татаре, при Гуляницком на 
Задніпря пришовши, докучали; але постарому тіе три полки не 
давалися, а инніе ус і полки поздавалися, где и залоги стали бьіли, 
и жолнірове зімовали тую зиму по инних полках, почавши от 
Ирилуцкого по усей Україні. 

РОКУ 1661 

У великій пост войска коронніе уступили з Заднігіра, збставивінй 
тилко козаков піхоту, але и тих усіх повиганяли з городов за- 
дніпрских, и знову усе Задніпря 68 зостало в подданстві его цар¬ 
скому величеству, а Сомко гетманом меновался, любо радою необ- 
ранній бьіл. Задля чого гетман Хмелничченко хана з Криму зо 
всіми ордами затяг и Переясловле держал в облеженю з ордами 
и войском козацким и жолнірами, але своего не доказал, бо город 
Переясловле і инніе оному не здавалися. А напотом на зиму при- 
вернул под Ніжин, и 1 хан стоял в селі Хорошом Озері, а Хмел- 
ницкій с козаками у селі Кропивной. И гак не привернувши Зад- 
ніпра, много полону побрали аж поза Стародубом, коло Мглина и 
у Московщині, и хан уступил по Богоявленію от Ніжина посполу 
з Хмелницким х . 


РОКУ 1662 

Уступуючи 2 хан и Хмелницкій з Задніпра, зоставили козаков 
у Аркліеві 8 и татар коло Аркліева, а же шкоди великіе чинили 
по Задніпру, околничий князь Григорій Григоріевич Ромоданов- 
скій, скупивши войска, пошол ку Аркліеву и тих татар погромил 
у Вереміевці, с которих мало увойшло за Дніпр, бо той погром бьіл 
зараз по Воскресенії, и Аркліев узяли и спалили. Тих же свят 
Сомко учинил раду в Козелцю, и там гетманом его козаки учинив¬ 
ши, присягали ему. Тилко ж тое не трвало 4 , бо тая рада стала 
неслушне для того, же послали [до] его царского величества, про¬ 
сячи о позволенніе зуполной ради, на которой би и войско з За¬ 
порожжя бнло, жебьі одностайне гетмана оббралии одного 6 слу¬ 
хали. Бо запорожці себі гетмана Бруховецкого звали, а полков¬ 
ник ніжинскій Васюта собі гетманства хотіл и неслухалСомка* 
гетмана. На що юже царское величество позволил, жебьі рада бьіла 
и гетмана собі настановили, а же тая Козелская рада стала неслу¬ 
шне, и гнів царскій стал. А до того еппископ Мефгодій, которій на 
той раді бьіл и до присяги приводил, также и Васюта, ніжинскій 
полковник, описали Сомка гетмана, же конечне по орду посилает. 


1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: додано «вовся». 

* Там же: «уступаючи». 

* У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «Иркліеві». 

* У вид Бодянського і в сп. Судієнка: «тривало». 

6 У сп. Ковельського: як правило «един», «еднак», «едностайне» і под. 
'Там же: паралельно «Самко», «Самченко». 


£4 



хотячи измінити, що бьіла неправда. Бо того ж року и літа гетмаи 
Хмелницкій, затягти орди часть и жолніров, коммоника и піхоти, 
и з усіми полками своїми переправивши Дніпр, подступил под Пе- 
реясловле и оного доставал час немалий, але ничого не вскурал, 
бо там бьіло войско царское и козацкое при Сомку, которіе можне 1 * * 
боронилися. И того ж часу околничій князь Ромодановскій, ску¬ 
пивши войско и Ніжинскій полк при собі маючи, просто ку Пере- 
ясловлю потягнул з войском. Где татаре, припавши 8 * на світанню 
под войско, под Піратином узяли язика московских людей и сами 
наоко войско вьіділи, пришовши до войска, дали знати Хмелниц- 
кому о тих силах, которіе идут на него. Що Хмелницкій, собою 
стривоживши, отступил от Переясловля и потягнул ку Дніпру 
под Канев и, не дойшовши Канева, над Дніпром окопався, минувши 
Городище, противко села 8 , к самому Дніпру. А князь Ромаданов- 
скій, пославши коммонником за тим подездом татарским, за ко- 
торим гонилисмо аж до самой Оржици, аже татаре, полегчившися, 
тую переправу перейшли и, не чинячи жадного отвороту, уходили 
мимо Яблонев, где барзо зліє переправи и мусіло войско повагом 
ити, и переправивши Супой, сталисмо. Где посланци гетмана Сом¬ 
ка пришли, даючи знати об отході Хмелницкого от Переясловля, за 
которим подезд добрій внслали. А же дано от поезду знати, же 
рушил от Городища князь Ромодановскій со всім табором ко Дніп¬ 
ру мимо Переясловле, где и наказній гетман со всім войском 
вьішол з Переясловля, и зкупившися з околничим 5 4 князем Ромода- 
новским, просто пойшли тропою гетмана Хмелницкого. Аже Хмел¬ 
ницкій юже стал табором, окопавшися, внпер подезд и гнал на 
полмилі, але же войско йшло всправі 6 , козаки Хмелницкого назад 
уступили ку своєму табору, бо юже татаре, зоставивши Хмел¬ 
ницкого, за Дніпр переправовалися 6 и пойшли у свою землю ® 8 . 
Где войско околничого князя Ромодановского и козацкое 7 просто 
табором наближилося на табор Хмелницкого, як можна ся бьіти 
з гармати, и коменик козацкій з обох сторон дал бой от поля, з тоей 
сторони, от бору. А Яким Сомко с піхотою козаков своїх, такжеи 
з московскою 8 просто противко табору ишол, где великая война 
сточилася 8 з обох сторон, которая тривала годин полтреті зиґаро- 
вих 10 . А напотом як наступил князь Ромодановскій з коммонни¬ 
ком ушикованим так колійним, райтариею, як и иним огнистим, 


1 У сп. Судієнка: «оборонилися», у сп. Козельського - «коториї мужнє». 

* У вид. Волинського: «приставши». 

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «над Дніпром, минувши Городище, 
противно села окопався». 

* У вид. Бодянського: немає «околничим». 

5 У сп Козельського. «справно». 

® У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «переправилися». 

7 У вид. Бодянського: немає «козацкое». 

'Там же: «из москвою». 

8 У вид. Бодянського: «точилася», у сп Судієнка: «почалася». 

10 У сп. Козельського: «дзиГарових» 


85 



зараз войско Хмелницкого тил подали, которіе ся юже болше и по¬ 
правити не могли, але мимо табор ко Дніпру скочили, а инніе з 
Хмелницким до бору. Що видячи піхота и тіе в Дніпр 1 скочили, 
и так Дніпр наполнили, же за людом мало и води знати бьіло. 
А піхота німецкая, которой тисяча бьіло, в углі табуру заперлися 
и не здалися, аж усіх вьібито 2 . И так там згибло войска з руки 
Хмелницкого так козаков, як и ляхов тисячей болше двадцяти, 
же аж от смроду трупу его 3 ку Днепру трудно бьіло приступити, 
а инній труп аж на Запорожже позаносило. И так Хмелницкій 4 * 
люд погубил и табор зовсім утратил, а сам не у великой купі на Чер¬ 
каси увойшол. А инніе козаки, которіе переплили Дніпр, нагіедо- 
домов ишли, а з жолніров у Дніпра бьіли б , а которій переплив, 
то и с тих мало хто увойшол. И так козаки Канев опановавши, 
многіе шкоди чинили и в Корсуню и по иних городах, містах и 
селах. 

А тая потреба бнла місяця июля «16». По той потребі войско 
козацкое, видячи, же Яким Сомко, не щадячи здоровя своего, ишол 
з войском и добрим приводцею бьіл, хотіли учинити совершенним 
гетманом. А же єпископ Мефтодій, на тот час тому зайздростячи, 
а Васюта, полковник ніжинскій, себі хотячи, упросили князя 
Ромодановского, жебьі найскорій ишол под Черкаси, не ожидаючи 
Якима Сомка гетмана, которій на радощах гулял с козаками. А тое 
сприял писар Сомков, же Васюті, которій потаємне перенятій бьіл 
от Васюти, и той почувши, же конечне рада міет бити на потвер- 
женя гетманства Сомкові, аже и козаки полку Ніжинского на тое 
схилялися. И так князь Ромодановскій, не ожидаючи приезду 
Сомкового з Переясловля, рушил з войсками московскими, прико- 
тором и Васюта з полком Ніжинским пойшол, инніе усі полки зо¬ 
ставивши До которих Сомко приехавши, аже не застал князя, 
до Канева рушил ®, по Задніпрю немалую узявши здобич, вцілости 
повернули ку домом, уставивши полковником 7 Лизогуба в Кане- 
ві. А князь Ромодановскій, пришовши ку слободце Богушковой, 
и войско перебравши, послал товариша своего столника Приклон¬ 
еного, которій, переправивши Дніпр, подступил под город Чер¬ 
каси, которому Черкаси здалися. И там будучи в Черкасах, наста¬ 
вили полковником з своей руки Михайла Гамалію, и немного що 

1 У сп. Ковельського: «до Дніпра». 

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка ці рядки читаються так: «Що 
видячи піхота німецкая, же тіе в Дніпр скочили и такДніпр наполнили, же за лю¬ 
дом мало и води знати бнло, в углі табору заперлися и не здалися, которих тися¬ 
ча бьіло, аж усіх вибито», у сп. Ковельського: немає «А піхота .. бнло». 

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «трупу его», у сп. Ковельсько¬ 
го: немає «его». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Хмелниченко». 

* У вид. Бодянського це місце передано, мабуть, точніше: «а жолніров», 
в сп. Ковельського: «а жолнірам у Дніпра била добич». 

• У сп. Ковельського: «пошол і там» 

7 У вид. Бодянського: «уставивши полковника», у сп. Ковельського: «зо- 



зоставивши Москви, столник Приклоненій з войском ишол униз 
Днепром, зближаючи ку Чигирину, аж до Вужина притягнул, тое 
схиляючи. А князь Ромодановскій сим боком Днепра ишол униз 
и там же противко Вужина стал, над Круковом. Але тое щастя 
знову ся отминило, бо Хмелницкій гетман *, прибивши в Чигирин, 
того ж часу послал по орду, где посланці 1 2 застали готовую орду 
в полях, и зараз поспішил салтан у килканадцять тисячей пере- 
браной орди 70 пришол до Чигирина. О чом увідомившися, стол¬ 
ник Приклоненій рушил з Вужина ку перевозу, и так оньїх напала 
орда, а оборонною рукою до самого перевозу ишли табором и мало 
що утратили. Тилко ж наш люд несталій, зоставивши табур, 
у Дніпр уплав 3 пойшол, тилко гармати 4 поромом перевезли, що 
татаре аж у Дніпр за Москвою уганяли, але з берега стрилбою з 
гармат и дробною оньїх отбьівали, бо вода мала на тот час бьіла 
И так болше не бавячися у Днепра 5 , [пойшли с Приклоненим к Луб- 
ням. А Хмелницкій, не могучи Переясловской шкоди себі награ- 
дити и укріпитися, отдав гетьманство 71 Тетері, а сам в чернці по- 
стриглся. Между тім запорожекіе козаки в раді своей самоволно 
Брюховецкого українским огласили гетьманом и письменно его пар¬ 
еному величеству рекомендовали. По челобиттю жеМефтодія єпис¬ 
копа и Васюти указал его величество, кого хотя волними голоса¬ 
ми избрати на гетьманство, и под сее время Брюховецкому з Запоро- 
жтьжя до Гадяча пришедшему] 6 , ...которіе великое пошановання от 
цара міли и чого хотіли, то у его одержали. И так Бруховецкій, 
як першей наменилося, вишол з Запорожжя с козаками в килка 
сот, которого князь Ромодановскій вдячне приняв и при них стал, 
же тая уся Україна по Ромен оньїх слухала 7 , отступивши от 
Сомка гетмана. А полковник ніжинскій Василь, будучи уведенній 
обетницею гетманства от запорожцов, которіе приеждаючи з За- 
порожа и видячи хтивость от его того уряду и зс ошуканням его 
подводячи 8 задля узятя подарков, же якоби его войско на 
Запорожу хотят гетманом насьтановити. А он, яко простак, а маю- 


1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «обминуло, бо гетьман Хмелни- 
ченко». 

2 Т а м же: «послал к орді, якую посланці» і т. д. 

’Там же: «через Дніпр в плин». 

4 Т а м же: немає «гармати». 

Б Тут у сп. Іскрицького прогалина на цілу сторінку, а у сп. Ковельсько¬ 
го— на кілька рядків. Наведений у дужках текст, який заповнює цю прога¬ 
лину, взято із сп. Судієнка Так це місце дослівно зустрічається і в вид Волин¬ 
ського 

8 Цей уривок тексту зустрічається також у т. зв «Короткому опису Мало¬ 
росії». Його охоче використовували переписувачі літопису Самовидця, допов¬ 
нюючи або змінюючи окремі сторінки пам’ятки На це звернув увагу дослідник 
літопису О. Левицький, вказавши роки, звідки запозичені місця і внесені до 
пізніших списків Самовидця. 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «слушала». 

8 У сп. Козел ьського: «подходячи». 


87 



чися добре, не жалуючи, кождого 1 даровал, а Сомка гетмана яко 
могучи удавал и на Москву описовал, за которим его уданням оба 
зостали у великом подозрінію и неласце на Москві. А же видячи 
полковник ніжинскій, же Бруховецкій, вишовши з Запорожжя, 
жадной карти до оного не пишет, отзиваючися з якою приязню, 
умислил бьіл сам ехати до Гадячого, и зобравши товариство знач- 
ное в Батурин, и там хотіл тих людій вигубити, которіе оного от 
злого отводили, жеби не удавал Сомка, и межи собою гетмана наста¬ 
новили и тое оному персвадовали, же запорожці не зовсім добрим 
на старшину городовую жичут 2 , як то у оньїх звичай давній. 
Аже по волі его не сталося, бо піхота, которую он на тое бьіл в Ба¬ 
турин 3 впровадил и наустив, Бог 4 * сердца отвернул от невинних 
людей, же на него самого повстали и за малим его не убили, же 
заледво тое ускромили. И із Батурина послал подарунки 6 до 
князя Ромодановского, жеби руку его 8 * держал, также и вівідую- 
чися о 7 том, ежели запорожця что 8 будут о том мовити, жеби оному 
гетманом бути. Аже посланці застали князя Ромодановского у Зін- 
кові, где и запорожця на тот час у князя били, которій подарок® 
оного всміх князь принял, яко тот человік, же и своего много міет. 
А запорожці зась, подпивши, свой замисл явне открили, же на 
усю 10 старшину городовую великіе похвалки оних вибити, а най- 
болшей на Сомка и Васюту, полковника ніжинского. Которіе пос¬ 
ланці, повернувши, оному ознаймили, же порожняя оному надія на 
князя и на запорожцов, же зле мислят, не тилко гетманом бити, 
але и о здоровю его и худобі совітуют. И в тот час почал старатися 
о приязнь з гетманом Сомком, которую учинили и, зазвавши пол- 
ковникови сотников и козаков значних до Ичні, присягу виконали 
в церкві ринковой на гетманство Якимові Сомкові. Итот жеВасю- 
таприсягал и инних примушал 11 12 * , алеюже невчас, бо зопсовавши, 
не скоро поправити, що удавал Сомка змінником и незичливим цар- 
скому величеству, то и сам в том зостал тоею присягою. И так тое 
през цалую зіму колотилося. Едни при Бруховецком зоставали, 
якто: полк Полтавскій, Зінковскій, Миргородскій, а при Сомку 
зоставали полки: Лубенскій, Прилуцкій, Переясловский, Ніжин- 
скій, Черніговскій, и на том постановил, жебьі чернчая рада 19 
не била. 


1 У сп. Судієнка:«добр», в вид. Волинського: «добре». 

2 У сп. Козельського: «видута. 

3 У вид. Волинського: немає «в Батурин». 

* У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «бо». 

•Там же: «подарки». 

•Там же: немає «его». 

’Там же: «в». 

8 У сп. Ковельського: «що». 

8 У вид. Волинського в сп. Судієнка: «подарунок». 

10 У сп. Ковельського: ик правило, «всю», «всіх», «все». 

u Там же: «приснгав и инних примушав» 

12 У сп. Судієнка і Ковельського: «чернечаи рада», у вид. Волинського* 

«чорнаи рада бьіла». 



РОКУ 1663 


Зараз по весні заводится на новое лихо, чого за иних гетманов 
не бивало, тоест чорной ради 72 . А то зараз фортеліов заживает 
Бруховецкій и докучает его царскому величеству, о той раді про¬ 
сячи, жеби кого зволил его царское велечиство на тую раду послати. 
Итак на жадання запорожцов и тих полков\которіе ся привязались 
до Бруховецкого, висилает его царское величество околничого 
князя Великоґагина и столника Кирила Юсифовича Хлопова 1 2 , 
о которих зближенню взявши відомость, Бруховецкій зараз, вишоз- 
ши з Гадячого, простует ку Батурину 3 , переймаючи тьіх посла¬ 
них от его царского величества, а своїх розсилает по всіх полках 
с писмами, жеби усе посполство стягалося под Ніжин у раду и Ні¬ 
жин рабовати. На которії писма, що живо, рушили з домов не 
тилко козацтво, але усе посполство купами, а не полками 4 * . А гет- 
ман Сомко, козаков значних с полковниками скупивши, притягл 6 
под Ніжин, где и полковник ніжинскій увесь полк свой скупил 
зо всего Сівера, бо то один полк 0 бил и Стародубовщина. Але тое 
собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Бруховецкій 
ліпшую ласку з запорожцями міл у его царского величества, ато за 
стараніем єпископа Мефтодія, которого Бруховецкій запобігл по¬ 
дарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уво¬ 
дитися 7 . И так з другой сторони міста Бруховецкій, зейшовшися 
з околничим Великоґаґином, з которим немало люду воєнного 
от царского величества бьіло, подступили под місто войска не- 
маліе, а найболшей посполства. Где москва, не бавячися в полю, 
увойшла уся у город Ніжин и-стали по господах в обох містах — 
старом и новом. И постоявши килка дней у которих началних 
людей, тоест в околничого, запрошоній Сомко гетман и Бруховец¬ 
кій з старшинами, оповіли оним о зволенню 8 его царского вели¬ 
чества, же по жаданю и прошенію усіх козаков зезволив бьіти 
чорной раді на обраня одного совершенного гетмана. Чому любо 
Сомко, яко уже маючій гетманство от подручних собі полковников 
и сотников и козаков, подтвержденное присягою ново у Ичні, су¬ 
перечили 9 тоей раді. Але же болілая била купа при Бруховецкому 
зо всіх полков, мусіли на тое позволити, и сподіваючись того до¬ 
казати, же при нему старшина стоїт. И так зложили час раді юня 

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «полковников». 

2 У вид. Бодянського: «князя Юсифовича Хлопова», у сп. Ковельського: 

«Кирила Йосифовича Холопова». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «в Батурину», у сп. Ковельського: «до 
Батурина». 

♦Там же: «купячися полками». 

6 Т а м же: «притяг». 

8 У вид. Бодянського: немає «свой скупил зо всего Сівера, бо то один полк». 

7 У сп. Ковельського: «даванем увестися». 

8 Так само в усіх інших списках; так спочатку було і в списку Іскрицького, 
але пізніше виправлено на «изволенне». 

* У сп. Судієнка: «сперечали», в вид. Бодянського: «спречали». 

89 



«17», зараз уступивши в пост Петров, на которую раду так поста¬ 
новили бьіли, жебьі в тую раду їти пішо, без всякого оружжа. 
И за містом розбито намет великій, на тое присланній от его цар- 
ского величества, при котором наміті и войско московское стало 
з оружжем задля унимання своеволі, але тое мало що помогло. 
Як вдарено в бубни 1 на раду, Бруховецкій, ведлуг постанови, 
пішо войско припровадил ку намету своей сторони на тую раду, 
и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко 
люди достатніе 2 , на конях добрих, шатно и при орюжю, як до 
войни, тоей интенціі будучи, же ежели би не ведлуг мисли ОНЬІХ 
рада становитися бьі міла, то межи собою битву міти, бо при таборі 
Сомковом и гармат бнло немало. Але тое нічого не помогло, поне- 
важ запорожці, ласкою его царского величества упевнени, и скоро 
тая рада стала и боярин 73 вишол з намету и почал читати грамоту 
и указ его царского величества, не дано того скончити, ані слу¬ 
хаючи писма царского величества, зараз крик стался з обох сторон 
о гетманство: одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе 
кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают. А далі и 
межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали, заледво 
Сомко видрался презнаметцарскій идопал коняи інная старшина, 
а инших позабивано до килка человіка. И так сторона Сомкова му- 
сіла уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец 
всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом окрикнули, 
давши оному булаву и бунчук в руки; що заледви и нескоро той 
галас ускромился. Але того часу князь Великоґаґин не потвержал 
гетманства Бруховецкому, бо и до себе прийти не могл за великим 
шумом межи народом. Итак Бруховецкій с 3 тими знаками пойшол 
до своего табору, где стоял над Остром уКуті Романовского. А Сом¬ 
ко вехал 4 5 до своего табору, юже не маючи бунчука ані булави, 
бо тое запорожця видрали оному. Бачим войско почало Сомково 
собою тривожити, отступаючи Сомка, любо Сомко послал с тим 
до князя, же на той раді з войском своїм не перестает 6 и Брухо¬ 
вецкого гетманом не приймует, и ежели знову не будет рада и жеби 
Бруховецкій положил знаки войсковіе, то отходит з своїм войском 
ку Переясловлю и знову до его царского величества слати, же 
гвалтом гетманство дано Бруховецкому, которого войско не при¬ 
ймует. Що видячи князь тое розервання и обавляючися, жеби стого 
не вросло що злого 6 , знову на третій день тую раду склад ает и при- 


1 У сп. Ковельського: помилково «будинки». 

2 У сп. Судіенка і в вид. Бодянського: «достойиіе», у сп. Ковельського: «до¬ 
стойнії». 

3 У внд. Бодянського: «з». Далі в цьому виданні прийменник «з» значно 
частіше вживається, ніж у списку Іскрицького, а також подвоєння приголосних 
в закінченнях іменників. Інколи і літера в стоїть на тому місці, де в списку 
Іскрицького вжито «е». 

4 У сп. Судіенка: «віехал», у вид. Бодянського: «вмїхал». 

5 Т а м же: «не пристает». 

8 Там же: «зло». 



казует Бруховецкому, жеби в тую раду прйшовши, знаки войско- 
віе положил, жеби уся старшина уступила до 1 ради до намету, 
а чернь войско, жеби гетмана настановляли, кого улюблят. Чому 
барзо 2 Бруховецкій сперечался, яже видячи, же князь почал на 
Сомкову руку схилятися, которому старшина порадила, жеби 
не будучи спротивним задля ненарушення ласки его царского вели- 
чества, тилко ж жеби не йдучи ку намету, где войско стояло москов- 
ское, але межи своїми войсками тую учинили раду, на що и Бру¬ 
ховецкій позводився. Але несталость наших людей тое помішала, 
бо козаки сторони Сомковой, отступивши своей старшини 3 , поха¬ 
павши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли 
и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших 
жаковати. Що видячи Сомко с полковниками своїми и инною стар¬ 
шиною, впавши на коні, прибігли до намету царского до князя, 
сподіваючися помочи и оборони своєму здоровю, которих зараз 
князь зо всім отослал в замок ніжинскій 4 * . Того ж часу усе у 
них поотбірано — коні, ринштунки, сукні, и самих за сторожу 
дано, А Бруховецкій зо всім войском пришол к намету цар- 
скому, которому юже князь здавал з своїх рук булаву и бун¬ 
чук, подтверждаючи гетманство 74 , и попровадил в соборную 
церков святого Николая, где присягу виконал Бруховецкій зо 
всім войском. И вийшовши з церкви, того ж дня своїх полков- 
ников понастановлял з тих людей, которіе з ним вишли з Запорож¬ 
жя, по усіх городах, а Ніжинскій полк на три полки розділил. При 
котором настановливаню 6 * полковников много козаков значних 
чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого 
значного козака 8 забили или человіка, то тое в жарт повернено, 
а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, 
жупани кармазиновіе на сермяги миняли. И так тое забойство 
третего дня почало ускромлятися и заказ стал, жеби юже правом 
доходил, хто на кого якую кривду міет. Тих зась полковников, 
которіе у замку ніжинском зоставили у вязеню, усе пожаковали, 
и в домах мало що зостало. 

Того ж дня, як тая рада стала, місто Ічня, в котором рада бьіла, 
и церков тая, в которой Сомкові присягали на послушенство гетман- 
ское, усе згоріло дознаку тоей же години, як Сомка взято до вя- 
зення. 

Гетман Бруховецкій, одержавши цале гетманство, вислал послов 
до царского величества болшей ста человіка, дякуючи за уряд гет- 
манства, же одержал, и на Сомка з его полковниками, которіе сидят 


1 У сп. Ковельського, «з». 

‘Там ж е: як правило, «барзе». 

8 У сп. Судієнка: «старшини сторони». 

4 У сп. Ковельського: додано «при своїх людях, которие скоро вехали в за¬ 

мок, зараз того ж часу...» 

6 Т а м же: «наставленю». 

“Там же: «чоловіка». 


91 



в ніжинском замку, нікоторіе річи змисливши об їх незичливости 
ку царскому величеству, чого и не бьіло. Также і єпископ Мефтодій 
протопопу послал при тих же посланних, от себе стараючися о їх 
згубі. Чому царское величество повіривши, здал їх на судвойско- 
вій, которих потратити, а инних живити, толко ж у силку зослати 
в Москву. 

Рушивши гетман Бруховецкій от Ніжина \ роспустил новопостав- 
лених полковников, тих которіе з ним з Запорожа вишли, по усіх 
столечних городах, придавши каждому полковникові по сто чело- 
віка козаков, которим по усіх полках жупани давано. А з млинов 
сами розміри брали и куди хотіли оборочали, людем зась незнос¬ 
ную кривду 1 2 чинили, а звлаща значним. Бо били межи ними ко- 
торій служил у якого человіка значного, то юже своє зомщовали 
на господарах, ежели которого якого часу за якій проступок по- 
бил, албо злаял, як всяково 3 в дворі бьівает. 

Того ж літа, под час тоей ради, у Паволочи перше бил полковни¬ 
ком Іван Попович, а напотом стал священником. А же он ому чинили 
укоризну жиди и инніе, знову хотячи ся привернути до Кіева, узял- 
ся за полковництво и жидов казал усіх вибити. Толко ж оному не 
дано помочи с Кіева и Сомка узято, на которого міл надію. И так 
прийшло войско от Тетери гетмана, и оній, не хотячи міста згубити, 
здался, которого страчено, бо тіе посланця от того паволоцкого 
попа до Бруховецкого удалися о помоч, але оній ничого 4 не дал 
помочи Паволочи, а рушивши епод Ніжина под Переясловле, итам 
стоял з войском у Креста, на которого татаре приходили, але ні¬ 
чого не вскурали. И за другим разом татаре того ж літа вийшли, 
але козаки оньїх добре громили, нагнали у Дніпр у Вереміевці, где 
їх много потонуло, и нічого жадного ясиру не унесли. Гетман Бру¬ 
ховецкій, епод Переясловля рушивши, потягнул под Кременчук 
того ж літа под осень, где ставши, місто Кременчук спалив. Але 
стоявши немало, зоставил замок 5 * вцілости, а с козаками уступил 
до Гадячого, а то для того, же узял відомость, же 8 король полекій 
Ян Казімір, над сподіваня, на Україну простует на Браславле. 

Тоей же осени, о пущенні филипова посту 7 , присланній бьіл от 
его царского величества дяк Бачмаков 8 тайних діл в Батурин до 
гетмана Бруховецкого, где по розних постановленіях до присяги 
приводил гетмана и козаков в Батурині. Але наступованне кролев- 
ское иніе пакта помішало, бо король его милость зближил ку Дніпру 
и переправлятися стал у Стайках, которому городки почали ся зда- 


1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «И гетьман Бруховецкій рушивши от 
Ніжина...» 

2 Т а м же: «обиду». 

я У сп. Ковельського: «яко то всяко». 

4 Там же: як правило, «ничего, чего, себі, жена». 

• У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «гетьман». 

•Там же: «яко». 

1 Т а м ж е: «в филипов пост», у сп. Ковельського - «о запустах». 

8 У вид. Бодянського: «Башмаков». 


92 



вати: Воронки, Боришполь, Баришовка \ и инніе до Остра. И у городі 
Острі король стал зимовати, а войска по розних городах коло Ніжи¬ 
на, бо усі городи поздавалися королеві, опроч самих Переясловля, 
Ніжина и Чернігова. 

Вступаючи в осень, о святом Семеоні 1 2 , того літа за позволеніем 
его царского величества казал гетман Бруховецкій постинати гет- 
мана Сомка и Васюту, полковника ніжинского, и полковника чер- 
ніговского, и полковника переясловского, и полковника лубенско- 
го 76 , асаулов и инних полковников заслано на Москву 3 , которих 
на Сібір заслано немало старшини козацкой, а которіе позостали, 
то на піхоту запорожскую давали жупани, барзо притуга великая 
на людей значних 4 бьіла. 


РОКУ 1664 * 

Становиско королевское в Острі місті 5 6 , а Ґуляницкій з Черне- 
цким ходил городи приворочати, которим поздавалися уся Україна, 
бо ишол Богун наказним гетманом с козаками, которому ся здавали 
городи и зараз з ним до войска ишли, тилко Монастирище містечко 
не хотіло ся здати. Итак впавши жолнірство с козаками, усе зграбо- 
вали, а инних в полон татаре побрали, що не могл оборонити пол¬ 
ковник Пісоцкий, которій, юже здавшися, з войском лядским бьіл. 
И у Прилуці юже от гетмана Тетери залога стала, и туди вся дорога 
ляхам бнла на Ічню, Ніжин обежаючи. 

Того ж 1664 е року король полскій Іван Казімир, перезимовав- 
ши 7 в Острі и юже там надпустошивши, войска и татар до себе за¬ 
тягнувши, спотребу, на початку того року, великих мясниц, учи¬ 
нивши раду, не поишол под Ніжин, бо войска его царского величе¬ 
ства немало било и замок осажен порядне. Также в городі козацтва 
много бьіло: полк Ніжинскій и Зіпковскій и волости зогнаніе, и-не 
хотячи, подобно, міста згубити, бо замку трудно узяти з людом его 
царского величества. И так зоставивши Ніжин, рушил войсками 
своїми королевскими на Олишевку, и пришовши до Солтиковой 
Дівиці, над Десною рікою, которая не хотіла ся здати и поклонити, 
приступом доставали, где немало жолнірской піхоти легло, килка 
дній достаючи. А же напотом люде в осаді сидячіе видят, же трудно 


1 У вид. Бодянського: «Воронов, Борисполе и Борисовка»; у сп. Судієнка: 
сВоронков, Борисполь». 

а В інших списках: «Симеоні». 

* У сп. Судієнка і в вид. Бодянського це місце передано так: «а полковни¬ 
ков: черниговскаго, переясловского и лубенского и иньїх, тамож асаулов, заве- 
вено на Москву». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «значних». 

* У праці О. Рігельмаиа під вміщеними тут статтями Івана Брюховецько- 
го серед підписів козацької старшини є рука Ракушки: «Я> дозорца скарбу 
войскового, Роман Ракушка, подписал свою руку». 

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Король польскій стоял в Острі місті». 

•Там же: немає «1664». 

і У сп. Козельського: правильніше «король пересвятковавши». 



видержати, бо юже місто доставали 1 , тилко в самом замочку,— 
просили о милосердя. А любо обецали показати над ними милость, 
еднак же не додержали: бо упавши в замок, многих постинали, 
а иних в полон татаре побрали і внівец обернули. Спод Дівици 
подезд ходил под Березиую, а же там полковник сосницкій стоял 
с козаками, не приворочал король, ку Мені простовал, которому 
Мена поклонилася, также и Сосниця, Новіє Млини 7в . А козаком 
Богунові 2 Борзна здалася 3 з полком Лубенским, бо своїх козаков 
лубенских з дом своїх, зостаючих при Богуну в войску королев¬ 
скому 4 , и полковник поклонился и Борзну місто здал, которим 
кривди не бьіло. И так тіе усі войска скупилися до боку королев- 
ского в Нозіе Млини и оттуля 5 6 под Батурин бьіли подездом. А ос- 
мотрівши фортецію, же модна и люду немало воєнного при гетмані 
Бруховецком так козацкого, яко теж и московского, бо язика узя¬ 
ли, же оних с трудностю узяти, але до фолварков не допущают, ру- 
шил король з силами под Короп, где оному поклонилися, спод Ко¬ 
ропа до Кролевца и Кроловец поклонился, в которих городах залоги 
свої король росказал класти 8 * , а сам простовал под Глухов, місто 
пограничное, которіе жадною мірою не хотіли 7 ся здати. Где стоял 
недель пять, розніе промисли чинячи, штурмуючи подкопами, и 
нічого не могли вскурати, тилко волости московскіе попустошили 
аж поза Корачевом, а города жадного не взяли. В том стоянню под 
Глуховом войска королевского 8 , же зимній час, трудно стало на 
живность так самому войску, яко теж и коні зморени голодом, 
войско барзо ослабіло. А тим часом войска его царского величества 
наближилися: околничій князь Григорій Григориевич Ромаданов- 
скій з полками ему врученними білагородскими® притягнул в Ба¬ 
турин, а инніе бояре з великими силами стояли на [границі: 10 ] князь 
Куракин в Путивлю и боярин князь Куденекович 11 Черкаский в 
Бранску 77 . Тилко ж тіе князі не наступовали зряду 12 на короля 
того, не знать 13 для чого, а то, подобно, задля того, же еще под тот 


1 У вид Волинського: «заставили», у сп. Судієнка. «зоставило»; так спочатку 
було і в сп. Іскрицького, а згодом було виправлено на: «доставали». 

2 Очевидно, Богуновим. 

3 У сп. Ковельського: додано «с козаками». 

4 Це місце переплутано. У вид. Бодянського воно передано так: «с домов своїх, 
зостаючих при Богуну в войску королевскому». У сп. Судієнка: «бо для своїх 

козаков лубенских з домов своїх, зостаючих при Богуну в войску королевскому...» 

6 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «огьтуда». 

* У сп. Ковельського: «велїл постановити». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «хотілось». 

* Т а м же: «войскам королевским». 

* У вид. Бодянського: скрізь, як правило, «б/логородскими». 

10 У сп. Іскрицького: «криниці». Подаємо за сп. Судієнка і за вид. Бодян¬ 
ського. 

11 У сп. Ковельського: «Яков Куйденекович» 

12 У вид. Бодянського і всп. Ковельського: точніше «зразу». 

13 У вид. Бодянського: «не знам», у сп. Ковельського: «не знати». 


94 



час князь Ромодановскій уряд меншій міл на себі, околничим бу¬ 
дучи, а тіе князя боярами ближними зоставали и задля того до князя 
Ромодановского не купилися. Але князь Ромодановский, пришовши 
в Батурин и искупивши зосталих 1 козаков до гетмана Брухове- 
цкого, которому знову городи почали ся исхиляти: Борозна, Новіє 
Млини, также и Корон, о которій любо с татари бой немалій бьіл, 
также и Кролевец, где скарбу кролевского немало,узяли, бо князь 
Ромодановский, не бавячися в Батурині, з войсками рушил просто 
ку табору королевскому. О чом взявши язика, перво татаре почали 
уступати з Сівера, а напотом и король, собою стривоживши, епод 
Глухова вступил на Новгородок Сіверскій, с которим князь Ромо¬ 
дановскій и гетман Бруховецкій міли потребу в Переговци под 
Новгородком, а новгородця не пустили короля в город, але стоял 
король в монастирі новгородском. А войско з войском н^ Десні спо¬ 
тикалося, бо юже король Десну переправил бил, а ріка юже почала 
псоватися — наступовало тепло. Где ежели бьі тіе сили с Путивля 
до князя Ромодановского наступили били, заледво би бьіл король 
увойшол от Десни, а и так много войска потратил, з голоду найбол- 
ше. Где надвоє войско пойшло: воєвода Чернецкій ку Чернігову 
потягнул, а король на Стародуб, простуючи ку Могилеву, на Білую 
Русь, где много люду потратил, бо от Бранска князь Яков Кудене- 
кович наступил. И 2 так войско рвано 3 , а звлащаже дорогою тісною 
простовали ку Кричову на Мглин, где з великою шкодою уступил 
король з України, болшой колотні начинивши, бо тіе городи труд- 
ность міли великую, которіе королеві поздавалися били, где много 
старшини Бруховецкій потратил. 

Того ж року Іван Сірко кошовий вишол з Запорожжя и з ним 
козаков немало, а то, подобно, за поселством Івана Виговского, 
бившого гетмана запороского, и обозвавшися ніякийсь Сулимка 4 , 
и скупил немало голоти в Уманском повіті, оставивши Сірка, по- 
ишол до Лисянки, которому Лисянка здалася и Ставища, где при- 
йшол под Білую Церков, беручися до боку Виговского. Але Черне¬ 
цкій з Маховским не дались оним скупити, того Сулимку под Бі¬ 
лою Церквою розгромили, где и Сулимка згинул, а напотом и Ви¬ 
говского взяли, которого Маховскій 78 полковник казал ростри- 
ляти, не дбаючи, же воєводою бьіл. И так Виговского гетманство 
скончилося. 

Того ж року и метрополита Дионисій 5 Балабан в Корсуню по- 
мерл 79 , а на его місце обрано Іосифа Тукалского. Але и там не- 
щирость® бьіла, бо на метрополію садился Антоній Винніцкій, 
которого руку держал гетман Тетера, а иншое духовенство и шляхта 


1 У вид Волинського і в сп. Судієнка: «зосталних». 

2 У сп. Ковельського часто вживається як сполучник позначка «]». 

8 У вид. Волинського- «рвали», у сп. Судієнка: «рвалось». 

4 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «Сулнма». 

8 Там же: немає «Дионисій»,у сп.Судієнка: «Болобан». 

0 У сп. Ковельського: «незазрость». 



отца Тукалского руку держали. Але перемогл гетман Тетера, бо 
удал до короля его милости отца метрополиту Тукалского и своего 
шваґра Хмелницкого, бившого гетмана, также и Гуляницкого, боя- 
чися гетманства стратити, которих король казал побрати и на за- 
точеніе послати до Малборку, міста в Прусах, где роков два сиді¬ 
ли у вязенню. 

Того ж року 1664 і , зараз по Воскресенії Христовом, гетман 
Бруховецкій скупил усі полки задніпрскіе, и маючи з собою килка 
тисячей москви, рушил епод Переясловля ку Черкаскому 2 . О чом 
почувши гетман Тетера а видячи незичливость противко собі ко- 
зацкую и усіх людей, зобравши усі скарби войсковіе, що старий 
Хмелницкій збирав и инніе гетмани, и клейноти войсковіе, стада и 
товари, вишол з Чигирина до Браславля, со всім провадилея з 
женою 3 . А напотом видячи, же юже уся Україна противко нему 
бунтуетея, и сподіваючися на ласку королевскую, же оному там 
немало указано маетностей, рушил из Браславля з скарбами, кото- 
ріе могл подняти, в Полщу 80 , а инніе зоставил у Браславлю, не¬ 
мало грошей, срібра. Где пришовши, кошовій Сірко усе тое пожа- 
ковали с козаками, а и тое, що запровадил Тетера в Полщу, и там 
тое панове фортелем вибрали 4 * у него, же пришол до великого убоз- 
ства и утікати мусіл до Волох. 

Гетман Бруховецкій, переправляючи Дніпр у Сокірной, послал 
наперед до Черкас Гамаліенка, полковника лубенского, з войском, 
которій, у Черкаси увойшовши 81 , зрабовал и спалив, где инніе 
городи, узявши пострах 6 , присилали, здаючися гетману Бруховец- 
кому, и із самого Чигирина бьіли посланця. Где як напевное ишол 
до Чигирина, але тое ошукало, бо любо инніе городи поздавалися, 
еднак же бьіли таковіе люде, которіе дали знати до Чернецкого. 
Где Чернецкій прислал килка корогвей жолніров у Чигирин, с ко- 
торими чигиринци противко гетмана Бруховецкого мужнє стали 
и килка недель 82 боронилися, любо немало приступов бьіло, также 
и гранатами докучали, где Тетера гетман затягнувши татар, ишол 
на оборону Чигирина. О чом увідомившися, гетман Бруховецкій 
отступил от Чигирина ку Бужину, где знялея 8 з Сірком 83 , и там 
гетман Тетера з ордою і з жолнірами налігал барзо Бруховецкому 
гетманові 7 , але еще сам Чернецкій не наспішил бьіл. А же Бру- 
ховецкий, маючи язика, же болше сили на него прибираютея, усту- 
пал оборонною рукою горі Дніпра до самого Канева, бо юже Канев 
бьіл здалея гетману Бруховецкому, от которого и залоги войско 
било в Каневі. И так вцілости со всім войском и гарматами увойшол 


1 У сп. Судієнка: немає «1664», у сп. Ковельського передано літерами. 

2 У сп. Судієнка: «к Черкасом». 

* У сп. Ковельського: «попровадилея и из жоною». 

* У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «впбирали». 

8 Т а м же: «чрез страх». 

8 У вид. Волинського: помилково «заняяся». 

7 Там жеівсп. Судієнка: немає «гетманові» 


96 



в Канев, где зараз втропи, албо переймаючи от Корсуня Чернецкій 
притягнул зо всім войском коронним под Канев, где, запробовав- 
шися килко разійнічого не вскурал и в килка дній отступити мусіл, 
с которим и татаре бьіли з гетманом Тетерею 2 и ус і уступили под 
Білую Церков. А Сірко, отвернувши на Медведовку, потягнул-ку 
Уманю задля скарбу Тетериного 3 , которій и порабовали, як виш- 
шей написалося. Того ж часу Чернецкій поосажовал фортеції в Чи¬ 
гирині, Корсуні, Білой Церкві жолнірством, где тилко тие городи 
не горнулися до гетмана Бруховецкого, а инніе усі отлучилися от 
Тетери, аж по самій Дністр 4 . 

Того ж літа колмики ввишли 6 на Україну перше 84 , с которими 
Сірко с козаками старшій пошол полями, минувши татар и ляхов, 
аж в Білогородщину, на Буджак, и там села ханскіе повоевавши, 
повернули. Где їх 8 напали татаре и Маховскій з жолнірами под 
Сараджином, и там тих колмиков розбито, где немало пропало кол- 
миков и козаков, а остаток з Сірком вишло на Україну. 

Того ж року Чернецкій доставал Ставищ 85 , а Стеблюв 7 узявши, 
татарам отдал, а Ставища оборонилися, где и Чернецкого забито, 
а на его місцу стал старшим Яблонскій над тим войском, которое 
отвернуло до Білой Церкви и так на зиму стали, а гетман Бруховец- 
кій тую зиму стоял з войском у Каневі. 

РОКУ 1665 

Гетман Бруховецкій зараз весною посилает своїх посланцов до 
колмицкой таїли 8 , затягаючи оних на войну, и ясиру ляхов оним 
посилал. Которих колмиков знайшли посланци Бруховецкого за 
Доном, бо на тот час зза Вольти® перейшла часть колмиков в кил- 
кадесят тисячей з Мунчаком, своїм старшим, и там кочовали. 
Которих колмиков вишло близко тисячи о святой Троици, которих 
ходило сот сім, а козаков з ними тисяч полтори под Білую Церков, 
где з Яблонским мілисмо 10 потребу, власне, в обідную годину. Где, 
Яблонскій, убоявшися, табор наперед вислал з обозу зу Гребенни- 
ков 11 , а комонником спотикался разовдва 12 , але не додержав, му- 
сіл уступати ку Білой Церкви, потративши товариства немало знач¬ 
ного, а колмиков тилко чотирох ранено, которіе померли. Але 


1 У сп. Судіенка і в вид. Волинського: «килко раз» 

2 Т а м же: немає «з гетманом Тетерею». 

8 У сп. Козельського, Судіенка і в вид. Бодянського: «Тетерина» 

4 Там же: помилково «Дніпр». 

Б 'Т а м ж е (крім сп. Козельського): «взійшли»- 

9 Там же: немає «їх». 

7 У вид. Бодянського: «Стебліов»; у сп. Судіенка: «Степліов». 

8 Т ам же: «паши», у сп. Козельського: «до колмицкого паши» 

9 У вид. Бодянського і в сп. Судіенка: помилково «Волочи» 

10 У сп. Козельського і Судіенка: «міли». 

11 У вид. Бодянського: «з Угребенников», в сп. Козельського: «з Гребеников». 

12 У сп. Козельського: «разу зодва». 

7 562 


97 



Яблонского не пущено в Білую Церков, которую минувши, в Пол- 
щу пошол — так ся устрашили тих колмиков. 

Вправді, люд воєнній, с копнем всідает 1 на коня, а нікоторіе 
и сагайдаки и стріли великіе с площиками 2 широкими. Тилко най- 
болше до потреби копій заживают кожен, бо справне уміют вбити 
копіем 3 , в нікоторих и панціри, а инніе и наго идут до потреби. 
Люд отважній, а на взгляд чорній, нікчемній, страшній, чарами 
бавятся, бо балвохвалці 4 * . А потрава оним всякій звір, що ест на сві¬ 
ті, нічим ся не бридят: и миш, жаба, свиня, тилко опроч рака оди- 
ного 6 , не люблят и бридятся раком. В той потребі 6 , ежели би ко¬ 
заки не утікали 7 , то певне, же мало що жолнірства бьі увойшло, 
вправді, же огнистой стрелби боятся. 

Того ж літа, по святом Петрі 86 , с тими ж колмиками и москвою 
и козаками гетман Бруховецкій ходил под Білую Церкву доставати 
города. Где нічого не вскуравши, вернувся и войско, збунтовав- 
шися, розишлося, и колмики повернули у свою сторону. 

Того ж року Опара из Медведовки обозвался старшим на гет- 
манство и по орду послал, до которого татар немало вишло, и Опара 
на королевскую руку татар затягнул и городи знову привернул 
нікоторіе до себе. А же видячи татаре нестаток Опарин, а Доро¬ 
шенко, которій перше 8 бьіл асаулом при гетману Тетері, тут же 
будучи и при Опарі, старался о гетманство и солтана 9 перееднал. 
Которого руку салтан з ордою держучи, призвавши Опару до 
себе з старшиною, казал Опару взяти, а Дорошенка дал гетмананом 
козакам. А того Опару солтан з иншими козаками старшиною ото- 
слал до короля, которого страчено з его товариством. И так скон- 
чалося гетманство Опарино. 

Того ж року, у спасов пост, гетман Бруховецкій, зобравши всіх 
полковников до Глухова и учинивши наказним полковника пере- 
ясловского, сам з полковниками и инною старшиною пошол на Мо¬ 
скву с поклоном его царскому величеству. Которого на Москві 
вдячне принято и даровано честю боярства, и жону ему дано ро¬ 
ду значного, а полковником дворянскую честь дано. Тилко писара 
войскового 87 взято на Сібір, маючи на него ранкор 10 , которій там 
пропал. И гетмана Бруховецкого с подтвержденіем чести гетманства 
отпущено з Москви, барзе ударовавши. 


1 У вид. Бодянського: «сідает». 

2 У сп Судієнка: «площинами», в сп. Ковельського: «полщиками>. 

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «вмйот кожен бити копіем», у сп. Ко¬ 
вельського: «робити копем». 

4 У сп. Судієнка: «больвохвалци». 

в У вид. Бодянського: «одного». 

•Там ж е: «и в той войні». 

7 Т а м же: «уступали». 

•Там же: «прежде». 

8 У сп. Ковельського і в сп. Судієнка: послідовно «салтан». 

10 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «подзор»; у сп. Ковельського: «его 

ренкор». 




Того ж літа гултяй ніякійсь Дедик 88 усе Поліся спустошив, але 
и того у Ніжині взято до вязеня и згинул. 

Того ж року гетман Дорошенко, приворочаючи под свою власть, 
много городов попустошил з ляхами и ордою, бо жолніре людей 
стинали, а татаре в полон брали. И Браславле того ж року в обле- 
женю держал, бо Браславле 1 , будучи убезьпечоній на посилки его 
царского величества, держалися час немали, чверть року, у которих 
старшим бьіл Дрозд. А же тих посилков дождатися не могли а вели¬ 
кую налогу міли зо всіх сторон от войск коронних и козацких, под- 
далися гетманові Дорошенкові, которій узял старшого. Того ж часу 
и Рашкова доставал, и тое оному вдалось 2 . И так пришовши до 
Чигирина, Дрозда стратил, а иншая старшина оборонною рукою 
з войском уступили за Дніпр до гетмана Бруховедкого, которим 
становиска дано 3 поза Десною. И так юже гетманов два козац¬ 
ких справовало: один на кролевскую руку, а другій на московскую 
руку, и Запорожже при 4 его царском величеству держалися. 

РОКУ 1666 

Гетман Бруховедкій повернул з Москви на початку того року 
зимою з достатками великими, бо дале отдал Україну, тоест лю- 
дий тяглих, мещан, жеби отдавали всякое послушенство и ис плугов 
осип и чинш. А зараз приболшено воєвод по городах внов 5 : в При¬ 
луку, Дубні, Гадяч, Миргород, Полтаву, в Батурин, Глухов, Сос- 
ницю, Новгородок, Стародуб 89 до тих воєвод, которіез оставали в 
Києві, в Переясловлю и Ніжині 6 ; от которих то усіх воєвод по ин- 
ших городах міли свої прикажчики вмісто подстаростих. 

Того ж року, зараз навесну, виехали 7 от его царского величе¬ 
ства списчики на усю Україну, которіе переписовали усіх людей 
на Україні, мешкаючих и по городах, и по селах: и синов хто 
мает, и хто чим пашет. И так вложили дань на людей тяглих от 
плуга волов осипи по осми осмачок, а грошей по пяти золотих. 
А знову, хто конми пашет, от коня по полкопи а по османці жита. 
Также постановили по городах ціловалщиков 8 з мещан, которіе 
виберали от вшеляких тор гов, так великих и малих. Также подач¬ 
ку наложили от всякого человіка так ремесника, як тож и найубог- 
шого 90 . И тіе реестра в книги пописали, которіе книги одни на 
Москву повезени 9 , а другіе воєводам подани, жеби тое наложенную 


1 У вид. Бодянського: «Браславци». 

2 Там же і в сп. Судієнка: «здалось». 

3 Там же: «дани». 

‘Там же: немає «при». 

6 Т а м же: немає «виов». 

* Не згадано про воєводу в Чернігові. 

7 У вид. Бодянського: «вислали». 

8 Там же: «ціловалииков». 

9 Т а м же: «повезли». 

99 



подачу 1 на людей вибирали и тим платили людем ратним, зостаючим 
на Україні. 

Того ж року знову гетман Бруховецкій посилал по колмиков, 
которих вишло щось немного, и не давши нікому битви, розсердив¬ 
шися, от Гадячого знову повернули до своего войска. А то задля того 
гнів узяли, же гетман Бруховецкій сам з ними не пойшол на войну,— 
и повернули на Запорожже, бо там Сірко с козаками з ними 2 на та¬ 
тар ходил. 

Того ж року Данко, полковник переясловскій, с полком своїм 
зоставал на залозі у Богушковой слободці 3 , которого полковника 
козаки переясловскіе не любили, же насланій бил. И знову того 
перепису не залюбили и подачи вложенной, восени збунтовавши- 
ся 91 , полковника-своего убили и оттуля ночю 4 поспішили, хотячи, 
в замок упавши, москву вибити. Але того не доказали, бо воєвода 
остерігся и своїх в город зобрав и не дался. И так місто спалили 
и один другого пожаковал, и покинувши город, до Баришовки усту¬ 
пили, хотячи, там живучи, зоставити при Дорошенку. Але того не 
доказали, бо оттуля утекли до Золотоноши, где войско скупившися 
козацкое и московское, оних облегли в Золотоноши и час немалій 
доставали. Аже нікоторіе з старшини переясловской, спустошивши 
Переясловле и шукаючи оборони, прибігли до Дорошенка, просячи 
оного, жеби їх принявши з городами боронил 5 , которий тому рад 
будучи, зараз послал по орду,' которого орда барзо слухала, поне- 
важ оного и гетманом наставила, в скором часі поспішила, и пере¬ 
правивши Дніпр, с козаками Дорошенковими, юже под час за- 
морозков дали отсіч тим козакам, зостаючим в Золотоноші, же 
мусіло войско оборонною рукою уступати ку Переясловлю так мос¬ 
ковское, як и козацкое, которого немало било з князем Щербатим. 
Тая ж орда, оборонивши Золотоношу о Покрові, много людей-поза 
Ніжином и коло Прилуки усі села зобрали, бо обезпечилися бьіли 
на тое войско, которое зоставало под Золотоношею и несподівано 
на них орда напала. 

Того ж часу тая ж орда напала 6 на Маховского, бо Маховскій 
посланній бил з войском на становиско на Україну, которій при- 
шовши под Івангород, которого не хотіли 7 пустити под Івангород, 
оній достал и испустошил 8 , людей вистинал, о чом знати дано Доро¬ 
шенкові гетманові. И так Дорошенко з тоею ордою и козаками 
напал на Маховского и его войско в Браїлові, которій бьіл рушил 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка «подачку». 

2 Т а м же: «низними» 

’Там же: «слободі». 

4 У сп. Судієнка: «обступя», у сп. Ковельського: «оттоля ночу». 

5 У сп. Судієнка: «оборонил». 

6 Т а м же і в вид Бодянського: немає «напала»; у сп. Ковельського: 
«ходила». 

7 У сп. Ковельського: далі «пустити в город, але достали и спустошили, лю¬ 
дей вистинали, о чом дати неомедліли Дорошенку гетманови». 

8 У вид. Бодянського: «опустошил». 


100 



до бору 1 , и там тое войско розбили и самого Маховского реїментара 
поймали, и жолнірства много в неволю взято, с которого войска 
мало хто заледво увойшол. И от того часу знову сталося розервання 
козаком от короля. 


РОКУ 1667 

Войско его царского величества, которое зоставало по Запорож- 
жу 2 , оним на оборону и помоч противку татар, до которих и кол- 
мики прихожували. Але 3 запорожця, яко лйде своеволніе, не могли 
з москвою помешкати и наприкрилися тому московскому войску, 
которое з Косоговим 4 стояло, же мусили добиватися чолом, жеби 
оним позволено уступити, бо оних запорожці не потребовали собі, 
а звлаща тая сторона боку Дніпра, которая при Дорошенку зостает. 
И так за указом его царского величества 92 тое войско уступило 
з Запорожжя з гарматами своїми. 

Того ж року посла ханского, которій повернул от его царского 
величества, не допустивши наноч до Січи, на ночлігу под Січу 
убили козаки и татар, що при послі бьіли, и усе пожаковали. Тилко 
послу царского величества дали покой, которій пришол до Січи 
зо всіми подарками, що провадил хану кримскому, и там час немалій 
зоставал, ожидаючи на указ его царского величества, где оному 
приказано 5 повернутися. И пришол указ его царского величества 
на Запорожже, жеби тих зисковати, хто того посла татарского по- 
громил, и карати горлом, а столнику его царского величества Лади- 
жинскому ити в поселстві до хана в Крим и тую провадити казну. 
Що запорожці якоби послухали царского росказання и тих килка 
козаков поймали 93 и того столника отпустили з честю з коша, и по- 
ехали в річи 6 опроважати чолнами, и недалеко отпустивши 7 от Січи, 
утопили и инних, хто при нему бьіл, а тую казну пожаковали, що 
проважено хану в Крим. И так юже на своеволю почали знову зароб¬ 
ляти,запомнівши так великую ласку царскую ку себі, же оним и слал 
соболями, сукнями 8 , грошми, борошном. Которое їх злое діло 
без карности минулося: его царское величество пробачил, але юже 
ненависть почала рости на Україну за такую своеволю: нарушили 
ласку его царского величества. А козацтво щодалій в злость ся 
утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих по¬ 
вернули в послушенство и у подачку его царского величества воє¬ 
водам, що юже отвикли бьіли давати подачок. И с того найболше 
бунти почали вставати, бо на Запорожже волно ити в козацтво так 


1 У праці О. Рігельмана: точніше «до Бару». 

2 У вид. Бодянського: «на Запорожю». 

3 У сп. Ковельського: «аже». 

4 У сп. Судієнка: помилково «Косаловим». 

* У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Ковельського 1 немає «приказано». 

8 У сп. Ковельського: правильно «реки». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «отступивши». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «сукнами», очевидно, точніше; 
у сп. Ковельського: «соболі, сукні». 


101 



козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают. Того ж року 
гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґалга 1 
солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши 
войско своє козацкое, ходив противко ляхов 2 , але оного в Полщу 
не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо 
маючи відомость певную, же орди великіе вишли, стали жолніре по 
фортеціях, а гетман коронній 94 Ян 3 Собескій з войском стал в Под- 
гайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій 
час держали в облеженю. Що и далій может бьі не приступала орда 
до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в 
Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих 
зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зла¬ 
мали, и мусіл хан уступати 4 , и орда розно пойшли каждій до жони 
и дітей. И так козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узяв¬ 
ши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши 
орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, 
а гетман Дорошенко до Чигирина. 

Того ж року з заточення випущен з Малборкгу метрополит 
Іосиф Тукалскій 95 и Хмелницкій молодій и Гуляницкій, и не бав- 
лячися в Полщи, першей Хмелницкій Гедеон 5 утіком на Україну 
поехал, анапотом 6 зараз и метрополит, бо знову хотіли побрати 
и потратити за поводом Тетериним. 

Того ж року коммиссія скончилася 7 в Красном 8 под Смолен- 
ском 96 , с которой коммиссії, як на Москві освідчено от его царского 
величества усему народу при соборной церкві, и прислан бьіл Евст- 
ратій Антипович так з писмом 9 тоей постановленной коммиссії до 
гетманаБруховецкого. Аже от того часу тая била пошлапословица, 
же Києва уступити міют ляхом, также забранніе річи в костелях 
лядских — срібро, аппарати и книги и инніе річі, где хто що по¬ 
зи ает, то тое отбирали на Україні. Знову зась козацтво, которое 
зостает на том .боку Дніпра, як 10 Чигирин, Черкаси, то повинни 
слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, 
то повинно слухати его царского величества, а котора би сторона 
спротивилася, то зобополне оную зносити. О чом усем Брухове- 
цкій дал знати на Запорожже, и от того часу встали шатости на 
Україні. 

Того ж року посел великій королевскій, воєвода черніговскій Бі- 
невскій бьіл на Москві, которому шляхту и міщан литовских, 


1 У вид. Волинського: «Далга»; у рос. перекладі: «Калга». 

2 У сп. Ковельського: «против ляха». 

3 У вид. Бодянського. немає «Ян». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «отступати». 

5 Т а м же -немає «Гедеон». 

•Там ж е: «а потом». 

7 Т а м же: «скончалась». 

8 У праці О. Рігельмана: «в Андрусах». 

8 У сп. Ковельського: «дяк з списком». 

10 У вид. Бодянського: «як-то». 


102 



зостаючих в полону 1 на Москві, отдавано 2 на волю з жонами и 
дітми и усіми набитками. Также и посланці гетмана Бруховецкого 
частіе на Москві бьівали в кривдах от воєвод, зостаючих по горо¬ 
дах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержо- 
вал 97 , анайболшеяк бьіл подписок сканцеллярії Мокріевич и Кар- 
банович 3 , тіе знати дали, же козаки юже нізащо, и якоби ля¬ 
хом вскорі Україну отдадут. Того ж часу и грамота его царского 
величества пришла, же боярин в килкадесять тисяч войска на 
Україну зимою бити міл. З чого барзо Бруховецкій собою и уся 
старшина стривожили, того ся боячи, жеби не отдано України ко¬ 
ролеві. 

Того ж часу з осени 4 много козаков з Запорожа на зиму пришло. 

Того ж року и літа на Москву приехали два патриярхи: александ- 
рийскій и антіохийскій Паїсий, а то на жадання и поселство его 
царского величества патриярху московского судити Никона 88 . При 
которих патриярхах собор бил на Москві, и на том соборі патриярху 
московского зложили з патрияршества в простіє чернци и в заточе- 
ніе послали, а на его місце иншого патриярху посвятили. Але 
жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавес- 
ти тое учинили бояре, и послі того великая стала мешанина на 
Москві. 

Того ж часу ніякийсь 5 * Стенка Разин® з Дону поднялся с коза¬ 
ками своеволними 7 и пойшол на Хвалинское море, и там прибрал 
много своеволі, и по городах воєвод мордовал, а людей посполитих 
собі приворочал, аж і Астрахань узял. На которого по килка крот 
посилали и нічого оному радити не могли, же стрелци до него на 
тую 8 своеволю приставали. Которій през 9 килка літ тое робил, 
поколя оного зрадою узято, як уже повернул-ку Дону, и на Москві 
оного чвертовано 10 . 

Того ж літа фортелем своїм Дорошенко подхожовал Бруховец¬ 
кого, маючи собі способного и помочного метрополиту, которій през 
чернца 11 Пивского намісника Якубенка, оного так писмами, як и 
словесно, обецуючи Бруховецкому цале 12 уступити гетманство усего, 
толко жеби вкупі зоставало козацтво. Чому повіривши, Бруховецкій 
гетман дался намовити и почал брати ненависть на Москву. 


1 У сп. Судієнка і в вид. Волинського- «полоню». 

8 Т а м же: «отданно». ’ 

* У вид. Бодянського. «Якубович тое...»; в сп. Ковельського: «Гурданович»; 
правильно «Кашпурович». 

4 У вид. Бодянського: «в осени». 

6 Та м же: «якійсь». 

* У сп. Ковельського, Судієнка і в вид. Бодянського: «Рагожин Степка». 

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с воєнними». 

8 Т а м ж е: «в тую». 

9 Т а м же: майже скрізь замість «през» вживається «чрез». 

10 У вид. Бодянського: «на Москві четвертовано». 

11 Т а м ж е і в сп. Судієнка: «ченца». 

12 У вид. Бодянського: немає «цале». 


103 



РОКУ 1668 

На початку 1 , о Богоявленії, зехалися ус і 99 полковники в Гадя- 
чое, и гетман Бруховецкій учинил раду с полковниками, судями 
и усею старшиною, и поприсягли себі, же юже конечно отступити 
от его царского величества и по орду слати, и воєвод, и москву з го- 
родов отсилати, албо з ними битися, ежели би не уступали з городов, 
на що усе доброволне позволили 2 ус і обще. Того ж часу нічого не от- 
волікаючи, полковники, скоро поприездили вдоми, почали задор 
чинити з воєводами и на масляници 3 всюди почали ся бьіти з Мо¬ 
сквою и воєвод побрали. А найпервей в Гадячом воєводу вислал бьіл 
зовсім гетман Бруховецкій, але, подобно, за его ж позволеням 
задор учинили козаки и, подужавши москву, побдирали, а инних 
позабивали, и воєводу з жоною узяли в замок на год 3 . Также и в 
Прилуці , Миргороді, Батурині воєвод побрали, а людей при них 
будучих погубили, а сосницкого 100 и новгородского и стародубов- 
ского подостававши в замкох 4 приступами, запорозскіе козаки з ме- 
щани 5 усіх побили. Ніжин зась и Чернігов и Переясловле міста 
попустошени и попалени, а замки зоставали през усе літо в обле- 
женю от козаков и усего посполства. 

Зачавши гетман Бруховецкій тое непотребное діло, послал пос- 
ланцов своїх Степана 6 Гречаного в Крим до хана, чинячи згоду и за- 
тягаючи орду на москву 7 . А других послов своїх вислав Григорого 8 
Гамалію и Лаврентія Кашпуровича канцелляристу 101 на Білагород, 
доЦариграда, доцара турецкого, поддаючися оному.жеби его при- 
нял под свою борону. Навесну, зараз скоро трава подросла, того ж 
часу зараз 9 князь Ромодановскій з войсками его царского величе¬ 
ства подступил под Котелву и там козаков облег. Козаки зась, зо- 
стаючіе под рейментом гетмана Бруховецкого, почали свою приязнь 
отміняти и до Дорошенка посилати, жеби з Чигирина вийшовши, 
за Дніпр переправовался, обецуючися оного за гетмана приняти, 
також и Сірко и з Чернігова полковник Демко Многогрішній. На 
которіе їх слова Дорошенко до Чернігова послал своїх козаков, 
а сам Дорошенко, переправивши Дніпр, потягнул под Опушное 10 . 

Того ж часу и орда с Криму вийшла с посланцями Бруховецкого 
и Дорошенновими, и часть пришла под Гадячое, которим виконал 
присягу Бруховецкій, и татаре присягли. На которих присягу гет¬ 
ман Бруховецкій, зобравши войско, зараз с тими ж татарми ви- 


1 У вид. Бодянського і сп. Ковельського: «на початку року того». 

“Там же: «позводилося». 

3 Т а м же: «на мясници»; у сп. Ковельського: «и на масной неделі»; «наго». 

* Т а м же: «замков»; у сп. Ковельського: «замок». 

5 У вид. Бодянського: «міщанами». 

6 В усіх інших списках: «Стефана». 

7 У вид. Бодянського: пропущено «на москву». 

8 Т а м же і в сп. Судієнка: «Григорія». 

8 У сп. Ковельського і Судієнка: немає «зараз». 

10 У вид. Бодянського: «под Опошное»; у сп. Судієнка і Ковельського: «Опош- 
нее». 


104 




шол з Гадячого, хотячи ити под Котелву на оборону, але не зро- 
зуміл фортелю 1 Дорошенкового и здради татар ской, и що юже и 
козацтво оному не зичливо, опроч запорожцов. Где Дорошенко, не 
допущаючи в милі до Опушного, зо всім войском зостріл и татарми, 
до которого зараз козацтво пристало и табор Бруховецкого пожа- 
ковали, а самого Бруховецкого узявши, до Дорошенка припрова¬ 
дили, которого Дорошенко позволив забити голоті. И так голота 
тиранско забили и замордовали Бруховецкого 102 на полі и много 
людей значних козаков и запорожцов позабивали на першом тижню 
Петрова посту. Которого тіло отпровадити казал 2 Дорошенко до 
Гадячого и там у церкві Богоявлення Господня поховано, где усю 
маетность и жону Бруховецкого гетман Дорошенко казал позаби¬ 
рать и до Чигирина запровадити. И так скончилося гетманство 
Бруховецкого. 

Дорошенко зась, гетманом ставши обоіх сторон Дніпра, пойшов- 
ши з ордою и козаками, князя Ромодановского з войсками отогнал 
от Котелви и тих людей освободил. И так котелвяне уступили с Ко- 
телви, зоставивши місто пусто; и гетман Дорошенко рушил вой¬ 
сками от Котелви на Гадячое, где плюндровал 3 маетность Бруховец¬ 
кого с татарами, а оттуля ишол ку Путивлю. Але же 4 * оному з дво¬ 
ра зайшло непотішное, же жона оному скочила через плот з молод¬ 
шим 103 , зоставивши войну и приказавши старшинство от себе 
наказним, росказуючи накріпко доставати воєвод по городах в Пере- 
ясловлю, и в Ніжині, и в Чернігові, а сам повернул до Чигирина. 
А орда, узявши ясиру на пограничу московском, повернула в 
Крим 6 . 

Того ж літа по отході Дорошенковом ку Чигирину з Задніпра, 
знову околничій князь Ромодановскій, скупивши войска немаліе, 
рушил на Україну на оборону зостаючим в облеженю воєводам и 
просто тягнул под Ніжин. Где прийшол до Ніжина на Рождество 
Пресвятой Богородици, которого приход видячи ніжинці, узявшися 
с козаками, уступили з Ніжина, усе зоставивши®. Где пришовши, 
князь Ромодановский стал у місті, и усе войско розграбило, и ви¬ 
ходячи з Ніжина, місто спалил, нічого не зоставуючи, а Дорошенко 
войска купил у Сокірной. 

Запорожци зась по забитю Бруховецкого, которій оним барзо 
бьіл зичливим, и не хотячи пристати до Дорошенка, удалися собі 
особливе до хана кримского с приязню, чому хан рад будучи, с охо¬ 
тою їх принял и того їм зичил, жеби собі міли 7 гетмана на Запо- 


1 У сп Судієнка і в вид. Бодянського: «фортелства». 

2 Т а м же: «веліл». 

8 У сп. Ковельського: «повоевал». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «же». 

6 На цьому місці кінчається список Куліша, яким користувався Бодян- 
ський, далі його видання йде за списками Третякова та Юзефовича і за росій¬ 
ським перекладом. 

® У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: немає «усе зоставивши». 

7 У вид. Бодянського: «себі мали». 


105 



рожжу, аже на тот час такого пробіглца 1 не било на тот уряд гет- 
манства. И так будучи писарем Суховіенко на Запорожю и сам 
листи писавши, и в поселстві до хана пойшол, которого вдячне при- 
нявши хан, и учинивши згоду, дал султанов з ордами, которій ви- 
шол, и солтани послали до гетмана Дорошенка, жеби переправовал 
Дніпр з войсками. А же Дорошенко видячи, же орда становится 
зичливійшими бьіти 2 запорожцям, ані'жели ему, не пойшол сам 
з войском, але послал брата своего рожоного Григорія, зліпивши 
ему войско, а же поколя наспішили войска запорожскіе и татар- 
скіе, Демко Многогрішній учинил згоду с князем Ромодановским. 
О которих войсках татарских и козацких узявши відомость, князь 
Ромодановскій послал подезд з сином своїм князем Андрієм, ко¬ 
торого 3 напавши в Гайвороні, татаре погромили и сина 4 князя 
Ромодановского узяли. И так сам князь оборонною рукою уступил 
до Путивля, которому болшей жадной шкоди татаре и козаки не 
могли учинити, и наступила стужа, же юже не пора воєнная. За¬ 
порожці з ордами повернули в Крим, а Григорій, видячи, же юже 
приходят до згоди знову задніпряне з Москвою, уступил з войсками 
своїми ку Каневу, и юже безпечній почал Многогрішній трактовати 

З МОСКВОЮ. 


РОКУ 1669 

Демко Многогрішній, будучи наказним гетманом от Дорошенка 
за тое поставлен 5 6 , же он найпершей отступил от Бруховецкого, 
здрадивши 8 его. А хочай Бруховецкій марне згинув, на тое не 
уважаючи, жеби и его тое не споткало, себі гетманства жичачій 7 , 
назбирал компанії з Литви, ляхов и иних немало, жеби оному зич¬ 
ливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую 
до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана наста¬ 
новили, не сподіваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що стар¬ 
шина, будучи у дворі зачинени, которих бьіло 8 омаль, а при Много- 
грішном немало его компанії, и боячися що болше мовити, але 
пошовши гуртом, просили его Многогрішного, жеби он над ними гет¬ 
маном бьіл. Чого он отмовлявся, як старая дівка хорошого жениха, 
бо того сам потребовал 9 и позводився на тое 104 , которому и при¬ 
сягу виконали на послушенство. И так зараз послов своїх до его 
царского величества послал, просячи, жеби знову приняти били 
попрежнему, що подержали. И знову рада бьіла в Глухові, на кото- 


1 У сп. Судієнка «побіглца». 

2 У вид. Волинського, «зичливійша бути». 

3 Там же: «которьіх». 

4 У сп. Судієнка: «и самого сина» 

6 У сп Козельського і в вид Бодянського: немає «поставлен». 

6 Там же: «зрадивши». 

7 У вид.' Бодянського: «зичачи», у сп. Судієнка і Козельського: «жичачи». 

8 У сп. Козельського і в вид Бодянського: немає «бьіло». 

8 Т а м же: «требовал». 


106 



рой князь Ромодановскій бьіл, и статї новіє постановили.' И от 
того часу юже воєводам приказано, жеби ні во що не втручалися, 
и воєводи тилко в Києві, Чернігові, Ніжині и в Переясловлі* 105 зо¬ 
ставили, и то нічого не беручи у людей, але усе на гетмана зліцено. 
И так 1 знову присягу виконали на подданство его царскому вели- 
честву. И от того часу Демко гетман усе Задніпря квалтом до себе 2 
приворочал, турбуючися болше року, покуля всі городи до него ся 
прихилили. 

Тоей же зіми, видячи Дорошенко гетман, же ордакримская по¬ 
чала прихилятися до запорожцов, а ему незичливо становитись 3 , 
умислил тое з своїми совітниками, жеби ся цале поддати турчинові, 
як волохи и мултане, и послал с тим послов своїх Портянку 106 , 
просячи о санджаки. На которое его поселство цар турецкій, задер¬ 
жавши Портянку, присилает от себе чауса, на которого приезд зби- 
рает р"аду Дорошенко в Корсуню усіх полковников и старшину. 
В которой раді усі кричали, нехотячи подданними бити турчинові, 
але он тим вімирался 4 , же тилко на хана и султанов з жалобою поси- 
лал, же не хотят ему помогати, але еще на него з запорожцами 
встают, и так згоду прамую з цісаром турецким принял 5 . И так 
в той раді, подишовши козаков, яко простих людей, и из позволе- 
ніем 6 усей тоей ради, принял того чауса 7 , посла турецкого, и що 
хотіл, тое з ним трактовая. И постановивши все, судю своего Біло¬ 
груда послал напевное о санджаки, о чом чернь не знала, о кото- 
рих он мало дбал, маючи при собі піхоти 8 * килка тисяч и коммон- 
ника компанії 8 немало. Которая рада зараз на початку того року 
бьіла зимою великих мясниць, и зараз того ж часу послал знову 
своїх послов до турчина при том же чаусі, юже поддаючися вічне 
и просячи, жеби оному прислано санджаки. Бо турчин не позво- 
ляв ся сквапливе оного приймати, видячи нестатечность козацкую, 
же жадному монарсі слушного подданства не додержуют, и тое оним 
послом вимовлял, же: «я по вас не посилалем, ані теж вас барзо 
потребую; ежели щиро жадаєте помочи от мене, жебим вас боро- 
нил от ваших неприятелей, тое на вашу прозбу могу учинити; але 
тое собі уважайте, жебисте ви додержали своей вірности, бо я не ко¬ 
роль полскій, ані цар московскій, ані король венґерскій, которих 
вьюшукивали и издрадили свою ж віру; на вашу прозбу тое 10 учиню, 

1 У вид. Бодянського: «там». 

2 У сп. Судієнка: немає «до себе». 

* У сп. Ковельського і в вид. Бодянського- «ся становити». 

4 У сп Судієнка і Ковельського: «вимірался», у вид. Бодянського: «ся вьі- 

мірал». 

6 У сп. Ковельського: немає «турецким принял», у вид. Бодянського. «и гак 
згоду примую (тобто приймає — Я. Д.) з цесарем», у сп. Судієнка: «прій- 
мую з царем турецким», у сп. Ковельського- «прималую з цесаром». 

* У вид. Бодянського- «за повелінієм», у сп. Ковельського: «повелением». 

7 У сп. Судієнка: «часу». 

8 Т а м же: пропущено «піхоти». 

* У вид. Бодянського: немає «компанії» 

10 Т а м ж е і в сп Ковельського: немає «тое». 


107 



же вас прийму, але жебисте ся держали, бо ежели не додержите, 
сами обачите, що з вами чинитись будет». И так позволив ся дати 
санджаки, с которими санджаками при Білогруді посилает чауса. 

Того ж року, зараз навесну, запорожця, затягнувши орду з сол- 
танами, вишли на Дорошенка. О которих приході увідомившися, 
Дорошенко полки рушил и розно коло Чигирина поставил 1 , але 
скоро зближилася орда с козаками. Того ж часу зараз полки поча¬ 
ли ся схиляти 2 до запорожцов идо орди, юже не сподіваючися, 
жебн орда міла зоставати при Дорошенку, того не знаючи, же он по- 
слал по санджаки, отдаючи Україну в подданство. И так полки 
пристали: Корсунскій, Уманскій, Білоцерковскій, Паволоцкій, 
Браславскій, Могилевскій, над которими старшим бнл Суховіенко. 
Гетман 3 Дорошенко, видячи, же юже тіе полки от оного отступили, 
аже маючи при собі піхоти своеволной тисяч з шесть и коммоника 
компанії, и тому запобігаючи, жеби и тіе полки останок, тоестЧер- 
каскій и Каневскій, от него не отступили а сподіваючися от тур¬ 
чина з санджаками,— вишол з тими войсками, при нему зостаю- 
чими, ку Каневу. И скоро толко 4 переправил Рось реку, у селі Ко- 
нончи, зараз оного там осадили орда с козаками, где зоставал в осаді 
недель пять, маючи докуку от татар и козаков. Але скоро притягнул 
чаус с посланцями Дорошенковими до Сороки на Дністр, того ж 
часу послал двох турчинов с козаками до султанов, которіе противко 
Дорошенка воевали, и зараз татаре тих козаков постинали, а тур¬ 
чинов Суховіенко до вязеня узял 5 . Однак же за росказаням того 
чауса, солтани з ордами отступили от Дорошенка и пойшли в Крим, 
а козаки повернули ку Уманю, и Суховіенко здал свой уряд Ми¬ 
хайлові Ханенкові, полковникові уманскому. А Дорошенко з вой¬ 
сками своїми рушил епод Канева ку Лисянці, знову приворочаючи 
полки подсвою власть, которіе оному знову посхилялися, с кото¬ 
рими просто потягнув под Умань и там стоял час немалій, войну 
з собою міючи. Где там же, под Уманю 6 , чаус, маючи з собою орду 
білагородскую, з тими санджаками пришол и там тіе санджаки До¬ 
рошенкові отдал, и от того часу стался подданим турчинові. Що 
видячи уманці, же орда при Дорошенку зостала, почали трактовати 
з Дорошенком и приняли згоду, тилко ж Дорошенка в Умань місто 
не пустили, и Ханенко з старшиною не виходили до Дорошенка, 
тилко обецовалися приехати к нему до Чигирина. И так Дорошен¬ 
ко, отстугщвши от Уманя, потягнул ку Чигирину, отпустивши того 
посла турецького, ударовавши оного, а полки знову привернул ку 
себі. И пришовши под Чигирин, вислал орду с козаками на оборону 
полку Лубенского и Гадяцкого, которіе еще при нему держалися. 

1 У сп. Судієнка; «Дорошенко рушил, а полки розно», у сп. Ковельського 
і в вид. Бодянського: «з полками», «постановил». 

2 У сп. Судієнка: «скланяти». 

8 Т а м же: «А гетьман». 

4 У вид. Бодянського: «тнлко». 

5 У сп. Ковельського: додано «от запорожцов». 

6 Там же: немає «и там стоял... же, под Уманю». 


108 " 



Где орда под Лохвицею войска задншрского ушибши и узявши яси¬ 
ру, назад повернула, а Задніпря постарому усе зостало у подданст- 
ві его царскому величеству а в послушенстві гетман а Многогрішного. 

По згоді той уманской Ханенко и Суховіенко, и Хмелничченко, 
не приехавши 1 ку Чигирину, але с козаками запорозскими на За- 
порожже виславши, затягнули знову орду кримскую на Дорошен¬ 
ка, а білагородская орда держалася при Дорошенку, которой часть 
Дорошенко при собі держал. Аже юже послі святой Покрови ви- 
шла орда кримская з Хмелничченком и Суховіенком на помоч їм 
з Ханенком против Дорошенка, а Дорошенко послал по білагород- 
скую орду, которая юже не хана слухала, але паші силистрийского. 
И так Дорошенко з войсками козацкими и татарскими 2 притягнул 3 
против Ханенка, которого Ханенко з запорожцями под Стеблевом 
споткал и так дал ему 4 бой, же мусіл Дорошенко в городі Стеблеві 
зачинитися, которого приступом Ханенко доставал и юж на валу 
козаки били 5 . Аже Сірко с козаками и татарми наспішил білаго- 
родскими 6 , додал 7 оному помочи, же орда кримская мусіла ухо¬ 
дити, с которими Ханенко и Суховіенко на Запорожжа а Хмелнич¬ 
ченко Юрась 8 з Уманя уходил, але оного білагородскіе татаре пой¬ 
мали и из собою запровадили до Білагорода, а оттуля 9 , за причиною 
гетмана Дорошенка, до Царигорода запроважен и там зостал у неволі 
царской в Едикулі. А Дорошенко, змоцнившися тою ордою білаго- 
родскою, Умань опановал и там людей чолнійших вибрал до вя- 
зення в Чигирин, с которих и инних и потратил. А орду тую біла- 
городскую постановил зімовати по усей Україні аж до Дністра 10 , 
хотячи зімою ити Задніпря 11 воевати, що и росказал бьіл орді ку¬ 
питися ку Мошнам перед Рождеством Христовим. Которіе любо 
скупилися бьіли, але збунтовавшись, вернулися от Дніпра для того, 
же з оними не йшол гетман Дорошенко. И так где стояли, набрали 
ясиру и повернули 12 у свою землю, на которих посилав Дорошенко 
з жалобою до цара турецкого, але тое повернули в жарт, нікого не 
вернули,— кого узято, пропав7 хиба кого викуплено. 

Того ж літа патриярхове повернули з Москви, постановивши на 
Москві патриярху инного на патриярхи Никона місце 13 . Але тая 


1 У вид. Волинського і в сп. Ковельського: «не поїхавши». 

2 Т а м ж е: «и татарми». 

3 Т а м ' к е: «потягнул». 

4 Т а м же: «оному». 

5 Т а м же: «були». 

* У вид. Бодянського: «з білагородскими ордами». 

7 Там же: немає «додал». 

8 Там жеівсп Ковельського: немає «Юрась». 

9 Т а м же: «оттуда»; у сп. Судієнка: «оттоля». 

10 У сп. Ковельського: «Днепра». 

11 У вид. Бодянського: «за Дніпр». 

12 Т а м же і в сп. Судієнка «где стоял, набрал ясиру и повернул.. »; у сп. 
Ковельського: «где хто стоял...» 

13 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «патріарху инного на м/стце Ни¬ 
кона». 

139 




дорога нещасливая бьіла патриярхом, бо александрийскій, идучи 
морем, померл 107 , а антиохийскій як пришол в землю турецкую г 
то оного взято до Царигорода, и там много сплатився и заледво на 
своем місцу зостал, бо час немалій у Цари городі зоставал неспущен- 
ній 1 . 


РОКУ 1670 

Гетман Дорошенко послал своего резидента до пара турецкого, 
и от того часу зоставали резиденти у турчина козацкіе. 

Того ж року посилал метрополита киевскій Іоеиф Тукалскій по- 
сланца своего Романа Ракушу, протопопу браславского* до святій¬ 
шого патриярхи в Царигород о потверженя сакри на метрополію 
Киевскую, а то для того, же и єпископ Премислскій Антоній Виніц- 
кій озивался 2 метрополитою киевским, и жебьі один хто з них бьіл 
метрополитом, а не два метрополити, чого ніколи 108 перед тим не 
бивало 3 . Которого посланного святійшій патриярха Мефтодій не 
хоті'л приняти без ві домости цесар ской, и так аж мусіл ехати до 
Солуня ку цесарові, от которого приві'зл писмо, также и от визира 4 5 
досвятійшаго патриархи, же позволено приняти. И так принят и 
соборне позволено и потвержено метрополію Іосифу Тукалскому. 
А жеби ніхто иншій не отзивался метрополитом и архиепископом 
киевским, тот же посланній протопопа браславскій 109 вивезл собор¬ 
ную клятву от святійшого патриярхи на задніпрянского 6 гетмана 
Демяна Многогрішного, которій в пиху вознестися 6 , легце 110 себі 
тое поважил, еще ся срожачи 7 , але зараз оного Господь Бог скарал, 
же спадши з ґанку, шию бьіл зломал, же час немалій не могл гово¬ 
рити, що, пришовши до здоровя, не хоті'л ся упамятати, що напотом 
оному нагородилось зле. Бо того року Задніпря зоставало у по¬ 
кою ш , а Запоржже, маючи себі кошовим Ханенка, лослов своїх 
часто посилали до короля полского на тот час зостаючого Мїхала 
з Вишневецких, и на Запорожже послове королевскіе по Задніпрю 
ходили; бо юж Дорошенко гетман цале держал с турчийом. Любо 
то и коммиссію зложили бьіли в Острозі, на которую козаки с Па- 
волочи не хотіли ехати, неподобних річчей на коммисарах полских 
вимагаючи, а завлаща сенаторов у заставі жеби дано до Чигирина, 
которая коммиссія нінащо 8 зишлася 9 . 


1 У сп. Козельського: «непущени», у вид. Бодянського: «иепущони». 

2 Т а м же: «отзьівался», у сп. Козельського: «Вініцкій». 

3 У вид. Бодянського: «бувало» 

4 У сп Козельського і в вид Бодянського. «цесаря». 

5 У вид. Бодянського: «заднтрского». 

8 У сп. Козельського і в вид Бодянського: «поднесшися». 

7 Там же: «грозячи». 

®, Там же: «комисія ни нащо». 

9 ’ У сп. Судієнка: «зійшлася». 


110 



РОКУ 1671 


Зараз на початку 1 гетман Дорошенко, юже будучи неприятелем 
короні Полской, послал до паши силистрийского, просячи о орду, 
жеби поспішала еще зімою на Україну. А поколя орда вишла на 
Україну, приехал у свою єпархію єпископ лвовскій Іосиф Шум- 
лянскій 2 до Могилева Дністрового, которого росказал гетман До¬ 
рошенко силою провадити в Чигирин зовсім, которого 3 и взято в 
Мотилеві з великою жалостію усего народу, зостаючого на тот час 
у Могилеві, а звлаща под час ярмарку богоявленского. Которого, 
запровадивши в Чигирин, немного держачи, Дорошенко отпустил, 
за старанніем отца метрополити, а заледво у свої городи увойшол 112 , 
бо зараз втропи и орду пустил за ним, же мало в неволю не впал. 
И так орда много шкоди в людех 4 учинила, и вернувшися, стояла 
по волости коло Богу и коло Уманя, часто чати отправуючи в во- 
лости, належачіе до корони. Бо навесну, як трава стала, то и ко¬ 
заки з братом Дорошенковим, скупившися, стояли 5 * за Калником 
в полях з ордою до спасовки. А видячи гетманове коронніе великую 
докуку от орди, послали своїх албо королевских послов 8 * на За- 
порожже до Ханенка и до войска, жеби вишло що войска ку Лади- 
жину 7 запорожского, ознаймуючи и о своем приході на Побуже. 
На которое поселство королевское вийшол Ханенко и Сірко з вой- 
ском в килка тисячей и з гарматами, а гетмани коронніе упередили 
и татар под Браславом 8 зломили 113 , же мусіли утікати у свою зем¬ 
лю. Также и тая орда, зостаючая при Дорошенку 8 гетману, усту¬ 
пила, же и Дорошенко мусіл от Богу вернутися, и туляючися коло 
городов, уступил ку Чигирину. А гетмани короній Іван Собескій 10 
и князь Дмитрій полній знову подступили под Браславле, а Ха¬ 
ненко з Сірком до Ладижина, которим усе Побуже схилилося 11 . 
И* учинивши раду, потягнули зо всіми войсками под Калник, которій 
не хотіл ся поддати гетманом коронним, и там стояли недель дві, 
достаючи Калника. Там под Калником 12 прислал король его ми- 
лость булаву, бунчук 13 , корогов, бубни козаком, позволяючи оним 
собі оббирати 14 гетмана. Где войско в раді дали гетманство Михайлу 


1 У вид. Волинського: додано «того року». 

2 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «Шумянскій». 

3 У сп. Ковельського' «якого». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського 1 «людям» 

5 Там же: «стали». 

8 Т а м же: правильніше «послали своїх послов». 

7 Т а м же «вийшли ку Ладижину»: 

8 Т а м же: «Браславлям». 

8 Т а м же: «самом Дорошенку». 

10 Т а м же: «гетманове короннії Ян Собецкій». 

11 У сп. Судієнка 1 «склонилося». 

12 У вид. Бодянського: «Калник». 

13 Т а м же: немає «бунчук». 

14 У сп. Судієнка «обирати»; у вид. Бодянського: немає «собі». 
* Починається тре. я рука. 


111 



Ханенку, на що и гетманове коронніе позволили, але Калника не до¬ 
ставши 1 , отступили под Браславле и утвердили президіум, тоест 
жолніром, по замках: Мотилеві, Браславли, Немирові, Ладижині, 
Рашкові, и зліцили гетмани 2 коронние тіе усі войска по тих зам¬ 
ках гетманові запорожскому Ханенкові, жеби оного слухали, ежели 
того потреба, придавши своего рейментара, прозванием Віжицкого 3 , 
с которим тие войска росправили по станицях. Але на тот час 4 * скром¬ 
не заховалися с людми, з гроша ся контентовали, тилко ежели сіна 
узяли, где 6 найшли. А гетман Ханенко зоставал у Ладижині, при 
котором жолніре и козаки били в , тилко ж люде козаков запорож- 
ских кормили, а жолніре з гроша жили. 

РОКУ 1672 

На початку 7 зараз великих мясниц, як юже войска велікіе корон¬ 
ніе уступили в Полщу, гетман Дорошенко, затягнувши орду нема¬ 
лую * и войска свої скупивши, притягнул под Тростянец и місто 
спалил ш , але замку достати не могл, бо жолніре з людми там за¬ 
чинилися и оборонилися. Тилко ж великую шкоду жолніре подняли 
в конях и риштунках, що в городіх 8 потратили, же много піших 
зостало. Але Дорошенко, не доставши замку, вернулся ку Чиги¬ 
рину, тилко ж много попустошил,— а татаре тогда вибрали Куб- 
лич 9 и инніе містечка,— и идучи, зоставил полк піхоти ув Умані, 
на которих уманці збунтовавшися, полковника Жеребилу убили и 
инних козаков значних 10 з старшини, и черни вигнали з міста і мі¬ 
сто здали гетманові Ханенкові на имя королевское. ' 

Того ж року конфидерація встала на короля, и жолнірове, ко- 
торії били при гетманові 11 Ханенкові, комонно пойшли в Полщу 
до того звіонзку 115 . 

Тоей же зіми, о середопостю, старшина задніпрская 12 з писарем 
войска задніпрского Карпом Мокріевичом 13 змовившися, меную- 
чи, же постерегли зміну гетмана задніпрянского Демка Игнатенка 


1 У сп. Ковельського і в вид. Волинського: додано «войска». 

2 Т а м же: «гетманове» 

3 У вид. Бодянського- «посла Везицкого»; в сп. Ковельського: «посла Візи- 
цкого», у сп Судієнка: «Вьізицкого». 

4 У вид. Бодянського і в сп Ковельського: додано «жолніре». 

6 У вид. Бодянського: «де». 

6 Т а м же: «були» 

7 Там жеівсл. Ковельського: додано «того року». 

* Починається знову рука Петра Іскрицького. 

8 Т а м ж е: «в городі». 

9 У сп. Судієнка: «Кублії»; у вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «татаре 
вибрали Кубичи». 

10 У вид Бодянського: «знатннх». 

11 Там же і в сп Ковельського: «гетману». 

12 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: немає «задніпрская», у сп.' Суді¬ 
єнка: «задніпрянская». 

13 У вид. Бодянського і сп. Ковельського: немає «Мокріевичом». 


112 



Многогрішного противно его царскому величеству, напавши оного 
вночи в замку батуринском на ложку х , оного взяли и извязали, 
и уложивши в воз, накривши шкурою, повезли на Москву 11е , ні¬ 
чого не держачи, боячися, жеби оного не отнято, бо міл 1 2 войска 
своего затягового по станціях, также и полковники 3 немал по 
усіх городах 4 5 приятелі его бьіли 6 . Але як уже оного узявши, по¬ 
провадили, то юже и тое мусіло розно уходити, а инних поймавши, 
на Москву посилали в . Где того гетмана, на Москву припровадив¬ 
ши 7 , давали на питку 8 * , тоест катові до рук пробовати, а як про- 
важено в город, то многіе стрічи бьіли и на оного пліовали. И не 
стративши оного, отослано з братами его, з жоною на Сібір на віч- 
ное пребиванне ®. И так скончилося гетманство Многогрішного, ко- 
торій собі клятву соборную святійшого патриархи нівочто пова¬ 
жаючи, совсім внівец пойшол 10 , а маетность его розно старшина по¬ 
ділила. 

Того ж літа прислан от короля его милости и гетманов коронних 
реиментаром з войсками 11 Лужецкій, каштелян подляскій, в Ла- 
дижин до гетмана Ханенка. Але там немного стояли, бо Доро¬ 
шенко гетман, видячи, же оного утискают 12 зо всіх сторон а жа¬ 
луючи гетманства утратити, яконайчастій посилал до турчина, 
просячи о посилки. 

Того ж літа турчин зо всіми войсками рушил под Камянец, рос- 
казавши и ханові кримскому ку себі ити. И так хан кримскій, зей- 
шовшися з гетманом Дорошенком, тягнули мимо Ладижин на Батог. 
И там гетман Ханенко и рейментар 13 каштелян подляскій міли по¬ 
требу з оними, але же їх сили великіе не додержавши, мусіли усту¬ 
пати до Ладижина и с шкодою. А хан и Дорошенко, не займаючи 
Ладижина, з войсками потягнули просто под Камянец * до турчина, 
где и турчин притягнувши, Камянец найшовши-не в готовности, бо 
войско з Камянця вийшли на тот час бьіли за упрошеніем мещан, 
же не сподівалися того приходу турчинового. Где тилко недель дві 
держались, але знать, же юж бозкий 14 гнів наступил, бо порохи в 


1 У вид. Волинського: «ложу». 

2 Т а м ж е і в сп. Ковельського: додано «много». 

3 Т а м ж е і в сп. Судієнка: «полковников». 

* У вид. Волинського- помилково «горах». 

5 Т а м же: «були». 

6 У вид. Волинського і в сп. Ковельського: «поотсилали». 

7 У вид Волинського: «припровадили». 

8 У сп. Козельського і в вид. Волинського: «спитку». 

“Там же: «пробуване», у сп. Судієнка: «пробованнн». 

10 У вид. Волинського: трохи інший поридок «которій поважил себі клнтву 
соборную свнтійшаго патріархи, со всім в нівець пойшол». 

11 Т а м же і в сп. Козельського: далі «пан». 

12 Та м же: «утискуют» 

18 Т а м же: далі «пан» 

* Починаєтьси четверта рука. 

14 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «божескій», у сп. Козельського: «бо- 
жский». 


113 



цекгавзу 117 запалились 1 , где много замку викидало. Итак Камянец 
здали августа 18 2 , где и сам турчин, маючи там уехати, приказал, 
аби умерлих з склепов вибрано и за місто вивезено 3 , що зараз учи¬ 
нено. Усіх умерлих так з склепов, яко из гробов викопивано 4 * и за 
місто вожено *, а образи божіе 6 , беручи з костелов и церквей, по ули- 
цах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его 
подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце 
такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочас¬ 
ного гетманства. И того часу мечети с костелов и церквей починено, 
з фари самому цареві турецкому. И так староста Потоцкій з Лян- 
скоронским отдали Камянец турчинові, трактуючи, жеби оним 
волно ви[й]ти так шляхті, яко и мещаном с Камянца, на що турчин 
позволив и усіх волно випустил *. Где зараз жадного звона 7 не 
осталось, усе турки поскидали и порозбивали, а инніе Дорошенко 
побрал, также и крест нігде не одержался — поскидано 8 . 

Того ж літа везир и хан и Дорошенко з войсками великими хо¬ 
дили под Лвов, а куда 9 ишли, пустошили, а где оним здавалися го¬ 
роди, то залоги ставили, тилко ж татаре кривду 10 чинили, а подсту- 
пивши под Лвов 11 , налігали оному барзо зо всіх сторон, але оного 
достати не могли. Однак 12 * же лвовяне, трактати 18 учинивши, дали 
плату немалую турчинові, але не поддавалися. Отколя повернули 
войска назад под Камянец, а татаре загонами ходили на Подгоре. 
Войска зась тіе, зостаючіе в Ладижині, з каштеляном подляским 14 15 
и гетманом Ханенком, зоставивши коменданта в Ладижині, по¬ 
тягнули в Полщу до короля, почувши о приході турчиновом под 
Камянец. Знову зась комендантове, зостаючіе по замках: Браслав- 
ском, Ладижинском, Могилевском, Барском, узявши відомость о том 
певную 16 , жеюже КамянецПодолскій узято, постановивши 18 трак¬ 
тати с козаками Дорошенковими, уступили з своїми войсками пі¬ 
шими и гарматами з городов, отдавши городи вцілости козаком До- 
рошенковим. 

і Того ж літа задніпряне за позволеніем его царского величества 
учинили раду у Козацкой Дуброві и там наставили гетманом Івана 

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка і Ковельського: «запалили». 

2 У вид. Бодянського: немає «августа 18». 

’Там ж е і в сп. Ковельського: «вожено». 

4 У вид Бодянського: «викопувано», у сп. Ковельського: «викоповано». 

* Починається рука Петра Іскрицького. 

6 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «божії». 

6 Т а м же: «пустил». 

7 Т а м же: «дзвона». 

8 У сп. Ковельського: «крести поскидано». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «куди». 

10 У сп. Ковельського: «шкоду». 

11 У вид. Бодянського: «и Лвов». 

12 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: «Еднак». 

18 У сп. Ковельського: «трахти». 

14 У вид. Бодянського: «зостаючіе з паном подляским». 

15 У сп. Ковельського: «пилную». 

16 У вид. Бодянського: «постановили». 


114 



Самуйловича х , поповича с Красного, у пост святих апостол Петра 
и Павла, при боярах от его царского величества зосланих 2 и при 
князю Ромодановскому 118 , и там знову присягали и статї потвер- 
жали *, там же и усю старшину козацкую настановляли. 

Цар турецкій, дочекавши осени, осадил Камянец 4 войсками 
немалими, и учинивши трактати 6 дочасніе с королем, же міли усего 
Подолля уступити турчинові и дати дань, уступил турчин у свою 
землю; также в Межибожу и в Бару турки стали и по инних містах. 
А Дорошенко повернул ку Чигирину, которому знову Умань покло¬ 
нилася, а козаки запорожці пойшли в Полщу до своего гетмана Ха- 
ненка, а наказного Ханенкового узял Дорошенко и стратил у Чи¬ 
гирині. Білоцерковскій комендант, не слухаючи тоей постанови с 
турчином, не уступил замку Білоцерковского з своїми жолнірами, 
ані турчина в городнє принял. В Камянцю зостало християн русі, 
ормян 6 , которіе собі упросили: русь три церкви, а ормяне одну 
церков, и то с трудностю великою їх набоженство управуется 7 . 


РОКУ 1673 

Зараз навесну наступили знову у Волоскую землю войска ту- 
рецкіе пашей сім и стали под Хотіням, при которих и господар во¬ 
лоокій и господар молтянскій з войсками своїми, готуючися ити 
на Полщу, и паша един потужній стал на Цоцорі, Каплан Ґерей 8 . 
И войска коронніе и литовскіе скупившися, маючи з собою люду 
затягового ®, за росказаням королевским рушили зпод Лвова 
просто ку Хотіню, и гетмани сами, а король 10 зостал в Лвові, бо 
оного отруєно и там померл. А войска пошли з гетманами, над 
которими старшим бьіл гетман коронній Іван Собескій хх ,и притяг¬ 
нувши просто на обоз турецкій, міли 12 з ними потребу. И господарі 
волоскій и мултянскій з своїми войсками, у которих сили невели- 
кіе бьіли, отступили от турчина и прихилилися до войска коронно¬ 
го 119 . И так другого дня жолніре 13 просто пойшли на обоз турец¬ 
кій, любо в окопі стояли турки, и тое войско турецкое розбили, 
которих меновали тисячей сорок, з которих ледво увойшло тисяч на 


1 У сп. Ковельського і Судієнка і в вид. Бодянського: як правило, «Само- 
йловича». В інших списках: «Самуйловича». 

2 У вид. Бодянського: «засланих». 

* Т а м же: «поддержали», у сп. Судієнка: «подьтвердили». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «Камянец Подолский». 
в У сп. Ковельського: переважно «трахти». 

8 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського. «русь, а ормяне». 

7 Т а м же: «отправуется». 

•Там же і в сп. Судієнка: немає «Ґерей». 

• У сп. Ковельського: «затяглого». 

10 Там же: немає «за росказаням... а король». 

11 Т а м же: «Ян Собецкий». 

12 Т а м же: «мали». 

18 У сп. Судієнка: «жолнірство». 


8 * 


115 



десять через Дністр до Камянця, и то голо, —такая оним поряжка 1 
бнла, бо сами турки без татар били. ИзамокХоті нскій узяли, где 
великіе скарби турецкіе узяли гетманове, и тое збивши, пойшли на 
тогопашу наЦоцору, алетотпаша.неожидаючи 2 , уступил за Дунай. 

Тоей зими стали 3 жолнірове на зиму в Волоской землі розно по 
становисках, и хоружій коронній Адам Синявскій стал у Ясах 4 , 
а замки Хотінскій, Сочавскій и инніе поосажовали піхотою німец- 
кою. Але тое немного тривало, бо турчин, видячи тую своїх поряж- 
ку 5 , послал в Крим до хана, аби зараз висилал орду у Волоскую 
землю виганяти жолніров, а на каждого татарина по два червоних 
плати дал.И так зараз зимою солтан з сином ханским з ордами при¬ 
тягнули у Білогородщину, до которих знову 6 панове волоскії при¬ 
стали, отступивши ляхов. И пришовши у Волоскую землю до Яс, 
города столечного, вигнали жолніров, же мусіли уступати з Воло¬ 
ской землі, тилко в Сочавском замку и Хотінском 120 зостала піхота. 

Тоей же зими 7 много жолнірства з голоду померло. 

В том же року навесні в Білагороді гром розбил замок, же аж 
в море летіло каміння, которого турки заробити не могли, бо татар 
усіх вигнано з Білагородщини у Крим, як повернулся 8 цар турец- 
кій епод Камянца зимою, а которьіх вигнано, тіе в 9 полях коло Богу 
померзли, бо не переправили рік, и много їх потонуло, и задля то¬ 
го того літа не ходили татаре у Волоскую землю турком на помоч. 
И Сірко много того літа шкоди починил с колмиками в Криму и в 
Білогородщині попустошил. И тіе недобойки 10 турецкіе с Камянця 
уходили на Могилев, Стіну и Рашков до Тягині, бо того часу ко¬ 
заки з Дорошенком при турчину зоставалр. Волоская земля того 
часу в великом утрапленню бьіла, же мусіли усі з своєї землі уті- 
каті, и много коло Богу в тих городах 11 значних 12 волох тулялось, 
бо великую кривду терпіли от татар, которіе зимовали, вигнавши 
ляхов и господаря Петрецая 13 А настал Думитрашко господарем 14 15 , 
що з ордою прішол, которій и сам у татар за неволника бьіл, бо що 
хотіли, тое робили, и брали по самий Дунай, поколя жолніре полс- 
кіе 1Б засягли бьіли. 


1 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «їм поразка». 

2 У вид. Бодянського: «дожидаючи». 

* У сп. Судієнка: «тоей же зимі стояли». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «а пан Синявский, коронний хо- 

ружий, стал у Ясях». 

6 Там же: «тую поразку». 

• У сп. Судієнка: немає «знову». 

7 Т а м ж е: «В том же року». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського, «повернул». 

•Там же: «зимою оних вигнано, которие в». 

10 У сп. Ковельського* «недоборки». 

11 У вид: Бодянського: немає «в тих городах». 

12 Т а м же: «знатньїх». 

18 Т а м же: «Петрицея». 

14 Т а м же: «Димитрашенко господарь». 

15 Т а м ж е і в сп. Ковельського: немає «полекіе». 


116 




РОКУ 1674 

Зараз по Рождестві Христовом по указу его царского величе- 
ства, зобравши войско боярин князь Григорій Григоріевич Ромода- 
новскій и околничій Петр Дмитриевич Шкуратов, воєводи білогород- 
скіе, великіє сили московскіе и излучившися з гетманом Йваном 
Самуйловичом, з войсками козацкими задніпрянськими х , и потяг- 
нулинаКрилов подЧигирин 121 . Инемного стоявши под Чигири¬ 
ном 8 и попустошивши мгстечки около Дніпра, подтягнули под 
Черкаси и оньїх доставали; где черкасці, собою звонтпивши, зда¬ 
лися князю и гетманові; которим 1 2 3 зоставивши часть войска залогу, 
потягнули войском до Канева, где и каневці, собою стривоживши, 
поклонилися князеві и гетманові и до города [впустили 4 5 * ]. Ис Ка¬ 
нева князь и гетман послали войска до Богуславя, бо у Корсуні и 
Лисянці стояло войско Дорошенково. А Дорошенко послал до Во- 
лоской землі до солтанов, просячи, жеби щоколвек татар оному 
послал задля постраху. Аже за частою прозбою Дсрошенковою сол- 
тан послал часть орди на Рашков, которіе почали у Рашкові свое- 
волити, жони брати. Итак міщане, обурившися, оних з міста 8 ви¬ 
гнали, а заледво знову перепросили, а єднаючи, утратили тисячей 
шесть грошей. И тая орда притягла 8 до Лисянки к брату Дорошен- 
ковому Григорому, которій з оними татарами 7 8 * 10 11 и с козаками ходил 
под Богуславе против войска московского, але заледво з оними уво- 
йшол в Лисянку 8 ,— добре оних гнано 122 . И лисянци, не терпячи та- 
тарской євоеволі, обурившися, татар побили, а старшина татарская 
у господі боронилась, аж приехавши от задніпрянского войска 
асаул оних побрал — ему здалися, а Дорошенкового брата знайшли 
на передмістю криючогося и узяли в неволю на Москву 9 . А другій 
брат Дорошенков Андрій з нікоторою старшиною утеком пойшол 
с Корсуня и с компанією Дорошенковою. И так усі полки схилилися 
его царскому величеству и гетманові задніпрянскому Івану Самуй- 
ловичу, опроч самого Чигирина и Паволочи. И побравши писма от 
гетмана Самойловича, полковники по городах розехалися з войс¬ 
ками 10 . 

В тот час и гетман Ханенко по смерти короля Міхала з Вишне- 
вецких 11 , варуючися панов, уступил на Задніпря и в томжевойску 
зоставал при князю з своїм войском, которое при нему зоставило, 


1 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «задніпрскими». 

2 У вид. Бодянського: немає «И немного стоявши под Чигирином». 

* В усіх інших списках: «в которих». 

* У сп. Іскрицького і Судієнка: помилково «вступили». У тексті це слово 
наведено за іншими списками. 

5 У вид. Бодянського, в сп. Козельського і Судієнка: «із міста». 

8 У сп. Судієнка: «потягнула». 

7 У вид. Бодянського- «татари», у сп. Козельського: «оною ордою». 

8 Т а м же: немає «Лисянку». 

* У вид. Бодянського: «у Москву». 

10 Т а м же: «войском». 

11 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «з Вишневецких» 


117 



так запороских козаков, яко теж и тих, що з городов до него при¬ 
ставало немало. А Дорошенко тим усе уводил, же міл поклонитися 
егоцарскому величеству и положити гетманство у раді, тилко жеби 
рада бьіла у Пер.еясловлі, на що князь из гетманом Самуйловичом 
позволивши. И зараз тоей же зими в пост великій зобрал усіх пол- 
ковников и козаков чолнійших на ряду 1 в Переясловле, и Ханенко 
здал гетманство, и по 2 Дорошенка посилали, але Дорошенко не по- 
ехал, жалуючи утратити 3 гетманства. 

И так совершенно з обох сторон Дніпра потвердили гетманство 
Івану Самуйловичу на той раді в Переясловлі, аж по самий Дністр. 
Тилко над Дністром Гоголь, не хотячи полковництва утратити, дер- 
жался при руці Дорошенковой, и до турчина чрез него поселство 
отправовалося. А же зима великая барзо била, войска его царского 
величества и козацкіе мусіли по городах розейтися, а Дорошенко, 
манячи, до літа просил, жеби рада отложена бьіла, а тут старался 
о посилки собі. И зараз по Воскресенії Христовом, навесні, вишло 
солтанов три на посилок Дорошенкові в поля. Аже почали докучати 
под городи: Лисянку, Олховець и инніе, противно которих ордино- 
ваній Думитрашко, полковник переясловскій, з войсками московс- 
ким и козацким, и напавши на них за Тайшликом 4 5 , оних значне 6 
громил, бо чотири милі гонили *, рубаючи татар, и многих поймали 123 : 

Боярин зась князь Ромодановскій и гетман Іван Самойлович, 
переправивши Дніпр у Черкасіх, з войсками под Чигирин потягну¬ 
ли 7 и облегли сюю сторону от Черкас, а тамтая сторона за Тясми- 
ном оним поволна бьіла, которою волній проезд посланці 4 "Дорошен¬ 
кові міли в Крим и до Царигорода. И так горячою прозбою своєю 
Дорошенко двигнул знову самого турчина с потугами великими, 
до которого и хан притягнул 8 * у Волоскую землю. И так великими 
своїми поганскими силами рушил ку Дністру и застал усі городи 
полни людей, сподіваючихся посилков от его царского величества 
и от гетмана Самойловича®, будучих 10 убезпечоними писмами, же 
посилки великіе идут. И так притягнувши, турчин Косницю достал, 
и усіх людей вистинано, анапотом місто Ціну 11 достали и вистинали, 
оттуля зась місто Куничое 12 , в котором килка городов 13 зійшлося 
било, и там много турков побито, але поганин не отступил — аж 
приступом узяли и усіх вистинали. А оттуля под Ладижин потягнул 

1 В усіх інших списках: «раду». 

2 Т а м же: «до». 

8 У вид. Бодянського: «утрата». 

* В усіх інших списках: «Ташликом». 

5 У вид. Бодянського. «знатне». 

“Там же: «четире милі гонив». 

7 Т а м же і в сп. Козельського: «подтягли». 

8 У вид. Бодянського:. «приволокнул». 

8 У сп. Козельського і’ в вид. Бодянського: «Іоана (Івана) Самойловича». 

10 Т а м же: «будучий». 

11 Т а м же: «Стіну». 

- 12 Там же: «Куничное». 

18 Т а м же: «городков». 


118 



и до Ладижина штурмовали, бо там козаков немало бьіло задніпрян- 
ских з Мурашкою полковником; аже міщане звонтпили, почали 
просити милосердій и издаватися, але поганин показал недоброе 
милосердіе: бо першей старшину вибрал, а напотом и усіх в неволю 
побрано, И там стоячи, сам цар послал под Умань и доставали Ума- 
ня, що юже уманці, видячи немалую налогу и хотячи получити ми- 
лосердія, послухавши Дорошенка и его посланцов,— полковник 
з старшиною и чолні'йшими козаками поехал кланятися турчинові, 
и там усіх тих козаков в неволю узято. И зосталася Умань без стар¬ 
шини и боронилися час немалій, а именно 1 цілій тиждень потуж¬ 
не. А турки шанці от Трекового ліса под замок болшіе, як возможно, 
против цілого замку з поля из валом равніе позвели и бойниці 
против бойниць висипали, так що з гармат турецких в гармати 
уманскіе стриляно. И так уманцов подкопами взято, бо значную 
часть замку з лівой сторони, с приезду, міни вирвали аж до самого 
фундаменту. И хочай тую діру возами, гноіом и землею понасипав¬ 
ши, заставили бьіли и велми боронилися,— еднак против турецкой 
сили нічого не вскурали, толко ж так ся против них ставали, же 
не тилко на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, 
же кров текла ріками, аж усі полегли, а инних по ліохах, соломи 
понаволікавши 2 , турки подушили, а инних, не щадя малого и вели¬ 
кого, у Раковской брами, где були остатнє в місті сперлися, усіх 
вистинали, и конми по трупах ездячи, кого и мало живого сискали, 
без всякой літости мертвили 3 , що так розуміти, же много мучени- 
ков того часу стало. И так Умань, преславній город українскій по- 
граничній, с церквами божіїми и с християнским народом, дощенту 
спалили и спустошили, и гармати, которіе били спіжовіе, з собою 
побрали, а которіе желязники, тіе порохами надто понабивавши и 
порозривавши, епод Уманя со всім войском отступили 4 * . Хан зась 
от турчина послан на оборону Чигирина, о чом увідомившися, 
князь и гетман Самуйлович отступили от Чигирина, запаливши та¬ 
борище, и увойшли вцілости до Черкас. И там, под Черкасами, До¬ 
рошенко з ханом притягнули на войска задніпрянскіе 6 , которим 
жадной шкоди не учинили в . И так усе войско, которое першей пе- 


1 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: пропущено 9 рядків, починаючи 
від слів «а именно цілій тиждень...» і кінчаючи словами «против них ставали». 
Нижче двома рядками пропущено 4 рядки: «а инних по ліохах» до «літости мер¬ 
твили». 

2 У сп. Судієнка: «понаволіковавши». 

’Там же: «милости». 

4 Це оповідання передано у вид. Бодянського стисло, з великими пропуска¬ 
ми, більшу частину його наведено в примітках. Саме так воно вміщено в сп. Тре- 
тякова, яким, напевно, користувався Бодянський, публікуючи літописне опо¬ 
відання за 1674 р. Познайомившись із списком Юзефовича, де це оповідання на¬ 
водиться у своїй більшій редакції, Бодянський заніс його до приміток (стор. III, 
IV). Величко про ці події написав велике оповідання. 

Б У вид. Бодянського: «задніпровскіе», у сп. Судієнка: «войско задніпран- 
ское», у сп. Козельського: «войска запорожекие». 

® У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «учинилося». 


119 



реправовалося килка недель, то одного дня и ночи усе 1 Дніпр пере¬ 
правили,— и жители черкаскіе, бо Черкаси запалити князь роска- 
зал,и так усевігоріло, нічого не зостало в Черкасах. А инніе городи 
поздавалися Дорошенкові, которих барзо зодрал плату, даючи та¬ 
тарам; а Лисянка уся уступила за Дніпр и испалена. 

Того ж часу, узявши Умань 2 , турчин уступил у свою землю, 
зоставивши орду при Дорошенкові, которій много утратил стар¬ 
шини, которіе 3 поздавалися бьіли его царскому величеству. И тое, 
що турки не добрали, где що в схованнях бьіло, то тое от него 
посланніе отбирали и до него отсилали, а он тим платил той своевол- 
ной 4 * піхоті, которая при нему держалася. Также зостаючая піхота 
от него в Паволочи великіе розбої по гостинцях чинила и многих 
значних киян 6 позабивала купцов. 

Тоейжеосени по отході турецком у свою землю зараз наступил 
на Забоже король полскій Ян Собескій, которій ново по гетманові • 
королем стал. И еще не коронованим будучи и хотячи успокоїти 7 
землю и привернути ку себі Україну, стал з войсками у Браславлю 
сам; а инніе стали панове и жолніре по городах усіх аж до Білой Цер¬ 
кви, при нему зоставали и гетмани: коронній князь Димитрій Зба- 
разскій 124 и Яблонскій полній, и с тими войсками отнял у турков 
Бар з Чемерисами 8 и Рашков, турков вибивши, и Могилев. 

РОКУ 1675 

Король, стоячи у Браславлі и Паволочи, казал докучати, и так 
піхота Дорошенкова здалася королеві, которих до двора своего ко¬ 
роль узял и барву 9 и плату оним дал. Стоячи там король з войсками, 
учинил голодню, а Дорошенко жадною мірою не хотіл поддатися, 
але посилал по орду, которая вскорі зимою до оного вийшла, не 
даючи оному з королем до згоди прийти. И так перезимовавши ко¬ 
роль у Браславлю, пошол до Кракова на коронацію 126 , и там по 
городах позоставали коменданти, тоест у Браславлю, Немерові, 
Жорншцах, Олінцях, в Бару и в инних. 

Того ж літа браславці здалися Дорошенкові и хотіли жолніров 
вибити, але того не доказали 10 и мусіли уходити з Браславля. И так 
комендант спалив Браславле и уступил до Немирова, але поста- 
рому браславцов у Ладижині жолніре,напавши,пожаковали, а инних 


1 У сп. Ковельського: «увесь». 

2 У вид. Бодянського: немає «узявши Умань», а замість цього «Умань Тур¬ 
чин розорил, уступив»; у сп. Ковельського: немає «узявши» 

3 У сп. Козельського: «якие». 

4 Там же: переважно «свояволной», «свояволя», «своєю волею». 

6 У вид. Бодянського: «знатних Кіевских». 

6 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «гетманстві». 

7 Т а м же: «ускромити»; у сп. Судієнка: «упокоїти». 

8 У вид. Бодянського: «черкасами». 

* У сп. Судієнка: «и барму»; у вид. Бодянського: «убори». 

10 У сп. Судієнка: «доказалися». 


120 



постинали, а напотом у Бершади. И так тая Україна стала пус¬ 
та, бо остаток тих людей Побужа и торговичане зийшли 1 на За¬ 
ди іпр я. 

Того ж літа боярин князь Ромодановскій, скупивши войска его 
царского величества и скупившися з гетманом Іваном Самуйлови- 
чом, ходили ку 2 Дніпру и посилали войско своє до Корсуня, кото- 
рим Корсун здался. И так усіх людей с Корсуня с полковником їх 
спровадили на Задніпря. А ляхи, пришовши, спалили Корсун з 
церквами, а под Чигирин ходил подезд 3 , тилко ж нічого не вскурали. 
Але вийшол Сірко з Запорожжа, с которим згоду узял Дорошенко 
и присягу виконал на подданство его царскому величеству и по- 
слал своїх послов на Москву, а напотом и санжаки отослал на Мо¬ 
скву своїм тестем 126 . Толко ж в том мало правди бьіло, бо постарому 
посилал до турчина и до хана о помоч тое літо, манячи, отзиваючися 
слугою его царского величества, але жаль бьіло гетманство положи¬ 
ти. От которого своеволніе компанії и піхота почали рватися на 
Задніпря уходити, и для того почал з запорожцами мешкати в прияз- 
ни и живность, горілки, тютюн, гроши 4 5 оним слати, сподіваючися 
того, же его гетманом утвердят, а до того, же юже ні от кого не ба- 
чил приязни: ані от ляхов, ані от татар а от турчина — за сан¬ 
жаки обавлялся,— а найболшей з запорожцами згоду принял, споді¬ 
ваючися, жеоного наставлят гетманом и на Задніпрю, бо перед тим 
жадною мірою не хотіл в згоді з Запорожжем мешкати, але еще про- 
мишлял и поднимался турчинові зносити Запорожже, бо найбол¬ 
шей он ого не любили козаки запорозскіе, же поддался турчинові. 
И так зостаючи Дорошенко у Чигирині, любо юже в малой купі, и 
под собою держачи городков мало, тилко Чигирин, Крилов, Чер¬ 
каси, Медведовку, Жаботин, Мошни 127 ,— постарому на Задніпря 
гетманові не хотіл поклонитися и гетманство отдати, але гетманом 
отзивался и посилал до орди, але орда оного не послухала. Также 
и до турчина посилал, але и тот за свою зневагу, же отдал санжаки, 
розгніваній, оному помочи не дал. Тилко з самою піхотою своевол- 
ною.которой при собі держал тисяч пултори 6 , даючи оним плату гро¬ 
шевую и живность з тих городов оному послушних міли,— на усі 
сторони манил своєю приязню и своїми приязними подбужал 6 так 
запорожцов, яко теж и в Полтавщині и инних городах українских 
през людей собі зичливих, жеби ся збунтовали на своего гетмана 
и на раду зезволили 7 на обрання гетмана, що юже инніе почали ся 
бьіли бунтовати, але запорожця на тое не зезволилися у раді. 


1 У вид. Бодянського: «зайшли». 

3 Т а м же: «по». 

8 Т а м же: немає «подезд». 

4 Т а м же: немає «гроши». 

5 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: «которую держал тисяч полторп». 
8 У сп. Судієнка: «приязнями»; у вид. Бодянського і в сп. Ковельського: 

«приязними побужал». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: далі «свояволную, на обране . » 


121 



РОКУ 1676 

Навесну зараз, видячи его царское величество, же Дорошенко 
тилко писмами свою зичливость отсвідчает а на сердци що иншого 
мает, и не попущаючи оному болше зводити, войска немаліе з Мо¬ 
скви рушили и повіт Смоленскій.таюке боярин князь Ромодановскій 
зобрал великіе білагородскіе сили и искупился 1 2 з гетманом Іваном 
Самуйловичом войсками козацкими,— притягнули ку Дніпру про¬ 
тив Воронувки. А наперед вислали подезд тисяч у двадцять под Чи¬ 
гирин, которій подезд, обогнавши Чигирин, не дал городком околич¬ 
ним уходити до Чигирина, тилко самії чигиринці зостали в осаді. 
Що видячи 3 Дорошенко, собою звонтпивши, почал трактовати, ва¬ 
руючи своего здоровя, на що боярин князь Ромодановскій з своїми 
началниками 4 5 , также и гетман з своєю старшиною позволили и по¬ 
правили сумленям. И так по тих трактатах приехал Дорошенко з 
Чигирина до войска и поклонился боярину и гетманові Івану Са- 
муйловичу и поотдавал знаки войсковіе, належачіе гетманом, то- 
ест бунчук, булаву, гармати 128 . И зараз того ж часу 6 виступили 
піхота Дорошенкова з замку Чигиринского и из города, а того ж 
часу войска его царского величества увойшли в замок Чигиринскій 
и у город Чигирин посполу с козаками задніпрянскими, тоест з пол¬ 
ковником черніговским Василіем Борковским, и що належало вой- 
скового, тоест гармат, которих немалая лічба, порохов, борошна,— 
усе тое поотбірали под свой дозор. А Дорошенкові постановили, 
а напотим приказали, жеби уступил з Чигирина на Задніпра на 
мешканя, що и учинити мусіл, которому дано мешканя у місті Сос- 
ниці. Итак гетманство его скончилося при упадку великом України; 
а от того часу Москва стала у Чигирині по указу его царского ве¬ 
личества. 

Того ж літа паша великій Каплан Ґерей 6 з великими войсками 
ходил в Полщу против короля 7 Яна Собеского и не дал ся войску 
коронному скупити, бо войско одно с хоружим коронним Синявс- 
ким стояло под Лвовом, а король з войсками литовскими и корон¬ 
ними стоял под Берестечком. И так любо дали бьіли битву добре 
турчинові, але же хан с великими силами наспішил, трудность ве¬ 
ликую учинил войску королевскому, оних облегши, где барзо много 
войска потратили и от коней отпали, и сами у великой тривозі 
зоставши, мусіли згоду 129 чинити и, не хотячи позволяти, тоест 
уступити усего Подоля по Коросташов 8 туркам и усей України зрек- 

1 У вид. Волинського: «освїдчает». 

2 Та м же: «и искупившися». 

’Там же і в сп. Ковельського: немає «видячи». 

4 У вид. Бодянського: «начальними». 

5 У сп. Ковельського: далі «войска его царского величества, за виступлени- 
ем піхоти Дорошенкової з замку и из города, увойшли в замок и в город Чиги¬ 
рин посполу, .г» 

8 У всіх інших списках: немає «Ґерей». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Козел ьського: далі додано «полского». 

8 У вид. Бодянського: помилково «под королевство». 


122 



тися.также и плату дати тридцять тисяч червоних и инних немало 
вимислов за гріхи напій над християни. 

Того ж року генвара «ЗО», на запустную неделю, померл великій 
государ цар Алексій Михайлович вночи, години 4, а на его місце 
зостал его син царем Феодор Алексіевич, и того ж часу усі бояре и 
стрелці присягали 1 его царскому величеству на подданство и на 
послушенство. 

Того ж року и того ж дня узято монастир Соловецкій 130 и черцов 
вистинали люде ратнії его царского величества. Которого мона¬ 
стир а доставали 2 през роковшестьнеотступно, а за такую вину, же 
не позволили ся приняти новопостановленних 3 річей на соборі мо- 
сковском при битности двох патриярхов — александрийского и ан- 
тиохийского; першая річ — же «Духа истинного» 4 * не мовити у «ві¬ 
рую»; другая 6 — жеби не мовити: «Господи Ісусе, Сине Божій, 
помилуй мя», але так мовити: «Господи Ісусе Христе, помилуй мя», 
а «Сина» оставляти, и иншіе річи новіє, которіе подруковано у книж¬ 
ці 6 названой «Жезл». И за 7 тое тот монастир спліондровано, кото- 
рій на увесь світ славній и святих чудотворних міл у собі; и за тіе 
новіє річи многих черцов, ПОПОВ и свіцкого стану людей у земли 
Московской помордовано, же того не хотіли приймати 8 , але на ста- 
ром держалися, як перед тим било. И многіе виходили на Україну 
на мсшканя и у Сівер, позоставивши набитки свої, а инних и у силку 
позасилано 9 . 

Того ж року якійсь Капітон секту всчал 131 , же живо люде в огнь 
на спалення ишли. 

Того ж року полковник стародубовскій Петро РослаЕец, кото- 
рій през килканадцять літ полковником будучи, а же не захотівши 
бити под послушенством гетмана своего, пойшол на Москову у кил- 
кадесят коней, хотячи поддати Стародуб, жебьі зоставал як городи 
українніе 10 московскіе: Суми и Рибное. Але тая надія оного оминула, 
бо на тое не позволено.любо зраду оного принято, але напотом за 
посланцями гетманскими за сторожу оного взято и отослано з Мо¬ 
скви на Україну до гетмана иотдано на суд войсковій. Которій око- 
ван у гетмана сиділ и на зезді сужен зостал усею старшиною на 
горло у Батурині; а протопопу ніжинского Симеона в манстир, ко¬ 
торій з оним бьіл на Москві и из собою 11 в одной раді 132 . 


1 У вид. Бодянського: «присягли». 

8 Т а м же: немає «люде ратнії... монастира доставали». 

* У всіх інших списках: «иовопоставлених». 

* У вид. Бодянського: «святаго», в інших списках: «їстинаго». 

ь У сп Ковельського і в вид Бодянського: «а знову зась». 

* Т а м же: «киижицї». 

’Там же: «а». 

8 Там же: «приннмати». 

9 Далі розповідь про секту Капітона і про Петра Рославця є лише в сп. 
Судієнка та Іскрицького. 

10 Усп Судієнка: «українскіе». 

11 Там же: немає «и из собою». 


123 



Того ж року от короля полского гетманом козацким настановлен 
Евстафій Гоголь, бившій полковник подолскій \ а по 
потребі с турками дано оному становиско у Полісю и займаючи 1 2 
городов литовских, а сам стоял у Димери, бо немалая купа при оном 
войска бьіла, которим плату и сукна от короля давано, а живность 
з 3 людей. 


РОКУ 1677 

Зима барзо великая била так снігами, як теж и морозами, и мало 
которій день бьіл без вітру, и тривала снігами и морозами вели¬ 
кими близко до святого Гегоргія, же юже людем на Сіверу не тилко 
сіна, але й солом на хатах не ставало. Тое же зими по три тисячи 
подвод с полков под запаси давано до Сівска, из Сівска проважено в 
Кіев, и много подводников от Морозов покалічало, а инніе померли 4 * . 

Того ж року прислан столник от 6 его царского величества Ал- 
мазов по Петра Дорошенка, бившего гетмана, у великій пост, и 
оного попровадил на Москву. Где на Москву 0 як приехал, брата его 
Григорія отпущено з вязення на Україну, а его задержано на Мо¬ 
скві и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть свою 7 . 

Того 8 ж часу тот 9 протопопа ніжинскій, которій бил у великой 
чести на Москві, ніжинскій 10 * Симеон, которого и воєвода слуховал, 
до такого прийшол безчестія, бо, ведлуг обітниці своей ина казен¬ 
ного суду духовного, не захотіл зостати чернцем п , жалуючи жони 
остатися, которого питано от консисторії архиепископской 12 , ко¬ 
торій отмовляючися, жадною мірою не позволил; аже в тот чин ни- 
кого не примушают. А на том 13 бьіла воля гетманская, жебьі або де¬ 
кретові досить чинил, албо каранній бьіл. А же не хотіл ведлуг де¬ 
крету зостати чернцем, то оного, отдаливши от священства, отдано 


1 У вид. Волинського і в сп. Ковельського: «постановлено Евстафия Гоголя, 
полковника подолского». 

2 Т а м же: «изимаючи». 

’Там же: «от». 

* Оповідання про зиму 1677 р. і про вози, на яких доставляли запаси до Киє¬ 

ва, вміщено тільки в сп. Судієнка та Іскрицького 

6 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: немає «от». 

* Т а м же: цього слова немає. 

7 Дальша розповідь про ніжинського протопопа Симеона, про пожежу в Ста- 
родубі, про відправлення до Москви Петра Рославця і протопопа Симеона є ли¬ 
ше в сп. Судієнка та Іскрицького. 

8 У сп. Ковельського: немає «и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть 
свою». На підставі цього М. Петровський твердив, що наведений рядок є пізні¬ 
шою вставкою. Такими пізнішими вставками, на думку Петровського, є ще кіль¬ 
ка оповідань у сп. Іскрицького за 1685 і 1698 рр. Одначе ці твердження не аргу¬ 
ментовані і не переконливі. 

* У сп. Судієнка: немає «тот». 

10 Там же: немає «ніжинскій». 

“Там же: «ченцем». 

12 Т а м же: «архієпископом». 

18 Т а м ж е: «а напотом». 


124 



на карность свіцкую; которій без фолґи 1 2 міл вязення и битя а , и 
признал, же знову міл з нікоторими о здоровя гетманское, а звлаща 
з Рославцем, полковником стародубовским, Дмитрашком 133 переяс- 
ловским, Лазором прилуцким и инними, которих усіх до вязення 
побрано и маетности попечатано и поотбірано. 

Того ж року, місяця мая семогонадцять дня, в четверток в обід- 
ной годині, по службі божой в полгодини может 3 , занялася церков 
Рождества Христова, стоячая в ринку, близко комор крамних, в 
Стародубі. От которого запалення церква, не відати яким способом, 
подобно, з неопатрности паламаровой, а особливо гнів божій за беза- 
конія наша,— так великое будованя церквей божіїх чотирох, стоя¬ 
чих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну 
славна бьіла в маліованню образов, в инних достатках, так теж 
великостію звонов,— зовсім погоріло, яко теж и в будинках дво- 
ров зо всіми немал маетностми так срокго вигоріло усе місто, же 
жадная не тилко хата не зостала, але ані башта, навет и саміе вали 
погоріли, нічого не зоставши, а и за містом, на килко сот подимя 4 5 
погоріло. Так страшній пожар бьіл за скаранням бозским. Бо в том 
місті всчалася ненависть: першая — полковник против гетмана, свя¬ 
щенники межи собою, осм на двох немал цалій рок турбовались; 
межи козаками и посполитими свари, позви, а знову зась корчми, 
шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности 6 и частіе 
забойства, а за вшетечность жадной карности не чинено, але тое в 
жарти оборочано, любо якая явная курва, пиятики без удержанія, 
набоженства оспалость, бо духовних нізащо не міли, хлюбячися * 
оздобою церквей божіїх, отказаючи, же «нам не трудно о 7 попов 
и священников»; любо напоминали, не слухали, але от такових 8 , 
которіе їх за збродні до покути приводили, з гнівом отходили и по 
своїх волях собі духовних шукали, не жалуючи за гріхи. И так 
Господь Бог, не терпячи тих злостей, отнял тую оздобу того міста, 
тоест церкви божіей, в которих щоденная служба божая отправо- 
валася, также и тую фортецію, которая на усі сторони славная бьіла, 
наветь же и гармати погоріли. Тилко ж еще щось милосердія своего 
Господь Бог задержал, же не до останку згубил: же зостала скарб¬ 
ниця вцілости, в которой немалая купа бочок с порохами; бо за¬ 
рятуй Боже, ежели би ся тое бьіло заняло у мурованном склепу, 
то немало бьі народу, людей вибило и вигубило. Еднак же народ 
жадной злости своей не признавал и гріхов, але усе на священни¬ 
ков складал. А найпервій тая церков загорілася святого Николая, 


1 У сп. Судієнка: «фолки». 

2 Т а м же: «вязенням и битям». 

'Там же: немає «может». 

4 Т а м же: «подіймя». 

5 Т а м же: «безчестности». 

“Там же: «хлубячися». 

7 Т а м же: «от». 

■Там же: «таких». 


125 



в которой проклятіе читано пастирское при службі божой и свічки 
гашено на проклатіе Шубою *, священником черніговским, зо- 
сланним от архиепископа, и от тоей церкви усе місто вігоріло. 

Того ж року поля Зі попроважено на Москву Петра Рослав- 
ця, бьівшого полковника стародубовского, и Сімеона, протопо¬ 
пу ніжинского, окованпих и з инними козаками 134 . 

Того ж року войско турецкое з ордами і Юрієм Хмелницким 
подступили под Чигирин у спасовку впервое 1 2 и доставали потуж¬ 
не, которим на отсіч зостаючим в Чигирині гетман Іван Самуйло- 
вич, вийшовши з Батурина и скупившися з боярином князем Ро- 
модановским у Липовой Долині, потягнули ку Дніпру. 

Августа 13 дня в Стародубі 3 народ обурився 4 на священника 
Якова, того, которого Рославец полковник побил и за него про- 
клятство прошлого року бьіло. И того священника, виволокти з 
олтара, по службі божой, сродзе бьіли и на смерть забили бьі, 
ежели бьі не оборонил полковник наказній, з своїми припавши 
козаками. 

Того ж року місяця 5 августа23,приступивши князь Ромоданов- 
скій з войсками московскими и гетман Іван Самуйлович 6 з козац- 
кими войсками посполу ку Дніпру 7 против Вужина на перепра¬ 
ву І35 , а наперед, еще не пришовши ку Дніпру, вислали до Чигири¬ 
на козаковпіхотиполтори тисячин москви приказ 8 , которіе за лас¬ 
кою божіею увойшли оборонною рукою в Чигирин, любо оним орда 
моцно того боронила 9 , але понад Тясмином оборонною рукою 10 
увойшли. Притягнувши 11 ку Дніпру, войска московскіе и козацкіе 
зараз старання приложили о переправованю через Дніпр, але оним 
барзо того турецкіе войска з ордами боронили, бо и сам хан бьіл. 
Еднак же войска козацкіе, отважившися суднами, на той бок Дніпра 
переправлялися уночі, и там зараз шанці над Дніпром дали у пе¬ 
реправи, хочай оним турецкіе войска барзо налігали, але оних 
вспирали гарматами через Дніпр з войска козацкого и московского. 
И так козаки и москва, яко могучи, переправовалися, даючи отпор 
неприятелеві и щочас шанцов причиняли, в которой 12 потребі и сина 


1 У сп. Судієнка: цього імені немає. 

2 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: немає «впервое». 

* У вид. Бодянського оповідання про стародубського священика вміщено в 
додатку друкарських виправлень, стор. IV, у сп. Козельського цього оповідання 
немає. Тут розповідь про облогу Чигирина подається без вставок. 

4 У сп. Судієнка: «обурившися». 

8 Т а м же: немає цього слова, у сп. Козельського: «місяца августа 27». 

8 У сп. Судієнка: «і гетьманом Самойловичем». 

і У вид. Бодянського і в сп. Козельського’ «з козаками ко Днепру». 

•Там же: немає «приказ». 

•Там же: «любо орди моцно того боронили». 

10 У вид. Бодянського: ці двоє слів відсутні, замість «увойшли» — «ишли до 
Чигирина». 

11 У сп. Судієнка: «потягнувшик». 

12 У сп. Бодянського: «той». 



ханского убито, и так тая война у Дніпра тривала през дней два. 
Що видячи турчин, которій стоял под Чигирином, же потужніє 1 2 
войска наступают, бо тут, у Вужина, князь Ромодановскій з гетма- 
ном з немалими войсками, знову зась у Пивах князь Галицин® так- 
же з великими войсками близко Дніпра стал,— а Чигирина 3 до¬ 
стати жадною мірою не могл, бо недель чотири розними способами 
приступали 4 * , подкопов чотири стратил,— которих юже з валу ру¬ 
копаш отбили,— и собою стривоживши, за помощію божіею от- 
ступил от Чигирина и пойшол у свою сторону. Бо и орда оним не 
барзо зичлива бьіла, и под Чигирином не било самого турчина, ані 
везира, тилко паші, над которими старшим Браїм паша. И так Чи¬ 
гирин зостал волним от того облеженя августа 29. Где притягнувши, 
войска московскіе и козацкіе направовали город Чигирин и за¬ 
мок 13в , що турки попсовали, достаючи з гармат и подкопами, и шан¬ 
ці, рови позаровнивали, що турки бьіли покопали коло города. 
А місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка и ин- 
ніе, которіе поздавалися бьіли турчинові, то знову гетманові по¬ 
клонилися, и залоги по тих городах стали. И осадивши Чигирин 
новими войсками московскими и козацкими, войска его царского 
величества и козацкіе назад уступили ку домом своїм б . 

Того ж року бьіло достатков Печер ского монастир а припр ова- 
жено до Стародуба, при котором скарбу отец Ясинскій з иннйми 
приехал. 

А у Чигирині гетман зоставил своего батуринского человіка 
Коровченка полковником, а старшину и козаков старинних спро- 
вадил з Чигирина на Задніпря, которіе розно по городах и селах 
мешкали, бо не довірав чигиринцям 6 . И втом облеженю от турков 
старшим у Чигирині тот же Коровченко зоставал. 

По зданню Чигирина от Дорошенка, иже юже 7 и сам поддался 
его царскому величеству и уступил з Чигирина до Сосниці за Десну 


1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка- «потужне». 

2 У вид. Бодянського: «Голицин». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: точніше «и турчин Чигирина...» 

4 Т а м же: «доставал розними способами приступами». 

6 В інших списках далі виявляється невелика відмінність щодо послідов¬ 
ності і повноти оповідання. У сп. Третякова і в сп. Ковельського не згадано про 
відправлення майна до Стародуба із Печерського монастиря, про чигиринського 
полковника Коровченка, а відразу розповідається про друге гетьманування Юрія 
Хмельницького: «По зданю Чигирина от Дорошенка» і т. д. У списку Судієнка 
також немає згадки про Печерський монастир і м. Стародуб, однак розповідаєть¬ 
ся про призначення Коровченка полковником у Чигирині і про зміну старшини. 
Після цього мовиться про Юрія Хмельницького, не згадується про здачу Чиги¬ 
рина Самойловичу і про долю Дорошенка, а починається словами: «Турчин зась, 
хотячи учинити замішанину на Україні» і т. д. Отже, сп. Іскрицького ніби з’єднує 
в собі звід трьох інших списків, доповнюючи їх новим повідомленням про пере¬ 
везення печерського майна до м. Стародуба. 

® У сп. Судієнка: далі «которій Коровченко и в том обложенню от тур¬ 
ков старшим у Чигирині зоставал». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: замість «иже юже» — «уже». 

>27 



ріку,— турчин зась 1 , хотячи учинити замішанину на Україні, ви* 
пущает Юря Хмелницкого з вязеня, и которій бьіл здал доброволне 
гетманство и зостал чернцем и архимандритом жидичинским,— 
знову оного наставляет 2 турчин от боку своего гетманом запороз- 
ским и посилал з тими пашами и з войсками под Чигирин, але еще 
оному вцалі не довірали. И так поневаж не достали Чигирина, мен¬ 
шую вину складали на Юрия Хмелницкого, але тих пашей казал 
потратити, же уступили зпод Чигирина з соромом. И хана крим- 
ского хотіл стратити, але хан в Черкескую землю уступил, и ин- 
шого хана в Крим наслано, приказавши, жеби знову готови били 
на другое літо под Чигирин и под Киев. А Хмелницкого на зиму 
постановлено 3 у Волоской землі, над Дністром, в Сороці, з его ко¬ 
заками, до которого козаки почали избиратися 4 зтамтих городов 
подолских, и слободи на его імя закликано коло Богу на спусто¬ 
шених містах. 


РОКУ 1678 

Зимою на усеедной орда вийшла 5 и, ставши кошем 6 на Росаві, 
загонами много шкоди починила, в повіті Переясловском людей по¬ 
брали и порубали 7 . 

.Того ж року великіе запаси у Чигирин проважено, и город крі¬ 
пили, сподіваючися приходу турецкого. И на Україні стали аренди 
на заплаченя войску, піхоті и конним, которіе от Дорошенка и от 
Гоголя попередавалися, которим барву 8 давали, але то з великим 
шемранням людей бьіло, же юже отвикли бьіли арендам. 

Того ж року, зараз навесні, войска великіе 9 его царского ве- 
личества вийшли, над которими старшим 10 царевич Касимовскій 
и князь Ромодановскій. И гетман Іван Самуйлович, свої войска 
скупивши, рушил з Батурина мая 10, с которим войска немаліе по- 
йшли, бо не тилко козаков у войско 11 гнано, але и міщан и из сел 12 
два третего виправовали 13 , и убогшіе чотири пятого з оружем и 
борошном, як до войни. И тіе войска потягнули поуз 14 Сулою ку 
Дніпру, до пристани Бужинской, так козаки, як и посполство, бо 


1 У вид. Волинського (сп. Третякова) і сп. Кезельського: немає «зась». 

2 Т а м же: «намовляет». 

3 Т а м же: «поставлено». 

4 Т а м же: «прибиратися». 

6 У сп. Судієнка: «війшла». 

8 У вид. Бодянського: немає «кошем». 

7 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: «порубали и побрали інних». Роз¬ 
повідь про укріплення Чигирина і про встановлення оренд на Україні вміщено 
тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі. 

8 У сп. Судієнка: «барму». 

9 У сп. Ковельського: «великороссийские». 

10 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: додано «бил». 

11 У сп. Судієнка. «у віско». 

12 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «селян». - 

13 У сп. Судієнка: «виправливано», у сп. Ковельського: «виправляли и убогшиї». 

14 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «поза». 




нікому не фолговано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников 
всяких, навет и мужиков 1 * , скрипников, дудников — усіх гнано 
до войска а . 

А як войско виходило, на тот час розослал 3 архиепископ черні- 
говскій Лазар Баранович свої універсали по усей Україні, жеби 
народ заховивал три дни пост 4 * в тижню, т'оест: понеділок, середу 
и пятницю, ані їсти, ані пити. До чого стосуючися, и гетман розо¬ 
слал свої універсали, приказуючи сроґо, жеби тое люде заховали, 
приказавши старшим, жеби того постерігали и непослушних карали, 
але на тое мало дбали. 

Того ж року посел великій от короля полского Сапіга и инніе 
пани в килка сот люду на Москву ходили, упоминаючись Смолен- 
ского и Киевского воєводства, которих зразу принято з честю, але 
подарков королевских не принято, а напотом и самих задержано 
и мало чести оним отдавано, аж знову до своїх городов по скарб 
слати мусіли на живность. 

ТОГО Ж року, ЮЛЯ 10, ВОЙСКа ВеЛИКІе ПОДСТУПИЛИ ТуреЦКІе З ВЄ' 
зиром Мустафою под Чигирин з тяжарами великими. А войско его 
царского величества з князем Ромодановским и гетманом Іваном 
Самуйловичом переправилися того часу через Дніпр нижей Ву¬ 
жина 6 , на поля чигиринскіе, по сей стороні ріки Тясмина от Чер¬ 
кас, а турецкіе войска стали на другой стороні ріки Тясмина коло 
Чигирина, с татарского боку, и розділивши войска, пашей килка 
с ханом кримским и господарями волоским и мултянским перепра¬ 
вили Тясмин ріку,— сили великіе стали на сем боку ріки Тя¬ 
смина коло бору, не даючи проходу до Чигирина, а около 
обточивши, Чигирин доставали. А войска московскіе и ко- 
зацкіе 6 стали в Вужині ку перевозу, тую плавлю отнявши. Где 
турки, зобравши болілую силу, стали коло войска московского 
и козацкого неотступно коммоником, турки и татаре коло табору, 
которим переміна от везира щодень ординованная приходила през 
килка недель 7 , покуля притягл 8 князь Булат 137 з частю колмиков 
и черкес и козаков донских. И скоро тіе войска притягнули, зараз 
почали войска рушати просто на турецкое войско, которое отсту- 
пило било так коммонно, як и гарматами, з піхотою зостаючими 
на горі при Каплан паші, в котором рушаню войск великая и валеч- 
ная потреба бьіла на переправі, которая ведле села Шабелник йде, 
где аж заночовало войско бючися, и там немало донцов побито и 
козаков. А на другій день, переправивши табор, под гору пойшли, 


1 У сп. Ковельського і в вид. Волинського: точніше «музик». 

а Оповідання про піст на Україні з приводу чигиринського походу вміщено 
тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі. 

3 У сп. Судієнка: «роздал». 

4 Т а м же: «в пост». 

6 У вид. Бодянського: «ниже Божина». 

8 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: «войско московское и козацкое». 

7 У сп. Судієнка: • «дней и недель». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «поколя притягнул». 


129 



але не допустили турки, стоячи на горі з гарматами, где знову но- 
човати мусіли. И вночі полковника черніговского Василия Борков- 
ского 1 гетман послал и боярин, придавши 2 московского войска 
немало, где, не дойшовши гори, межи собою войска стали ся бьіти, 
узявши тривогу; що почувши, турки з гармат бнли модно на табор 
козадкій, и так заночовати мусіли. А в суботу, скоро світ, войска 
козацкіе и московскіе гору опановали, турков отбивши, и гармат 
турецких двадцять сім з иншими риштунками узяли. И турки по¬ 
страх великій узяли, але же войско не пущено за турками, комоник 
турецкій оглядівшися, знову отвернул, и так аж до самого табору 
войско козацкое и московское 3 гнали, рубаючи. Тилко един полков¬ 
ник московскій, оставившися рогатками, одержалися на городі 4 * , 
где и усе войско с табором притягли 6 и цілій день міли потребу. 
И так турки, видячи потугу немалую, уступили за Тясмин, взявши 
тривогу великую и перейшовши Тясмин, мости поламали и попа¬ 
лили. А войска московскіе и козацкіе подступили под Чигирин н 
стали под бором около озера, где стояли тиждень надаремне, жад¬ 
ного промислу не чинячи. Що видивши, турки с пилностю доста¬ 
вали Чигирина, а гетман Самуйлович 8 услал свіжого войска килка 
полков в Чигирин, которії, увойшовши, влегцесобі важили потугу 
турецкую. И так в пятницю вирвало подкоп под замком, где убито 
гранатом воєводу околничого Івана Івановича Ржевского, человіка 
воєнного и справного. Анапотом дня 10 августа, в неделюо полудню, 
вирвало килка подкопов под містом праве в самій час, як козац¬ 
тво — одни попилися, а инніе спали, и так, як стал крик, мало 
хто з войска козацкого кидался. бнти, але усе наутеки скочило 
з города, обачивши войско турецкое на той вирві, где подкопи вир¬ 
вали. Где на мості, як зийшло козацтво, с которими мост обломился, 
а на греблі сами себе подавили, утікаючи; где немалую шкоду турки 
в людех учинили — на килканадцять тисяч козаков погибло: одни 
потонули в Тясмині, а инних порубано 7 , бо турки не живили ні¬ 
кого, але усе стинали а місто палили, где опановали *. Піхотного 
зась войска козацкого 9 , под гору за церков зобравшися, борони¬ 
лися аж до самой ночи, а москва в замку боронилася. И так вночі 
москва, понабивавши полни гармати пороху и замок запаливши, 
пойшли с тими козаками на пролом през турецкое войско, которое 
юже знову бьіло перейшло през Тясмин и так увойшли до своего 
войска. Але еднак на замку немало полегло москви, як уступили 10 , 

1 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: немає «Василия Борковского». 

* У сп. Ковельського і в сп. Судієнка: немає «придавши». 

8 У сп. Судієнка: немає «московское». 

4 Т а м же і в сп. Ковельського: «на горі». 

‘ У вид. Бодянського: «табор притягнуло». 

* У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: немає «Самуйлович». 

7 Т а м же: «порубали». 

8 Т а м ж е: «и допановали». 

* У вид. Бодянського: «піхотное зась войско козацкое» 

10 Т а м же: «уступали». 


130 



бо сторожи не спроважала старшина с квартир и тих бідних погу¬ 
били; а и тіе ус і заледво бьі увойшли, ежели бн не піхота козацкая, 
сердюки, греблі до ночі боронили. 

В понеделок рано, додня, рушило усе войско московское и козац- 
кое ку Дніпру, где з великою трудностю аж у вовторок прийшли 
ку Дніпру 1 и окопалися; але в том отході трудность великая от 
турков бьіла. А в середу везир з Юрем 2 Хмелницким зо всіми вой- 
сками и гарматами притягли и отступили 3 войска наші своїми по¬ 
тугами, модно 4 * достаючи цілий 6 тиждень, где турков много по¬ 
бито, а под самим везиром коней двох убито; бо не тилко з оружя,. 
але рукопаш билися, так барзо налігали на табор бнли, же хотіла 
турки узяти, але за помощію божіею на собі понесли. И так ви- 
дячи турки, же їх много пропало, другой неделі уступили от войска 
нашого ку Чигирину и там през три дні тяжири переправляли и Чи¬ 
гирин до остатку зруйновали и гармати забрали и пойшли у свою 
землю. А наші войска переправилися через Дніпр без жадной юже 
налоги. 

Зараз того ж часу, отступивши от нашого войска, часть войска 
турецкого и татар, пошовши з Яненком под Канев, и Канев достали 
и вирубали людей, и Канев спалили, и монастир, где у церкві мурова- 
ной много люду подушили огнем турки, а остаток через присягу 
здалися Хмелницкому, а городи: Черкаси, Мошна, Корсун, Жабо- 
тин зостали в послушенстві Хмелницкого в власти турецкой. И того 
ж часу жолніре уступили с Калника, Немерова, Лінец и з Жор- 
нищ и тое зостало в владзи 8 Хмелницкого, которій ся писал так: 
«Григорій 7 Гедеон Венжик Хмелницкій, з божой ласки ксіонже 
рускій и гетман запорозскій» 8 . И Хмелницкій стал сам в Неме- 
рові з войском своїм, а Яненко у Корсуні, при которих и татаре 
стали и свої залоги по тих містах поклали. 

Того ж року посел великій от короля его милости полского Са- 
піга 9 зЛитвии Комар, а с Корони князь Четвертенскій на Мо¬ 
скву до его царского величества ходили и о примиря трактовали 
и учинили згоду, на которой его царское величество присягал. 

РОКУ 1679 

Зараз на початку того року орди немаліе з Яненком війшли 
о Богоявленії под Козелец и там. великую шкоду у людей 10 учинили 


1 У сп. Ковельського, «у вовторник прийшли до Дніпра» 

а Т а м же: немає «Юрем». 

* У вид. Бодянського: «обступили», у сп. Ковельського: «отступали». 

4 У вид. Бодянського: «мочне». 

8 У вид. Бодянського: «цали», у сп. Ковельського: «цале». 

8 У сп. Ковельського: «во владіниї», у сп. Судієнка: «во власті». 

1 Правильно: «Георгій». 

8 У сп. Ковельського іТретякова (вид. Бодянського): «котори ся писал кня¬ 
зем руским (руським, тобто — українським.— Д. Д.) и гетманом запорожским». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «пан Сапіга» і «пан Комар». 

10 Т а м ж е: «людях». 


131 



коло Дніпра, аж по Носовку, многіе села повибирали и назад вер¬ 
нулися с полоном вцілости 138 . А то бьіла орда білогородская и тра¬ 
фила под такій 1 час, же сніги малие бнли. А напотом 2 * знову тоей 
же зими, коло всеедной, вийшло кримской орди солтанов чотири, 
с которими множество татар и сам Хмелнидкій бьіл, и простовали 
на Черкаси за Дніпр, хотячи Задніпря опліондровати 8 . Але Гос¬ 
подь Бог замисли оних перемішал, бо барзо сніги великіе випали, 
же не можна бьіло конем куди хотіти ехати. И так тилко по Лукомле 
и Яблунев бьіли, а далій не йшли 139 за великою зимою и варова- 
лися, же войска стояли около Дніпра от Аркліева по містах и от 
Миргорода. И так нічого не вскуравши, назад повернули з ве¬ 
ликою утратою коней, и самих татар набрано немало, бо голодно 4 * 
било на коні. А по отході оньїх гетман 6 Самуйлович послал сина 
своего Семена, до которого ся немало войска скупило козацкого 8 
и московского. И так от Переясловля ходили до Ржищева 7 и там 
узяли приступом замочок и людей усіх вистинали; и оттуля 8 до 
Корсуня, и Корсунь узяли, але Яненко з своїми утікл,— и Мошну 9 , 
Драбовку, Черкаси, Жаботин, и тих людей зогнали на Задніпря, 
попустошивши тіе міста 10 . 

Того ж року сейм волній 11 12 отправовался в Литві в Гронді п , на ко- 
торій папіж прислал легата от боку своего, жеби конечне король 
и Річ посполитая розорвали згоду с турчином и приняли згоду з цар- 
ским величеством и усе християнство, жеби заодно давали отпор 
поганину 13 турчинові, и своего кошту обіцуючи дати на войско. 
А царское величество през своїх послов Бутурлина боярина и Ча- 
даева околничого сумми прислал два милліони на войско и задля 
докончання згоди 14 °, що обіцовали ляхи с своїми войсками допо- 
могати 14 . 

Навесну зараз его царское величество висилает сили 15 великіе 
до Києва, тоест князя Михайла Черкаского, а при нему бояре ве¬ 
ликіе: Петр Василиевич Шереметов и брат Шереметов, боярин Мис- 
лавскій 1в , князь Урусов, князь Хованскій, князь Долгорукій. 

1 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського, немає «такій». 

2 Т а м же: немає цього слова. 

8 У вид. Бодянського «сплюндровати». 

‘Там же: «холодно». 

6 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського «пан гетман». 

•Там же: «козаков». 

7 У всіх інших списках: «Иржищева». 

8 У сп Ковельського: «а оттоля ходили», у сп. Судієнка: «а огьтуль Корсун 
узяли». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Мошии». 

10 У сп. Судієнка: останні три слова пропущено. 

11 У сп. Судієнка: «вальній», у сп. Ковельського і в вид. Бодянського: «важни». 

12 У вид. Бодянського: «Кгродні», у сп. Судієнка «Городні». 

18 У вид. Бодянського: «поганови». 

14 Т а м же: «допомогти», у сп. Ковельського, «домогти», у сп Судієнка: 
«домагати» 

18 Т а м же: додано «свої». 

18 У сп Ковельського і в вид. Бодянського: «Милославский». 


132 



Алексіевич \ Змиев, царских приказов голова Шепелев ш . И тіе 
ус і войска, которих бьіло на по два крот сто тисячей, с козацким 
войском стояли коло Києва и вал копали коло монастрей, и жад¬ 
них подездов не отправовали нікуда через усе літо 142 . А войска ту- 
рецкіе за пороги ходили и там, ниже 1 2 3 4 * Запорожя и Січи, город- 
ков 8 два змуровали над Дніпром з обох сторон, а козаки запороз- 
скіе з Січи 4 уступили у луги с кошовим Іваном Сірком из , с которим 
на знесеня тих городков москва с козаками піхотними ходила. 

Того ж року ніякиесь бунти на Москві встали бьіли противко 
его дарского величества от бояр нікоторих и столников, але тое за¬ 
раз ускромлено и многих потрачено. Началником бьіл ніякийсь 
Коропков, которого страчено с помочниками ведлуг заслуги їх 6 . 

Того ж року на Днепрі под Кіевом мост на байдах 8 уроблено 
широкій, же у три лаві ити могли вози, а тое роблено коштом цар- 
ским задля переходу войск, которіе войска стояли до Рождества 
пресвятої Богородици. Але на отході войск епод Кіева 144 татаре, 
подпавши, учинили немалую шкоду, бо козаков и москви немало 
порубали и живо побрали, которіе при конех зоставали за Либедю, 
также и коней много барзо заняли. Которіе уцілости увойшли, бо 
жадной погоні за ними не било 146 и язика не узяли, хто тую шкоду 
учинил под так великим войском. 

РОКУ 1680 

На початку того року вийшол хан з ордами немалими под сло¬ 
боди московскіе и стал коло Мерли, и барзо великую шкоду учи¬ 
нил в слободах московских, миль на тридцять попустошил, аж и поза 
Білагородом, и вернулея впілости, бо ніхто за ним не ходил. 

Того ж року навесні татаре коло Києва шкоди великіе почи- 
нили на пренесеніе мощей святого Николая и на святую Тройду 7 . 

В том же року суша и горачость слонца великая бнла, от ко- 
торой повисихали води и трави посхли, с которой сухоти робацтво 8 
умножилось, и позедавши 9 капусти та боб, горохи, коноплі повие- 
дали 10 и гречку, з ниви на ниву стадом ходили. 

Того ж року юля 7 Новгородок Сіверскій увесь вігоріл. 

Того ж року войска великіе его дарского величества вийшли 
и стягалися под Путивлем у Білих Берегов, над которими старшим 


1 У вид. Волинського: «Алексій», правильно — Юрій Олексійович Долгорукий. 

2 Т а м же: «нижей». 

3 Там же: «городка два», у сп. Ковельського: далі «змурували». 

4 У вид. Волинського: цього слова немає. 

Б Оповідання про бунти в Москві, про будування моста через Дніпро, про 
татарський напад під Києвом вміщено тільки в сп. Іскрицького та Судієнка. 

8 У сп. Судієнка: «байдаках». 

7 Усі інші оповідання за цей рік, за винятком розповіді про двох німецьких 
пророків, зустрічаються тільки в сп. Іскрицького та Судієнка. 

8 У сп. Судієнка- «рубацтво». 

•Там же: «повіїдали». 

10 Т а м же: цього слова немає. 


138 



бьтл боярин Голіцин, под которого послушенством зоставал и князь 
Ромодановскій. И там стоячи, ожидали на відомосте, ежели турки 
міли бити под Кіевом \ жеби противко оних тягнути. А войска ко- 
зацкїе в домах зоставали, тилко полк Стародубовскій війшол ку 
Десні, а гетман з старшиною до боярина под Путивля 8 ходили, сові- 
туючи собі о ділех воєнних. И в том року войска в Киев не ходили 
московскіе и козацкіе, бо жадних войск неприятелских не било. 
А як літо, так и осень сухая бнла, же болота повигорівали, и води 
в них не бнло. 

Того ж літа Лохвидя, Золотоноша и инних міст немало вигоріло. 
А на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг силній, помер. 

Того ж року турки коммиссію, албо границю розездили, але не 
учинили слушного постановленя о границі, которую до сейму ляхи 
отложили, на чом спор стал. Тоей же осени турки, не чекаючи сейму 
лядского, учинили границю по Стрипу 1 2 3 4 * ріку, але и за рікою Стрі¬ 
лою, которая граничит, місто Чортов и Терембовля и инніе под 
себе подвернули *, и копци, слупи мідяніе поставили. 

На концу того року на Рождество лядское, 15 декабра, на небі 
уночі комета великая явилась, тоест от захода слонца з малой звіз- 
ди столп страшне великій, ясній, которій до полнеба досягал, а в 
той ясности през 6 три ночи тривал, а напотом на многіе ночи по 
заході слонца являлся, тилко не так юже світел стоял. 

Тоей зими около Києва и под Остр татаре часто докучали и людей 
в полон брали. 

Того ж року в Німцех якіесь пророки два явились, которіе до 
покути людей напоминали и о Римі, же мает запастися як Содома, 
и о инших річах 


РОКУ 1681 

О Воскресенії Христовом 7 8 посел его царского величества, про- 
зиваемій Тяпкин, повернул от турецкого монарха 8 , с которим 
и татарскій посел в килкадесять коней ишол до его царского вели¬ 
чества, бо турецкій монарха злецил ханові кримскому зачинати зго¬ 
ду чинити 9 з его царским величеством. О которой так трактовавши 


1 У сп. Судієнка! «подійти міли под Кіев». 

2 Там же: «Путивель». 

3 Т а м же: «Стрипму». 

4 Т а м же: «повернули». 

Б Т а м- ж е: «через». 

6 Ці короткі повідомлення про двох німецьких пророків під 1683 р. вміщено 
також у сп ; Судієнка, сп. Третякова, у вид. Бодянського. Очевидно, під цим 
роком оповідання про двох пророків мало бути вміщене і в сп. Ковельського, бо 
тут залишено місце. 

Велике оповідання про цих двох пророків написав Самійло Величко 

7 У сп. Ковельського і Третякова (вид. Бодянського): немає «о Воскресенії 
Христовом». 

8 У сп. Ковельського Г в вид. Бодянського: «монархи». - 

* Т а м же: немає «чинити». 


134 



з оним Тяпкиним у Криму и постановивши, якую дань мает давати 
его дарское величество турчинові през руки ханскіе ue , и на том 
поприсягши в Криму, и до его царского величества поехали о по- 
твержденія 1 тоей згоди 2 3 . 

Того ж року его царское величество монастир Свинскїй под 
Брянском привернул до монастир а Печерского киевского, и черци 
киевскіе заехали; а прошлого року монастир Трубецкій 8 тому ж 
монастиреві Печерскому отдано, спровадивши оттоль чернцов мо- 
сковских. 

Того ж року юня 21 гром запалив церков великую у Стародубі 
Рождества Пречистої Богородици и уся згоріла. 

Того ж року августа 9, перед світом, земля тряслася с понеділка 
на вовторок. 


РОКУ 1682 

Місяця мая 4 * государ цар московскій и всея Россії Феодор 6 Алек- 
сіевич помер с жалем усего християнства в молодих літах, которій 
великую любов до нашого народу міл, бо и набоженства на Москві 
нашим напівом по церквах и по монастирах отправовати приказал, 
и одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. А на 
его місце обрано царем брата его молодшого Петра Алексіевича 
у молодих літех у девяти; наступил на панство 8 місяця мая 6 дня, 
которому бояре присягли, и стрелци московскіе не хотіли прися¬ 
гати задля того, же старшій брат зоставал у літ осминадцяти 7 , ца¬ 
ревич Іоан Алексіевич з першойжони, и того стрелци хотіли царем 8 . 
Що видячи покревніе царици Наталії, матки цар а Петра, почали 
старатися, жеби як уморити 9 старшого царевича Іоанна, и до того 
прийшло бьіло, же почали били думати 10 брати царици Наталії ро- 
жонії, которих прозивано Наришкини. Що постерегли 11 молодая ца- 
рица небожчика цара Феодора и царевни, на стрелцов крикнули, що 
стрелци, припавши, оборонили и тих Наришкиних, дядков царских, 


1 У вид. Волинського: «потверженіе», у сп. Ковельського, «потверждене». 

- Дальші оповідання за цей рік —про Свинський і Трубецький монастирі, про 
пожежу в церкві м. Стародуба, про землетрус — зустрічаються лише в сп. Іскри- 
цького та Судієнка. 

3 Правильна назва монастиря «Трубчевський Чолнський». 

4 У сп. Судієнка: «6 місяці маї». 

6 У вид. Бодянського: «Федор». За вимовою XVII —XVIII ст —«Теодор». 

8 У сп. Ковельського і Третякова (вид. Бодянського): немає «девяти на¬ 
ступил на панство». 

7 Т а м же: «семнадцяти літ». 

3 У сп. Судієнка далі таке: «заякіе їх стрелцов бунти іх н протчіїх вишьпро- 
писанного царя Федора Алексіевича приличньїх смерти, по многих допросах и 
распросах трачено». Після цього мовиться про Дуку: «Того ж року господарь во- 
лоскій» і т. д. Отже, оповідання про події в Москві 1682 р. вміщено лише у вид. 
Бодянського (за сп. Третякова) і в сп. Іскрицького та Ковельського. 

8 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «матки царя Петра Алексіевича, 

старатися, жеби як уморити». 

10 У всіх інших списках: «душити». 

11 У вид. Бодянського і в сп. Ковельського: «постерегти». 


135 



побили, а инних давали на спитку — хто причиною бьіл смерти 
небожчика цара Феодора. Чого допитались, же оному дано трутизну 
за поводом мачехи его, царици Наталії, которая о здоровя 1 їх ста¬ 
ралася, намовивши доктора дарского, перехриста, а то для того, 
жеби син оной царевич Петр наймолодшій осіл царство. Которую 
то царицу насилу сам цар молодій Петр, яко матку свою, отпросил 
у стрелцов, же 2 не стратили, а народ 3 оной увесь вигубили срокго, 
на штуки рубаючи, а отца царичина 4 * там же, отпросивши, у чернг- 
ци 6 постригли и в монастир Соловецкій отослали. И так великіе 
бунти повстали на Москві от стрелцов на сенаторов всіх в , обравши 
царем Іоанна Алексіевича того ж часу, жеби оба дарами бьіли: Іоан, 
яко старшій, и Петр яко молодшій; и так два цари на Москві стало, 
и обоїм присягали на послушенство. И так стрилци, вивідуючи, хто 
незичливим бьіл цару Іоанну, то тих брали и тиранско 7 забивали, 
з ґанков 8 * от палацов царских кидали на дол 8 ; а тут на копії брали, 
и на площади на штуки рубаючи и на копії винесши и 10 псом кидаю¬ 
чи. С которих найзначнійших 11 персон сенаторов з пятдесят помор¬ 
довано, и царевича Касимовского чвертовано, Долгорукого князя 12 
з сином, князя Ромодановского с сином, которіе вожами славними бьі- 
ли у войсках московских и инних многих. Также стрелци подавали 
чолобитную на своїх полковников, голов, сотников, же їх работами 
обтяжают, плату їм належитую 13 собі берут. По которой чолобит- 
ной многих полковников, голов, сотников московских стрелці 
своїх помордовали, позабивали, а з добр їх, що бьіло задержано, 
плати, нагорода стрелцом бьіла. И не тилко тих голов, полковни¬ 
ков 14 15 , що на Москві зоставали, таксродзе 16 мордовано, але и кото¬ 
ріе и в городах українских бьіли 16 в Києві, в Чернігові и инних, 
то по челобитной стрелецкой зискивано и мордовано, на Москву 
привезши, и сродзе трачено, задаваючи муки великіе 17 , также и тих 
многих, що боярами и думними дяками над приказами зоставали 


1 У вид. Волинського: «о здоровю». 

2 Т а м же: «жеб». 

s Там же: «род». 

4 У сп. Ковельського і в вид. Волинського: «царицина». 

6 У сп. Ковельського: «черници», у вид. Волинського: «черчци». 

•Там же: «своїх». 

7 У вид. Волинського: «тирански». 

? У вид. Волинського і в сп. Ковельського: немає «ґанков». 

8 У вид. Волинського: «народ». 

10 Т а м же і в сп. Ковельського: немає «и иа копії винесши и...» 

11 У вид. Волинського: «назнатнійших», у сп. Ковельського: «назначнійших*. 

12 Т а м же: додано «книзи Юри». 

15 Там же: «належачую». 

14 Останні ридки у сп. Ковельського і в вид. Волинського передані з пропу¬ 

сками: «що било удержано и не тилко тих трох полковников...» 

15 У сп. Ковельського і в вид. Волинського: «строкго». 

18 У вид. Волинського, «були». 

17 Т ам же і в сп. Ковельського: «то по челобитю стрелцов зискивано 
и задаючи муки великие, і трачено на Москві». 


136 



на Москві, витрачено за нечинне 1 2 слушной справедливосте. Сродзе 
великая тривога а на усіх жителей московских 3 бьтла от стрелдов, 
якої ніколи не бивало, а то знати, же гнів божій А звлаща тих бояр 
губили, хто причиною смерте небожчика цар а бьіл, бо визнал док¬ 
тор перехрист, которого призвано 4 * , за чиєю радою отруєно, з чого 
царицу и патриярху поволано б . 

Того ж року господар волоскій, зогнавши волосте немеровскіе 
и усіх побожан, будовал собі двор у Цекийновці ®, на сем боці Дніст¬ 
ра, на мешканя, и у Немерові от себе наказного гетманом зоставует. 
И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши от 
Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над воло¬ 
хами, бо на Україні дано свободу от турчина, уволняючи от дани 
до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали українніе. А По- 
доля особливе привернено до Камянця Подолского, итіе городи па¬ 
ша камянецкій справовал и по городах свою старшину турецкую 
з войсками поставил, якото: в Бару, в Межибожу и инних, юже 
до тих господар Дука справи не міл. 

Вишменнованніе бунти, яко ся вишшей наменило, того ж року 
в самой столици щодалій гору 7 брали, тоест от стрелцов, которіе 
юже не стрелцами називалися, але надворною піхотою царскою. 
А напотом умисл свой засадили, хотячи усіх бояр вигубити, тилко 
собі маючи у великой чести князя Андрія Івановича Хованского, 
которій уже усіх на столици справовал, и при нему завше килка сот 
стрелцов зоставало неотступно. И хтось зичливій царей остерегл, 
же юже и о царство промишляют. И царіе виехали з столици на 
свої царскіе фолварки з матками 8 и сестрами, и час немалій меш¬ 
кали у Воздвиженском, ведле Троецкого монастира, где стрелцов 
килко, пришовши до їх царских величеств, оповідали раду князя 
Хованского злую, же скоро би царіе повернули на столицу, то оних 
потратити, а сина князя Хованского царем наставити. О чом їх цар¬ 
скіе величества увідомившися, по килко крот посилали по князя Хо¬ 
ванского, которій на царскіе писма не ехал, аж боярин князь Ли- 
ков ездил по него, и на слова его поехал до їх царских величеств до 
Воздвиженского, и там оному з сином голови поутинано обом Хо- 
ванским, и войска великіе скуплено под Троецкій монастир на зне¬ 
сення оньїх стрелцов своеволних, которих у столици сорок пять 
тисяч бьіло, и сами собою справовали, нікого не слухаючи. Бо и 
скарбници с порохами и кулями и всяким оружем в моц свою взяли 


1 У сп. Ковельського і в вид. Бодянського: «нечинене». 

2 Т а м же: «та ж тривога великая» 

8 Т а м ж е: «в Москві». 

4 Т а м же: «пробовано». 

s Там же: «познано». Дальші оповідання за цей рік зустрічаються тіль¬ 
ки в сп. Іскрицького, Оудїєнка і в російському перекладі. 

* У сп. Судієнка: «Цениловці». 

7 Т а м же: немає «гору». 

8 Правильно «з маткою», тому що тоді жила тільки мати Петра І. 


137 



и бунти противно усіх сенаторов и против їх царских величеств 
[чинили 1 х ; поневаж оним зразу допущено своеволі, где юже жад¬ 
ного полковника, анї сотника з старших не мїли над собою; бо ко- 
торих не вигубили, то поутікали до боку їх царских величеств. 
Где уся Москва у великой тривозі от оних била и як на яких не- 
приятелей чужостороних, усей землі войска купилися до царского 
боку и промисл о оной своеволї ЧИНИЛИ. Же видячи стрелци, же 
своего предводителя, тоест князя Хованского утратили, мусіли 
ся упокорити їх царским величеством,— вислали с промежку себе 
сот дві стрелцов, просячи о милосердіе, сами плахи и сокіри на себе 
принесли. Которих до ласки своей царской їх царское величество 
приняли, и пославши, у оних усю казну воєнную отобрали и город, 
и їх без оружя учинили. И так їх царское величество по многом вре- 
мени уехали в Москву місяця..., где уехавши 1 2 3 , не без карности бьіло 
предводителем тих бунтов: одних на горлі, а инних силкою карано, 
а остатку не позволено при оружю зоставати, опроч тих, которіе 
на варті зоставали. А бояре и слуги боярскіе неотступно з оружем 
ходили, осторожними будучи от тих бунтов, и оних стрелцов при 
назираню по городах розослано так в українніе 8 , як в московскіе. 
И так тіе бунти ускромились великіе на Москві. 

РОКУ 1683 * 

Сталося розерване 4 * згоди королю полскому з турчином — sap аз 
по отправленю сейму войска полскіе казано збирати. А турчин, 
подобно, того не знаючи, скупивши сили великіе, пойшол на цесара 
християнского и, переправивши Дунай, опановал усю землю Вен- 
герскую, которая оному поддалася наперед доброволне. А то взгля- 
дом того, же за подущеніем езуїтов хотіл їх от віри лютерской от- 
вернути, чого они не хотячи терпіти нарушеня своей віри, турчину 
поддалися. И так вейзир з войсками своїми подступил под город 
столечній цесарскій Бідно, где цесар давши бой и не могучи ви¬ 
долати силам великим турецким, в городі Видні замкнулся 147 , и там 
город приказавши своїм гетманом, уступил в вишіе панства задля 
скупленя войска. Где през цілое літо у великом облеженю зоставал, 
которіе облеженці тіросили короля полского Яна Собеского о по- 
ратованя.'которій стоял на граници своей за Краковом, которій, 
видячи так великую налогу от бісурман християном, якнайскорій 
войска збирал так кварцяніе, як и посполитеє рушеня, и затягаючи 
по усей землі своей и по Україні — зараз плату давано. И так барзо 
великіе войска скупил, и Бога узявши на помощ, пойшол против 
войск турецких. О чом довідавшись, турчин Бідно казал моцно до- 


1 У сп. Іскрицького: цього слова немає, його взято із сп. Судієнка. 

2 У сп. Судієнка* «отьехавши». 

3 Т а м же: «українскіе». 

4 У вид. Бодянського: «розорванне». 

* У сп. Ковельського немає опису подій за 1683 — 1686 рр. 


138 



ставати, а сам з войсками иними против короля полского пойшол, 
легце себі тіе войска важачи. Але оного фортуна омилила: бо що 
учинил бьіл засадку войск своїх піхоти тисячей четиридесять, усе 
тое знесено от короля полского, аж и сам везир не видержал з своїми 
войсками, але за помощію божіею и тіе розбити стали, же у малой 
купі мусіл 1 утікати, оставивши армати, намети — усе, що при 
собі міли. А и тіе войска, що города Видня доставали, побити, 
ледво що утекло: незліччоное множество бісурман 2 пропало. Где 
и сам король, в городі Видні побувавши и искупившися з инними 
ксіонженти християнскими, з войсками великими пойшли наздогон 
за везиром, не даючи оному отпочинку. Которая потреба бнла сеп- 
теврія 13 по рускому календару 3 . И знову у Дуная, у мостов, міли 
потребу и там турков збили, которіе великим гуртом на мост по¬ 
йшли, с которими и мости на Дунаї обломилися, где знову много 
погинуло от меча и потонуло, которіе жолнірове, мости направив¬ 
ши, за турками пойшли, где по килка крот турков громили. Усіх 
потреб по чотири крот * валечних бьіло, и на всіх потребах турки 4 * 
шванковали 148 , и городов много турецких попустошили и куди 
хотіли войска полскіе [ходили и 6 ] пустошили у килканадцять миль 
от Цариграда. И в тих потребах пашей много погинуло и живих 
жолніре побрали, которіе у Лвові в вязенню зоставали, и господар 
волоскій Дука. 

Того ж року у Полскій землі восени, по Святом Семионі®, около 
Ярославля, знову овощ и ягоди в полях породилися, которих, влас¬ 
не, як серед літа, обфитость великая била. 


РОКУ 1684 

На початку року 7 в Немерові, зобравшись люд посполитий, 
козаками менуючися, бо межи ними и козаки били, а над ними 
старший от короля данний Куницкий, которий 8 гетманом меноваль- 
ся, и починивши усіх городов столечних полковников, назвавши, 
у которих полковники зостают, и с тим войском 9 пойшол на Раш- 
ков у Волоскую землю албо у Білогородский повіт ку Тегині. И там 
посад спалил, тилко замок зостал, инніе волости попустошил, 
и много би шкоди починил, але орда, вийшовши с ханским сином, 
оним не допустила, з которими козаками войну учинила. И с той 


1 У сп. Судієнка: «мусиш». 

2 Т а м же і в вид. Бодянського: «бусурмана». 

3 Т а м же: просто «сентября 13 дня». 

* Починається третя рука. 

4 У вид. Судієнка .■турков». 

6 Це слово взято із сп. Судієнка і s вид. Бодянського. 

0 Т ам же: «Симеоні». 

2 Там же: «В началі року 1684». 

8 Т а м же: немає «которнй». 

•Там же: «во всіх городіх столечних полковников и скупивши войско». 

139 



войни Куницкий з немного козаков утік, розуміючи, же тое вой- 
ско не оборонится от орди. Але козаком орда не могла [нічого] 1 учи¬ 
нити,— вцілости вернулися и оного Куницкого своего старшого 
убили 149 и наставили межи собою старшим Могилу, козака з За- 
порожа, которий з ними в Немерові зоставал, називаючися гетма- 
ном, и свою залогу коло Камянця держал и по инних городах, ви¬ 
гнавши турков. 

Того ж року, зараз навесні, турки провадили живность до Ка¬ 
мянця, против которих козаки з Немирова виходили, хотячи оним 
заборонити тоей дороги. Але ошукались, бо орда, на них напавши, 
сот пять вистинали и тое в Камянец впровадила, і много шкоди по- 
чинила в тих волостях, которие знову в послушенстві королевском 
зоставали. 

Того ж року знову затяги велікие в Полщи и по україних го- 
родіх: даванно гроши, сукна, абьі человік,— а то противко тур¬ 
ком, — и посполитіе рушеніе, где много тиснулося и Задніпра 
много утікало 2 * , любо їм того забороняли. 

Того 8 ж року велечної войни не било, бо турчин з великими 
потугами не виходил, тилко под Будиням коло Дунаю цесар хри- 
стиянский войска турецкіе погромил килка паш и из с Текелем вен- 
герским міл потребу и в Венграх. 

А король полский з войсками своїми стоял под КамянцемПо- 
долским, маючи в обложеню, але сами болшую трудность міли от 
турков с Камянця и хор об великих, а найболше от бігунки 4 * , с кото- 
рой много войска полского и литовского и прускуго вимерло. Восе¬ 
ни, прийшовши хан з ордами под Камянец, войска полскіе отогнал, 
которіе с трудностю отходили за ордами, же оним трудность чинили. 

Волоская земля того року барзо спустошена, же мало кого в ней 
зостало, от ляхов, козаков и татар. 

Того року дорожнета великая била в Полщи и у Литві, бо не 
било урожаю на збожже. 

Того ж року за відомом їх царских величеств гетман запорож- 
ский Іван Самойлович росказал по самий Сож ріку усі села отехати, 
от Гомля, аж по самое Рославле, и привернули до Стародуба, от ля¬ 
хов отнявши, и свої залоги постановил полковник стародубовский. 

РОКУ 1685 

Хан кримский вийшол 6 з ордами и сам стал коло Рашкова на 
Кучмани, и великіе шкоди починил по волости по Волиню, Подолю, 
загонами навесні; а солтани з ордами пойшли верх Дунаю ку ту- 
рецким войском, жебьі ся скупити. А Волоская земля пуста стала 


1 Це слово взято із сп. Судієнка і вид Волинського 

2 У сп. Судієнка і в вид. Волинського: «из Задніпра утеком». 

•Там же: «якого». 

4 Там же: додано «получили». 

6 У вид. Волинського: «пойшол». 


140 



от войск полских и татарских и козацких, которіе по королю зо¬ 
став али. 

Того ж року турецкіе войскасили великіе вийшли противко це- 
сара християнского ку Відню, чинячи тісность велику; але цесар, 
скупивши войска, божіею помощію тіе войска турецкіе знесл на 
голову и армат боліє пяти сот побрав, и в державу панства турец- 
кого з своїми войсками за Дунай увойшовши, пустошил, як хотіл. 

Того ж року на Бїлом мору визера турецкого громили венетове 
и франки, где отсюль великая тісность туркам била. А войска пол- 
скіе стояли на пасах от Камянця тое літо, а и гетман Яблонов- 
ский и кавалер ходили у Венгерскую землю 1 и там до килка зам- 
ков — Буду и новіє замки Стригон, Решин отняли у турчина и своїх 
людей осадили и назад отступили на Буковину, где оних турецкое 
войско осадило з ордами великими межи Прутом и Дністром, що 
к ним з великою шкодою войска и усего табору прийшло, и заледво 
вийшли. А орда оним зфольговавши, на Волинь пойшла загонами, 
где много людей побрали, подобно, за позволеніем гетмана корон¬ 
ного: бо безпечно орда ходила, а жолніре нігде оних не громили. 
А королю не позволили сенатарове до войска ити 1б °, и за тим по- 
радку 2 у войска їх не било, и войско погинуло. 

Того ж року син гетманский Семион 3 померл, юня 7, наСошест- 
віе святого Духа, в літех молодих, але розуму старого, четвертогс 
року своего полковництва стародубовского. 

Того ж року Гедеона, князя Четвертенского, єпископа луцкого, 
на метрополію 4 киевскую обрано. 


РОКУ 1686 * 

На початку того ж року, по Богоявленії, тот метрополит Чет- 
вертенский, приехавши з Москви, поехал з Батурина до святой 
Софиї до Кіева. 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «ходил у Венгерскую землю з вой¬ 
сками». 

2 Т а м же: «порядку». 

3 Т а м же: «Семеон». 

4 Т а м же: «митрополію». 

* У сп. Судієнка і в вид. Бодянського всі події за цей рік передані в іншому 
порядку і послідовності, не так докладно, як у сп Іскрицького. Наведемо 
текст літопису за сп. Судієнка- 

«В началі року 1686. Тот митрополит Четвертенскій прііхавши з Москви, 
поехал з Батурина в Кіев до святой Софії. 

По Богоявленії стала згода їх царских величеств з королем польским вічис- 
тая и задля того розорвали згоду з турчином и татарми, хотячи с ними войну 
міти, допомогагочи королеві и Річи посполитой, при какой згоді и огьданно во¬ 
лость тую, що коло Сожа ріки, козаки били заехали до полку Стародубовского 151 , 
знову до Литви, чіе и було. А король польскій Ян Собескій присягу вьїконал в 
Яворі при послах его царского величества при Борису Петровичу Шереметьеву 
с товарщци его на вічную згоду з їх царским величеством на том, юж Смоленска 
и Кіева и сегобочной України не упоминатися вічними часи, учинивши границю 
слушную, що и цесар подьтвердил за изволеніем папіжским жеби заодно на 


141 



Того ж року стала згода їх царских величеств з королем полским 
вічистая, и задля того розорвали згоду з турчином и татарми, 
хотячи з ними войну міти, допомагаючи королеві и Річи посполитой. 

Того ж року сніг великий випал по святом Георгії и килка день 
лежал, але збожу нічого не шкодил. 

Того ж року червяки чорніє, а зростом як гусениця, бьіли мно- 
жество и коноплям и инному зіллю барзо шкодили, але збожу 
нічого не вредили. И так стадами ходили по дорозі и в город, 
в брами, и из города стадами ишли на огороди, не боячись дожчов, 
хочай літо мокрое било. 

Того ж року орда барзо шкоди много начинила поза Дніпром, 
по самий город Кіев: людей побрали, порубали купцов коломийцов. 

На той же вишписанной згоді з послами королевскими отдано 
волость тую коло Сожа ріки знову до Литви, чіе било, що били ко¬ 
заки заехали до полку Стародубовского. 

Того ж року король полский Ян Третий зобрал войско великое 
и, зоставивши залогу коло Камянця Подолского, сам ходил з вой- 
сками у Волоскую землю до Дуная. Великой войни не міл з турками, 
бо турки міли войну с цесарем на Білом морі и с иншими, где тур- 
ков бито. А тут коло короля орда немалая з сином ханскими доку¬ 
чала. И так на зиму король з войсками своїми повернул у свою 
землю; а хан сам стоял з войсками у своей землі, сподіваючися вой- 
ска литовского и козацкого на Крим. Задля того, же король полскій 
присяги на згоду царскому величеству не виконал, любо то и задор 
с татарами учинили, и войска московскіе стали за порогами, нижей 
Січи, з Косоговим, которіе там зимовали *. 

Того ж року король полский Ян Собеский присягу виконал в 
Яворові 152 при послах его царского величества, при Борису Пет¬ 
ровичу Шереметову с товарищи его на вічную згоду з їх царским 
величеством на том, же юж Смоленска и Києва и сегобочной Укра¬ 
їни не упоминатися вічними часи, учинивши границю слушную, що 
цесар подтвердил за изволеніем папіжским, жеби заодно на турки 


турки и татар войну поднесли, оставивши згоду. На що їх царское величество под- 
нялися своїми войсками на Крим итн и Крим сносити посполу, и козаки с ними 
ити мают. 

Того ж року орда барзо много шкоди начинила поза Дніпром по самий город 
Кіев, людей побрали, порубали купцов коломійцов. 

И тогда король польскїй Ян Третій зобрал войско великое, и зоставивши на- 
логу коло Камянця Подольского, сам ходил з войсками у Волоскую землю до Ду¬ 
ная, великой войни не иміл з турками, бо турки міли войну с цесар ом иа Білом 
морі и ис иншнми, где турков бито. А тут, коло короля, орда немалая з сином хан- 
ским докучала. И так на зиму король з войсками у своей землі, сподіваючися вой¬ 
ска литовского и козацкого на Крим. 

Того ж року сніг великій випал по святом Георгії и килка день лежал, але 
збожу нічого не шкодил. Того ж року червяки чорніє а ростом як гусеница били 
множество, коноплям и иному зіллю барзо шкодили, але збожу нічого не вреди¬ 
ли И так стадами ходили по дорозі и в городи, в брами и из городов стадами на 
огороди, не боячись дожчов, хочай літо и мокрое било». 

1 Це оповідання зустрічається лише в сп. Іскрицького 


142 



и татар войну поднесли, оставивши згоду, на що їх царское вели- 
чество поднялися своїми войсками на Крим ити и Крим зносити, 
посполу и козаки с ними ити мают. 


РОКУ 1687 * 

На початку 1 войска великіе їх царских величеств зо всей Мо¬ 
скви и панств приналежних до нас 2 рушили в городи українскіе, 
московскіе еще зимою з арматами, над которими старшими били 
Василий Галїцин князь и боярин, а другий Шеїн, и до весни три¬ 
вали, стягаючись в слободах московских коло Сум, Криги, Котелви 
и инних. И гетману запорожскому 3 указ царский бил 4 , жебьі на 
войну готови били на Крим ити, где и козаков приболшало з поспол- 
ства. О святом Георгії, зараз навесну, гетман Іван Самойлович 
вийшол з Батурина з арматами, розославши по всіх полках, жеби 
виходили, універсали. А сам гетман на Гадячое 6 ишол ку Полтаві, 
и за ним усі войска козацкіе, переправивши Ворскло, ку Орелі в , 
ку Самарі, где, мости поробивши на тих ріках, переправлялось 
войско козацкое, за которими и московскіе войска барзо велікіе 
наступили з боярином Василіем Василіевичом 7 Галіцином и при 
нем бояре: Шеїнов 8 , Долгорукий, Змиев 9 и инніе 163 незличоние 
войска Самар переправили, где спор стал з гетманом, же мости по- 
паленно на Самарі по переході козацком. От Самари пойшовши, 
стали у Острой Могили, на річці Татарці, межи Плесами Великими. 
Оттоль пойшовши, ночовали, перейшовши Вороную, а оттоль у вер¬ 
шину Осокоровской 10 , где Терги от моря притягли річки, оттоль 
на Волную, где Кримка річка притягла от Конской, а оттоль у вер¬ 
шини Московки 11 Сухой, а оттоль ишли межи Кобилячкою и межи 
Литовскою на вершину Камянки, а оттоль до Конской, а оттоль на 
піски 12 Великого Лугу, где мечет пустий стоїт, и там Янчул річка, 
и там 13 Торскіе піски 14 , недалеко от Січи; и оттоль не йдучи далій, 
назад повернули з войском зверху Великих Лугов против Кочогор, 


* 3 1687 р. знову продовжується список Ковельського 
1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «В началі року 1687», у сп. Ковель¬ 
ського: немає «на початку». 

8 Т а м ж е: «к царству», в сп. Ковельського: «иеї». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Самойловичу». 

4 У всіх інших списках: немає «бил». 

6 У сп. Ковельського: послідовно «Гадячеє» і «Гадячое». 

G У вид. Бодянського: помилково «к Орлі», у сп. Ковельського: «и Урлі». 

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає імені Голіцина. 

•Там же: «Шеїн». 

8 У сп. Ковельського: ще й «Маслов». 

10 У вид. Бодянського: «Осокорованой». 

11 Т а м ж е і в сп. Судієнка: «Москви». 

12 Т а м ж е: «а огьтоль до Конской да на піски». 

18 Т а м же: «где». 

14 У сп. Ковельського, «и там пасіки». 


143 



при тивлища татарского ноч же 1 ишли коло Дніпра. И там от 
Великого Лугу 2 вислал гетман сина своего Григорія 3 на той бок 
Дніпра, до Січи, з войсками перебранними, з войском великим, и 
москви на килкадесять тисяч, над которими старшим ходил окол- 
ничий Неплюев и Косогов, повернувши войска назад. И як прийшли 
на Кичету 1Б4 , и там старшина козацкая — обозний, асаул, и пи¬ 
сар войсковий и иние преложоніе 4 , видячи непорядок гетманский у 
войску и кривди козацкіе, же великіе драчи 5 * и утисненія арендами, 
написали челобитную до їх царских величеств, виписавши усі крив¬ 
ди свої и людскіе и зневагу, якую міли от синов гетманских, кото- 
рих постановлял полковниками, и подали боярину® ВасиліюВаси- 
лиевичу Галіцину, просячи позволенія переміняти 7 гетмана, кото- 
рую зараз принявши, боярин с которим гонцем 8 послал на Москву 
до їх царских величеств. На которую челобитную прийшол указ от 
їх царских величеств и войско застал на Коломаці, где боярин стар¬ 
шині ознаймил козацкой, и нарадившися з собою, оточили сторо¬ 
жею доброю гетмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина 
козацкая до церкви, и узяли гетмана 9 , з безчестіем ударивши, и от- 
дали москві. И зараз 10 сторожа московская, усадивши на простіє ко¬ 
леса московскіе, а сина гетманского Якова на коницю худую охляп 
без сідла, и провадили до московского табору до боярина, и там 
узяли за сторожу кріпкую. И того ж часу в раді козаком указ іх 
царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі обби¬ 
рати 11 , а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий пору- 
чено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися 
бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а ні- 
которіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори по- 
грабовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана 
бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, 
яко злочинцов. И так того часу скончалося гетманство Івана Самой- 
ловича поповича и синов его, которий на ураді 12 гетманства роков 
пятнадцять зоставал и місяц. 

Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, 
але як юж розбогатіл, барзо гордий стал не тилко на козаков, але 
и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли 
стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол з жадною пали- 

1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «юже». 

2 У сп Ковельського: «против селища татарского. И там от Великого Лугу». 

s Т а м же: «Грицка». 

4 Т а м же: «переложеніе», в сп. Ковельського: «приложене» 

6 У сп. Судієнка і в вид. Волинського- «драти». 

* У сп. Ковельського: «боярину книзю» 

7 У вид. Волинського і в сп. Ковельського: «о позволене перемінити». 

8 У вид. Волинського: «скорьім гонцем», в сп. Ковельського: «скорим пос¬ 
ланцем». 

8 У сп. Ковельського додано «з церкви». 

10 Т а м же: замість слів «москві. Й зараз» «москалям, где». 

п В інших списках: «обірати». 

12 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «уряді» 


144 




цею; также и духовенство священници, хочай би який значний, 
мусіл стояти непокритою головою. А у церкві нігди не йшол дари 
брати, але священик до него ношовал, также и сини его чинили; 
и ежели гдеколвек виездил, любо на поліованя, жеби ніґди свя¬ 
щеника не побачил, то собі за нещастя міл. А будучи сам попови- 
чом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, 
ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху 
міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими 
способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи пол¬ 
ковниками: аренди, стадіє великіе, затяговал людей кормленіем,— 
барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — 
не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших 
московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками 
на Крим незичловость его постережена, же не йшол просто на Крим, 
але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити 
своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму 
ити задля конского корму. Также и прошлой войни за своєю незич- 
ловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, ко- 
торих мало жаловал, а то для того, жебьі его панство с синами ши¬ 
рилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жад- 
ной юж переміні панства своего не мишляючи,— а то надію маючи 
на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе; бо юж 
козака собі городового так посполитих, яко и значних, нізащо ва¬ 
жили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місьцах 
сторожу сердюцкую, которим плачовали роковий юригелт х . 

А священик и в килка дний не могл ся до двора упросити, хочай 
якая пилная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помиш- 
ляючи на подлость своего рожаю, же 1 2 Господь Бог тим барзо обра- 
жен бьівает, хто в пиху подносится. И за тое скарани зостали, же 
перше от чести всякой отдалени 3 и, як якіе злочинці, з безчестим 
на Москву голо попроважено, а напотом от жон розлучени, а мает- 
ности и скарби, которіе многіе били, усе отобрано, в которих місто 
великеє убозство, вмісто роскоши — срогая неволя, вмісто карет 
дорогих и возников 4 * — простий возок, теліжка московская с под- 
водником, вмісто слуг нарядних 6 — сторожа стрелцов, вмісто му¬ 
зики позитивов ® — плач щоденийинареканянасвое глупьство пи¬ 
хи 7 , вмісто усіх роскошей панских — вічная неволя. На том скон- 
чилося гетманство поповичово 25 июля, в суботу 8 . 


1 У сп. Ковельського: «даток». 

2 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «рода, юже». 

5 Там же: «великой», у сп. Ковельського: «всякої остали отставлени». 

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «и возников». 

8 У вид. Бодянського: «парадних». 

6 Т а м же: «позитивоз», у сп. Ковельського: «пузитов». 

7 У сп. Ковельського: «и нарекане за пиху». 

8 Т а м же немає «в суботу», а є «23» (правильно) 


145 



Того ж року, місяця юля... дня *, старшина козацкая, видячи, 
же в небитности гетманасвоеволя по городах почалася розширяти 1 2 , 
просили боярина Галіцина, жеби войску позволил водними голоса¬ 
ми обрати собі гетмана, нащо позволил боярин раді бити. И так у 
раді войско, которое на тот час било, настановило гетманом бив¬ 
шого 3 асаулу войскового Івана Мазепу 165 , роду шляхетского, 
повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской 4 и у вой¬ 
ску значной, нащо и боярин зезволил и до їх царских величеств по- 
слал 5 * . И так новопоставлений гетман, постановивши порядок у вой¬ 
ску, розослал по усей Україні, жеби тую свояволю унимали, а тих 
бунтовщиков унимали 8 , а ежели кому якая кривда от кого ест, жебьі 
правом доходили, а сами своїх кривд не металися, там же 7 поста¬ 
новили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку^ ані на 
жадний напиток, опроч иньдукти. 

Того ж часу новобраний 8 гетман Іван Мазепа послал своїх по- 
сланцов за пороги до Січи и до того войска, которое там зоставало 
з Григорієм гетманен-ьком, и до околничого Неплюева, ознаймуючи 
о переміні гетмана и незичливости его противку їх царских вели¬ 
честв и войску запорожекому, и о постановленію нового гетмана, 
даючи знати войску, жеби якая замішанина не била у войску от 
Григорія гетманенка, и жеби оного до вязеня взято и їх совітников: 
Полуботка Леонтія, полковника переясловского, и Ярему, пол¬ 
ковника ніжинского, и Лазара Горленка, полковника прилуцкого 
(сего убито), и инних, которих 9 знаючи. Нащо войско так запорож- 
ское, зостаючое в Січи, як тое городовое, що там послано било, по¬ 
зволило, и Григория гетманенка взяли за сторожу московскую 
и Полуботка, отдавши околничому Неплюеву, которих проважено 
до гетмана, а от гетмана до боярина Галіцина, а оттоль на Москву 
безчесгно на телізці московской послі карет коштовних, отобравши 
усі скарби и коні, що иликолвек міли 10 . А с тоею відомосте) и по 
Якова 11 гетманенка посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана 
Ракушку Романовского, сотника мглинского с товариством, и мос- 
калей чотири человіка. И по припроваженю Григорія войско того ж 
часу роспущено по домах козацкое, а московское в слободах стало 


1 У сп. Бодянського і в сп. Судієнка: «в іюлі місяці», у сп. Козел ьсько- 
го: «того ж часу іюля старшина». 

2 У всіх інших списках: «розширяти». 

* У вид. Бодянського: немає «бившого». 

4 У сп. Козельського: «украеной». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Волинського: «послан». 

* У сп. Козельського: «имали», в вид Бодянського: «карали». 

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «также». 

8 Т а м же: «новообранний». 

8 У сп. Козельського: «кого». 

10 Дальші рядки відсутні в сп. Третякова (вид. Бодянського) і в сп. Судієн 
ка, після фрази: «що иликолвек міли» безпосередньо йде: «а войско того ж 
часу роспущено по домах» і т. д. 

п У сп. Козельського: «Григория». 


146 



и близкіе по городах розойшлися х , бо великая нужа 1 2 у москов- 
скомвойску била: на килкадесят тисяч вимерли, як уступали с поль 
кримских, многих хорих живих у ями загребали 3 . 

Того ж року татаре барзо великіе шкоди коло Києва починили, 
коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе 
літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било ви¬ 
йти,— не дбаючи на тое, що нашй войска на Крим пойшли, и наші 
в Криму не бавили. А они, поганці, нетилкоза Кіевом тот бок спу¬ 
стошили 4 * , але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в не¬ 
волю побрали и иних постинали. 

Повернувши войска їх царских величеств назад, бившого гет- 
мана Івана поповича повезено на Сибір з меншим сином Ядком 
водою Окою в судні, в далніе городи на вічное мешканя 6 -“. А стар¬ 
шого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там 
по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля бол- 
шой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и свя¬ 
щеника, жеби его висповідати. А маетности їх усіх трох, гетманскую 
и синов его, переписано било до скарбу царского 1бв , а напотом веле¬ 
но срібро, шати 7 , чого незличоная річ била, жеби тое на потреби 
войсйовіе обернено 8 било, усе тое зостало в Батурині. А жона бив¬ 
шого гетмана отослана до Седнева на мешканя убого, а приятели їх 
в безчестю зостали и в ненависти от людей. 

РОКУ 1688 

Войску казано готоватися 9 на Запорожже под городки Ослам 
городок и Казикермен и липи и байдаки на борошно за пороги про¬ 
вадити; и тоей же зими усі полки повиходили и стояли по городах 
українних 10 напоготові. 

Але орди, почувши о поготовости войска, на Україну не вхо¬ 
дили, тилко на том боку Дніпра, на Волиню, шкоди починили за 
неосторожностію войск коронних. 

А войско московское, не йдучи под городки, але прийшовши, 
до ріки Самари, город уробили над рікою Самарю 11 и там при 


1 У вид. Бодянського: «близкое по городах розійшлося». 

2 У сп. Ковельського: «нужда». 

5 Там же: «ховали». Оповідання про наскок татар під Київ і на лівий 
берег Дніпра немає в сп. Ковельського, тут розповідь безпосередньо перехо¬ 
дить до викладу долі Самойловича: «Повернувши войска». 

4 У вид. Бодянського: «опустошили». 

*-* У сп. Ковельського: як правило, «мешкане», «позволене», «потвержеие», 
«полеване», «нечинене», «спустошене», «замісте» і под. 

2 Там же докладніше: «а напотом вернено и отдано новопоставленому 

гетману, так гроші, срібро, шати» і т. д. 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «одержено». 

9 Там же: «готовитися» 

10 У всіх інших списках: «українских». 

11 У вид Бодянського і в сп. Судієнка: «Самарою». 


147 



вшеляких запасах людом московским осадили военим немалим ко- 
моним 1 и пішим, а войска козацкіе и московскіе назад поверну¬ 
ли 2 з старшиною своєю. 

Того ж року, августа 12, саранча великая била 3 так, же усе 
войско укрила, и отвернули 4 * понад Дніпром вниз, и 13 августа 
знову от городов била, а от Донця знову великая саранча на войско 
наступила, и усе войско укрила и пошла у татарскіе поля б . 

Того ж року войска короніе стояли около Камянця Подолского 
и там міли потребу з ордою білагородскою и 6 корогви утратили. 
А цесарскіе войска барзо турецкое войско погромили и городов 
немало побрали знатних: Белград, сербскую столицю, з иншими 
городами поза Дунаєм, и Соленик и иніе городи. 

Того ж року ходило войско козацкое по росказаню гетманском 
под Очаков и посад 167 узяли, випалили и людей вистинали, тилко 
замок зостал вцілости. 

Того ж року господар мултянский здался цесареві християн- 
скому и татар барзо побил у своей земли. 

РОКУ 1689 

Зараз противко весни, у великий пост, притягли войска великіе 
з Москви з боярином Василіем Василіевичом 7 Голіцином и иними 
бояри 8 : Шеїном, Долгоруким, Змиевим, Шереметовим и инними 9 
войсками. С которими и гетман войска запорожского Йван Мазепа 10 
вийшол шостой неделі, в пост великий перед Воскресеніем Христо¬ 
вим 11 , со всіми полками городовими и охочими, и потягли ку Са¬ 
марі. И там знявшися з войсками їх царских величеств, перепра¬ 
вивши Самар, потягли, простуючи ку Перекопу мимо Січ, не займаючи 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «комонником», у сп. Ковельського 
«войском немалим комонним» 

2 Т а м же: «оттоль назад повернули». 

8 У сп. Козельського: додано «и шкоди многие починила». Після пропуску 
далі в сп. Козельського вміщено звістку про похід козацького війська під Оча¬ 
ків такого змісту, як і в сп. Іскрицького. 

4 У вид. Волинського: «и отвернула». 

8 Далі в вид. Бодянського і в сп. Судієнка порядок викладу подій трохи 
інший. Після розповіді про сарану безпосередньо йде: «И тогда ж войско ко¬ 
зацкое ходило, по росказанню гетьмапеком под Очаков и посад узяли, випалили, 
и людей вистинали, тилько замок зостал в цілости. 

Того ж року войско коронное стояло около Камянця Подольского, и так міли 
потребу з ордою білагородскою, що и корогви утратили. А цесарскіе войска 
барзо турецкіе войска погромили и городов немало побрали знатних: Белурад, 
сербскую столицю з иншими городами поза Дунаєм, и Соленик и иніе городи Та¬ 
кож игосподарь мултянский здался цесареві и татар барзо побил у своей аемлі» 

8 У вид* Бодянського: «що и». 

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського немає імені і по-батькові Голіцина. 

8 Там же: «боярами». 

• Там же: «Шереметом и многими». 

10 Там же: ш гетьман Мазепа». 

11 Т ам же: немає Воскресеніем Христовим». 


148 



турецких городковнаДнепрі; которіе войска орда зостріла у миль 
дванадцять на Гайшинах, за которими йшли з боков докучаючи. 
Оттоль, от 1 Гайшина, за миль дві споткали солтанов два, оттоля ишли 
до ЧорнойМогили 2 , гденочовали, и оттоль пошовши, хан сам спот- 
кал у двох милях от Чорной Могили, там била потреба великая, 
и там убито сина ханского и сина бейского перекопского; а оттоль, 
отвернувши от полку Стародубовского и Прилуцкого орда и скочив¬ 
ши на полк Сумский и Охтирский, там шкоду великую учинили, 
и там ночовали 3 и рушили ку Коланчаку. Знову 4 * хан споткал вой- 
ско з ордами и около войска обехал 6 и труп своего сина и иних по- 
брал, идучи коло войска, вішался, которого з армат бито моцно ®. 
И стали на Каланчаку, и хан пойшол до Перекопу *; из Калан- 
чаку, переночовавши, на Тройцу под Перекоп прийшли с полудня, 
и там переночовавши, хан вислал 7 на згоду. И не достаючи Пе¬ 
рекопу, хочай войско охочо било до приступу, але боярин назад 
рушил з войсками, з нареканем усего войска, и простовали ку 
Днепру; которим білагородская орда зразу докучала по сторонах, 
хапаючи найбарзій московских людей. И прийшовши до Самари го- 
рода, тяжшіе москва армати позоставляла, а войско по городах рос- 
пущено, и гетман до Батурина прийшол зараз по святом Петрі; але 
войско барзо замитилося, барзо хоровали, и коні барзо нужни по¬ 
приходили, и многіе с козаков померли, и коні попропадали 8 ,— 
а то усе з безводя замитилися. 

Того ж часу, неділь дві тилко випочинувши, по указу їх царских 
величеств гетман Іван 9 Мазепа на Москву пойшол с полковниками 
ніжинским, черніговским, миргородским и гадяцким, маючи з со¬ 
бою козаков с пятсот 158 . Где прийшовши, застал на Москві замі- 
шанину, щось противного противко великого государя царя Петра 
Алексіевича, але наших гетман а с козаками ласкаве принято и от- 
пущено, здаровавши от їх царских величеств. А войска напій козац- 
кіе стояли коло Днепра на залозі от татар до повороту гетманского, 
аж до святой Покрови. 


1 У сп. СудІєнка і в вид. Волинського: «а от». 

2 .У сп. Ковельського: правильно «Долини». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «гді переночовавши». 

4 Т а м же: «и там знову». 

6 Т а м же: «обьіхал». 

• У сп. Ковельського: «мочно». 

*Там же: далі «і вислал на згоду; і войско не доставали Пере¬ 
копу — назад рушили. Того ж часу гетман по указу їх величеств ездил на Моск¬ 
ву з полковниками ніжинским, черніговским, миргородским и гадяцким. Того ж 
часу на Москві бояр значних потрачено: Галіцина, Неплюева и инних немало, что 
от Перекопу пошли, не достаючи, а кошту царского било немало». Звідси і до кінця 
літопису в сп. Ковельського подаються короткі згадки про події, які наводя¬ 
ться у примітках під відповідним роком. 

7 У вид. Бодянського: «внйшол», у сп. Судієнка: «війшов». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «и многіе с козаков померли, 
и коні попропадали». 

8 Т а м же: немає «Іван». 


149 




МІРолг СЬошахв QmsmetQjT 
ґРахтцлсвС и>«-**і г чи uxt uccmo сггл xSd 
Ut^cri їхб ^Uctxt Лн#£ 0 ^^ГРгтГ?л« е 


St 


l\'CI£ *« - ->'• WbUl'.i ^ J,-.. ftt„ і fc 4 r* 4 /ч'л 

pxiiy^ $я*ч~ &&1.1 1 «ь'/ийь c&i?. me* ! 

;$JH 4 ‘ t V/- , f t . ,. Д в ціЛ ; .,., *:;,ch~ . 

.„• kW"** ^< 1 » <'• «*** &• • -V.-- Л . і ? •>„&,- f! 

’&*** Л^*-.аУ ^frit S^r<-iSSr 4 f:fj?J 

jrt&Jctb’ bln?t*js яЛЧ«.*л/| 

!;-уд 5 О *-* 4 *>«Л .WW &&ХЛ-' ittKU&u.' . 

O** '**•>*-' fc/c. # wvi <o- ft**fi , 

jftCbk»** •«•«.* ли*# /. a. ;Г,о*^ ^ GtMttcti ! 

. ,«* ♦I.jwft?»*’ X^imSC: iUt/Ouf *f/iet\z 0*? r hftujJt,. If At (Olik I 

СТЛоСТ*? )І0СІІ»іЛ IUCCZU Л •"СіСІН t J ..^' *.>«« J >*•' 

<f£* flu Cfc' Wlii fib^^rrf' 1 * IfCf^XTcr. V- Дсл^і V**-’! 

ftu*£ Л •* ‘ 1 Ьс4 1an. k*tn. . ./^Л* іа/ .'<v 4 - і 7 ?л. і • dt' t f/fi 

-І- і v !І**і tu*»** X' a*Uxj**' а\Л. Кеч* и п* *•■ ■ • - . 

V>fc Ms. /./. iO*«#r шлмо »* 4 .’f 

•* ’ ' /г -Ji-W Д ' I//. <rr«'•'<&* ' 

l/X* &: -'’•>» -<ACr <**-' 4.-.У/ І .'Ar:t—k ffTT 0 ' 

- * / .r? 4 ?®’- іул*лг*ті 

!>.*** X S' /W ■ 

•WiSSwC rfV&wM.**» cjfj«-w# Lun&az* ■>«** V’ *- -!- • -' 

rff.lr OA * /- 1 v*' (Є &*У “ r «• >■ “*wjrrr 

TO-J** 4 ^.^^ 

y„.- a/l 'S t ^ ^ Cft. ■ \ w ,-pr..;; 

** ■ V ^gJfcsUk..» M 


sittit.'* 

jrf* 4 - V*< 4 hi Л^П*ік i ,1u' 4 *.-. *.y 4 

^ * 4} ■ iiUvcfe £*<&**<»• (у"' " .*:&&>}’* * cc'kJtf ^ 

Щ?** 1 " 


4 <»'V <*. 4 і'Л-Д < -<Ti. 

fr*'^ УУ.’ЧТ-'*^** 

7jr>csitt v l .i ?&..,[i!T -rfa'i /-<- V* » * 
v u»«* vVi- ; Л affcrr.' *<***•'» Arr.v- 

/f -лч ^ r - 4 -'- tw- L-ttu*. r • І. - Л 

t > 4 >.^ л/*Пс Ь»л^а auibjg*- **»'■-у • 


Перша сторінка списку Козельського. 




Того ж часу за бунти на Москві бояр значних потрачено: Галі- 
цина, Щогловитого І * * 4 * , Неплюева и иних немало казнено 1Б# ,— и за 
тот поход, же, Перекопу не достаючи, вернулися, там много людей 
потративши и кошту царского немало а . 

РОКУ 1690 * 

В Самарі, новом містечку, барзо мор великий s , же усе вимерло 
и воєвода зараз навесні *, от которого и по инших містах появился 
мор. 

Того ж року метрополит 6 кіевский Гедеон Четвертенский помер, 
а на его місце обрано Вар лама Ясинского®, архимандриту кіевопе- 
черского, перед Святою Тройцею на том тижню, которий на Москву 
поехал по благословеніе. 

Того ж року великая саранча била на Україні и коло Стародуба 
на Сівери; прийшла августа 9 и туда наворочала на краї литовскіе, 
але у Литву не йшла, зостала по Полісю коло Сожа; а тая, що йшла 
на Кіев, то пойшла в Полщу ку Шліонску и поза Дністром, и там 
на Волиню, коло Гродня и Берестя 7 Литовского; а инная тут на 
Україні, коло Ніжина й Чернігова и на Сівери коло Стародуба за- 
зимовала. А барзо йшла широка и московских краев займала поза 
Свинском и Комарицкую волость зопсовала, збоже и усю ярину 
потравила, и жита, которіе застала непожатіе, усе поела, и так 
учинила дорожнету у збожжу 8 * : жито стало осмачка 8 по золотих 
три и овес в той же пені, которого и мало било у Сівери, але з Ук¬ 
раїни доставали. И от того смроду саранчі коні хоріли 10 и изди- 
хали и всякое бидло, бо с травою и саранчу пожирали, же и мясо 
їх смерділо саранчею,— и кури и гуси. 

Того ж року, септеврия 14, на Воздвиженіе честного креста, 
у Стародубі запален двор нікоторого москвитина, з которого и цер¬ 
ков барзо коштовная святого Николая згоріла и звониця звонами 
коштовними и дворов немало: а церков била уся маліованая и же- 
лізом білим покрита. 


1 У сп. Судієнка: «Шакволитого», у вид. Бодянського: «Шакволитового». 

* У вид. Бодянського і в сп. Судієнка інший порядок слів: «а то за тот по¬ 
ход, же Перекопу не достаючи, потративши кошту царского немало, вернулись, 
и людей немало потративши». 

* Під цим роком у сп. Ковельського подано таке: «Року 1690. Гедеон метро¬ 
полит киевский Четвертенский помер, а на его мі'стцу обрано Варлама Ясинского, 
архимандрита Печерского. Того ж року великая саранча била на Вкраїні. Того ж 
року ходило войско под Очаков». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: додано «бнл». 

4 Т а м же: помилково «Десні». 

6 У сп. Козельського і Судієнка: переважно «митрополит». 

6 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Варлаама Асинского». 

7 Т а м же: «Брестя». 

8 Т а м же: «збожю». 

“Там же: «жито стала осьмачка». 

10 Т а м же: «хоровали». 


151 



Того ж року до городка 1 Самари козаки на залогу чергою пол¬ 
ками ходили по чверти 2 * 4 * року а московское войско з воєводами зо¬ 
став ало. 

Того ж року наше войско ходило под Очакрв и посад спалили 
и много шкоди татарам починили. 

РОКУ 1691 * 

Война срогая била у земли Венґерской войск цесарских с туре- 
цким, в которой войні Господь Бог помогл 8 войску цесарскому, же 
турецкое войско знесенно дощенту, над которим войском цесарс- 
ким старшим бил ксіонже Дебадент енерал, а над турецким — вей- 
зир и Текель венґерский. А тая война бьіла под Баланкерем, не¬ 
далеко Варадина; по которой поражці цесар заехал землю Венґер- 
скую и Мултанскую, и до Волох свою залогу поставил в Сочаві, 
на той войні и самого вейзира убито, и войско турецкое знесено. 
А король полский з своїми войсками пойшол бил зниматися з вой- 
сками цесарскими, але, не дойшовши, от гор вернулся, бо зима над¬ 
ходила. И так о святой Покрові сніги великіе напали *, заставши 
войска короніе [в поході 6 7 ], барзо шкоду великую на конех понесли, 
бо'мор на коней всчался 8 , и так виздихали, же войско опішало, 
наветь и карети и вози скарбніе королевскіе волами мусіли про¬ 
вадити в Полщу. Залоги свої король поставил в Сочаві, у Сороці, 
и у Лямци; але постарому у Ясах господар от турчина зоставал. 
Любо так великое звітяжство цесар одержал, однак же отміна вели¬ 
кая стала, бо войска цесарскіе, стоячи у Білграді, свояволю ве¬ 
ликую чинити почали над жонами 7 тамошних жителей, чого они 
не терпячи, знову войска турецкіе подвели и поддали везирові Біл- 
град, где войска цесарского немало згинуло, и земля Сербская при 
турчину зоставила по самий Будин 16 °. 

РОКУ 1692 ** 

Зараз зимою узяв відомость гетман запорожский Іван 8 Мазепа, 
же орди великіе мают наміреня на Задніпря, противко которих 
вийшол з войсками и стал у Переясловлю. И так орди кримскіе з 
солтаном и білагородскіе зближили ко Днепру, и, подпавши на сей 


1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «гор ода». 

2 Т а м же: «четверта». 

* За цей рік у сп. Ковельського немає жодних оповідань. 

8 У сп. Судієнка і в внд. Бодянського: «помагал». 

4 Т а м же: «випали». 

6 Взято із вид. Бодянського і сп. Судієнка. 

6 У вид. Бодянського: «вщался». 

7 Т а м ж е і в сп. Судієнка: «жонками». 

** Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Року 1692. Гетман Іван 
Мазепа ходил з войском зимою до Переясловля против орди. Того ж року 
Петрик з канцелярії ушол на Запороже, а одтоль до хана в Крим». 

8 У сп. Судієнка. немає «Іван». 


152 



бок Дніпра, коло Домонтова и коло 1 Бубнова, села пограбовали. 
Увідомившися, же войска коло Дніпра стоят и гетман сам, отвер- 
нули з своїми потугами назад, за которими ходил за Дніпр асаул 
Гамалія з войском, и не нагнавши, назад повернул, бо орди у свою 
землю повернули. И того ж часу виправил гетман часть своего вой¬ 
ска городового и компанії на добрих конех, которіе, злучившися 
с полковником Семеном Палієм 2 3 * * * , ходили и міли ити под Тягиню, 
але стала великая росквась, ріки почали роспускати; еднак же 
пойшли, переправивши Бог, под Очаков, гдеОчаков увесь спалили и 
вистинали 181 и, набравши здобичи, назад вернулись, але мало що з 
собою припровадили за великим бездорожем и своїх коней надтрати- 
ли, тилко язика килкадесят припровадили, и розділившись на двоє, 
Палій своїх послал до короля, а наше войско до їх царских величеств. 

Того ж року з енералной 8 войсковой канцелярії канцелярист 
Петрик уйшол на Запороже 162 , а з Запорожа до хана в Крим и почал 
хана поднимати на Україну на старшину українскую, до которого 
и запорожці пристали, чому хан и орди барзо ради 4 и вийшли 6 в 
поля, сподіваючися до себе з України войска прихиленія. И ви¬ 
йшовши он, Петрик 8 , з ордами под Самар город, посад спалил и Ки¬ 
тай город до себе привернул и Царичанку, и купа немалая до оного 
зобралась з розних городов. Против которого гетман Іван Мазепа 7 
войско скупил з московским войском и передом послал полки: Мир- 
городцкий, Прилуцкий, Гадяцкий и Лубенский з иншими войсками, 
а сам под Полтавою стал с табором. И оная орда с тим Петриком 
уступила назад под Крим, не даючи бою жадного, а гетман под 
Лохвицю уступил з войсками своїми, а потом по указу їх царских 
величеств роспущено войско по домах. 

РОКУ 1693 * 

На початку того року 8 зимою орди вийшли з сином ханским 188 
и Петрик з ними, хотячи на Україну ити. О которих увідомившися 
от запорожцов, гетман Мазепа, и зобравши войска, против них ру- 
шил до Гадяча, а орди юже коло Полтави зоставали. Которіе узявши 
відомость о войсках, за гетманом наступуючих, назад уступили у 
свою землю, >але шкоду учинили 9 коло Полтави и у слободах 
московских. И так гетман, наступаючи, жадной битви с оними не 
міл, уступил назад з войсками своїми; а турецкое войско того прош- 
лого літа великую шкоду отнесло от цесара християнского. 

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «коло». 

2 Т а м же: «Паліею» 

3 Т а м же: помилково «генералами». 

‘Там же: «хан барзо рад». 

6 У сп Судієнка: послідовно «війшли», ввійшовши». 

•Там же: немає «он, Петрик» 

7 Т а м же: немає «Іван» 

* У сп. Козельського під цим роком оповідань немає. 

8 У сп. Судієнка: «В началі року 1693». 

•Там же і в вид. Бодянського: «починили». 


153 



РОКУ 1694 * 


О масляници вийшовши, орди великіе шкоди починили по се* 
лах коло Переясловля, от Иржищева и Стаек села повибирали 
за несправою 1 полковника переясловского молодого, же войска на¬ 
пій задержал, не пустивши ку Переясловлю, жалуючи сіна задля 
коней, которим то бідним людем помочи не дали компанії, ні сердю¬ 
ки, которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей. 

Того ж року посла великого татарского, которий зоставал на 
Москві роков три, отпущено у свою землю з честю на Батурин. 

Того ж року войско ходило полку 2 Кіевского и Переясловского 
и компанії под Очаков, и спустошили Очаков увесь и посаду, и кил- 
ка корогвей войска турецкого збили наголову и корогви побрали, 
и ясиру сот на три живцем пригнали до Батурина, над которими 
бил старший Палій, и его войска ходили 1М ; а хан ходил цесару 
своєму на помоч, бо турецкіе войска збити зостали. 

Того ж року гетман Іван 8 Мазепа посилал войско немалое, над 
которими старшим ходил полковник черніговский Яков Лизогуб, 
з которим войска било болей тисячи двадцяти 4 , которіе били за 
Дністром на Буджаку, и села попустошили, и много ясиру набрали 
и иной здобичи, и вцілости повернули, бо орди при турецком 
войску били противко цесара християнского Б . А запорожское вой¬ 
ско ходили под Перекоп и там над Білим морем • вежу виняли и ар- 
мат штук осм узяли и иніе річи и ясиру, и всі вцілости повернули 
до коша, любо и міли в отході потребу з солтаном Нурадин, которий 
нічого не вскурал. 


РОКУ 1695 ** 

Наше войско стало усе зимою коло Днепра в нових городках 
и по старих городах 7 , где орда, узявши язика под Кропивною, 


* Під цим роком у сп. Ковельського вміщено таке: «Року 1694. Зимою вихо¬ 
дили орди з сином ханским и Петрик з ними под Полтаву, а почувши гетмана 
Мазепу, что з войском противу идет, повернулися в свою землю». Ці розповіді 
слід віднести до 1693 р., коли справді відбулися згадані події. 

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «неисправкою». 

2 Т а м же: «полков». 

8 Т а м же: немає «Іван». 

‘Там же: «двадцяти тнсячь». 

8 Т а м же: цього слова немає. 

8 У літопису Граб’янки і в праці О. Рігельмана: «Гниле море». 

** Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Року 1695. Орди великие 
под Переяславлем били, и порабовавши села, назад отвернули.Того ж року Оча¬ 
ков спустошили полк Киевский, Переясловский з компанією. Того ж року гет¬ 
ман Мазепа послал полковника черніговского Лизогуба на Вожак (тобто Буджак) 
з войском болей тисячей двадцати. Того ж року его царское величество Петр 
Алексіевич подОзов ходил, а гетман Мазепа под Казнкермен». Тут зведені докупи 
події двох років, перші чотири замітки слід віднести до 1694 р., останні— 
до 1695 р. 

7 У праці Рігельмана: «городках». 


154 



же войско в готовости зостает, отвернувши у державу королевскую, 
великіе шкоди починили. А навесні вийшовши около Лвова и саміе 
предмістя лвовскіе вистинали по самую браму, и войска коронного 
поразили, заледво гетман Яблоновский отборонился, а волости по- 
пустошили. 

Того ж року, навесну, повеліл его царское величество Петр Алек- 
сіевич ити войною под Азов и гетманові Івану Мазепі под 1 городки 
Казикермен, що и зараз вийшли и царского величества боярин Бо¬ 
рис Петрович Шереметов, и у Переволочной тие войска переправи¬ 
лись 2 * 4 * 6 на тот бок Днепра о святом пророку Ілії, и пойшли под го- 
родьки 8 войска великіе. 

Того ж року солтан з ордою білагородскою, зайшовши у Поліся * 
несподівано, слободи попустошил и Хвастов опалив по самий го¬ 
род Б , що било коней, бидла — усе позабирали. А войско з Палієм 
не било скуплено, и по станції много їх пропало, и жадного от- 
пору не дали татаром 1в6 , полковник Палій пішо ухопился у го¬ 
родок, а напотим з солтаном розмовлял и хліба и напою оним ви- 
возил, один другого в даруючи. 

Місяця іюля 7 стали наши войска под Казикерменом 8 и ото¬ 
чили войска шанцями армати около муров, и подкоп один учинили, 
которіе вал вирвали. Там же великіе Гранати в город пускали, 
которіе барзо великую трудность чинили турком, в городі зостаю- 
чим. Чого не могли витривати турки — почали просити у згоду, и тот 
город отдали, але и самих 9 побрано в неволю и розобрали часть 
москва и часть гетман межи свої войска. Также и другіе городки: 
Ослам городок 10 и Тавань учинили, и усі, що там били, в козацких 
руках зостали 188 . И в той потребі полковник миргородский, Да¬ 
нило 11 Апостол (которий послі и гетманом бил) знатную паче прот- 
чиїх показивал храбрость. И того ж часу Казикермен розвалили 
войска догрунту, а в других городках войска козацкие стали 
за росказаніем гетмана запорожского Івана 12 * Мазепи, а тое стало 
іюля 31 18 . 

Того ж року вийшли войска великіе его царского величества 
конніе и пішие под Азов, и сам его царское величество Петр Алек- 
сіевич високою своєю царскою особою водою, суднами, з войсками 


I У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «по». 

8 Там же: «переправлялись». 

•Там же: «под ті городки пойшли». 

4 Т а м же: «Полісся». 

6 Т а м же: «городок». 

6 Т а м же: «одного». 

7 Т а м же: залишено місце для позначення дня. 

•Там же: «Казикермином». 

•Там ж е: «а самих». 

10 Т а м же: немає «городок». 

II Т а м же: немає «Данило». 

12 Т а м же: немає «запорожского Івана». 

15 Т а м ж е: не позначено час. 


155 



великими, Доном рікою под-ьстулил под Азов, город турецкий, 
и оного доставал, около попустошил. Тилко ж самого города не до¬ 
стали, около которого усе літо стояли, и зоставивши войско по¬ 
близу Азова свої, его царское величество на зиму повернуть на 
Москву изволил 


РОКУ 1696 * 

На початку того року, зараз по Рождестві Христовом, вийшли 
орди великіе: кримскіе, чаркаскіе и бїлагородскіе и, скупившися, 
доставали Китайгородка, и не достали. О которих силах татарских 
увідомившися гетман наш запорожский Іван Мазепа 2 , не допу¬ 
скаючи далш оним неприятелем распростиратися 8 и пустошити 
України, скупивши войска свої, вийшол противко них на Прилуку, 
на Лохвицу да на Гадячое *. О котором поході гетманском увідо- 
мившися, орда назад повернули от Говтви, жадного городка не ви¬ 
нивши, тилко в тих краях села попустошили Б . А гетман с войсками 
своїми назад повернул, пославши за ними полковника прилуцкого 
Дмитра Лазаренка и Івана Романовского з войсками 167 , которіе 
в поля за ними вийшли, але їм орда 8 жадного отвороту не чинила, 
которіе 7 вцілости назад повернули 8 . 


1 У вид. Бодянського і сп. Судієнка: «а на зиму изоставивши войска свої 
поблизу Азова, его царское величество повернуть на Москву изволил». 

* У сп. Ковельського за цей рік вміщено таке: «Року 1696. Войска его цар- 
ского величества коние и пішие ходили под Озов, а сам его царское величество 
водою Доном рекою подступил». (Цю вістку слід віднести до 1695 року). 

* У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «гетьман Мазепа». 

•Там же: «распространитися». 

4 Т а м же: «війшол противно оних к Гадячому». 

6 Там же: «пустошили». 

8 Т . м же: «і яко». 

7 Т а м же: немає «которіе». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського далі вміщено оповідання про від¬ 
правлення до Москви полонених, захоплених козаками під Казикерменом в ми¬ 
нулому році, чого немає у сп Іскрицького. Після цього розповідається про похід 
царських і козацьких військ під Азов і здобуття цього міста. Виклад цих подій 
у сп. Судієнка істотно відрізняється, зокрема щодо мови і опису деталей, від 
сп. Іскрицького. Оповідання про взяття Азова у сп. Судієнка дуже нагадує 
опис цих подій, вміщених у «Короткому описі Малоросії», хоч в останньому 
ці події викладаються докладніше. Щоб наочно показати, як пізніші перепису¬ 
вачі літопису Самовидця доповнювали його текст запозиченнями із різних 
джерел, наведемо текст літопису за сп. Судієнка: 

«Тогда ж, по отшествії татар. Мазепа всіх казикерменских турков чрез пол- 
ковннков: Михайла Бороховича гадяцкого да Йвана Мировича переяславского, 
да Константія Мокіевича кіевского послал в Москву, которіе великую милость 
и жалованье от царского величества получившн, и в домн отпущенньї. Итого ж 
року по смерти царского величества государя царя Иоана Алексіевича, випра- 
вился повторно под Азов его царское величество государь Петр Алексіевичь, с мно- 
жайшими войсками и воєнними силами и запасами стройно, куда повеліл и мало- 
россійскаго войска 25 000 скупить, которое тот час гетьман Мазепа виправив, опре- 
ділив над ними комендира черніговского полковника Якова Лизогуба и с ним 


156 




Того ж року его царского величества сили великіе двигнулись 
под Азов землею и водою, и сам вийшол зимою; и прислал указ 
свой царский до гетмана запорожского Івана Мазепи, жеби войска 
козацкого слал туда ж тисячей двадцять пять 168 . Що на росказа- 
нія его царского величества послал полковников: черш'говского 
Якова Лизогуба, прилуцкого Дмитра Лазаренка, лубенского Леона 
Свічку, гадяцкого Бороховича и компанію и сердюков, жеби било 
сполна тисячей двадцять пять; которіе в поході том от орди міли 
перепону, але добрий отпор дали орді, и притягнули под Азов до 
его царского величества. Над которими козаками наказним гет- 
маном Яков Лизогуб, полковник черніговский, а полковники — 
прилуцкий Дмитро Лазаренко Горленко, лубенский Свічка а гадя- 
цкий Борохович. Где войска стояли его царского величества под 
Азовом, достаючи города и маючи потребу з войсками турсцкими 
на морі, не допускаючи турков до Азова, которих на воді побили. 
И так юля 19 за позволеніем [божіїм] узяли город Азов, а най- 


полковников: гадяцкого Михайла Бороховича, прилуцкого Дмитрія Горленка 
и лубенского Леонтія Свічку, компанії федков и сердюцкій Кожуховского пол¬ 
ка, которіе туда в Петров пост приспішившіе, поставлений за Азовом, вниз Х^рну, 
от моря и Кубанской орди, и отняли тім коммунікацію полевьім татарам с азов- 
скими сидільцами в совітах и в посилках запасов. А его величество став судном на 
устю Дону, не пустил к Азову турков, кораблями пришедших з моря Что видя 
татаре, всіма силами нападали на козацкій обоз, желая хотя на конях взять турков 
з суден їх до Азова для помочи, но не могли того доказать. На послідок же, что 
турки азовскії, водою ночю проездя, давали о себі знать орді, а орда с поля туркам 
корабельним, и того козаки досмотрившися, страж над рікою утвердили. Однак 
когда из города турки випором и з поля орда на козацкій обоз шкодливо напа¬ 
дать стали, тогда козаки, німецких подькопов и штурмов не дожидаясь, сами дер- 
зновенною охотою чрез вал азовскій с турками великій бой вьщинили, і цілій день 
в огні страшном на непріятеля валячися, прислугу свою государю явили там, з 
оружя палячи непохибно и с копійми на стінн скачучи,— не только турков стріль¬ 
бою, но и зручь ламали и убивали, хоругвьі їх хватали, и канатами водними за па¬ 
лі градскіе закидая, з валу онне ворочали н в город діру учинили; но и на діру 
тую одни других в город же увалитися тиснули и заохочали. А так турки, не мо- 
гучи козаков оружем отьбити, мішками з порохом, приправляя огонь, за стіни 
кидали и козаков ожигали, потом ров глубокій в городі близ штурму ископали 
на упад козакам. Но ні мішки, ни ров не помогли туркам. Козаки бо, когда туре- 
цкій блякавз 17 дня іюля подькопали и, одного ночью доставши, четири армати там 
и протчего вьзяли, тогда турки, рано увідавши сіє, такьже и тое, что они ж смиліе 
собираются в великіе партії и, не щадя себе, силно нападать на город начинают, 
пред очима его царского величества, дня 18 іюля замахали шапками, и хоругва¬ 
ми наклоннвши, стали на мир вьзивать и милости у государя просить, что и полу¬ 
пили. И в 19 числі, в неділю, азовцн боярину и воєводі Алексію Семеновичу Шеї- 
ну, при государі там бившом, город с аммуниціею и со всім отьдали; сами же з же- 
нами и дітьми отпущени свободно на низ Доном до Кагамлика в 18 боярах. 
И тогда ж, дабьі козаки азовцов не чепали, данио с казни монаршей на 25 000 радо- 
вих 25 000 рублей, а на старшину полковую и сотников и на знатнійшєє товари¬ 
ство по 15 червонцов, гетьмана же наказного с полковниками особливо жалованно. 
А на той час гетьман Мазепа стоял на Коломакр і т. д.—подібне із сп. Іскрицько- 
го. Різниця між цим уривком із тексту Судієнка і «Коротким описом Малоросії» 
незначна (за винятком числа козацького війська: 17 000 і 25 000). Щодо остан¬ 
ньої приписки у сп. Судієнка — про платню козакам під Азовом,— то цей епізод 
відсутній у короткому описі Малоросії. Джерело його невідоме. 


157 



болше за отвагою козаков, которіе сами охоту узявши, отважив- 
шися, опановали вежу, которая усего города боронила, и из тоей 
вежі козаки разили турков в городі, же не могли себе боронити, 
которіе мусіли просити о милосердне и здали город; тилко тое собі 
упросили у его царского величества, жеби оним волно у свою землю 
пойти. На що его царское величество зезволил, отобравши город 
зо всім запасом, строенніем градским, и оних турков обложенцев 
казал забрати у будари на килкадесят суден и отвезти за море Азов- 
ское, у турецкую землю 169 . И город Азов его царское величество 
своїми людми осадил, и що зготованного 1 през войну, зараз на¬ 
правляти росказал и церкви будовати; а козацкое войско, ударо- 
вавши, отпустил з честю и подякованям гетманові до городов. 

А на тот час гетман Іван Мазепа стоял на Коломаку з боярином 
Шереметом, з силою білагородскою, противко хана и орди крцмс- 
кой, которіе там же стояли в полях, тилко ж до нашего войска 
не зближались, сподіваючись наших войск ку собі, бо міл певного 
язика наших козаков, которих подезд человіка полтораста роз- 
громил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави. 

Поворочаючи его царское величество от Азова, прислал указ, 
жеби гетман в малой купі до его царского величества ехал, переймую- 
чи в дорозі. Що зараз поехал гетман и застал его царское величество 
в Рибном, и там поклон свой отдал, где ласкавого цара на себе 
и на усе войско [иміл и 2 3 4 5 ], такая великая милость его царского 
величества била, же изволил своєю битностію у господі у гетмана 
гуляти и обідати и през цалий день гетманові Івану 8 Мазепі з собою 
сидіти, напотом з ласкою * отпустил на Україну, а сам его царское 
величество на Москву повернул. 

Того ж року король полский Ян Собеский помер, и ляхи межи 
собою турбацію великую міли, не хотячи королем сина Собеско- 
го, змерлого короля, и из б собою жолніре билися. 

РОКУ 1697 * 

На Москві з бояр Іван Соковник, Александр Цьіслер *, Пушкин, 
козак донский, стрелець, стрименніе, совіт 7 собі учинивши, жеби 
конечне его царское величество Петра Алексіевича убити, и на тое 
юже наготовалися. Що о той їх злой раді стрелец вивідавшися, в 
той же раді будучи, обявил его царскому величеству. Которих за- 


1 Певно, «зопсованного». 

2 Взято із сп. Судієнка і вид. Бодянського. 

3 Т а м же: немає «Івану». 

4 Т а м ж е: «и из великою милостію». 

5 Т а м же: «межи». 

* У сп. Козельського за цей рік немає жодного рядка. 

8 У сп. Іскрицького було: «Алекса Цкидерев», потім закреслено; у сп. Суді¬ 
єнка і в вид. Бодянського: «Йван Соколник, Алекса Цкидерев». 

7 Т а м же: «стременньїе совіт нечестивий». 



раз побрано, не даючи той їх злой раді до совершенія прийти, 
и на очной ставці сами доброволне призналися, за що карность под- 
няли: голови їх поутинано и на полях на мурованом столпі повіта¬ 
но 1 на лобном місті, и трупов їх не дано ховати — там же лежали, 
над которими сторожа била, що ся діяло на другой неделі святого 
великого поста. 

Того ж року указ его царского величества судна готовати на море, 
що тоей же зими много суден морских наготовано так московских, 
як и козацких, которіе готовани коло Десни ріки, у лісах Бранских 
и Трубецких, и усюда униз Десни, и на двор гетманский 2 * . 

Того ж року, навесні, по Воскресенії Христовом, тие судна мо- 
сковскіе 8 * рушили вперед з людем его царского величества московс- 
ким, над которими посланий Неплюев, также и вапно в суднах * 4 на 
будуваня 6 города Казикермена, що у турков отнято. И козацкіе 
судна з борошном и из людем военим Десною рікою у Дніпр рушили. 
И сам гетман Мазепа, скупивши усі полки, ишол на Україну на 
Коломак, и там свокупившися з боярином Долгоруким, ишли на 
Самар и ку Дніпру, ку Кодакові. И так 8 войска, перебравши, часть 
оставили 7 на заставі, при полковнику миргородском Даніїлу Апо¬ 
столу, на сем боку Дніпра от татар, которіе в поготовости зоста- 
вали 17 °. А сам гетман с иншими полками ®, переправивши Дніпр 
у Кодака, униз Дніпра пойшол; а судна тіе морскіе переправляли 
пороги, що с трудностію великою їм било и из шкодою, бо судна 
великие на 8 спад води прийшли. Где зараз войска турецкіе пішо 
и конно и хан з ордами притягнули и піхоту турецкую у Аслан го¬ 
родок упровадили, бо козаки запорожскіе оний покинули били. 
И там с тих вежей з армат на Шинґерей 10 городок докучали барзо 
козакам и до Тавані, а з другой сторони от Казикермена орда 11 бі- 
лагородская, и где 12 козаков сот на дві комоника погромили. И так 
там трудность немалая нашему войску била, бо щочас войско ту- 
рецкое прибувало полем и водою, сили великіе, узявши відомость, 
же гетман з войсками прибил на фундованя тих городков и москва 
з ним посполу на осаженіе тих городков людми военими. Що 


1 У сп. Судієнка: «постинано», у вид. Волинського: «поутинанно». 

2 Це оповідання в сп. Судієнка і у вид. Волинського передано трохи інакше: 
«Того ж року по указу его царского величества судна морскіе много коло Десни 
ріки в лісах Бранских и Трубчевских так для московских войск, яко и на двор 
гетьманскій готовлений, и зараз навесні, по Воскресенії Христовом, тіе судна 
морскіе рушили». 

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «морскіе». 

4 У вид. Бодянського: «судах». 

6 Там же: «будований». 

* Т а м ж е: «и там». 

7 Там же івсп. Судієнка: «оставил». 

8 Т а м же: «войсками». 

8 Т а м ж і: «а іа». 

10 У вид. Бодянського: «наши Ингерей», у сп Судієнка: «инши Инґерей». 

11 У вид. Бодянського: «горда». 

12 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зде». 


159 



видячи гетман, же сили великіе и тіе 1 епод Азова турецкїе притягли, 
и не могучи 2 ждати битви 3 в-полю, же в малой купі войска бил, 
осадивши людми военими Аслан городок и Казикермен, сам с стар¬ 
шиною уступил уверх Дніпра ку городом и там промисл чинил, по¬ 
силаючи войска так городових полков, як и козаков запорожеких 
на посилок тим козаком 4 5 и москві, которіе стали в обложеню у Та- 
вани и Казикермена 6 , которіе чрез усю осень з оними міли потребу, 
бо великие приступи турки чинили до нашого войска и Гранатами, 
але за ласкою божею утіхи не отнесли, бо на приступах болше шести 
тисяч турков полегло, аж трупу не могли переховати *. 

Того ж року его царское величество Петр Алексіевич ходил по 
чужих землях, бил у Ризі городі незнаемо и в Курляндиї ** у Ми- 
таві, там знаємо 1 гулял 8 у ксіонженця курляндского, а оттоль до 
Кролевдя пруского и там юже значне з курфістром гуляли и бо- 
лей тиждня змешкал, бо хотіл ся з цесарем римским и с папіжом ви- 
діти; але перепоною тому стал-ься француз 171 , сторожу воєнную 
усюди маючи. И так послов своїх великих послал до цесар а, а сам 
до Амстердаму пойшол морем и там зимовая 7 . 

А войско наше, з обложеня од турков и татар волное зоставиш, 
на зиму пришло до городов, але барзо нездорово: многіе померли 
в домах. А в Тавани зостал московский воєвода з людми своїми 
и часть козаков полку Ніжинского, переміняючися; а тіе козаки 
запорозкіе, що зоставали в обложеню, вийшли в городи, которим 
дано плату по шесть коп й по кунтушу тузинковому на пол-ьтори 
тисячи козаков 172 из казни его царского величества. 

Того' ж року й короля полекого, ксіонженця саксонского Ав- 
густа, наставили. А гетман литовскій Сапіга, що не хотіл покорити¬ 
ся новому королеві 173 , тулялася по чужих сторонах, которого мает- 
ности внівец спустошили 8 шляхта, починивши собі ротмистров и 


1 У вид. Волинського: «инія». 

2 Там же: «можучи». 

3 Там жеівсп. Судіенка: «битвьі». 

4 Т а м же: «козакам». 

5 У вид. Волинського: «Казикермином». 

* Далі в сп. Судіенка і в вид. Волинського додано: «Какой урон свой тур¬ 
ки видячи, наговаривали обложенцов наших кздачи города, лукаво представляй 
ім, что «ваш де гетьман на погибель тут вас оставил и уже де ваш порох наши гра¬ 
нати спалили и викидали, а мьіде вас куда потребно вам отьвеземо и на всякого 
по пять талярей дамо». Но когда козаки отнюдь на тое не склонилися, тогда 
турчин принужден з стьідом в свояси ретироватися, а козаки от неисповгдимо 
нужной осадьі уволнившися. Богу благодареніе воздали и приписали тое войско 
монаршему счастію». (Цей уривок також дослівно можна знайти в «Коротко¬ 
му описі Малоросії»). 

** Починається четверта рука. 

* У сп. Судіенка: «знаємо, и там гулял». 

7 Дальшого повідомлення про повернення козацьких військ з-під Тавані і 
Казикермена немає в сп. Судіенка (також у вид. Бодянського). Після цих ряд¬ 
ків у сп. Судіенка (і у вид. Бодянського) розповідається про обрання на поль¬ 
ський престол Августа Саксонського: «Того ж року короля й польского» і т. д. 

8 У сп. Судіенка: «внівець спустошили». 


160 



полковников, й, оставивши свої дворн, великим тумултом войска 1 
усю зиму пустошильї оного гетмана литовского Сапіги маетностн, 
шукаючи его, жебьі згубити. 

РОКУ 1698 * 

Зараз навесні войска скупившися московскіе з нашими, тоест 
з гетманом Мазепою, пойшли под городки на Низ й там укгрунто- 
вали Казикермен й Тавань и там літовали, маючи з татарин под- 
час потребу, а межи Пречистими повернули ку городам, осадивши 
Казикермен й Тавань людмн воєнними 2 * . 

** Того ж року его царское величество Петр Алексіевич бил бнт- 
ностію своєю у місяці юні у Відню у цесар а христіянского, где оного 
барзо приймовано з великим коштом, як царя, и почесть виражи- 
вано великую, где свої річи монаршиї отправивнга, повернул щас¬ 
ливе. Того ж часу и в Липску бил 8 и в иних городах німецких и ви- 
дівся з королем полским Августом, и краєм литовским на Смоленско 
у свою землю Московскую на столицю приехал перед святим Семио- 
ном днем 4 * . 

А войска московскіе и козацкіе з гетманом Мазепою, збудовавши 
Казикермен город, маючи килка утарчок з татари и з войсками ту- 
рецкими, и зоставивши люду спотребу в Тавани и в Казикер- 
мени московского и козацкого, повернули на Україну в місяці сеп- 
теврії. 

Его царское величество, приехавши 6 * на Москву, чинил росмотр 
межи бояри и стрелцями, которіе ся били збунтовали в небитности 
его царского величества на Москві и отступили своїх старших, 
которіе били зоставлени от граници шведской, и прийшли без указу 
под город Москву, и то задля яких бунтов, що ся на них перевело 
и сами признали на себе. И так по указу его царского величества 
польчварти тисячи велено повісить, и по усіх улицах нг по дорогах 
повітано, которих не казано ховати 6 . 

А сам его царское величество до Вороніжа зехал ку Дону, где 
судна морскіе готовано, и-там до Рождества Христова змешкал 


1 У сп. Судієнка: немає «великим тумултом войска». 

* У сп. Ковельського за цей рік вміщено таке: «Року 1698. Войска москов- 
ские, скупившися з гетманом Мазепою, укгрунтовали Казикермен и Тавань. То¬ 
го ж року его царское величество у Відню бил у цесара христианского. Того часу 
и у Липску бил і в инних городах німецких н виділся з королем полским». 

За 1699 р. у сп. Козельського немає жодного рядка. 

2 У сп. Судієнка інший порядок слів: «а межи Пречистими, осадивши Ка¬ 
зикермен и Тавань людьми воєнними, повернули к городам и в доми поприходили». 

** Починається третя рука. 

8 Т а м же: «бил в Липску». 

4 У сп. Судієнка: немає «днем». Далі немає оповідання про повернення геть¬ 

мана Мазепи з козаками з-під Казикермена. 

6 У сп. Судієнка: «скоро за прибнтіем». 

6 Там же: немає «которих не казано ховати». 



Где 1 и гетман Мазепа ездил 2 за указом царским и повернул на 
свята рождественскіе до Гадячого, а его царское величество в Мос¬ 
кву. Где прибувши, на Москві, тот труп, що стрелцов вішано, рос- 
казал, позбираючи, ховати у землю, але инних многих казал потра¬ 
тити за тую вину,— а тая вина тих стрелцов 3 , же в небитностн его 
царского величества на Москві, хотіли иного царя наставляти и нім- 
чинов всіх вибити. А вступивши в пост великий, знову до Вороніжа 
пойшол, и войска многіе туда поспішали — московскіе и німецкіе, 
которих много затягових на Москву прийшло из жонами 4 5 , а най- 
болшей задля водного 6 походу на окрентах, яко знаючихся на том 
военом походу, жеби при них и московский люд призвичаїлся *. 

Того ж року з турчином почали зачинати згоду цесар християн- 
ский и король полский, его царское величество и виправили послов 
до турчина, и войска у дворах зоставали — ускромилася война на 
усі сторони, але теж бьіл на Україні, иле волости и немал усюди 
дорожнета бьіла, тилко з Сівери додавали збожа, хочай дорого, а 
у Кіеві жита дойница по пять золотих бьіла. 

Того ж року, септеврія 13, турчин Камянец Подолский отдал 
королеві полскому Августові, учинивши згоду наліт двадцять два. 

Того ж року на Москві чин стрілецкий оставлено за їх бунти,— 
одних витрачено, вішано, а ліпших у салдати поверстано и инних 
у силку заслано — усіх щодо єдиного витрачено. Такий гнів бил 
на їх царский, же килком сам голови постинал. А з дворов бояр- 
ских кабелних слуг у салдати побрано, и из маетностей монастирских 
и боярских з человіка двадцяти пяти салдата виставливано, зо всім 
нарядом, оружем, харчу и одежею. 


1 У сп. Судієнка: «куда». 

! Там же: «іздил». 

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Да еще иних других казал потратить! 
многих, и за тую вьіну, же...» 

4 Т а м же: «жонками». 

5 Т а м же: «одного». 

* Починаючи з наступних рядків аж до 1700 р. сп. Іскрицького відрізняється 
відсп. Судієнка. У сп. Іскрицького події 1699 р. з’єднані в одне ціле з поді¬ 
ями попереднього року. У сп. Судієнка опис подій з 1698 і 1699 р. подано окремо, 
як у «Короткому описі Малоросії». Ось текст списку Судієнка: «Того ж року 
дорожнета великая бьіла в хлібі. Того ж року в Чернігові архієпископ Иоан 
Максимовичь поставлен. 

Року 1699 Турки с великим государем царем Петром Алексіевичем на 
тридцять, а с цесарем и королем польским на двадцять літ примирилися. И Камя¬ 
нец Подольскій королеві польскому турчин сентября в 13 день огьдал в прежнее 
владініе. 

Того ж року на Москві чин стрелецкій отставлено за іх бунтьі: одних вьітрачен- 
но, вьівішанно, а ліпших в салдати поверстано, а инннх у силку зослано,—■ и такій 
гнів бнл на їх царскій, же кильком сам голови постинал; а з дворов боярских ка¬ 
бельних слуг у салдати побранно и из маетностей монастирских и боярских з двад¬ 
цяти пяти салдата виставливанно зо всім нарядом, оружем, харчею и одежею. 

Того ж року войска козацкіе покоя ради никуда не ходили, но в доміх про¬ 
бували, на войну же з шведом только заводилися». 

162 



РОКУ 1700 * 


Стала згода его царского величества с турчином на роков три¬ 
дцять, и отпущено посла московского з Царигорода Українцова з 
честю г . 

Того ж року король полский Август Вторій зачал войну з ко¬ 
ролем шведским Каролюсом, войском своїм потягнул под Ригу, 
опроч войска короного и литовского, где стояли усе ЛІТО. А о Воз- 
движенії честного креста по указу его царского величества гетман 
запорожский Іван Мазепа 2 послал своего войска на помоч королеві 
полскому часть з розних полков. Тоей же осени 3 по указу его цар¬ 
ского величества войска запорожского немалую часть послал гет¬ 
ман Мазепа з своїм сестренцем, полковником ніжинским Іваном 
Обидовским и з арматами до Великого Новагорода. Тая война 
зачалась зразу 4 щасливо, бо городов войска царские, с козаками, 
с полковником полтавским и иних полков частю наперед прислани, 
побрали и самий 5 Ругодев облегли, але за злою радою німецкою не 
доставали, тим убезпечаючи царское величество, же подьдадуть город 
доброволне, и тая зрада от тих же офіцеров німцов, зостаючих у вой- 
ску московском, [послідовала, же] 6 доставане города пойшло упро- 
волоку 7 . А тим часом притягнул король шведскій з своїми вой- 
сками немалими, а передное войско почувши, Шереметов и козаки 
с оними 8 споткалися и добре шведов сперли и рубали под городом 
Ковлем. Любо першей московское и козацкое войско сперли, где 
и шляхти смоленской немало полегло, але наши шведов того ж часу 
много побили, и видячи и маючи певних язиков, же сам король швед- 
ский з великими потугами наступает,мусіли до окопов царских усту¬ 
пити, а шведи вслід за ними прийшли. А царское величество на тот 
час епод Ругодева 9 з окопов виехал до Новагорода Великого в по- 
неделок, а у вовторок шведи, маючи, подобно, змову з німцами офі¬ 
церами московскими 10 , бо їх там проважено на тую квартиру, где 
мало люду бьіло московского бойного, а уся старшина бьіла німецкая 
межи войском московским, и так що схотіли, шведові учинили, 


* Під цим роком у сп. Ковельського вміщено таке: «Року 1700. Учинили зго¬ 
ду его царское величество з турчином на тридцять год, и отпущено посла москов¬ 
ского з Цариграда Українцева з честю Того ж року восени по указу его цар¬ 
ского величества посилал гетман Мазепа з своїм сестренцем полковником ніжин¬ 
ским Іваном Обидовским войска немало з арматами до Новагорода Великого». 

А У сп. Судієнка: немає цього оповідання. 

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «гетьман Мазепа». 

} Там же: «Того ж часу восени». 

* Т а м же: «зачала назразу». 

6 Т а м же: «бо войска царскіес козаками городов часть шведских по¬ 
брали и сами». 

8 У сп. Іскрицького цих слів немає. Взято із сп. Судієнка. 

7 У вид. Бодянського: «проволочку». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с оним шведом». 

* Т а м же: «А якось на тот час его царское величество епод Ругодева...» 

10 Т а м же: замість «московскими» — «будучи в армії царской». 


11 * 


163 



навет з армат тилко килко раз и вистрелили, и то вгору г . А шведи 
безпечне ишли в окопи и того ж дня ус і сили царскіе розбили, иле 
змогли, рубали, бояр високородних побито, а иніе на реці Норов, 
которая межи Ругодевом и Івангородом барзо бистрая идет, многіе 
потонули 2 , Борис Петрович Шереметов ледво уйшол 8 , а царевича 
[Меретинского 4 ] , которий бил енералом, князя Якова Долгорукова, 
князя Луку Долгорукова ж, да князя Івана Долгорукова 174 ж, 
да князя Івана Юріевича Трубецкого и инних многих князей и ене- 
ралов в неволю взято. Армати усі и скарби царскіе и запаси военіе 
шведи побрали, а оних армат болілих двісті штук узяли, а мілких, 
иле 5 в полках било, усі побрали. Адам Адамович Вейд, енерал, з 
своїми полками одержался бил, але и тот мусіл ся здати, казну его 
царского величества грошовую палобув тридцять шесть шведом от- 
отдал. 

И так тие три полки обобравши * оружже и сукні, самих голих 
чрез мост часть пустили, и тот мост подрубавши, много потопили, 
а самого енерал а в неволю взяли. А войско козацкое, которое посла¬ 
но било з сестренцем гетманским, полковником ніжинским 7 Обидов- 
ским, на тот час не поспішило, которьіх 8 било тисячей з двадцять. 
И юже тое войско козацкое там на границі стояло под 9 містечком 
Печерами и не давали шведом пустошити городов московских, бо 
войска московскіе розно пойшли, которих знову зобрано [и к вой- 
ні] 10 построено. А его царское величество, на_Москву зехавши, 
знову войска великіе собрав, и армати построїли,— на них спіж 
четвертую часть звонов со всего панства московского з церкрей и 
монастирей збирано, и усе споражено, як наддежить до войни п . 

РОКУ 1701 * 

Его царское величество з королем полским Августом міл сезд 
в городі Друї 175 , над Двиною рікою, ниже Полоцка. Того ж часу 
войска запорожського з Січи на килка тисачей по указу царском 
пойшло до Пскова и полкГадяцкий увесь 12 , а компанія и сердюки 
там зимовали, а полки отпущени до городов по смерти небожчика 

1 У сп. Судієнка і в вид. Волинського: «наветь з армат на вітер стрелили». 

2 Там же: стисліше «а иніе на ріці Нарві многіе потонули». 

3 Т а м же: «увойшол». 

4 У сп. Іскрицького: «Мелитинского». Подано за сп. Судієнка. 

6 У сп. Судієнка і вид. Волинського: «сколько». 

“Там же: «отобравшн». 

7 Т а м же: немає слів «полковником ніжинским». 

8 У вид. Волинського: «которого». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Волинського: «войско стонло на границь». 

10 Подається за сп. Судієнка. 

11 У вид. Волинського і сп. Судієнка: немає «и усе споражено, як надлежить. 
до войньї». 

* Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Его царское величес¬ 
тво з королем Августом міл зезд на Дзвиною. Того ж року войска запорожского з 
Січи на килка тисячей ходили до Пскова, где и козацкое войско городовое било». 

12 У сп. Судієнка і в вид. Волинського: додано «с полковником Бороховичом». 


164 



Обидовского, полковника ніжинского которий там своєю смертію 
умерл В ЛІТЄХ молодих. 

Того ж року по указу его царского величества прказано, по 
першом одїянії німецком и венґерском и инний новий строй, или 
одіяніе, німецкое носити усім людем на Москві, а ежели би хто не 
хотіл, того карано. 

Того ж року вибирано 1 2 с московских людей з жонами и з дітми 
и зо всім 3 проважено на мешканя в новий город, нижей Азова ку 
морю. 

Того ж року по указу его царского величества гетман же Мазе¬ 
па со всіми войсками и з арматами вийшол на войска против шве- 
дов, трактом на Могилев, где в Могилеві на Дніпрі мост намостили 
задля переходу. Але указ царский прийшол 4 * , жеби гетман послал на¬ 
казного гетмана, с ним двадцяти тисячей пославши, и наказним гет- 
маном пойшол полковник миргородский Даниїл Апостол з иишими 
полковниками, а гетман з армати войсковими и инними вернулся на¬ 
зад, що юж полк Стародубовский з Могилева назад вернулся 6 . 

Того ж року войска литовскіе, межи собою учинивши списковое 
войско, межи собою почали, а звлаща 6 городи Сапіжини воевали, 
місто Дубровную 7 8 и Гайшин вирубали, монастир Кутенскій зр а* 
бовали *, в котором много скарбов побрали. 

Того ж роко войска, которіе посиланії били от его царского ве¬ 
личества з боярином Репнином на помощ королеві полскому под 
Ригу, там розбито, и королевское войско сасов и городи, которіе 
бил король полский побрал, знову шведи отшукали, в Курляндії 
Митаву и Бірже опановали и своїми войсками осадили, бо сам ко¬ 
роль полский не бил у войску, а король шведский сам бьіл, при ко¬ 
тором и войска французско[го] немалие сили. А городок, албо замок 
Диямунт под Ригою, людми московскими осажено, которіе одер¬ 
жалися, не подалися войску шведскому 17 6 , а войска коронного, 
ані литовского жадного жолніра не било под Ригою у войску ко- 
ролевском, бо на тую войну не зезволяли 9 королеві з шведом. 

Того ж року войско козацкое запорожское, що з Січи било при- 
шло по указу царском до Пскова на шведское войско 10 , которіе 


1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «а городовьіе полки по смерти полков¬ 
ника Обидовского в доми отпущенньї». 

“Там же: «вибрано». 

“Там ж е: «и ис пожитками». 

4 Далі в сп. Судієнка інакше: «жеби гетьман послал наказного от себе и с ним 
20 000 войска; почему он тое число войска при полковнику миргородском Даніїлі 
Апостолу и инними полковниками и арматами випровадивши, сам вернулся 

назад и полк Стародубовскій». 

6 У вид. Бодянського: немає слів «з Могилева назад вернулся». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «межи собою почали, а звлаща». 

7 У вид. Бодянського: «Дубровицю». 

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зграбовали». 

8 У сп. Судієнка: «не зазволяли», у російському перекладі додано: «Речь 
посполитая». 

10 Т а м ж е і в вид. Бодянського: немає слів «на шведское войско». 


165 



землю шведскую воевали, отпущено назад г , же кривду чинило 
и московским людем, и плата на них виходила великая. Которіе 
назад ишли краєм литовским на Полоцко, и їх затягнено 1 2 * на служ¬ 
бу к Сапіги от слуги его Юревича противко войска спискового (ко- 
торое бьіло с Потієм, воєводою витепским), которіе плюндровали 
маетности Сапіжиї 8 9 и монастир Кутенский зрабовали, и місто 
Дубровную, и Гайшин вирубали. Итактот Юревич з тими козаками 
перше под Могилевом міл потребу, и їх [спискових] 5 4 козаки про¬ 
гнали; а списковое войско, с князем Оґинским, Стеткевйчом и иними 
панами станули 6 у Головчині, прибираючися на оного Юревича и 
козаков запорожцев ®, которіе упередили оних и на світаню розбили 
списковое войско, так що їх мало увойшло, и тот Гол овчин зрабо¬ 
вали и внївец обернули; и козаки запорожці 7 , оставивши того Юре¬ 
вича, пойшли на Україну, хочай оним и платил добре, а иніе там 
зостали и под Могилевом того ж часу бьілися и много там шкоди 
починили. 

Того ж року 8 войска * царского величества з козаками, з пол¬ 
ком Миргородским и Гадяцким 177 и иннимьі 0 ходили под город 
Юрев ливонский, где войска шведскіе зоставались, и там з ними міли 
великую войну, и войска шведскіе не додержали, и так за ласкою 
божією, розбити дощенту, и город Юрев ливонскій люде царскіе 
опановальї 178 и армат штук на чотириста у шведов отняли й з по- 
бідою вернулися 10 . А наши войска козацкіе з наказним гетманом 
Данилом Апостолом домов отступильї 179 , тилко зоставивши там 
компанії охочого войска два полки **. 

Того ж року войска шведскіе в краї литовскіе увойшли и Ковно 
опановали бьіли и чатами коло Вилні Ґрассовали 11 . що міщане вил- 
линскії многіе до Ґданска з маетностми уходили, бо Сапіга з шве¬ 
дами зоставал против короля и Речи посполитой. Где великое спу- 
стошеня сталося в краях литовских от спискових и їх противних 
сапіжинцов, и от Юревича, и от людей от него затягових на тую 
войну за гроши 12 . 

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «и назад отпущенньї». 

2 Там же: «где затягнено оних». 

8 Там же: «Сапіжини». 

4 Взято із сп. Судієнка і з вид. Бодянського. 

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «стали». 

“Там же: «запорожских». 

7 Т а м же: «отколь козаки запорожскіе». 

8 Там же: додано «зпод Пскова». 

* Починається четверта рука. 

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «з козаками полковник Апостол...» 

10 Далі в сп. Судієнка трохи інакше: «И в доми полковник Апостол с вой- 
ском отпущеньї, тилько там компанії охочого войска два полки оставили по указу 
царском». 

11 У вид. Бодянського: «граковали» у сп. Судієнка: «Ґраковали». 

** Починається третя рука. 

12 У сп. Судієнка: дописано «В том же року на войні полковник компаній- 
скій Пашковскій забьіт» На думку П. Куліша, літопис Самовидця починається 
1648 р. і закінчується 1701 р., саме цим місцем. 



РОКУ 1702 * 


Войска шведскіе Вилніо 1 , місто столечное литовское, опановали 
и инніе міста литовскїе и Жмудское воєводство, которим не могли 
ся войска литовскіе оперти 2 . 

Того ж року навесні просили пани литовскіе о посилок гетмана 
запорожского Івана Мазепу, жебьі шведов до Бихова не допустити. 
И за позволеніем его царского величества послано туда часть полку 
Стародубовского и войска охочого на килко тисячей з Радичом 180 , 
а полк Черніговскій увесь пойшол до Пскова по указу его царского 
величества 3 . 

Того ж року король шведский з войсками своїми прийшол до 
Варшави и там станул. А тое усе стало за незичливосте) сенаторей 
полских к королю своєму Августу за поводом Сапіги и иних сена¬ 
торей полских, хотячи короля Августа з королевства согнати, на 
що й инїе Реши німецкіе король шведский поднял и войска позатя- 
гал за тіе скарби московскіе, которіе под Ругодевом побрал, роз¬ 
бивши войска московскіе. 


* За цей рік у сп. Ковельського таке оповідання: «Року 1702. Войска 
шведские Вилню місто столечное литовское опановали и инние міста литовские 
и жмудское воеводское, которим не міли войско литовское отперти. 

Того ж року навесні просили панове литовские о посилок гетмана запорож¬ 
ского Йвана Мазепу под Бихов, жеби шведов не допустити до Бихова, аже за 
позволенем его царского величества послано часть полку Стародубовского 
і войска охочого на килка тисяч, а полк Черніговский увесь пошол до 
Пскова. 

Того ж году король шведский з войсками своїми пришол до Варшави і там 
стал, а то усе стало за незичливостю сенаторов полских против короля своего 
Августа, а за повод пана Сапіги а інних сенаторов полских, хотячи короля з ко¬ 
ролевства согнати, на що иншие Реши німецкие поднял і войска позатягал 
за тие скарби московские, которие под Руголевом побрал, розбивши войско 
московское». 

1 У сп. Судієнка: «Бильно». 

2 Там же: «сперти». 

Дальше оповідання про допомогу козаків польському війську в війні із шве¬ 
дами в сп. Судієнка передано трохи інакше, так, як в «Короткому описі Мало¬ 
росії». 

«Того ж року стародубовскій полковник Михайло Миклашевскій с полка¬ 
ми малороссійскими от Мазепи под Бихов посланній, совокупился там с польским 
рейментаром Халецким, достали, хотя и не без шкоди своїх, города, в ко- 
торій войшли поляки; а Білцикевичь, тамо бившій партизант шведскій, своїми 
людьми изійшол к войску козацкому и припроважен до Батурина, к Мазепиной 
резиденції. Но и в другой раз, по прошені ю литовских панов, посилан бьіл 
туда от Мазепи Радичь с войском против шведов». (Про цю другу посилку роз¬ 
повідається в сп. Іскрицького). 

* Наступне оповідання про прихід шведського короля .Карла XII до Вар¬ 
шави є тільки в сп. Іскрицького та Ковельського. 



КОМЕНТАРІ 

1648 


*■* Думка літописця, що посполиті перед 1648 р. нібито «жили обфито в 
збожах, в бидлах, в пасіках», суперечить історичній правді. Твердження літо¬ 
писця заперечують опубліковані й архівні історичні джерела, актові матеріали. 
Навіть сучасники-іноземці, що були на Україні в той час, такі, скажімо, як Г. Боп- 
лан, Н. Ганновер, С. Грондський, В. Каховський, В. Московський, у своїх працях 
пишуть, що становище українського селянства у ЗО—40-х роках XVH ст. було 
важке, панщизняні повинності зростали рік у рік. 

а * Оповідання про викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмо- 
вича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — почат¬ 
ку XVIII ст., слід вважати літературною конструкцією, створеною уявою піз¬ 
ніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній думі, витвором народної 
фантазії. В його основу, очевидно, лягли події 1646 р., коли польський король 
Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої 
були Б. Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення 
човнів, готуючись до війни з Туреччиною, або ж і ті привілеї короля, якими він 
затвердив за Хмельницьким хутір Суботів (Я. І. Д з и р а, Українська історіо¬ 
графія другої половини XVII ст. та перекази про Богдана Хмельницького. — 
Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. 1, К-, 1968, стор. 

** Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташу¬ 
вався у Корсуні, а не в Черкасах, як твердить літописець (І. П. К р и п ' я к е - 
в и ч, Богдан Хмельницький, К-, 1954, стор. 129). 

** Помилковим є твердження Самовидця про те, що реєстрові козаки, які 
виступили проти своєї старшини на Кам’яному Затоні, також «и піхоту німецькую, 
в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр». Як твердять дослідники, 
німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти 
Б. Хмельницького, не було. Очевидно, Самовидець має на увазі чужинців, що бу¬ 
ли на службі в королівській армії і козацьких реєстрових загонах (І. П. К р и п’я- 
кевич, Богдан Хмельницький, стор. 125—129; Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 192). 

б * За свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер 
ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, 
стор. 111). 

Битва під Корсунем відбулася 16(26) травня 1648 р., свято «Тройці» 
було 21 травня. Таким чином, автор допускає помилку, заявляючи, що згадана 
битва була «на том тижню по святой Тройци» (Н. Горбачевский, Археогра- 
фический календарь на две тисячи лет, Бильна, 1869, стор. 7, 34). 

7 * Релігійного гніту зазнавали передусім православні українці Правобереж¬ 
ної та Західної України, а також населення Білорусії. Православна Київська 
митрополія, яка була відновлена зусиллям гетьмана П. Сагайдачного, в 20 — 40-х 
роках XVII ст. вела досить активну і незалежну політику. 


138 




Щодо становища церкви у Чернігові, де, мовляв, уніатські «архимандритове 
один по другом зоставали», то це твердження літописця не відповідає дійсності. 
У XVII ст. зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові К. Ставровецький 
(1628 — 16‘48) був уніатським архімандритом, до того ж формальним, другий архі¬ 
мандрит М. брянський лише встиг отримати від короля Владислава цю посаду. 
Його наступник І. Мещеринов знову був православним архімандритом (А. Вер¬ 
зи л о в, Униатские архимандритьі в Чернигове. —Трудьі Черн. губ. арх. ком., 
вмп. 5, Чернигов, 1903.) 

8 * Після перемоги під Корсунем Хмельницький прибув спочатку до Білої 
Церкви, а потім до Чигирина, де зупинився на короткий час, а не до Пилявців, 
як свідчить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, crop. 130). 

8 * Польсько-шляхетську армію у битві під Пилявцями очолювали Домінік 
Заславський-Острозький, М. Остророг і О. Конецпольський (Документи об осво- 
бодительной войне украинского народа 1648 —1654, К-, 1965, стор. 114). 

і°* У битві під Пилявцями на боці Хмельницького брав участь лише невели¬ 
кий татарський загін. Головні татарські орди прибули під Пилявці після перемо¬ 
ги Хмельницького (Памятники, изданньїе Киевскою комиссиею для разбора древ- 
них актов, т. 1, К-, 1898, № 66, стор. 321). 

и * Повертаючись з-під Замости, Хмельницький наприкінці грудня 1648 р. 
прибув дб Києва, а потім до Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648— 
1657), К-, 1961, стор. 87 — 90) 

Гетьман Б. Хмельницький одружився з Г. Чаплинською перед тим, 
як він повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана 
поширювались навіть до пилявецької битви (Микола Петровський, На¬ 
риси історії України..., стор. 196, 197). 


1649 


18 * 1649 р. магнат Адам Кисіль залишався брацлавським воєводою, і лише 
весною 1649 р. його було призначено київським воєводою (Документи Богдана 
Хмельницького, стор. 103, 105, 114). 

І4 * У Переяславській раді під час переговорів з Польщею не брали участі 
деякі полковники і сотники. Король передав Хмельницькому через своїх комі¬ 
сарів булаву і прапор. Самовидець помилково вважає, що гетьман одержав також 
бунчук, бубни і привілеї на вольності. Завдання польських комісарів було до¬ 
сить тяжким, оскільки Хмельницький у цей час вів незалежну політику (Воссо- 
единение Украиньї с Россией, Документи иматериальї в трех томах, т. II, 1648— 
1651, М., 1954, стор. 105—113). 

16 * Справжньою причиною збройного виступу широких народних мас, 
їх влиття до козацького війська був нестерпний соціальний і національний гніт, 
важкі повинності, різноманітні утиски і знущання з боку польської шляхти, орен¬ 
дарів, єзуїтів, а не мета наживи, грабежів, збагачення, як пише літописець 
(І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 13—334; Ф. П. Шев¬ 
ченко, Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVII ст., 
К., 1959, стор. 15—39; Документи Богдана Хмельницького (1648—1657); Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 203). 

1в * У зборівському поході військо Хмельницького нараховувало 360 тне. 
чоловік (І. П. К р и п’ я к е в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 161). 

17 * Насправді під Зборовом Хмельницького змусив укласти угоду з поль¬ 
ським королем кримський хан (Актьі ЮЗР, III, № 33, стор. 395, 413). 

18 * У заклад на Хмельницького, коли гетьман відвідував польського коро¬ 
ля, з польського боку дано Любомирського. Гетьман у цей же день повернувся 
до свого табору (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 205—206) 

18 * Київський полк під керівництвом М. Кричевського литовські війська роз¬ 
громили 21.VII 1649 р. під Лоєвом, а неЗагаллям, як пише літописець (І. П. К р и- 
п’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 162). 


169 



20 * До козацьких частин М. Кричевського входили також Овруцький, Чорно¬ 
бильський і частина Чернігівського полку і полк голоти (Микола Петров- 
с ь к и й. Нариси історії України..., стор. 206). 

21 * Польських коронних гетьманів М. Потоцького і М. Калиновсь'кого було 
викуплено 1650 р. (Документи об освободительной войне украинского народа, 
стор. 320—325). 

1650 


22 * Очолював татарські орди, які 1650 р. разом з козацькими загонами напа¬ 
дали на молдавські землі, не хан, як пише літописець, а калга. Цей напад був 
вчинений без дозволу султана (Жерела до історії України-Руси, т. XII, Львів, 
1911, № 127, 128). 


1651 

2S * Листи Хмельницького до різних осіб, які гетьман писав у Чигирині про¬ 
тягом січня, свідчать, що він виїхав звідси не раніше другої половини лютого (До¬ 
кументи Богдана Хмельницького (1648—1657), стор. 208—211). 

24 Тому що битва відбулася 28— 30.VI (18— 20.VI за ст. ст.), а «петрівка» 
у 1651 р. розпочалась 26 травня, облога козацьких загонів під Берестечком не 
могла тривати протягом усієї «петрівки». Король вирушив з військом під Берес¬ 
течко 15 червня і прибув туди 19 червня (Документи об освободительной войне 
украинского народа, стор. 480—512; Воссоединение Украйни с Россией, т. III, 
стор. 107—124). 

26 Причини поразки козацьких військ у Білорусії були інші, а характерис¬ 
тика полковника Небаби літописцем суперечить дійсності. Козацькі війська, 
очолювані М. Небабою, наступали на Гомель, Рославль, укріплювались у гирлі 
Сожа. Чернігівського полковника М. Небабу вважають одним із кращих військо¬ 
вих ватажків у період визвольної війни. Він виділявся серед інших військовим 
талантом і мужністю (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
crop. 211—212; І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, crop. 185). 

26 Керівники литовського війська, захопивши Київ, не виявляли неприхиль¬ 
ного ставлення до митрополита С. Косова й архімандрита Й. Тризни (Документи 
об освободительной войне украинского народа, стор. 579—580). 

27 Польські і литовські війська з’єдналися під Германівкою, поблизу Василь¬ 
кова, а не під Білою Церквою, як пише літописець (Воссоединение Украйни с 
Россией, т. III, стор. 130 і 144). 

28 Виклад змісту Білоцерківського трактату літописець подає поверхово, 
поклавши в основу Зборівську угоду. Білоцерківський договір був укладений 
Хмельницьким на невигідних для України умовах, значно урізуючи права укра¬ 
їнського народу (Документи об освободительной войне украинского народа, 
стор. 617—644). 

29 У пограбуванні маєтків магната Адама Киселя та комісарів О. Гонсев- 
ського і Ю. Глібовича взяли участь і козацькі загони (Воссоединение Украйни 
с Россией, т. III, стор. 142; Микола Петровський, Нариси історії 
України..., стор. 214). 

80 Насправді Білоцерківська угода підписана 18(28) вересня (Документи 
об освободительной войне украинского народа, стор. 620). 

81 Після смерті коронного гетьмана М. Потоцького (1651) М. Калиновський 
і далі залишався польним гетьманом (Документи об освободительной войне укра- 
ннского народа, стор. 627 і 634). 

32 Польське військо розквартирувалось на Лівобережжі на початку 1652 р. 
(Документи Богдана Хмельницького, стор. 250). 

33 Масове переселення українців з Правобережжя на Слобожанщину припадає 
на 1652 р. (Д. Б а г а л и й, Очерки из истории колонизацни и бита степной окраи- 
ни Московского государства, Чтения в Обществе истории и древностей россий- 
ских, 1886, ч. IV, стор. 416 та ін.). 


170 



84 Події в «Липовому» відбулися весною 1652 р. Полковник М. Гладкий був 
страчений 18 травня 1652 р. у Миргороді (Документа об освободительной войне 
украинского народа, стор. 644). 


ЗБ Керував татарськими ордами Нурадин, а не хан, як пише літописець. 
Після перемоги під Батогом було страчено лише частину польських бранців 
(Н. Костомаров, Богдан Хмельницкий, Собр. соч., кн. IV, СПб., 1904, 
стор. 491; Микола Петровський, Псевдо-діяріуш С. Зорки.— Записки 
історично-філологічного відділу УАН, кн. XVII, 1928, стор. 176). 

1653 

38 Повідомлення літописця про те, що Б. Хмельницький зосередив козацькі 
війська під Кам’янцем-Подільським, де було підписано польсько-татарську угоду 
без його відома, не відповідає дійсності. Насправді вона відбулася під Жванцем 
(П. Клепацькнй, Літопис Самійла Величка.— Записки Полтавського ІНО, 
Полтава, 1925—1926, стор. 57). 

87 Згадане Самовидцем козацьке посольство на чолі з Г. Гуляницьким до 
Москви документами не засвідчено. Про всі попередні посольства, які насправді 
мали місце, літописець, напевно, не мав відомостей (Микола Петровсь¬ 
кий, Нариси історії України..., стор. 219—221). 

1654 

88 Серед членів царського посольства, яке 9 жовтня 1653 р. виїхало з Москви 
на Україну, один лише В. В. Бутурлін був боярином, чин дворецького він одержав 
після повернення до Москви за успішну місію (ВоссоединениеУкраиньїсРоссиен, 
т. III, стор. 417; Полное собрание законов Российской империи, т. І, М., 1830, 
№ 125, crop. 326—328; Акта ЮЗР, X., ч. 4, стор. 286 та ін.). 

39 Насправді 1654 р. смоленським воєводою був Пилип Обухович, а Ю. Глі- 
бович був ним у 1643—1653 рр. (Микола Петровський, Нариси істо¬ 
рії України..., crop. 225). 

40 І. Золотаренко їздив до Олексія Михайловича в Смоленськ у кінці вересня 
1654 р. з-під Старого Бихова (Акта ЮЗР, XIV, № 5, стор. 147; № 7, стор. 165 
та ін.). 

41 Литовські війська на чолі з Я. Радзівіллом спочатку оточили Новий Би- 
хів, а потім Могилів у 1655 р. (Акти ЮЗР, XIV, № 13, стор. 493; № 14, стор. 513, 
521; № 21, стор. 573, 587 та ін.). 

42 Монетний двір випустив мідні копійки 1656 р. Відтоді царську печатку 
почали ставити й на талярах. Мідні копійки спочатку мали вартість срібних, 
згодом хній курс упав. До речі, мідні гроші, випущені 1656 р., мали штамп 1654 р. 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 227—228). 

43 Повідомлення літописця, що 1654 р. Швеція напала на Польщу і захопила 
польські міста, є помилковим, тому що воєнні дії шведських військ почалися вліт¬ 
ку 1655 р. (Микола Петровський, До питання про певність відо¬ 
мостей літопису Самовидця й про автора літопису.— Записки Ніжинського ІНО, 
кн. VI, 1926, стор. 29). 


1655 


44 Під Дрижиполем українське і російське війська не були вщент розгромлені, 
хоч польсько-татарська армія одержала воєнну перевагу. Татарські загони спу¬ 
стошили Брацлавщину (L. К u b а 1 а , Wojna moskiewska г. 1654—1655, Warszawa, 
1910, стор. 198—202). 

4Б Козацькі загони і російське військо з-під Дрижиполя вирушило до Білоі 
Церкви (А. Барсуков, Род Шереметьевмх, кн. IV, СПб., 1884, стор. 155). 


171 



48 1655 р. цар Олексій Михайлович вирушив з військом Із Москви, а не з В'язь- 
ми, як пише літописець. До Москви він і повернувся (Акти Московского Государ- 
ства, т. II, СПб., 1894, № 641, 754; Дворцовие разрядн, <г. III, СПб., 1852, 
стор. 460—461). 

47 1656 р. козацькі війська відступили з Білорусії на Україну згідно з наказом 
ніжинського полковника Василя Золотаренка (Акти ЮЗР, III, № 351, стор. 519; 
№ 352, стор. 526; Микола Петровський, До питання про певність відо¬ 
мостей літопису Самовидця, стор. 40—41). 

1656 

48 Повідомлення літописця, що під час війни Росії з Швецією 1656 р. напере¬ 
додні виступу російського війська шведи відступили за море, є помилковим. 1656 р. 
шведські війська були в Польщі, 28—ЗО липня відбувся бій під Варшавою (До- 
полнения к III т. Дворцових разрядов, СПб., 1854, стор. 50; Микола Петров¬ 
ський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31). 

49 Кількість царського війська під Ригою була 118 тис., а не 700 тис., як пише 
літописець. Облога Риги тривала з 21 серпня до 5 жовтня (Ф. Л а с к о в с к и й, 
Материали для истории инженерного искусства в России, ч. І, СПб., 1858, стор. 299; 
Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису 
Самовидця, стор. 31—32). 

80 У Вільні на комісії як представники чужоземних держав були австрійці. 
Тут було досягнуто певної угоди про припинення російсько-польської війни (Ми¬ 
кола Петровський, Нариси історії України..., стор. 232). 

61 Насправді молдавський похід козацького війська на чолі з Тимошем Хмель¬ 
ницьким і його смерть мали місце 1653 р. (Документи об освободительной войне 
украинского народа, стор. 712, 714). 


1657 

82 1657 р. польський король перебував удома. До Польщі на допомогу ко¬ 
ролеві прийшов кримський хан з ордами (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 234—235). 

68 Причиною відступу шведів з Польщі було не прибуття кримського хана і 
зосередження польських військ навколо короля, а війна Швеції з Данією (L. К u - 
b а 1 а , Wojna brandenburska і najazd Rakoczego w roku 1656 і 1657, Lwow, 
стор. 159, 164). 

84 Кримська орда прибула до Польщі вже після того, як були закінчені пе¬ 
реговори з Ракоцим, угорський король разом з рештками свого війська був від¬ 
пущений до Угорщини (L. К u b а 1 а , Wojna brandenburska, crop. 178—179; 
Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису 
Самовидця, crop. 33—34). 

88 Гетьман Б. Хмельницький помер 27 липня (6 серпня н. ст. 1657 р. у 
Чигирині (Акти ЮЗР, т. IV, стор. З, 5, 11, 14; т. XI, стор. 759; Архив 
ЮЗР, ч. III, т. VI, стор. 319). 

86 Зображуючи події козацької ради 1657 р. у Чигирині, літописець подає 
ряд повідомлень, що суперечать історичним джерелам. За свідченням інших оче¬ 
видців, козацька рада нетривала аж три дні, майбутній гетьман Іван Виговський 
та козацька старшина не відмовлялись від чинів, Юрася Хмельниченка не було 
обрано гетьманом, І. Виговському не було дано право підписуватись гетьман «на 
тот час», тобто під час походів. Козацька рада у Чигирині обрала Виговського 
гетьманом з усіма атрибутами влади за один день (Микола Петровсь¬ 
кий, Нариси історії України..., стор. 236—241). 

87 Лесницький був миргородським полковником, а не військовим суддею, 
як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 238). 

88 Поразка козацьких військ І. Виговського під Полтавою і згадані літопис¬ 
цем події відбулися 1658 р. (Акти ЮЗР, XV, № 2, стор. 3; VII, № 78, стор. 224; 
IV, № 55, стор. 91). 


172 



1658 

БІ Лубенський полк підтримував гетьмана І. Виговського (Акти ЮЗР, VII, 
№ 89, стор. 260—261). 

80 До козацьких загонів Г. Гуляницького, що були обложені у Варві, крім 
Чернігівського і Прилуцького, входив ще й Ніжинський полк (Микола Пет- 
ровський. Нариси історії України..., стор. 247—248). 

81 Г. Ромодановський відступив від Варви, домовившись із старшиною геть¬ 
мана Виговського (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 248—249). 

62 Козацькі війська гетьмана І. Виговського облягли Лохвицю і Зіньків у 
1659 р. Російські загони, що були у Лохвнці, очолював Ф. Куракін, а не Г. Ро¬ 
модановський, як пише літописець. Боярські привілеї Ромодановський одержав 
1665 р., а в 1659 р. він був у чині окольничого (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 249—250). 

1659 

83 Гадяцька угода з Польщею була підписана гетьманом І. Виговським 7(17) 
вересня 1658 р., а затверджена сеймом 1659 р. (П. Клепацький, Літопие 
Самійла Величка, стор. 57). 

88 Бар та інші міста стали власністю Виговського в роки його гетьманування 
1657—1658 рр. (Архив ЮЗР, ч. VIII, т. II, №48, стор. 94; № 51, стор. 97). 

66 Литовське військо було розгромлене 1658 р. Тоді ж був захоплений і 
гетьман Гонсевський (L. К u b а 1 а , Wojny dufiskie і pokdj Oliwski 1657—1660, 
Lwow, 1922, стор. 147). 


1660 

88 Війська С. Чарнецького облягли у серпні—жовтні 1661 р. Могилів і 
захопили російського воєводу кн. Митецького (А. Т р у б н и ц к и й, Хроника 
белорусского города Могилева, М., 1887, crop. 24; AdamKerstner, Stefan 
Czamecki, Warszawa, 1963, стор. 427—428). 

67 На основі угоди, досягнутої на Кодачку, проти Польщі повинні були ви¬ 
рушити козацькі полки на чолі з Т. Цицюрою: Переяславський, Київський, 
Лубенський, Миргородський і Прилуцький (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 257). 

1661 

88 Твердження літописця, що напередодні виборів Я. Сомка гетьманом все 
Лівобережжя було вірне і слухняне російському цареві, неточне. Адже Олексію 
Михайловичу в цей час не корилися Полтавський полк Жученка, а також міста 
Опішня, Кобеляки, Котельва, Санджари (Актьі ЮЗР, V, №31, стор. 56; № 34, 
65-66). 


89 Поблизу Городищ Г. Ромодановський 16.VII завдав поразки військам 
Ю. Хмельницького і татарській орді. Отже, не відповідає дійсності повідомлення 
літописця, що перед цим татари покинули Україну (Микола Петровсь¬ 
кий, Нариси історії України..., стор. 262). 

70 На допомогу гетьманові Ю. Хмельницькому кримський хан вислав татар¬ 
ські загони під керівництвом солтанів Селім-Гирея і Махмет-Гирея (Памятники, 
изданнне Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, ч. З, 
стор. 190). 

71 Гетьман Юрій Хмельннченко зрікся булави на початку 1663 р. Правда, 
гадка зректися гетьманства і йти в монастир була в нього 1662 р., про що він зі¬ 
знається у листі до свого дядька Я- Сомка (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 264; Додатки, №8, стор. 398—399). 


173 



1663 

72 Чорна рада 1663 р. скликана з ініціативи російського царя, про що 
було відомо як прибічникам Я. Сомка, В. Золотаренка, так і І. Брюховецького 
(Акти ЮЗР, VII, № 121, стор. 345 та ін.; Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 267). 

73 1663 р. Д. Великогагін ще не мав дворянських привілеїв, а був окольничим 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 267—268). 

74 І. Брюховецький одержав булаву і бунчук, а також соболі 5.VII 1663 р., 
які йому від імені царя вручив стольник М. Гагарін (Дополнения к III т. Двор- 
цовьіх разрядов, стор. 386—387). 

76 Київський полковник В. Дворецький, який був присутній під час виконан¬ 
ня вироку в м. Борзні, в листі до чернігівського єпископа Лазаря Барановича від 
21 вересня 1663 р. перелічує імена страчених: «в місті Борзні постинано їх дня 
18 вересня: Якима Сомка — наказного гетьмана, Євстафія Васюту (тобто В. Золо¬ 
таренка.— Я-Д-) — полковника ніжинського, Йоаникія Силича — полковника чер¬ 
нігівського, Стефана Шамрицького —полковника лубенського, Афанасія Шуров- 
ського — полковника переяславського, Павла Килдія — осавула ніжинського, 
Кирила Ширая — секретаря Сомкового» (Книги разрядньїя, по официальним оньїх 
спискам, т. II, СПб., 1885, стор. 940; Микола Петровський, Нариси 
історії України..., стор. 269). 


1664 

78 Похід Яна Казіміра на Лівобережжя, захоплення Ос ра, Ніжина, Салти- 
кової Дівиці, Мени відбулися в грудні 1663 р., а не на початку 1664 р., як пише 
літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 272; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 501 — 502). 

77 Російську армію, яка переслідувала польські війська на Лівобережжі, 
очолювали: князь Я- Куденекович-Черкаський, П. Шереметєв і князь Г. Ромо- 
дановський (Акти, собранньїе Археографической зкспедицней, т. IV, СПб., 1836, 
№ 149, стор. 197). 

78 Гетьмана Івана Виговського розстріляно за наказом С. Маховського. 
Останній розгромив також козацькі війська на Лівобережжі (М. Петровсь- 
к н й. Нариси історії України..., стор. 274). 

79 Київський митрополит Діоннсій Балабан помер 10.V 1663 р. На його місце 
митрополитом було обрано Йосифа Тукальського (Черннговские губернскне ве- 
домости, 1858, № 27, стор. 195; Памятники, изданньїе Киевской комиссией для 
разбора древних актов, т. IV, К., 1859, стор. 382). 

80 Гетьман Павло Тетеря втік з України 1665 р. (Акти ЮЗР, V, № 122, 
стор. 267, 272—273, 277). 

81 Козацьке військо, яке 1665 р. захопило Черкаси, очолював осавул П. Нуж- 
ний, а не лубенський полковник Г. Гамалієнко, як пише літописець (Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 276). 

82 Облога Чигирина тривала близько двох тижнів (Микола Петров¬ 
ський, Нариси історії України..., стор. 276—277). 

88 Козацькі війська гетьмана І. Брюховецького з’єдналися із запорожцями 
кошового І. Сірка 18 червня у Каневі (Микола Петровський, Нариси 
історії України..., стор. 277). 

84 За свідченням документів, калмицькі загони бували на Україні і до 1664 р., 
вони не раз виступали разом із запорожцями проти Криму (Акти ЮЗР, V, № 43, 
стор. 96; №63, стор. 140, 148—149; №67, стор. 169—170 та ін.; Памятники, издан¬ 
ньїе Киевской комиссией для разбора древних актов, IV, 3; № 68, стор. 308; № 69, 
стор. 315 та ін.). 

85 Ставища спустошили війська С. Чарнецького. Польський полководець 
помер 1665 р. (Акти ЮЗР, V, № 110, стор. 249; Adam Kerstner, Stefan Czarnec¬ 
ki, стор. 514—515). 


174 



1665 

з* Друга битва козацьких військ з польсько-шляхетськими відбулася під 
Білою Церквою близько 13 червня за ст. ст. (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 279). 

87 Генерального писаря 3. Шийкевича заслано до Сибіру за доносом І. Брюхо- 
вецького і козацької старшини. Повернувся Шийкевич із заслання до Батурнна 
після 1681 р. У різних документах 80—90-х років зустрічається його ім’я (Акти 
ЮЗР, VI, № 1, стор. 13—14; VIII, № 15, стор. 54). 

88 Децик був овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець 
Схоплено його і заслано до Сибіру за активну діяльність, скеровану проти І. Брю- 
ховецького (Актьі ЮЗР, V, № 121, стор. 265; № 122, стор. 276; № 127, стор. 283; 
VI, № 2, стор. 25, 27 та ін.). 

1666 

88 Згідно з угодою, укладеною гетьманом Брюховецьким 1665 р. у Москві, 
російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, ще й в 
Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, 1925, стор. 161). 

90 За царським переписом, проведеним 1666 р. на Україні, козаки звільня¬ 
лись від оподаткування (М. Костомаров, Собр. соч., кн. VI,Cn6 , 1905, 
стор. 73). 

91 Козаки Переяславського полку повстали в липні 1666 р., проте бої точили¬ 
ся аж до осені (Акти ЮЗР, VI, № 45, стор. 127, 129). 

1667 

92 Російський військовий загін А. Косагова залишив Запоріжжя 1666 р. без 
відома царя (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додат¬ 
ки, № Ю, стор. 400—401). 

98 Запорожці перебили лише більшу частину татар, не всі запорожці — учас¬ 
ники цієї змови—були спіймані (Акти ЮЗР, VI, №62, стор. 179, 184, 187). 

94 Коронним гетьманом Я. Собеський став 1668 р. після підписання Підгаець- 
ких статей, а до того часу він був польним гетьманом (Acta historica res gestas Polo 
niae illustrantia, t. I, Krak6w, 1880—1881, № 129, crop. 337—338; T. Kor- 
z o n, Dola і niedola Jana Sobieskiego 1629—1674, т. II, Krakow, 1898, crop. 59, 67) 

96 Митрополита Й. Тукальського було випущено на волю 1666 р., а на Укрз- 
їну він приїхав 1667 р. (Микола Петровський, Нариси історії Укра 
іни..., стор. 288). 

96 Андрусівська угода між Росією і Польщею була підписана 1667 р. у біло¬ 
руському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає слів, 
наведених літописцем, «котора би сторона (Правобережна чи Лівобережна Укра¬ 
їна.— Я • ДО спротивилася, то зобополне оную зносити», хоча зобов’язання такі є 
у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. І, СПб., 
1830, ч. 398, стор. 631—642; Wojcik Z b і g п і е w, Traktat andruszowski 1667 
roku і jego geneza, Warszawa, 1959). 

97 Літописець помилково пише про прохання Брюховецького провести слід¬ 
ство на Україні проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку 
своєму представникові В. Кикіну вивчити ці скзрги. У зв’язку з цим Кикін вів 
слідство у Полтаві (Акти ЮЗР, VI, №62, стор. 190—191). 

98 Московського патріарха Никона судили в Москві 1666 р. З цією метою дек 
Москзи приїхали патріархи антіохійський Макарій і олександрійський Паїсій 
Прзвда,- собор закінчився 1667 р. Тоді ж повернувся на Україну Мефтодій Филимо- 
нович (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 289). 


99 Стародубський полковник П. Рославець не прибув на раду до гетьмана Брю¬ 
ховецького (Акти ЮЗР, VII, 8, стор. 18, 22). 

100 Сосницького воєводу В. Лихачова взяли в полон (Акти ЮЗР, VII, 
№20, стор. 48; №34, стор. 88; №38, стор. 107). 

101 Серед посланців гетьмана І. Брюховецького до турецького султана, крім 
Григорія Гамалії і Лзврентія Кашпуровича, був також обозний Микита Безпа¬ 
лий (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292). 


175 



108 Гетьман І. Брюховецький був страчений 8.VI за ст. ст. 1668 р. (Мико¬ 
ла Петровський, Нариси історії України..., стор. 292—293). 

103 Насправді П. Дорошенко повернув на південь, довідавшись про наступ 
на Правобережжя польських військ (Микола Петровський, Нариси 
історії України..., стор. 293—294). 

1669 

101 Д. Многогрішний був обраний гетьманом на раді, що відбулася в грудні 
1668 р. До того ж обрала його гетьманом лише частина козацьких полків Ліво¬ 
бережжя (Письма преосвященного Лазаря Барановича, Чернигов, 1865, № 48, стор. 
59; Актьі ЮЗР, VIII, №9. стор. 23). 

105 За Глухівськими статтями, московські воєводи залишалися також і в м. Ост¬ 
рі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, стор. 161; Акти ЮЗР, 
VIII, № 20, стор. 108). 

108 М. Портянка був посланий П. Дорошенком до Константинополя після Кор- 
сунської ради, яка закінчилася 14 березня (Акти ЮЗР, VIII, № ЗО, стор. 130; 
№40, стор. 145). 

107 Олександрійський патріарх Паїсій помер 1676 р. (МиколаПетров- 
с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 302). 

1670 

108 У 20-х роках XVII ст. у Києві одночасно були митрополитами П. Могила 
і І. Копинський (С. Г о л у б е в, Киевский митрополит Петр Могила и его сподви¬ 
жники, т. І, К., 1883, стор. 552—553; т. II, К., 1898, стор. 4 та ін.). 

109 Константинопольський патріарх Мефодій своєю грамотою від 6.ІІІ 1666 р. 
затвердив Й. Тукальського київським митрополитом, надавши йому при цьому 
сакру. Р. Ракушка-Романовський був посланцем до Царгорода в справі супереч¬ 
ки між двома претендентами на львівське єпіскопство Й. Шумлянським і Є. Свис- 
тельницьким водночас від імені Тукальського і Дорошенка. Про це твердить сам 
патріарх Мефодій (Микола Петровський, Нариси історії України.... 
стор. 303). 

по Гетьман Д. Многогрішний, довідавшись про прокляття його константино¬ 
польським патріархом Мефодієм, докладав усіх зусиль, щоб патріархова анафема 
була знята. У кінці жовтня 1670 р. він одержав благословенну грамоту від патрі¬ 
арха (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303). 

111 Ще й весною 1670 р. полкові міста Миргород і Полтава не визнавали владу 
гетьмана Многогрішного. 1670 р. був татарський напад на Лівобережжя (Акти 
ЮЗР, IX, № 50, стор. 212, 214). 

1671 

112 Й. Шумлянського гетьман Дорошенко зустрів щиро і гостинно, висловив 
митрополитові свої співчуття з приводу його ув’язнення. Випроваджаючи Шум¬ 
лянського з Чигирина, Дорошенко просив його якомога скоріше виїжджати, бо 
незабаром має з’явитися татарська орда (Микола Петровський, Нари¬ 
си історії України..., стор. 305). 

113 Бнтва під Брацлавом відбулася 26.VIII за ст. ст. (Т. Korzon, Dola і 
niedola Jana. Sobieskiego, t. Ill, Kr., 1898, стор. 31). 

1672 

114 Татари напали на Тростянецьв кінці грудня 1671 р. (A. GrabowskI, 
Ojczyste spominki w pismach do dziejow dawnej Polski, t. II, Kr., 1845, стор. 156, 159). 

115 Бунт польського війська на Україні був придушений Я. Собеським. Каш¬ 
телян Лужицький, який відзначився під час розправи над польськими жовнірами, 
очолив польське військо на Україні, замінивши Я- Вижнцького (Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 309). 

116 Гетьмана Многогрішного взято під взрту Неєловим і разом з П. Рославцем 
відправлено до Москви (Акта ЮЗР, IX, № 147, стор. 694; № 148, стор. 814; № 149, 
стор. 817). 

176 



117 Порох вибухнув у Кам’янці в день переговорів з турками, а не під час 
облоги, коли в лютеранській каплиці вибухнули 160 гранат, і це, очевидно, літо¬ 
писець переплутав (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 310, 313). 

118 Під час виборів гетьмана І. Самойловича був присутній князь Г. Ромо- 
дановський та думний дворянин І. Ржевський (Акти ЮЗР, IX, А 1 ® 178, crop. 916; 
Источники малороссийской истории, т. І, М., 1858, стор. 234—238). 

1673 

113 Молдавський (волоський) господар разом з військом перейшов на сторону 
Польщі.в кінці жовтня н. ст., мултянський (валаський) — 10.ХІ ст. ст., напередод¬ 
ні перемоги над турками (Микола Петровський, Нариси історії Укра¬ 
їни..., стор. 314). 

120 Польське військо було вигнано з Молдавії молдавськими військами і ту¬ 
рецькими загонами 1674 р. Польськ залоги залишились, крім Сучави, Хотина, 
ще й у Німці (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 314). 

1674 

121 Гетьман І. Самойлович і Г. Ромодановський відправили під Чигирин за¬ 
гін військ під командуванням переяславського полковника Райчі і П. Скуратова 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 315—316). 

ш Насправді битва була під Лисянкою (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 316—317) 

123 Разом з ордою прийшли два султани Ця татарська орда і козаки А. До¬ 
рошенка були розгромлені козацьким і російським військами, які захопили при 
цьому 21 татарина Акти ЮЗР, XI, № 151, crop. 502, 503, 506; № 158, стор. 527). 

124 Д. Вишневецький став коронним гетьманом 1676 р. після коронації 
Я- Собеського. Тоді ж і С. Яблоновський став польним гетьманом. Привілей, даний 
Яблоіювському, має дату 8.IV 1676 р. (Микола Петровський, Нариси 
історії України..., стор. 320). 


1675 

126 Польські війська захопили Наволоч у кінці травня 1675 р.; війська 
Я. Собеського вирушили у квітні з Брацлава до Золочева, Ярослава, а звідти до 
Львова. В зв’язку з тим, що почалася війна з турками і татарами, Я- Собеський 
був коронований на початку 1676 р. (Микола Петровський, Нариси 
історії'України..., стор. 322). 

128 Після присяги російському цареві 10.X і відправлення санджаків до Мос¬ 
кви Дорошенко позбавлявся права вести переговори з Кримом і Туреччиною. 
Серед санджаків, які прибули до Москви 12.1 1676 р., був і тесть гетьмана П. Янен- 
ко, а також С. Тихий (Актьі ЮЗР, XII, № 94, стор. 274; № 134, стор. 430, 440). 

ш Мошенці перейшли на Лівобережжя влітку 1675 р. ще до того, як з’яви¬ 
лись війська Самойловича і Ромодановського (Акти ЮЗР, XII, № 73, crop. 219— 
220; №84, стор. 244—245). 


1676 

128 Царський наказ гетьманові І. Самойловичу виступити проти Доро¬ 
шенка був даний Г. Ромодановському в Москві 19.VII 1676 р Дорошенко здався 
19. IX 1676 (Акти ЮЗР, XII, стор. 682; Микола Петровський, Нари 
си історії України..., стор. 325). 

129 Очолював турецьке військо Ібрагім Шайтан-паша. Польське військо тур¬ 
ки обложили під Журавном. За угодою, що була укладена між Польщею і Туреч¬ 
чиною, за Річчю Посполитою залишилась Біла Церква і Паволоч (Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 327). 

180 Соловецький монастир було здобуто 22.1 1676 р. Цар Олексій Михайлович 
помер 30.1 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 328). 


177 




131 Початок сектантської діяльності Капітона припадає на 1639 р. (М и к о л а 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 328). 

132 П Рославця і С. Адамовича судили в січні 1677 р. Крім козацької старшини 
на цьому суді були присутні і представники вищого духовенства Л. Баранович та 
Й. Галятовський (Акти ЮЗР, XII, №224, стор. 848—874; XIII, № 6, стор. 22—23). 

1677 

133 Переяславський полковник Думитрашко Райча утік до О. Гоголя на Пра¬ 
вобережну Україну (Акти ЮЗР, XIII, № 19, стор. 91). 

134 Лише П. Рославець і С. Адамович були відправлені до Москви, інші 
перебували у Бзтуринській в’язниці (Акти ЮЗР XIII, №60, стор. 233). 

із» Війська гетьмана Самойловича досягли Дніпра 24 серпня, а російські 
військз Ромодановського 25 серпня (Акти ЮЗР, XIII, №79, стор. 290—291; 
№ 88, crop. 364). 

130 Гетьман Самойлович надіслав під Чигирин загін козаків кількістю 1000 чол. 
1677 р. велись тільки підготовчі роботи для ремонту чигиринських мурів (Акти 
ЮЗР, XIII, №79, стор. 295; №82, стор 314). 

1678 

187 Військо калмиків і черкесів очолював Каспулат (Акти ЮЗР, XIII, 
№ 145, стор. 628, 633—634, 644—645, 650, 672). 

1679 

133 Переяславський полковник І. Лисенко розгромив під Воронкозим один 
татарський загін Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 337) 

139 Насправді татари досягли Лубен на схід від Лукомля і Яблунева (М и- 
кола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337). 

140 Царський уряд доручив І. Бутурліну та І. Чаадаєву завершити угоду з Поль¬ 
щею, підписану в Андрусові, і заплатити полякам 100 тис. крб. (Е. Замьіс- 
л о в с к и й, Сношения России с Польшей.— Жури. Министерства народного 
просвещения, 1888, № 2, стор. 465—466). 

141 У розповіді про козацьке і російське війська, що перебували недалеко 
від Києва, літописець допустив ряд помилок, перелічуючи військову старшину, 
називаючи їх чини, імена, по-батькові. Брата П. В. Шереметєва не було, а був 
його син Б. П. Шереметєв Не було й князя Хованського. Б. П. Шереметєв був 
призначений товаришем М. А. Черкаського замість Хованського І. А Хован- 
ський із своїм військом 3 липня за наказом царя виїхав на захист Білгородсь- 
кої лінії. Під Києвом Хованських не було. Полки М. А. Черкаського, М. Ю. Дол¬ 
горукова, П. В. Шереметєва та І. Б. Милославського налічували 69 321 сол¬ 
дата (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 338—339). 

142 Влітку 1679 р. осавул Охтирського полку Микита Уманець разом з това¬ 
ришами був у розвідці поблизу Бугу та Дрижиполя. Переяславський полк стежив 
за ворогом за Дніпром на річкових переправах (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., стор. 339). 

143 Кошовий І. Сірко влітку кілька разів спустошував турецькі поселення. 
Довідазшись про підготовку великого турецького напзду на Січ, Сірко відступив 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор 340) 

144 З-під Києва козацькі і російські ззгони відступили 8 вересня (Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 341). 

145 Поблизу Києва гетьман Самойлович залишив полк І. Новицького, а та¬ 
кож піхотні полки Герасима і Андрія Ребриковського. Під Києвом був розгром¬ 
лений невеликий татарський загін (Микола Петровський, Нариси іс¬ 
торії України..., Додатки, № 18, стор 410). 

1681 

149 В угоді, що її склав В Тяпкін з кримським ханом, є пункт про «упоминки», 
що їх вимагав російський цар від хана. Про це ж йдеться і в шерстній грамоті 
хана, і в повідомленні Тяпкіна (Микола Петровський, Нариси історії 
України..., стор. 343). 


178 



1683 

147 Австрійський цісар Леопольд І, почувши про наступ турецьких військ, 
залишив Відень, який обложили турки. Отже, битви між військами, очолюваними 
цісарем, і турецькими насправді не було (Микола Петровський, На¬ 
риси історії України.. , стор. 346). 

148 Війська Я на Собеського у битві під Парканами 7 жовтня були розгромлені, 
і сам польський король ледве врятувався (Микола Петровський, Нари¬ 
си історі України..., стор. 347). 

‘ 1684 

І4# Козацькі війська під керівництвом Кумицького виступили проти Туреч¬ 
чини в кінці грудня 1683 р. (Актьі ЗР, V, № 144 стор. 174—175). 

1685 

150 1685 р. польські війська, якими командував Яблоновський, зробили не¬ 
вдалий похід в Молдавію і Буковину, а не в Угорщину, як пише літописець. Бу¬ 
дучи хворим, Я Собеський у цьому поході участі не брав (Микола Петров¬ 
ський, Нариси історії України..., стор 350) 

ш Частина згаданих сіл була приєднана до Чернігівського полку Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 351). 


182 Підписуючи угоду з Росією, польський король Ян Собеський присягав 
у Львові (Памятники дипломатических сношений древней России с державами 
иностранньїми, т. VI, СПб., 1862, стор. 1493; т. VII, СПб., 1864, стор 97). 

1687 

183 Змієв був окольничим, а не боярином. Крім перелічених літописцем ке¬ 
рівників війська, що вирушили в кінці 1686 р. проти Криму, був ще й К. Щерба- 
тов (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 352). 

161 Справжні назви річок Янчул—Янчакран, Кичета — Кільчені (Мико¬ 
ла Петровський, Нариси історії України.., стор 352) 

і55 Від гетьманаСамойловича відібрали булаву 23 VII, а на раді 25.VII геть¬ 
маном був обраний Іван Мазепа (Микола Петровський, Нариси іс¬ 
торії України..., стор. 355). 

ш Половину майна і коштовностей Самойловича було взято до царської 
казни (Источники малороссийской истории, ч. І, М., 1858, стор 318, 324—326). 

1688 

157 Гетьман Мазепа доповідав цареві, що здобуто два посади (Русский архив, 
кн. II, 1913, стор. 394). 

1689 

168 Зберігся список осіб, складений І. Мазепою, що приїхали з гетьманом до 
Москви: обозний В. Борковський, суддя С. Прокопів, писар В. Кочуб^й, осавул 
А Гамалія, бунчужний Я Лизогуб, полковники чернігівський Я. Лизогуб, пол¬ 
тавський Ф. Жученко, ніжинський С. Забіла, миргородський Д. Апостол, лубен¬ 
ський Л. Свічка та ін. (М и к о ла Петровський, Нариси історії Укра¬ 
їни. ., стор. 360). 

189 Окольничого Шкловського страчено, Л. Неплюєва вислано на Колу, 
де він 4.VI 1698 р. помер. Голіцин помер 24 IV 1714 р. на засланні у Волокопі- 
нецькій волості (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 360) 

1691 

160 Людвіг Баденський командузав австрійським військом, яке розгромило 
турків. Під час бою був убитий турецький візир. Ця битва відбулася в серпні 


179 



1691 р. поблизу Саланкгмена. Білгород та навколишні міста і села турки захопили 
після облоги і штурму 8.Х 1690 р. Сучаву захопили польські війська 1691 р. 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 361). 


1692 

181 Під час цього походу козацькі загони не взяли Очакова (Микола 
Петровський, Нариси історії України..., стор. 362—363). 

162 Петрик утік на Запоріжжя з генеральної канцелярії 1691 р. (Д. З в а р - 
н и ц к и й, Источникн для истории запорожских казаков, т. І, Владимир, 1903, 
стор. 307). 


1693 

163 Командував татарськими загонами Нурадин (Д. Зварницкий, Источ- 
ники для истории запорожских казаков, т. І, стор. 454, 471, 477, 478). 


184 Очакова 1694 р. козацькі загони під керівництвом С. Палія не взяли. Серед 
козацького війська не було Переяславського полку, під час цієї битви було захоп¬ 
лено близько 100 татар (Микола Петровський, Нариси історії Украї¬ 
ни..., стор. 366—367). 

1695 

їв» Під Фастовом відбулася сутичка загонів С. Палія з татарською ордою 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 371). 

166 Тільки в Таванському городку була залишена залога з козацьких і росій¬ 
ських військ, решту міст було спустошено і спалено (Микола Петров¬ 
ський, Нариси історії України. ., стор. 370—371). 

1696 

107 Орди білгородських татар, що вторглися на Україну, переслідували ко¬ 
зацькі аагони лубенського полковника Свічки та київського полковника Новиць- 
кого (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 20, 
стор. 415—418). 

168 У другому поході на Азов брало участь 15 тис козаків (Микола Пет¬ 
ровський, Нариси історії України .., стор. 372—373). 

109 Турецькі кораблі вивезли залогу Азова до Туреччини (Микола Пет¬ 
ровський, Нариси історії України..., стор. 373). 

1697 

170 Для захисту від татаро-турецьких нападів на лівому березі Дніпра були 
залишені також козаки охотницького полковника І. Новицького, гадяцького 
полковника М. Бороховича і лубенського полковника Л. Свічки (Актн ЗР, V, 
273, стор. 283—284; Д. Зварницкий, Источникн для истории запорожских 
козаков, т. І, стор. 691—692). 

171 Французький король не перешкоджав Петрові І в його подорожі до «це¬ 
саря і папи», бо цар не мав наміру туди їхати з Кенігсберга. З Амстердама 
Петро І на початку 1698 р. їздив до Англі (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., crop. 377). 

172 Сукно і гроші одержали 1000 козаків, що перебували в Таван . Однак 
1697 р. козаки одержували платню ще кілька разів, правда, за іншим наказом 
(Д. Зварницкий, Источникн для истории аапорожских козаков, т. І, стор. 
730, 731). 

173 Сапіги визнавали королем Августа (Sapiegowie, materialy historyczno- 
genealogiczne і majqtkowe, t. II, Petersburg, 1891, стор. 188—189). 



1700 


174 Серед імен бранців, яких захопили шведи, немає ні Луки, ні Івана Дол- 
горуких (П. Долгоруков, Сказание о роде князей Долгорукових, СПб., 
1840, стор. 8, 81). 

1701 

ns Петро І зустрівся з Августом II у Биржах (Письма и бумаги императора 
Петра Великого, т. І, СПб., 1887, стор 439). 

178 Залога Діамунта здалася шведам. Вона складалася з російських і саксон¬ 
ських загонів (Микола Петровський, Нариси історії України..., 
стор. 383). 

177 Гадяцького полку не було в складі війська, що воювало підНарвою 
(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 384). 

178 Юр’єва царське військо тоді не здобуло. Це місто було взяте 1704 р. (М и - 
кола Петровський, Нариси історії України..., стор 383). 

179 Козацькі війська на чолі з Данилом Апостолом відпущено на Україну 
на початку січня 1702 р. (Микола Петровський, Нариси історії Украї¬ 
ни..., стор. 383—384). 

1702 

180 Із Т. Радичом виступало 1500 козаків (Микола Петровський, 
Нариси історії України..., Додатки, №21, стор. 419). 



СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ 
ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ 


А 

а — і 

абшитованній — відставний 
аже — а проте, коли, а що 
албо — або 

аліанс — союз, договір 
алкір (валкір ) — кутня найвіддаленіша 
кімната в хаті 
аманат — заложник 
а ніжели — ніж, як 
аппарата — убрання 
армата — артилерія, зброя 
асаул — осавул, старшина в Запорізь¬ 
кому війську, військовий осавул 
заступав гетьмана в походах, були 
також осавули полкові, сотенні, 
артилерійські та ін. 

Б 

балвохвалец — ідоловірець, поганин 
барва, барма — одяг 
барзо — дуже, надто 
бей — турецький або татарський стар¬ 
шина вищого рангу 
безецность — безчесність, ганебність 
бернардини — члени католицького чер¬ 
нечого ордену, що виник у XI ст. 
біглій — умілий, вправний 
біскуп — католицький епіскоп 
бидло — худоба, скотина, воли 
билисмо — ми були 
бом — бо я 

бинамній — не мало, цілком 
бити — бути 

битность — перебування, буття 
благочестіе — православ’я 
благочестивій — православний 
блякгауз — укріплення 
бойній — воєнний, здатний до війни 
борона — захист, заступництво 

182 


братися — простувати, прямувати 
будара — річкове судно 
будник — робітник у буді, де вироб¬ 
ляється поташ (попіл) 
бурмистр — голова міської адмініст¬ 
рації за магдебурзьким правом 
В 

валечній — мужній 

валка, волейна потреба — генеральна 
битва 

вароватися — берегтися, застерігати 
ведле — біля, коло, поряд 
ведлуг — через, з причини, згідно, від¬ 
повідно 

везир — вищий сановник у деяких кра¬ 
їнах Близького Сходу 
венетове — венеціанці 
взглядом — що торкається, беручи до 
уваги, внаслідок, щодо 
взмінка — згадка, замітка 
вибранці — піший новозатяжний воїи 
видолати — подолати, витримати, вчи¬ 
нити опір, здужати 

виміратися — виправдуватися, відмо¬ 
влятися 

вимовлятися — відмовлятися, вислови¬ 
тися 

вимогти — добитися чого-небудь 
виняти (місто) — полонити, захопити 
населення міста 

вирва — вилом, пролом, прорив, яма 
витрикуиі — ктитор, церковний ста¬ 
роста 

віжливій — тямущий 
вікторія — перемога 
вічистій — вічний, батьківський 
Відно — Відень 

вонтпити — сумніватися, хитатися 
достатку — наостанку 



вскурати — мати успіх 
вспирати — відбивати, давати відсіч 
вцале — цілком, сповна, зовсім 
вшелякій — всякий 
втетечность — розпуста 
вязення — в’язниця 

Г 

гвалтом — силоміць, насильно 
аЗе — де, коли, що 
где-колвек — де-небудь 
герец — жеребець 
го — його 

голдовати— бути підвладним, підданим 
господар — володар, титул молдав¬ 
ського і валаського князів 
гостинець — дорога, тракт 
гроблене — грабіж 

грассовати — грабувати, пустошити, 
лютувати 

грод — замок, при якому був грод- 
ський суд 

грошовій — найнятий за гроші 

Д 

давання — подарунок 
давати дару — прилучати, залучати 
дара — причастя 
датки — данина, подарунки 
дворецкій — придворний титул, в XV— 
XVII ст. керівник придворного уп¬ 
равління 

детронізовати — скинути з престолу, 
позбавити влади 
дивовиско — диво, чудо 
довціп — розум, здібність, гострота 
дознаку — дощенту 

дойниця — дерев’яний посуд для до¬ 
їння молока 

докука — надокучливість, докучання, 
неспокій 

домінікани — ченці католицького чер¬ 
нечого ордену, заснованого 1215 р. 
іспанським ченцем Домініком 
домовляти — докоряти, дорікати 
достатній — заможний 
дочасній — тимчасовий, дочасний 
драгунія — драгуни, драгунські полки 
драча — здирства, побори 
дуди — збір, плата за весілля 

Е 

елекція — вибори 

експедиція — похід, відправлення, ви¬ 
силання 


ексцес — бешкет 
еднак — однак 

єднати — єднати, схиляти до союзу 
ежели — якщо, як 

ерись — релігійні вчення, що відхи¬ 
ляються від панівної релігії 


ж 

жаданнє — жадання, вимогз 

оісадній, жоден — жоден 

жаковати — грабувати 

же — що 

жеби — щоб 

жебисте — щоб ви 

желати — бажати 

желязник — залізна гармата 

окивити — залишати серед живих 

живность — пожива, корм 

живо — живим 

зісивот — життя 

жичити — зичити, бажати, жадати 
жичливій — зичливий, прихильний 
оісолнір — найманий солдат 


З 


забойство — убивство 
задор — завзяття, запал 
зайздрость — заздрість 
заточене — заслання 
зачим — отже, тому, таким чином 
замититися — нездужати, слабіти, під¬ 
упасти 

заняття — займатися, загорітися 
запал — чвари, незгода, розбрат 
заплаченя — платня 
запомніти — забути 
зась — же, але, знову, також 
затлумити — заглушити, заступити 
затяги — набирання військових до¬ 
бровольців 

затяговій — найманий 
захозивати — зберігати 
заятреня — запалення, розпалювання 
збоже — хліб, майно 
збродня — злочин, злодійство 
звіонзк — союз, змова 
звітяжство — перемога, хоробрість 
звлаща — особливо, найпаче 
зволення — дозволений, згода 
звонпити — зневіритися, втратити на¬ 
дію 

згодній — мирний 
згола — зовсім 
вдання — здача, здавання 
здоровя — життя 


183 



здрайца — зрадник 
зекгаровій — годинниковий 
зезволити — дозволити 
везволитися— згоджуватися, приставати 
зейшлій — померлий, минулий 
зисковати — набувати, відшукати 
зліцити — доручити 
зле — погано 

знесення — поразка, спустошення 
знятися — звестися, зійтись 
зо — зі, зу 
зобополне — разом 

золотий — польська монета, що до¬ 
рівнювала ЗО грошам 
зособна — зокрема, зосібна 
зосталій — останній, решта 
зрабовати — пограбувати 
зуполній — повний, загальний 
зфолговати — відпустити, пощадити 

И 

иж — що 

ижби — щоб 

иже — який 

излецити — доручити 

иле — скільки 

имати — взяти, схопити 

индукта — мито на довізні товари 

иніе — інші 

инквізиція — слідство, розшук 
интенція — бажання 
искупити — згромадити, зібрати, з’єд¬ 
натися 

испоткатися — зустрітися 

І 

ігумен — церковний сан настоятеля чо¬ 
ловічого монастиря 
іезуїти — члени католицького черне¬ 
чого ордену 

К 

калга-салтан — наступник престолу 
кармазин — тканина червоного кольо- 
РУ 

карность — кара, покарання 
карта — лист, записка 
катафалк — підвищення, на яке став¬ 
лять труну 

квадранс — чверть, чверть години 
кварцяніе войска — регулярні польські 
війська 

кгвалтом — силоміць, насильно 
кеди — коли 

клейноти — військові відзнаки: коро¬ 
гви, булава, бунчук, котли (бубни), 
гармати 


калмики — калмики 
комисар — заснована 1638 р. Річчю 
Посполитою посада верховного на¬ 
чальника реєстрового Запорізько¬ 
го війська, представник польсько¬ 
го короля на Україні з 1649 р., 
член мирної комісії 
комонник — кіннота, кавалерія 
компанія — товариство, загін війська, 
сотня 

консистовати — ставати на постій 
контентоватися — задовольнятися, 
радіти 

конфедерація — збори, нарада представ¬ 
ників політичних груп, партій 
корфістр — німецький князь, що мав 
право вибирати імператора 
копа — 60 литовських грошей 
копотитися — тривати, тягнутися 
копці — межові ями 
корогва — хоругов, загін кінноти 
100—200 чоловік 

креденс — буфет, кухонне срібло 
крот — раз 
ксіонженти — князі 
кунтуш. — козацький одяг, що нага¬ 
дує кафтан 

купитися — громадитись 


Л 

легат — папський посол 
леда — ледве 

липа — невеликий човен із липи 

ліствици — драбини 

літость — жалощі, жаль, співчуття 

літовати — провести літо 

любо — хоч, хоча 


М 

magnus — великий 

майдебурскіе права — магдебурзькі пра¬ 
ва 

матися — жити, існувати 

медіатор — посередник 

меноватися — іменуватися, називатися 

мешанина — замішання 

мірочка — плата зерном за помол 

можне — мужньо, хоробро 

моокній — спроможний 

Москва — росіяни 

московскій — російський 

мор — помір, чума 

моц — сила, влада 

мурза — знатний татарин 

мушкет — карабін 


184 



н 

набиток — майно, набуття 
набоженство — служба божа 
навидіти — навідати 
наворочатися — повертатися 
найбарзій — найбільше 
наказний — виконуючий обов’язки 
налога — натиск, здушування 
наменити — згадати 
цапів — спів, голос, мелодія 
направовати — направити 
натрафити — натрапити, наскочити 
наустити — намовляти, підмовляти 
наутеки — навтіки, навтікача 
незвитяжній — непоборний, неперемо¬ 
жний 

немал — мало не 
не мній — не менше 
необходно — без винятку 
неопатрность — неуважність, необере¬ 
жність 

неоиіацованій — неоціненний 
нестатечній — нестійкий, нетрив¬ 
кий 

нестатечность — несталість, нетрив¬ 
кість 

нечине, нечинене — начинене, вчинене 
нігди — ніколи 
ніотколя — нізвідки 
нобілітовати — надати дворянське 
звання 

нузка — нужда 

нужній — важкий, небезпечний 
нурадин-солтан — начальник області 
в кримських татар 


О 

вбавлятися — побоюватися 
обачити — побачити 
обецатися — обіцяти 
обозній — начальник обозу й артиле¬ 
рії, начальник штабу 
обфито — щедро, багато, рясно 
обфитость — багатство, достаток 
околничій — вищий боярський чин у 
Росії 

окрент — велике морське судно 
олтар — східна частина храму, де 
міститься престол 
омаль — мало, небагато 
окилити — обдурити, обманути 
оний — він, той 

ординовати — послати, відправити 
ормяне — вірмени 
осажолій — облоговий 
освідчити — заявити 


осип — збори зерновим хлібом 
ослаба — ослаблення 
осм — вісім 

осмачка — дві чверті, міра сипучих тіл 
особно — особисто 

оспалость — байдужість, недбалість, 
неуважність 

осталец, останец — решта, останній, 
інші 

отехати (село, місто) — захопити, при¬ 
єднати 

отразкати — відраджувати, відмовля¬ 
ти 

отседітися — витримати облогу 
отсюль — звідусіль 
оттоля, оттуля — звідти 
охляп — верхом, без сідла 
охочекононній — найнята кіннота 
охочій — волонтер, найнятий 
ошукати — обдурити, обманути 


П 

палуб — пень, колода 
панство — держава, панство 
папіж — римський папа 
паси — шлях, дорога 
пахолок — прислужник 
пашня — засіяне поле 
перескоживати — перешкоджати 
перестанок — зупинка 
перехрист — вихрест 
персвадовати — повчати, радити 
пилно — охоче, ввічливо, покірно 
пилний — потрібний, необхідний 
пилность — пильність, старанність, - 
завзятість 
плавля — плавні 
плин — плав, плавом 
площини — кінцівка стріли 
пляц — місце, майдан, поле 
поблажити — потурати, попускати 
повиймати — спустошити, захопити 
поволати — позвати до суду 
поволовщина — податок від волів 
повстанова — договір, угода, консти¬ 
туція 

погреб — похорон 

подачка — платня 

подзор — підозра 

подезд — військова розвідка 

подимя — двір, подвір’я 

подійти — обдурити 

подкапок — шапка монахів 

подобно — здається, мабуть 

позбитя — рятунок, визволення 

позитив — музичний інструмент 

покревние — родичі 


185 



покута — кара за гріхи, покаяння 
полецити — доручити 
полуднє — південь 
помітка — перешкода, завада 
поневаж — оскільки, тому що 
понехати — занехаяти, зневажати 
поняти — взяти 

попудливость — замішання, розгубле¬ 
ність, збентеження 
поратовання — рятунок, допомога 
поряжка — поразка 
посилковати — пересилити, перебороти 
пословица — чутка 

послушенство — слухняність, послуш- 
ність 

посполитеє руиіеня — загальне опол¬ 
чення 

посполство — чернь, народ, плебеї 
посполу — разом, спільно, гуртом 
пострах — страх 
поткати — зустріти, спіймати 
потлумляти — потьмарити, помутити- 
ся 

потрава — страва, їжа 
потреба — битва, сутичка 
потрутити — штовхнути 
потуга — сила, ополчення 
похвалки — нахваляння 
пошарпати — пограбувати 
праве — власне, якраз 
превротность — брехливість, облуд¬ 
ність 

предся — все-таки 
през — через, протягом 
прекладати — прикладати, прирівню¬ 
вати 

преложенство — управа, посада 
препинати — заважати, чинити пере¬ 
пону 

приборно — зі зброєю 
привлащати — привласнювати, притя¬ 
гати, прихиляти 
привилей — привілей, перевага 
приводца — ватажок, вожак 
приворочати — приєднувати, підкоря¬ 
ти 

приморки — мор, епідемія 
припало — трапилось 
приправовати — приготовлятися, спо¬ 
руджувати 

пробіглец — шукач пригод 
проворотя — поворот 
прягнути — прагнути 
пугар — чара, келих 
пултори — півтора 
пункти — статті, угода 


Р 

рабовати — грабувати 
рада — народні збори 
райтарія — кіннота 
райца — радник, член магістрату 
ракочій — угорський король 
ранкор — злопам’ятність, підозра 
рарог — раріг 
распудити — розігнати 
рація — думка, рада 
рейтеровати — відступити 
резидент — посол 
респонс — відповідь 
риштунок —зброя, озброєння 
робацтво — хробаки, черв’яки 
родимець — уродженець 
родич — батько 
рожай — рід, походження 
рожоний — рідний 
розмір — плата зерном за помол 
розездити границю — визначити ме¬ 
жу, кордон 

ронд — кінська військова блискуча 
збруя 

росказане — наказ 
росмотр — розшук, слідство 
ростропній — моторний, спритний, мет¬ 
кий 

русь — українці 
русин — українець 
рускій — український 
рушаня — виступ, відступ 
рядощі — радощі 

С 

сагайдак — лук 

сакра — висвячення, посвячення 
санджак — прапор, військо, що зби¬ 
рається під хоругви, посол 
світ — світанок 

сейм валній — загальний польський за¬ 
конодавчий з’їзд (на протилежність 
сеймикам) 

сердюки — наймане піхотне військо 
септеврій — вересень 
сермяги — сірячина, сіряк, сіра свита 
склеп — льох 
скупленя — скупчування 
слобода — нове поселення, де селяни 
звільнялись на деякий час від 
податків 
слупи — стовпи 
слуховати — слухатися 
спитка — катування, тортури 
спотребу — скільки потрібно 



справній — уміло вишикований, постав¬ 
лений у бойові лави, розпорядли¬ 
вий (про людину) 
справовати — правити 
справца — керівник 
спросній — мерзотний, огидний 
спіж — мідь 

срогій — суворий, жорстокий 
срозшій — суворіший, жорстокіший 
становиско — стоянка, постій, кварти¬ 
рування 

статечній — заможний, серйозний 
статок — майно, скотина 
стація — постій, податок на утриман¬ 
ня війська 

столечній — столиця, місто, що в ньо¬ 
му живе гетьман, полковник 
столник — нижчий придворний чин у 
Росії XVI—XVIII ст 
сторога — сторожа 
стужа — холод 

сточитися — виникнути, поставати 
суплікованій — просити, подавати просьбу 
сустентація — утримання війська 
сухота — посуха, засуха 
Т 

табур — табір 
тамтой — той 

таиіа — табір, місце кочування орди 
тил — скорочено від тільки 
тирлище — тирло, стоянка орди 
трактат — договір 
трафити — натрапити, потрапити 
тріумф — блискуча перемога 
трутизна — отрута 

тузинковій — виготовлений з дешевого 
сукна 

тулятися — скитатися 
тумулт — тривога, паніка 
турбація — турбота, стурбованість 
тяжари — тягарі, військовий обоз 
У 

уведеній — обдурений 
удавати — видавати, зводити наклеп, 
обмовляти 
удання — наклеп 
удатися — звернутися 
узятися — з’єднатися 
і /зятя — одержання 
уконтентовати — задовольнити 
умислно — навмисно 
упокоїти — заспокоїти, угамувати 
уробити — зробити, збудувати 
уряд — посада, суд 
усиловне — настійливо, настійно 
ускромляти — втихомирювати, угамо¬ 
вувати 


утарчка — сутичка, бійка 
утравлятися — розчинятися 
утраплення — утиск, пригноблення 
Ф 

фамиліянт — родич, нащадок 
фара — приходський костьол 
фолга — співчуття, попускання, пощада 
фортель — підступ, обдурення, хит¬ 
рість 

фортеція — фортеця 
фрасунок — сум, смуток 
фундовати — угощати, засновувати, 
купувати 
футро — хутро 

X 

хандожити — чистити 
Хвалинское море — Каспійське море 
хвалка — хвальба 

хлюблячися — хвалячись, величаючись 
хороба — хвороба 
хотя — хоча 

хтивость — хтивість, бажання, жадо¬ 
ба 

ц 

цале — цілком 

цекгауз — пороховий погріб, льох 
цуг — ряд 

Ч 

чати — військовий дозір, сторожова 
охорона 

чаус — турецький посол, чиновник 
чернчая рада — рада голоти, черні 
чинш — оброк 

чолнійшій — головніший, знатніший 
чолобитна — супліка, звернення 
чуга — верхній одяг, плащ 

Ш 

шатно — пишно, нарядно 
иіатость — бунт, заворушення, неспо¬ 
кій 

швагер — шурин 

шванковати — програти, терпіти збит¬ 
ки 

шевлюга — худобина, мерзотник 
шемрання — бурчання, нарікання 
штука — кусок, частина 

Щ 

щоколвек — що-небудь, будь-що, трохи, 
дещо 

ю 

юж, юже — вже 
юнь — червень 
юригелт — річна платня 



БІБЛІОГРАФІЯ 1 


Аидрусяк М. До питання про авторство Літопису Самовидця.— Записки На¬ 
укового товариства ім. Шевченка, Львів, 1928, т. CXLX 
Багалій Д. Нарис української історіографії.— Джерелознавство, вип. 2, 
К., 1925. 

Бевзенко С. П. Спостереження над синтаксисом українських літопи¬ 
сів XVII ст. — Наукові записки Ужгородського державного університету, 
т IX, Ужгород, 1954. 

Возняк М. Історія української літератури, т. III, Львів, 1924. 

Возияк Михайло. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? Львів, 1933. 
Гординський Ярослав. «Милость божія», українська драма з 1728 р.— Записки 
Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1925, т. CXXXVI — CXXXVII; 
1927, т. CXLVI. 

Грушевскнй М. С. Самовидец Руиньї и его позднейшие отражения.— Трудьі 
Института славяноведения Академии наук СССР, т. І, Л., 1932. 

Грушевскнй М. С. Об украинской историографии XVIII века. Несколько 
соображений.— Известия АН СССР, VII серия, отд общественньїх наук, 
1934, № 3. 

Дзира Я. І. Українські літописи XVI—XVIII ст. в радянській історіографії.— 
Історичні джерела та їх використання, в. Ill, К-, 1968. 

Дзира Я. І. Джерельна основа праці О. Рігельмана про Україну.— 
Історіографічні дослідження в Українській РСР, внп. II, І{., 1969. 
Житецкий П. Очерк звуковой истории малорусского наречия, К-, 1876. 
Житецкий П. «Знеида» Котляревского и древнейший список ее в связи с об- 
зором малорусской литературьі XVIII века, К-, 1900. 

Иконников В. С. Опьіт русской историографии, т. 2, кн. 1, К., 1908. 

Історія української літератури у восьми томах, т. I, К-, 1967. 

Карпов Г. Критический обзор разработки главних русских источников, до 
истории Малороссии относящихся, за время: 8-е января 1654 по ЗО мая 1672, 
М., 1870. 

Карпов Г. Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого, М., 
1873. 

Летопись Самовидця о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях, 
бивших в Малой России по его смерти. Доведена продолжателями до 1734 го- 
да — Чтения в имп Обществе истории и древностей российских при Москов- 
ском университете, 1846, № 1, отд. II; 1846, № 2; Окреме вид., М., 1846. 


1 Див. також: Библиография русского летописания, М —Л., 1962; Україн¬ 
ські письменники, Біо-бібліографічний словник, т. І, К, 1961; Микола Пет- 
ровський, Нариси історії України XVII—початку XVIII ст., Харків, 1930, стор. 
421-435. 


188 



Летопись Самовидца по новооткрьітьім спискам с приложением трех малорос- 
сийских хроник: «Хмельницкой», «Кратного описання Малороссии» и «Со- 
брания исторнческого», з передмовою О. Левицького, К., 1878. 

Максимович М. А. Собрание сочинений, т. I, К-, 1876. 

Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст), 
К , 1959. 

Модзалевський В. Перший військовий підскарбій (1663—1669) Роман Ракуш- 
ка-Романовський.— Записки історично-філологічного відділу Української 
Академії наук, кн. 1 , К-, 1919, стор. 18—-52; кн. 2, 1920—1922, стор. 29—59 
Огоиовський О. Історія літератури руськой, ч. І, Л., 1887. 

Окиншевич Л. До питання про автора Літопису Самовидця.— Нариси з соці¬ 
ально-економічної історії України, т. I, К-, 1932. 

Петличний І. 3. Граматичні особливості мови Літопису Самовидця.— Питання 
українського мовознавства, кн. 1, Львів, 1956. 

Петров Н. И. Очерки изистории украинской литературн XVII и XVIII веков, 
К., 1911. 

Петровський М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця 
й про автора літопису (Романа Ракушку-Романовського).— Записи Ніжинсь¬ 
кого інституту народної освіти, кн. VI, Ніжин, 1926. 

Петровський М. Нариси історії України XVII — початку XVIII ст. (Досліди 
над Літописом Самовидця), Харків, 1930. 

Письма П А Кулиша к О. М. Бодянскому (1846—1848).— «Русский архив», 
1892, № 11 

Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому (1846—1877).— «Киевская стари¬ 
на», 1897, сеитябрь, октябрь, ноябрь, декабрь;1898, февраль. 

Романовський В. Хто був «Самовидець?».— «Україна», 1925, кн. 5 
Франко І. Студії над українськими народними піснями.— Записки Науково¬ 
го товариства ім. Шевченка, Львів, 1911—1912. 

Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., Львів, 
1910. 

Шевченко Т., Повне зібрання творів у шести томах, т. V, Vl, К-, 1964. 



ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК* 


Август II, польський король, курфюрст 
саксонський — 160—164, 167, 180 
Адамович Симеон, ніжинський прото- 
поп — 19, 123, 124, 126, 178 
Алмазов, російський стольник— 124 
Андрусяк Микола, історик — 188 
Антипович Євстратій, російський по¬ 
сол — 102 

Антон Адамович див. Жданович 
Антонович Володимир, історик, архео¬ 
лог — 38 

Апостол Павло, автор «Щоденника» за 
1725—1727 рр — 8 

Апостол Данило, гетьман — 155, 159, 
165, 166, 179, 181 

Багалій Дмитро, історик — 10, 15, 

19, 38, 39, 170, 188 

Баденський Людвіг, маркграф — 179 
Балабан, польський шляхтич — 51 
Балабан Діонисій, київський митро¬ 
полит — 95, 174 

Барабаш Іван, військовий осавул реє¬ 
стрового козацького війська — 49, 
168 

Баранович Лазар, церковний, політич¬ 
ний, освітній діяч, письменник, чер¬ 
нігівський архієпіскоп — 129, 174, 
176, 178 

Барвінський Віктор, історик-архі- 
віст — 22 

Барсуков А., російський історик — 172 
Башмаков Д., Бачмаков, російський 
дяк — 15, 92 

Бевзенко Степан, філолог — 188 
Безпалий Микита, військовий обоз¬ 
ний — 175 

бедзинський, польський шляхтич — 51 
Биховець О., власник літопису— 7 


*У круглих дужках подано імена у 
у тексті літопису. 


Білецький Олександр, літературозна¬ 
вець — 39 

Білицикевич, поляк, шведський «пар¬ 
тизан™ — 167 

Білогруд, козацький суддя— 107, 108 
Біневський Станіслав Казімір (Бі- 
невскій), чернігівський воєвода, 
польський посол — 76, 102 
Боболинський Леонтій, літописець, ав¬ 
тор «Хроніки» з давніх часів до 
1699 р — 7 

Богдановський, польський шляхтич — 
51 

Богун Іван, кальницький (вінницький) 
полковник — 93, 94 
Бодянський Осип, український істо¬ 
рик, археограф, філолог, славіст, 
поет — 10—13, 16, 19, 20, 38, 40, 
45, 47—54, 56—67, 69—141, 143— 
149, 151-153, 155, 156, 158-160, 
162—166, 189 

Болховітінов Є О., російський Істо¬ 
рик — 40 

Боплан Гійом-Левассер, французький 
військовий інженер, автор записок 
про Україну—8, 168 
Борковський Василь (Борковскій), 
чернігівський полковник, військо¬ 
вий обозний — 26, 122, 130, 144, 
179 

Борохович Михайло, гадяцький пол¬ 
ковник — 156, 157, 164, 180 
Борятинський Юрій Микитович (Бо- 
рятинскій), російський князь, ки¬ 
ївський воєвода — 83 
Браім, турецький паша — 127 
Брюховецький Іван (Брюховецкій), ге¬ 
тьман—14,21, 25,27, 31, 33, 37, 

такому написанні, як вони зустрічаються 


190 





81,84, 87—100, 102—106, 174—176 
Булат, російський князь — 129 
Бут Левко, ніжинський сотник — 78 
Бутурлін Василь Васильович (Бутур- 
лин), російський військовий діяч, 
дипломат, боярин — 66, 67, 171 

Бутурлін Іван, російський боярин — 
132, 178 

Вейд Адам Адамович, російський гене¬ 
рал — 164 

Великогагін Д (ВеликоҐаГин), ро¬ 
сійський окольничий, князь — 89, 
90, 174 

Величко Самійло, автор опису істо¬ 
ричних подій на Україні (1648— 
1700)—7, 8, 9, ЗО, 38, 119, 134, 
171, 173 

Верзилов А., історик — 169 
Виговська Олена, дружина гетьмана — 
82 

Виговський Іван (Вьіговскій, Вигов- 
скій), гетьмаи — 14, 21, 32, 50, 
75—82, 95, 172—174 
Виговський Данило, брат Івана — 79 
Вижицький (Візицкій, Віжицкій, Вн- 
зицкій), польський рейментар — 
112, 176 

Винницький Антоній (Винніцкій, Ве- 
ніцкий), перемишльський, сяно- 
цький і самбірський православний 
епіскоп—95, ПО 

Вишневецький Ярема (Вьшшевецкій, 
Вишневецкій Еремій), польський 
магнат, князь, походив з українсь¬ 
кого князівського роду — 52, 58 
Вишневецький Михайло (Міхал), син 
Яреми, польський король — 18, 
52, ПО, 117 

Віженер Блез, де, французький вче¬ 
ний, історик, автор «Опису поль¬ 
ського королівства і суміжних з 
ним країн», окремі розділи якого 
присвячені Україні XVI ст.— 7 
Владислав IV, польський король — 
35, 48, 54, 168, 169 
Возняк Михайло, літературознавець — 
10, 22, 39, 188 

Волинець, польський шляхтич — 53 
Вуйцік Збігнев (Wojcik Zbigniew), 
польський історик — 175 
Гагарін Микита, російський столь¬ 
ник — 174 

Ґалга, Далга, татарський солтан — 102 
Гальцель А. (Наїсеї А.), польський 
історик — 176 

Галятовський Йоаникій, письменник, 
громадський, політичний і церков¬ 
ний діяч — 178 


Гамалія А. — 179 

Гамалія Григорій (Гамалея, Гамаліен- 
ко), лубенський полковник — 96, 
104, 153, 174, 175 

Гамалія Михайло, черкаський полков¬ 
ник — 86 

Гаммер-Пургшталь Йозеф, австрій¬ 
ський історик, сходознавець — 38 
Гаммердерфер Карл, німецький істо¬ 
рик, 1789 р. опублікував у Лейпці- 
гу скорочений і виправлений пере¬ 
клад з французької на німецьку 
мову «Анналів» Й. Б. Шерера під 
назвою «Історія українських і за¬ 
порізьких козаків з додатком деяких 
відомостей про їх устрій та зви¬ 
чаї» — 8 

Ганновер Натан, єврейський хроніст, 
автор опису історичних подій на 
Україні 1648—1654 рр., сучасник 
Хмельницького — 168 
Герц Георг Генрих, фон, барон — 12 
Гладкий Матвій, миргородський пол¬ 
ковник — 63, 170, 171 
Глібович Юрій Карл, польський смо¬ 
ленський воєвода — 67, 171 
Гоголь Остап (Евстафій), подільський 
полковник, гетьман — 35, 118, 124, 
128, 178 

Голіцин Василь Васильович (Галицин, 
Голицин), російський боярин, 
князь —37, 127, 134, 143, 144, 146, 
148, 149, 151, 179 

Голубєв Степан (Голубев), історик—176 
Гонсевський В (Гонсевскій, Каиевскій, 
Кгонсевський), польський геть¬ 
ман — 82, 170. 173 

Горбачевський (Горбачевский Н.), ро¬ 
сійський історик — 168 
Гординський Ярослав, літературозна¬ 
вець — 22, 188 

Горленко Дмитро, прилуцький полков¬ 
ник — 156, 157 

Горленко Лазар (Лазор), прилуцький 
Полковник — 125, 146 
Гор'одецький Леонард, польський хро¬ 
ніст — 7 

Городчинський, польський шляхтич.— 
50 

Грабовський А., польський історик — 
176 

Граб’янка Григорій — автор літопису, 
що охоплює історичні події на Укра¬ 
їні з давніх часів до 1708 р. — 7 — 
11, ЗО, 37, 40, 47, 51, 53, 56, 74, 154 
Гречаний Степан, гадяцький полковий 
суддя — 104 

Грондський Самуїл, польський хро¬ 
ніст — 168 




Груша Іван, генеральний писар — 79 
Грушевський Михайло, історик, літе¬ 
ратурознавець, археограф — 10, 13, 
14, 19, 22, 35, 39, 51, 63, 188 
Гуляницький Григорій (Гуляницкій), 
ніжинський полковник — 18, 32, 
66, 78—81,84,93,96,102, 171, 173 
Гурданович, див. Кашпурович Лав- 
рентій 

Далга див. ґалга 

Данко, переяславський полковник—100 
Дворецький Василь, київський пол¬ 
ковник — 174 

Дебадент, австрійський генерал — 152 
Децик, овруцький полковник — 32, 33, 
99, 175 

Джеджалій Филон, кропив’янський 
полковник — 49 

Дзира Ярослав—40, 43, 168, 188 
Діонисій, ніжинський ігумен — 71 
Дмитрій див. Збаразький Димитрій 
Довженко Олександр, письменник, кі¬ 
норежисер — 39 

Долгорукий Іван (Долгоруков), ро¬ 
сійський князь — 164, 180 
Долгорукий Лука (Долгоруков), ро¬ 
сійський князь — 164, 180 
Долгорукий М Ю (Долгоруков), ро¬ 
сійський князь — 178 
Долгорукий Яків Федорович (Долго¬ 
руков), російський князь, бєлго¬ 
родський намісник — 164 
Долгоруков П., історик — 180 
Долгоруков Юрій Олексійович, росій¬ 
ський князь, боярин, воєвода — 
82, 83, 132, 133, 136, 143, 148, 159 
Дорошенко Андрій, паволоцький пол¬ 
ковник—117, 177 

Дорошенко Григорій, браславський 
полковник—106, 111, 117, 124 
Дорошенко Петро, гетьман — 19, 21, 
31, 33, 35, 98— 122, 124, 127, 128, 
176, 177 

Дрозд, браславський полковник — 99 
Думитрашко, Димитрашенко, воло¬ 
ський господар — 116 
Думитрашко, див. Райча Думитрашко 
Дука Іо, Константин, волоський госпо¬ 
дар — 135, 137, 139 
Енгель Йоганн-Хрістіан, австрійський 
історик, автор праць «Історія Га¬ 
личини і Володимира», «Історія Ук¬ 
раїни і українських козаків» — 8 
Енгельс Фрідріх — 5 
Єрлич Йоахим, польський хроніст 
XVII ст., за походженням украї¬ 
нець. Автор хроніки, що охоп¬ 
лює період історичних подій на 
Україні з 1620 по 1673 р. — 8 


Жданович Антон, київський полковник 
наказний гетьман — 74 
Жеребило, уманський полковник — 
112 

Житецький Павло, філолог — 39, 188 
Жученко Федір, полтавський полков¬ 
ник — 173, 179 

Забіла Степан, ніжинський полков¬ 
ник — 179 

Заклинський Корнило, історик — 19 
Замисловський (Замьісловский Е.), іс¬ 
торик — 178 

Заславський-Острозький Владислав 
Домінік, польський князь і магнат, 
походив з українського князівсько¬ 
го роду — 53, 169 

Збаразькнй-Вкшневецький Димитрій 
(Збаразскій), коронний князь, поль¬ 
ський гетьман — 111, 120, 177 
Зеленський Яи, польський посол — 56 
Змієв Венедикт Андрійович (Змиев), 
російський боярин і воєвода — 133, 
143, 148, 179 

Золотаренко Василь (Васюта), ніжин¬ 
ський полковник — 21, 25, 32, 35, 
67, 81, 84, 86—88, 93, 172, 174 
Золотаренко Іван, ніжинський полков¬ 
ник, наказний гетьман — 14, 16, 
31, 65, 67, 69—72, 171 
Зорка Самійло, вигаданий український 
козацький літописець і канцеля¬ 
рист — 171 

Ібрагім Шайтан, турецький паша — 
177 

Іван Олексійович (Іоан Алексіевич), 
російський цар — 135, 136, 156 
Іконников Володимир (ИконниковВ.С), 
історик — 10, 188 

Іляш Іван (Ілляш, Иляш, Ормянчик), 
переяславський козак, очевидно, 
Караімович Ілляш — 28, 47, 168 
Іскрицький Петро (21.XII 1704 — 
6.VII 1771), навчався в Київській 
академії, з 1721 р.— військовий 
канцелярист; з 1727 р.— бунчу¬ 
ковий товариш; в 1734 р. знову бун¬ 
чуковий товариш; земський суддя 
Суразького повіту на Чернігів¬ 
щині — 1768 р.; 1765—1771 рр.— 
голова шляхти Стародубського по¬ 
віту. Помер у с. Дрокові. Дружина 
Олена Григорівна Скорупа—дочка 
Стародубського полкового писаря. 
Григорій Скорупа, полковий писар 
у Стародубі, де проживали Романов- 
ські, напевно, мав службові зв’яз¬ 
ки з Романом та його синами — 
сотниками, від яких міг отримати і 
переписати літопис. Через дочку 






Скорупи Олену список літопису, 
очевидно, потрапив до Петра Іс- 
крицького, а через його дочку Ольгу 
до Івана Кулябка-Корецького — 
11—14, 17, 39, 40, 41, 47, 48, 55, 
59, 66, 76, 78, 81, 87, 89, 90, 94, 
117, 123, 124, 127—129, 133, 135, 
137, 138, 141, 142, 148, 156, 157, 
162—164, 167 

Казановський Адам, польський шлях¬ 
тич, маршалок — 51 
Калиновський Микола (Каліновскій), 
польний гетьман — 49, 50—53, 59, 
62—65, 170 

Калиновський Самуїл (Калиновскій), 
брат Миколи, коронний обозний — 
62 

Кандиба Федір, корсунський полков¬ 
ник — 22 

Каневський (Каневскій, Кгонсевскій), 
литовський гетьман — 82 
Капітон, сектант — 123, 178 
Каплан Герей, великий татарський 
паша — 115, 122 
Каплан* турецький паша — 129 
Карамбей, татарський солтан — 14, 78, 
83 

Карбанович див. Кашпурович Лав- 
рентій 

Карл XII (Карлюс), шведський ко¬ 
роль — 163, 167 

Карпов Г., російський історик — 19, 
20, 188 

Карховський, польський шляхтич — 
53 

Касимовський (Касимовскій), росій¬ 
ський царевич — 128, 136 
Каспулат, ватажок калмиків — 178 
Кашпурович Лаврентій (Карбанович, 
Якубович, Гурданович), канцеля¬ 
рист — 37, 103—104, 175 
Кгдешинський Марко, польський шлях¬ 
тич — 51 

Керстнер Адам (Adam Kerstner), поль¬ 
ський історик — 173, 174 
Кикін Василь Петрович, російський 
стольник — 175 

Килдій Павло, ніжинський осавул — 
174 

Кисіль Адам (Кисель), київський воє¬ 
вода — 35, 56, 59, 62, 64, 169,170 
Кисіль Григорій, польський шлях¬ 
тич — 53, 56 

Кістяківський Олександр, правозна¬ 
вець — 20 

Клепацький Павло, історик — 171, 173 
Клименко Пилип, історик — 22 
Ковальський, польський шляхтич — 51 
Кожуховський Юрій (Кожуховскій), 


компанійський полковник — 157 
Козельський Яків, полтавський пол¬ 
ковий осавул (1739—1761), рід¬ 
ний брат відомого українського фі- 
лософа-просвітителя Якова Козель- 
ського Середнього — 11—13, 40, 
41, 45—54, 56—76, 78—132, 134— 
137, 143—148, 151—154, 156, 158, 
161, 163, 164, 167 
Комар, польський посол — 131 
Комаровський, польський шляхтич — 
51 

Конецьпольський Олександр (Конец- 
полскій), польський полковник, ко¬ 
ронний хорунжий—47, 169 
Копинський Ісайя, київський митро¬ 
полит — 176 

Корзон Тадеуш (Korzon Т.), польський 
історик — 175, 176 
Коробка Федір, військовий обозний — 
19 

Коровченко, чигиринський полков¬ 
ник — 127 

Коропков, російський стрілець — 133 
Косагов Григорій (Косогов), росій¬ 
ський стольник — 101, 142, 144, 175 
Косів (Коссов Силівестр), україн¬ 
ський церковний діяч, письменник, 
київський митрополит — 61, 170 
Костомаров Микола, історик, письмен¬ 
ник — 10, 19, 38, 39, 171, 175, 
189 

Котляревський Іван — 180 
Коховський Веспазіан, польський іс¬ 
торик — 168 

Кочубей Василь, військовий канцеля¬ 
рист — 179 

Кримський Агатангел, історик, філо¬ 
лог — 39 

Крип’якевич Іван, історик — 22, 39, 
168, 169, 170 

Кричевський Михайло (Кричевскій 
Станіслав), київський полковник — 
59, 170 

Кубаля Людвіг (Kubala Ludwik), 
польський історик — 171—173 
Куденекович Яків див. Черкаський 
Яків 

Куліш Пантелеймон, історик, письмен¬ 
ник, етнограф—10—14,20, 38,39, 66, 
105, 166, 189 

Кулябко-Корецький Іван, голова су- 
разького шляхетства, одружений 
на Ользі Іскрицькій — 12 
Куницький (Куиицкій), гетьман — 139, 
140, 179 

Куракін Федір (Куракин), російський 
князь, боярин — 94, 173 
Кучковський, польський шляхтич — 51 






Ладижинський, російський стольник — 
101 

Лазаренко Дмитро див. Горленко Дми¬ 
тро 

Лазар див. Горленко Лазар 
Лазаревський Олександр, історик — 39 
Ласковський Ф.— 172 
Левицький Орест, історик, археограф, 
письменник, академік, з 1922 р. 
президент Всеукраїнської Академії 
наук — 10—20, 28, ЗО, 36, 38—40, 
87, 189 

Ленін В. І.— 5 

Леопольд І, австрійський цісар — 179 
Лесиицький Григорій (Лесницкій), 
миргородський полковник — 75, 
172 

Лизогуб Яків, чернігівський полков¬ 
ник—86, 154, 156, 157, 179 
Лизогуб Яків, генеральний обозний, 
літописець, автор хроніки історич¬ 
них подій на Україні до 90-х років 
XVII ст.—7, 38 

Ликов М., російський князь, боярин — 
137 

Лисенко Іван, переяславський пол¬ 
ковник, військовий генеральний 
осавул — 178 

Литвин Михалон, литовський дипло¬ 
мат, автор записок про побут укра¬ 
їнців, подав опис Києва — 7 
Лихачов Василь Богданович, сосни- 
цький воєвода — 175 
Лужецький (Лужецкій), підляський 
каштелян — 113, 176 
Лукомський Стефан, історик, перекла¬ 
дач, автор хроніки історії України 
XIV—XVI ст.—7 

Лупул Василь (Лупин), волоський гос¬ 
подар — 59, 64, 74 

Любомирський Ю., краківський ста¬ 
роста — 169 

Лянскоронський (Лянскоронскій), по¬ 
льський браславський воєвода, ко¬ 
мендант Кам’янця — 114 
Лясота Еріх, посол австрійського ім¬ 
ператора Рудольфа II на Запорі¬ 
зькій Січі, з 1573 по 1594 р. вів що¬ 
денник — 8 

Magnus, граф де-ля Гарді, шведський 
генерал — 15, 72, 73 
Мазепа Іван, гетьман — 11, 31, 146, 
148, 149, 152—159, 161—163, 165, 
167, 179 

Макарій, антіохійський патріарх — 175 
Максим див. Филимонович Максим 
Максимович Іоан, письменник, педа¬ 
гог, церковний діяч — 162 
Максимович Михайло, історик, філо¬ 

194 


лог, філософ, природознавець — 10, 
12, 16, 19, 38, 189 

Мамсир Мурза, зять кримського ха¬ 
на — 80 

Марія-Казіміра, польська королева — 
176 

Маркович Яків, генеральний військо¬ 
вий підскарбій, мемуарист, про¬ 
тягом 1717—1767 рр. вів щоденник, 
який є цінним історичним джере¬ 
лом — 8 

Маркс Карл — 5 

Марченко Михайло, історик — 189 
Маслов, білгородець — 143 
Махмет Гірей, солтан, син кримського 
хана — 173 

Маховський Севастьян (Маховскій), 
польський полковник, рейментар — 
95, 97, 100, 101, 174 
Меретинський (Меретинскій, Мели- 
тинскій), російський царевич, ге¬ 
нерал — 164 

Мефтодій див Филимонович 
Мефтодій, константинопольський па¬ 
тріарх — 21, 110, 176 
Мещерииов Іван (Йосиф), чернігів¬ 
ський архімандрит — 169 
Миклашевський Михайло (Миклашев- 
скій), стародубський полковник — 
167 

Милославський І. Б. (Миславскій), 
російський боярин — 132, 178 
Мирович Іван, переяславський полков¬ 
ник — 156 

Митецький Д., російський князь, ві¬ 
денський воєвода — 173 
Митецький Семен, історик, автор пра¬ 
ці «Історія про козаків запорі¬ 
зьких» — 7 

Міллер Герхард Фрідріх, автор праці 
«Про початок та походження коза¬ 
ків» — 7 

Многогрішний (Демко Ігнатенко Мно¬ 
гогрішній), гетьман — 11, 14, 21, 
22, 26, 33, 104, 106, 107, 109, ПО, 
112, 113, 176 
Могила, гетьман — 140 
Могила Петро, церковний і освітній 
діяч, київський і галицький митро¬ 
полит — 176 

Модзалевський Вадим, історик—20, 189 
Мокієвич Костянтин (Мокіевич Кон- 
стантій), київський полковник —156 
Мокрієвич Карпо (Мокріевич), писар 
військової канцелярії — 37, 103, 112 
Мурашко Андрій, полковник — 119 
Мустафа, турецький візир — 129, 176 
М’ясковський Войтех, польський шлях¬ 
тич, комісар для переговорів з 




Б. Хмельницьким 1649 р.— 56, 168 
Наришкіна Наталія (Наришкина), 
російська цариця — 135, 136 
Небаба Мартин, чернігівський пол¬ 
ковник — 32, 62, 170 
Неєлов Григорій, керівник росій¬ 
ських стрільців — 176 
Немирич Юрій (Немірич),^ козацький 
полковник, український шляхтич 
з європейською університетською 
освітою — 81 

Неплюєв Леонтій (Неплюев), окольни¬ 
чий, сівський воєвода — 144, 146, 
149, 151, 159, 179 
Нестор, літописець — 168 
Нечай Данило, браславський полков¬ 
ник — 71 

Нечуй-Левицький Іван, письменник — 
39 

Никон, московський патріарх — 36, 
103, 109, 175 

Новицький Ілля, київський полков¬ 
ник — 178, 180 

Носач Тиміш, генеральний військовий 
обозний — 75 

Нужний Партеній, генеральний оса¬ 
вул — 174 

Нурадин, татарський солтан — 80, 154, 
171, 180 

Обидовський Іван (Обидовскій), ні¬ 
жинський полковник — 31, 163, 

164, 165 

Обухович Пилип, смоленський воєво¬ 
да - 171 

Огинський (Оґиискій), польський 
князь, магнат — 166 
Огоновський Омелян, літературозна¬ 
вець — 39, 189 

Окиишевич Лев, історик — 189 
Окольський Симеон, домініканський 
монах, автор «Щоденника» про по¬ 
ходи польсько-шляхетського вій¬ 
ська 1637—1638 рр. проти повста¬ 
лих українських селян і козаків — 8 
Олексій Михайлович (Алексій Михай¬ 
лович), російський цар — 14, 66, 
72, 123, 171—173, 177 
Опара Степан, гетьман —98 
Оранський Михайло, чернігівський ар¬ 
хімандрит — 169 

Ординовський, польський шляхтич — 
51 

Ороговський, польський шляхтич — 51 
Освеицім Станіслав (Oswi^cim Sta- 
nislaw), польський мемуарист, ав¬ 
тор щоденника про події на Україні 
1643—1647, 1650—1651 рр.— 32 


Острозький Домінік див Заславський- 
Острозький 

Остророг Микола, один із трьох реге- 
ментарів польсько-шляхетського 
війська влітку 1648 р,— 169 
Паісій, антіохійський патріарх — 103 
110, 123 

Паїсій, олександрійський патріарх — 
ПО, 123, 175, 176 

Палій Семен, фастівський (білоцерків¬ 
ський) полковник — 35, 153, 154, 
155, 180 

Паткул Реїнтолт, фон, генерал — 12 і 
Пашковський Григорій (ПашковскіД), 
компанійський полковник — 1.66 < 
Петличний Іван, філолог — 189 
Петрецай (Петрицай), волоській гос¬ 
подар — 116 

Петрик [Петро Іваненко], канцелярист 
генеральної' військової канцелярії, 
гетьман — 152—154, 180 
Петро Олексійович (Петр Алексіе- 
вич), російський цар — 36, 135 — 
137, 149,154—156, 158, 160—162, 180 
Петров Микола, літературознавець — 
39, 189 

Петровський Микола, історик — 10, 
13—15, 17, 19, 20, 22, 28, ЗО, 31, 
33, 34, 36—38,40, 124, 168—181, 183, 
188 

Писарєв М., київський урядовець — 40 ; 
Пісоцький Данило (Пісоцкій), при¬ 
луцький полковник — 93 
Пожарський Семен (Пожареній), ро¬ 
сійський князь, боярин — 79, 80 
Придонський Михайло (Поклонский, 
Приклоненій), російський стольник, 
воєвода — 69, 86, 87 
Полоцький Симеон, білоруський пись¬ 
менник, педагог, церковний діяч — 
15 

Полуботок Леонтій, переяславський, 
полковник — 146 

Попович Іван, паволоцький полков¬ 
ник — 92 

Портянка Михайло, козацький полков¬ 
ник — 107, '176 

Потій, польський вітебський воєвода — 
166 

Потоцький, уманський староста — 114 
Потоцький Микола (Потоцкій Ни- 
колай), польський коронний геть¬ 
ман —49— 51, 53, 59, 62, 170 
Потоцький Стефан (Потоцкій), поль¬ 
ський полковник, син Миколи — 49, 
50, 168 

Прокопів Сава, військовий суддя — 179 


195 




Пушкін (Пушкин), донський козак — 
158 

Радзівілл Януш (Радивил), литов¬ 
ський коронний гетьман — 61, 69, 
70, 171 

Радич Тиміш, знатний військовий то¬ 
вариш — 167, 181 

Разін Степан (Разин Стенка, Раго- 
жин Степка), керівник селянської 
війни в Росії — 18, 103 
Райча Думитрашко, переяславський 
полковник — 118, 125, 177, 178 

Ракоці Дєрдь (Ракочій), князь Тран¬ 
сільванії — 74, 75, 172 
Ра^ушка-Романовський Іван (Ракуш- 
кя-Романовскій, Романовскій), 
мглинський сотник, син Романа — 
22,'1.46, 156 

Ракушка^омановський Роман (Раку- 
шенко) Ракушчина, Рікушченко, 
Рокушко, Ракушка, Ракущина, 
Рокущина, Романовскій, Ракуша) — 
14, 17, 20-22, 31, 32, 78, 82, 90, 
93, ПО, 176, 189 

Ребриковський Андрій, козацький пол¬ 
ковник — 178 

Ребриковський Гарасим, козацький пол¬ 
ковник — 178 

Рєпнін Микита (Репнин), російський 
генерал, боярин — 165 
Ржевський Іван Іванович (Ржевскій), 
російський окольничий, воєвода — 
130 

Рігельман Олександр, історик, автор 
великого твору «Літописне повіст- 
вування про Малу Росію, іі народ і 
козаків» — 7, 8,12, 14, 22,38, 40,49, 
50—54, 56, 57, 59, 67, 74, 81, 82, 
93, 101, 102, 154, 188 
Ромаиовський Віктор, історик — 20, 
189 

Ромаиовський Онисько, батько Рома¬ 
на Ракушки-Романовського—21 
Ромодановський Григорій Григорович 
(Ромадановскій, Ромодановскій), 
російський боярин, князь, околь¬ 
ничий — 78—80, 84—88, 94, 95, 
104—107, 115, 117, 118, 121, 122, 
126—129, 134, 136, 173, 174, 177, 
178 

Рославець Петро, стародубський пол¬ 
ковник — 19, 123—126, 175, 176, 
178 

Рубан Василь, історик, 1777 р опублі¬ 
кував «Короткий літопис Малої 
Росії з 1506 по 1770 рік» — 7, 38 
Сагайдачний Петро, гетьман — 169 
Самовидець — 7—20, 22—39,41. 42, 47, 
87, 156, 166, 168, 169, 171, 172, 


174,188, 189 

Самойлович Григорій, чернігівський 
полковник — 34, 144, 146, 147 
Самойлович Іван (Самуйлович), геть¬ 
ман — 11, 26, 34, 41, 42, 115, 117— 
119, 121, 122, 126—130, 132, 140, 
143, 144, 147, 177—179 
Самойлович Семен (Самуйлович), ста¬ 
родубський полковник — 16, ЗІ, 
132, 141 

Самойлович Яків, стародубський пол¬ 
ковник — 34, 144, 146, 147 
Сапіга Казімір, литовський гетьман — 
160, 161, 165—167, 180 
Сапіга, литовський підканцлер — 129, 
131 

Сафонович Феодосій, літописець, пе¬ 
дагог, письменник, церковний діяч, 
автор «Хроніки з літописців дав¬ 
ніх», в якій охоплено історичні 
події на Україні з найдавніших ча¬ 
сів до 70-х років XVII ст.— 7, 9 
Свічка Леонтій, лубенський полков¬ 
ник — 157, 179, 180 
Свистельницький Остап-Єремія, епі¬ 
скоп галицький, львівський, кам'я- 
нець-подільський — 176 
Селім Гірей, татарський солтаи — 173 
Сенута, Сенюта Микола, чиновник 
польського коронного війська — 53 
Сердюков Петро, гімназійний това¬ 
риш П. Куліша — 20 
Силич Йоаникій, чернігівський полков¬ 
ник — 174 

Симеон див. Адамович Симеон 
Симоновський Петро, історик, автор 
«Короткого опису козацького україн¬ 
ського народу» — 7 _ 

Сннявський Адам (Синявскій), польсь¬ 
кий коронний хорунжий — 116, 122 
Сірко Іван, кошовий отаман Запорі¬ 
зької Січі—ЗО, ЗІ, 82,95—97, 100» 
102, 104, 109, 111, 116, 121, 133, 134» 
174, 178 

Скуратов Петро Дмитрович (Шкуратов), 
російський окольничий — 117, 177 
Собеський (Собескій, Собяцкій), поль¬ 
ський королевич — 152 
Собеський Ян (Іван Собескій, Собя¬ 
цкій), польський король, полково¬ 
дець— 102, 111, 115, 120, 122, 
138, 141, 142, 158, 175—177, 179 
Собеський Яків, автор опису Хотин¬ 
ської війни Польщі з Туреччиною 
1621 р., в якій брали участь козаки 
під керівництвом Петра Сагайдач¬ 
ного — 8 

Соковиик Іван (Соколник Іван), росій¬ 
ський боярин, учасник стріле- 





цького бунту в Москві — 158 
Сомко Яким (Самко, Самченко, Сомчен- 
ко), наказний гетьман — 21, 25, 
30—32, 35, 83—93, 173, 174 
Сосновський Станіслав (Сосновскій), 
польський урядовець у Конотопі — 
65 

Ставровецький Кирило (Транквіліон), 
письменник, церковно-освітній діяч, 
друкар-видавець, чернігівський ар¬ 
хімандрит — 25, 169 
Старицький Михайло, письменник — 39 
Стеткевич, польський пан — 166 
Судієнко Михайло (1803—1874), архео¬ 
граф, 1847—1857 рр. голова Київ¬ 
ської тимчасової комісії для розгля¬ 
ду давніх актів. Власник колекції 
українських літописів Самовидця, 
Граб’янки, Величка та ін.— 13,40, 
41, 45—54, 56—67, 69—135, 137— 
141, 143—149, 151—153, 155—166 
Судима, Сулимка, шляхтич, товариш 
Юрія Немирича — 95 
Суховій Петро (Суховіенко), запорізь¬ 
кий писар — 33, 106, 108, 109 
Тарновський, польський шляхтич— 53 
Текей Імре (Текель), угорський князь, 
політичний діяч — 140, 152 
Тетеря Павло, гетьман — 32, 79, 87, 
92, 93, 95—98, 102, 174 
Тимидський, польський шляхтич — 51 
Тихий С., гетьманський посол — 177 
Тишкевич Януш, польський київський 
воєвода — 25, 36, 51 
Третяков, вчитель харківської гімна¬ 
зії — 10, 13, 105, 119, 127, 128, 131, 
134, 135, 146 

Тризна Йосиф, київський печерський 
архімандрит — 61, 170 
Трубецький Олексій (Трубецкій), ро¬ 
сійський князь, боярин — 79, 80, 
82, 173 

Трубецький Іван Юрійович (Трубе¬ 
цкій), російський князь, керівник 
війська — 164 
Трубницький А. — 173 
Тугай бей, татарський мурза — 48 
Тулуб Зінаїда, письменниця — 39 
Тукальський-Нелюбович Йосиф (Ту- 
калскій), київський митрополит, полі¬ 
тичний діяч — 15, 18, 21, 31, 32, 
95, 96, 102, ПО, 174—176 
Тяпкін Василь (Тяпкин), російський 
посол — 134, 135, 178 
Уманець Микита, осавул Охтирського 
полку — 178 
Українка Леся — 39 
Українцов Омелян, російський посол, 
дяк — 163 


Урусов Микита Семенович, російський 
князь, боярин, київський воєвода — 
132 

Федір Олексійович (Феодор Алексіевич), 
російський цар — 36, 123, 135, 136 
Филимонович Максим (Мефтодій), ні¬ 
жинський протопіп, епіскоп ор- 
шанський і мстиславський — 34, 
35, 71, 81, 84, 86, 87, 89, 92, 175 
Фляка, Плячник Микита, козацький 
ватажок — 158 
Франко Іван — 10, 39, 189 
Халецький (Халецкій), польський рей- 
ментар — 167 

Ханенко Микола, генеральний хорун¬ 
жий, автор мемуарів «Щоденник», де 
містяться відомості з історії Украї¬ 
ни за 1727—1753 рр.—8, 31, 
108—115, 117—118 
Ханенко Михайло, гетьман — 31 
Харлампович Костянтин — 22 
Хитрово (Хитрий Богдан Матвіевич), 
російський боярин, представник 
уряду — 32, 77 

Хлопов Кирило ’ Осипович (Холо- 
пов К. Й., Кирило Юсифович), 
російський стольник — 89 
Хмелецький, польський шляхтич, рот¬ 
містр — 51 

Хмельницький Богдан (Хмелницкій), 
гетьман—9—12, 14, 17—20, 23, 
25, 27—30, 35, 45, 47—54, 56—67, 
69, 70, 73—77, 96, 168—172, 188, 
189 

Хмельницький Юрій (Венжик Гедеон 
Григорій Хмелниченко, Хмелни¬ 
цкій), гетьман — 11, 12, 14, 18, 19, 
32, 35, 66, 74-77, 81—87, 96, 102, 
109, 126—128, 131, 132, 172, 173 
Хмельницький Тиміш (Хмелницкій), 
син Богдана — 74, 172 
Хованський Андрій Іванович (Хован- 
скій), російський князь, боярин — 
82, 132, 137, 138, 178 
Хоментовський, польський шляхтич — 
51 

Цислер Олександр (Цкидерев, Ци- 
клер), російський боярин, учасник 
стрілецького бунту — 158 
Цицюра Тиміш, Цюцюра, переяслав¬ 
ський полковник — 81, 83, 173 
Цкидерев див. Цислер 
Чаадаєв Іван (Чадаев), російський 
воєвода, окольничий — 132, 178 
Чаплинська Гелена (Чаплинская), дру¬ 
жина Б. Хмельницького — 54, 
169 

Чаплинський Данило (Чаплинскій), 
чигиринський підстароста, поль- 


197 



ський шляхтич — 28, 47 
Чарнецький Стефан (Чарнецкій, Чер- 
нецкій), польський воєвода — 50, 
82, 83, 93, 95—97, 173, 174 
Черкаський Михайло (Черкаскій), 
російський князь, боярин, казан¬ 
ський намісник — 132, 178 
Черкаський Яків Куденекович (Чер- 
каский), російський князь, боя¬ 
рин—94, 95, 174 

Черняк Леонтій, полтавський сотник— 
146 

Четвертеиський, польський посол— 
56, 131 

Четвертинський Гедеон (Четвертен- 
скій), київський митрополит— 131, 
141, 151 

Шакловитов Ф (Щогловитий, Шакволи- 
тий), російський боярин—151 
Шамрицький Стефан, лубенський пол¬ 
ковник — 174 

Шевченко Тарас — 10, 39, 188, 189 
Шевченко Федір, історик — 169 
Шеїн Олексій Семенович (Шеїнов Алек¬ 
сій Семенович), російський князь, 
воєвода — 143, 148, 157 
Шепелєв (Шепелев), голова росій¬ 
ських царських приказів — 133 
Шереметєв Борис Петрович, росій¬ 
ський боярин, дипломат — 141, 142, 
148, 155, 158, 163, 164, 172, 178 
Шереметєв Василь Борисович (Шере- 
мет), російський боярин — 37, 70, 
79, 81, 83 

Шереметєв Петро Васильович (Шереме- 
тов), російський боярин— 132, 172, 
174, 178 

Шерер Йоганн Бенедикт, німецький 
історик, 1788 р. видав пращо про 
Україну і запорізьких козаків — 38 
Шийкевич Захар, генеральний вій¬ 
ськовий писар — 175 


Ширай Кирило, секретар Я. Сомка— 
174 

Шкловський, окольничий — 179 
Шкуратов див. Скуратов 
Шумлянський Йосиф (Шумлянскій), 
львівський епіскоп — 21, 111, 176 
Шуба, чернігівський священик — 126 
Щербатов К. (Щербатий), російський 
князь, боярин — 100, 179 
Щогловитий див Шакловитов 
Щуровський Опанас, переяславський 
полковник — 174 

Юзефович Михайло, київський чинов¬ 
ник — 10—13, 40,105, 119 
Юревич, слуга литовського гетьмана 
Сапіги — 166 

Яблоновський Станіслав (Ялоновскій, 
Яблонскій), польський коронний 
гетьман — 14, 97, 98, 120, 141, 155, 
177, 179 

Яворницький Дмитро, Зварницкий, 
історик — 10, 39, 180 
Яворський Стефан, церковний діяч, 
письменник — 12 

Яків (Яков), священик — 16, 19, 126 
Якубенко, пивський намісник — 103 
Якубович, див. Кашпурович Лаврен- 
тій 

Ян II Казімір (Іван Казімир), польський 
король — 16, 29, 54, 58, 65, 92, 
93, 174 

Ян Третій, польський король — 142 
Яненко -Хмельницький Павло (Янен- 
ко), київський полковник—131, 
132, 177 

Ярема, ніжинський полковник — 146 
Ясинський Варлаам (Асинскій Вар- 
лаам, Ясинскій), київський митро¬ 
полит, архімандрит Києво-Печер¬ 
ської лаври — 127, 151 
Яскольський, польський шляхтич — 
51 





ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК* 


Австрія — 35 
Азія — 35 

Азов (Озов), місто — 154, 155—158, 
160, 165, 180 

Азовське (Азовское) море — 158 
Амстердам, місто — 160, 180 
Англія — 180 

Андрусів (Андруси), село — 102, 175, 

Аркліевдив. Іркліїв 
Арклій див. Ірклій 
Аслан, місто—159, 160 
Астрахань, місто — 103 
Балаикер, місто — 152 
Бар, місто — 82, 101, 115, 120, 137, 
173 

Баришівка (Баришовка, Борисовка), 
місто — 93, 100 

Барський (Барскій) замок — 114 
Батіг, гора — 63, 64, 113, 171 
Батурин, місто — 15, 52, 88, 89, 
92, 94, 95, 99, 104, 123, 126, 128, 
141, 143, 147, 149, 154, 167, 175, 
179 

Батуринський (Батуринскій) замок — 
98, 113 

Березна, місто — 81, 94 
Берестечко, містечко — ЗО, 60, 61, 63, 
122, 170 

Бершадь, місто — 121 
Белград (Білград, Білурад), місто на 
Дунаї — 148, 152 

Бихів (Бихов Новій, Бьіхов), місто — 
69, 171 

Бихів (Бихов Старій, Бихов, Бьіхов), 
місто — 69, 70, 71, 167, 171 
Біла Церква, місто — 14, ЗО, 61, 82, 
95, 97, 98, 120, 169, 170, 172, 175, 
177 


Білгород (Білагород), місто на Дні¬ 
стрі — 104, 109, 116, 179 
Білгород (Білагород), місто иа р. Сі- 
верському Дінці — 78, 133 
Білгородська(Білагородская) орда — 
108, 109,132, 148,149,152, 155, 156, 
159 

Білгородський (Білгородскій) повіт на 
Дністрі — 139 

Білгородщина, край —97, 116 
Біле море — 141, 142 
Біле море, Гниле море (Сиваш) — 
154 

Білі Береги, урочище — 133 
Білорусія (Білая Русь) — 35, 69, 95, 
168, 170, 172 

Білоцерківський (Білоцерковскій) по¬ 
віт — 31, 146 

Білоцерківський (Білоцерковскій) 
полк — 57, 108 
Бірже, місто — 165, 180 
Бог, Буг, ріка — 60, 63, 70, 73, 111, 
116, 128, 138, 153, 178 
Богуслав (Богуславле), місто —41,43, 
117 

Богушкова Слобідка, село — 86, 100 
Борзна, Борозна, місто — 79, 94, 95, 
174 

Борисів (Борисов), місто — 14, 19, 

82, 83 

Борисовка див. Баришівка 
Бориспіль (Боришполь, Борисполе), 
місто — 93 

Браілів (Браїлов), місто — 100 
Брацлав (Браслав, Браславле), мі¬ 
сто — 15, 21, 62, 92, 96, 99, 111, 
112, 120, 176, 177 

Брацлавський (Браславскій) замок — 
114 


* У круглих дужках подаються давні назви та варіанти написання, що зу¬ 
стрічаються у літопису. 


199 



Брацлавський (Браславскій) полк — 
108 

Брацлавське воєводство — 21 
Брацлавщина — 171 
Брест (Берестя Литовское, Брестя), 
місто — 17, 53, 151 
Брянськ (Бранск, Брянске), місто — 
94, 95, 135 

Брянські (Бранскіе) ліси — 159 
Бубнів (Бубнов), село — 153 
Буджак (Божак), історична область — 
97, 154 

Будапешт (Буда, Будин, Будиня), 
місто — 140, 141, 152 
Бужин, місто — 87, 96, 126—129 
Буковина, край — 141, 179 
Варадин, місто — 152 
Барва, містечко — 79, 173 
Варшава, місто — 74,81, 83, 167, 168, 
171 — 173, 175 
Васильків, місто — 170 
Великий Луг, урочище — 143, 144 
Венгерська (Венгерская) земля — 138, 
141, 152 

Венгри [Угорщина] — 140 
Веприк, містечко — 81 
Вереміївка (Вереміевка), містечко — 
84, 92 

Вишневеччина (Вишневичина), істо¬ 
рична область (теперішня Полтав¬ 
щина), де знаходились маєтки Виш¬ 
невеньких з центром у м. Лубнах — 
62, 63 

Відень (Бідно, Видень), місто — 138, 
139, 141, 161, 179 

Вільнюс (Внлно, Вилня), місто — 54, 
70, 73, 83, 166 — 168, 172 
Вільховець (Олховець), місто — 118 
Вісла (Висла), ріка — 53 
Вітебськ (Вьітепско, Витепско), місто — 
69, 70 

Вкраіна див. Україна 
Владимир, місто на р. Клязьмі — 180 
Воздвиженське (Воздвиженское), се¬ 
ло — 137 
Волга, ріка — 97 

Волинь, край, колишні повіти Воло- 
димирський, Дубнівський, Креме¬ 
нецький і Луцький — 17, 29, 51, 
53, 64, 140, 141, 147, 151 
Волная, урочище — 143 
Володимир (Володимер, Владимер), 
місто на р. Лузі, притоці Бугу — 
53 

Волокопінецька волость — 179 
Волоська (Волоская) земля, Волохи — 
59, 64, 74,96, 115—118, 128, 137, 
139, 140, 142, 152 


Волощина — 7 

Ворона (Вороная), річка — 143 
Воронівка (Воронувка), село — 122 
Вороніж, місто на ріці Воронежі — 
161, 162 

Воронки, Воронов, місто — 93 
Воронків, містечко — 178 
Ворскло, річка — 143 
В’язьма (Вязма), місто — 69, 70, 172 
Гадяч (Гадяче, Гадачее, Гадачое), 
місто — 78, 80, 87—89, 92, 99, 100, 
104, 105, 143, 153, 156, 162 
Гадяцький (Гадяцкій) полк — 108, 153, 
164, 166, 181 
Гайворон, село — 106 
Гайшин, урочище— 149, 165, 166 
Галич, місто — 57 
Гданськ, місто — 166 
Германівка, село — 170 
Глухів (Глухов), місто — 78, 94, 95, 
98, 99, 106 

Гниле море див. Біле море 
Говтва, місто — 156 
Голландія — 35 
Головчин, місто — 166 
Гомель, місто — 52, 57, 67, 69, 71, 140, 
170 

Гончариський (Гончарискій, Гончаров- 
ский, Гончариха, Гонгорійский), 
шлях, урочище — 83 
Городище, село — 85, 173 
Гребенники, Гребеники, село — 97 
Греків (Греков) ліс, урочище — 119 
Гриців (Грицев, Грицов, Грицков), 
місто — 57, 60 

Гродно (Гродня, Кгродня), місто — 
17, 132, 151 
Гусятин, місто — 66 
Данія — 172 

Двіна (Двина, Дзвина), ріка — 72, 164 
Десна, ріка — 62, 93, 95, 99, 127, 134, 
151, 159 

Димер, місто — 124 
Динабурок, місто — 73 
Діамунт (Диямунт), місто — 165, 181 
Дніпро (Дніпр), ріка — 16, 27, 32, 49, 
50, 52, 54, 61, 64, 74, 81, 84—87, 
92, 96, 97, 99—102, 104—106, 109, 
117, 118, 120—122, 126—129, 131— 
133, 137, 142, 144, 147—149, 152— 
. 155, 159, 160, 165, 168, 178, 180 

Дністер (Дністр), ріка — 17, 52, 57, 
63, 74, 97, 108, 109, 116, 118, 128, 
137, 141, 161, 154 

Домонтів (Домонтов), місто — 153 
Дон, ріка — 97, 103, 155—157, 161 
Донець, ріка — 148 
Драбівка (Драбовка), містечко — 127, 
132 


200 



Дрижиполе, урочище — 70, 171, 172, 
178 

Дроків (Дроков), місто — 57, 65 
Друя, місто — 69, 164 
Дубровно (Дубровная), місто — 69, 
165, 166 

Дунай, ріка — 116, 138—142, 148 
Едикул — 74, 109 
Європа — 35 

Жаботин, місто — 121, 127, 131, 132 
Жванець, місто — 171 
Животівка (Живот, Животин, Жнво- 
тов), місто — 57 

Животівський (Животовскій), полк—57 
Жмудське (Жмудское) воєводство — 
167 

Жовтії Води, урочище — 49, 50 
Жорнища, село — 120, 131 
Журавно, місто — 177 
Забужжя (Забоже), край — 62, 120 
Загалля (Заганя), село — 59, 170 
Задесення, край — 62 
Задніпра, Задніпря [тобто Лівобе¬ 
режжя] — 16, 41, 52, 57, 62—65, 
84, 86, 105, 107, 109, ПО, 117, 121, 
122, 127, 132, 140, 152 
Замостя, місто — 53, 54, 169 
Запоріжжя (Запорожжя, Запорожя) — 
23,26, 31,37,46, 48—50, 77, 84, 86— 
88, 91, 92, 95, 99—103, 105, 106, 
109—111, 121, 133, 134, 140, 147, 
152, 153, 175, 180 
Заславя див. Ізяслав 
Західна Україна — 29, 169 
Збараж (Збараже), місто — 57—59, 62 
Зборів (Зборов), місто — 29, 35, 58, 
62, 169 

Зіньків (Зінков), місто — 79, 88, 173 
Зіньківський (Зінковскій) полк — 57, 
88, 93 

Золотоноша, місто — 100, 134 

Золочів, місто — 177 

Івангород (Ивангород), місто — 100 

Івангород, місто иа Нарві — 164 

Ізяслав (Заславя) — 53 

Іква, річка — 61 

Ілвов див. Львів 

Іркліїв (Иркліев, Аркліев), місто — 
84, 132 

Ірклій (Арклій), річка — 78 
Іркліївський (Йркліевскій) полк — 57 
Ічня (Ичня), місто — 88, 89, 91, 93 
Ічнянський (Ичанскій) полк — 57 
Ингерей див. Шингерей 
Инфлянти див. Ліфляндія 
Иржищев див. Ржищів 
Кагамлик, річка — 158 
Казикермен (Казикермин), місто — 
147, 154- 156, 159-161 


Каланчак, Колончак, річка — 149 
Кальник (Калник), місто — 111, 112, 
131 

Кальницький (Колницкій), полк — 57 
Камінь Човганський (Камень Чов- 
ганскій) — 58 

Кам’янець-Подільський (Камянець 
Подолскій, Камянець), місто — 33, 
57, 59, 64—66, 70, 113—116, 137, 
140—142, 148, 162, 171, 177 
Кам’яний Затон, фортеця на Дніпрі — 
168 

Кам’янка (Камянка), річка — 143 
Канів (Канев), місто — 85, 86, 96, 97, 

106, 108, 117, 131, 174 
Канівський (Каневскій) полк — 57, 108 
Каспійське (Хвалинское ) море — 103 
Каунас (Ковно), місто — 166 
Кенігзберг див. Кролгевець 
Києво-Печерська лавра (Киевскій Пе- 

черскій монастир) — 16, 19, 61, 
127, 135 

Київ (Киев, Кіев), місто — 6,16, 40, 51, 
59, 61, 64, 79, 81—83, 92, 99, 102, 

107, 124, 127, 128, 132—134, 136, 
141, 142, 147, 151, 162, 169, 170, 173, 
174, 176, 178 

Київська Русь — 9 

Київський (Киевскій) полк —21, 57, 
59, 83, 154, 170, 173 
Київське воєводство — 31, 81, 129 
Китайгород, місто — 153, 156 
Кільчені (Кичета), річка — 144, 179 
Кінська (Конская), річка— 143 
Княжі (Княжие) Байраки, урочище — 
50 

Князівство Литовське (Князство Ли- 
товское) — 62 
Кобеляки, містечко — 173 
Кобижча, село — 81 
Кобилячка, річка — 143 
Кобрин, місто — 53 
Ковель, місто — 163 
Ковно див. Каунас 
Кодак, фортеця на Дніпрі — 23, 46, 
54, 159 

Кодачок, село — 83, 173 
Козацька Діброва (Козацкая Дуброва), 
урочище — 114 
Козелець, місто — 84, 131 
Кокенгузен (Кукенгауз, Кукунавз), 
місто — 73 
Кола, місто — 179 
Коломак, річка — 144, 157—159 
Комар ницька (Комарницкая) во¬ 
лость — 151 
Комишне, місто — 54 
Кононча, село — 108 
Конотоп, місто — 16, 65, 79, 80 


201 



Констянтинів (Константинов Великій), 
місто — 53 

Констянтинів (Константинов Старій), 
місто — 57, 60 

Константинополь, місто — 176 
Копись, місто — 69 
Корачів (Корачев), місто — 94 
Короп, місто — 94, 95 
Корона (Річ Посполита) — 111, 131 
Коростишів (Коросташев), місто — 122 
Корсунь, місто — 14, 16, 31, 50, 51, 
64, 71, 81, 86, 95, 97, 107, 117, 
121, 131, 132, 168, 169 
Корсунський (Корсунскій) полк — 16, 
57, 108 

Косниця, містечко — 118 

Котельва, місто — 104, 105, 143, 173 

Котельня, місто — 83 

Кочогори, урочище — 143 

Краків, місто — 32, 120, 138, 175, 176 

Красне (Красное), село — 102, 115 

Кременчук, місто — 92 

Крести див. Хрести 

Крига, місто — 143 

Крилів (Крилов, Крилув), місто — 
117, 121 

Крим — 7, 34, 53, 54, 56, 60, 63, 65, 69, 
74, 77, 78, 81, 83, 84, 101, 102, 104— 
106, 108, 116, 118, 128, 135, 142, 
143, 145, 147, 152, 153, 173,177, 179 
Крнмка, річка — 143 
Кримське ханство — 7, 35, 37 
Кричів (Кричов), село — 95 
Кролевець, місто — 94, 95 
Кролевець, Кенігзберг, місто — 160, 180 
Кропивна, місто — 84, 154 
Круків (Круков), місто — 87 
Крупичполе (Крупич Поле), село — 80 
Кублич (Кублії, Кубичи), містечко — 
112 

Кукунавз див. Кокенгузен 
Куниче (Куничное), місто — 118 
Кутпнський (Кутенскій) монастир, під 
Оршею — 165, 166 

Курляндія, країна — 35, 69, 73, 160, 
165 

Кучмань, урочище — 140 
Ладижин, місто — 63, 111—114, 118— 
120 

Лейпціг (Липск), місто — 161 
Либедь, річка — 133, 147 
Лиман (Дніпровський) — 48 
Липова Долина (Липовая Долина), 
місто — 126 

Липове (Липовое), село — 63, 171 
Лисянка, місто — 95, 108, 117, 118, 
120, 177 


Лисянський (Лисянскій) полк — 57 
Литва — 51, 67, 69, 70, 82, 131, 132, 
140—142, 151 
Литовка, річка — 143 
Лівобережжя, Лівобережна Україна — 
13, 15—17, 21, 22, 24, 170, 173—177 
Лінці, село — 131 

Ліфляндія (Лифляндія, Инфлянти) — 
35, 72, 73 

Лоєв (Лоев), місто — 61, 170 
Лосинівка (Лоснновка), село — 80 
Лохвиця, місто — 79, 109, 134, 153, 
156, 173 

Лубенський (Лубенскій) полк — 21, 
57, 79, 88, 94, 108, 153, 173 
Лубни (Лубні), місто — 77, 78, 87, 99, 
178 

Лукомле, місто —132, 178 
Луцьк (Луцко), місто — 53 
Любар, місто — 60 
Любеч, місто — 61, 62 
Люблін (Люблин), місто—70, 81 
Лямка, місто — 152 
Ляховичі (Ляховичи), село — 82 
Львів (Лвов, Ілвов), місто — 6, 22, 29, 
41, 53, 58, 64, 70, 83, 114, 115, 122, 
139, 155, 168, 170—173, 177, 179, 
188, 189 

Максимівка (Максимовка), село — 54 
Мала Росія, Малоросія — 7, 8, 10, 
13, 20, 38, 45, 87, 156, 157, 160, 
162, 167, 188, 189 
Малборк, фортеця — 96, 102 
Мглин, місто — 57, 65, 84, 95 
Медведівіса (Медведовка), місто — 97, 
98, 121, 127 

Меджибіж (Межибоже), місто — 57, 74, 
115, 137 

Мена, місто — 81, 94, 174 
Мереча, село — 54 
Мерля (Мерла), річка — 133 
Миргород, місто — 81, 99, 104, 132, 
171, 176 

Миргородський (Миргородскій) полк — 
57, 63, 79, 88, 153, 166, 173 
Митава, місто — 160, 165 
Мінськ (Минско), місто — 70, 82 
Могилів (Могилев) на Дніпрі, місто — 
69, 83, 95, 165, 166, 171, 173 
Могилів-Подільський (Могилев Дні¬ 
стровий), місто— 111, 112, 116, 120 
Могилівський (Могилевскій) замок 
(на Дністрі) — 114 

Могилівський (Могилевскій) повіт (на 
Дніпрі) — 71 

Могилівський (Могилевскій) полк (на 
Дністрі) — 57, 108 

Молдавія — 7, 18, ЗО, 35, 37, 177, 179 
Монастирище, містечко — 93 


202 



Москва, місто — 14, 19, 21, 32, 34, 36, 
37, 56, 66, 67, 69, 82, 88, 92, 93, 98, 
99, 102, 103, 109, 113, 117, 

121 — 124, 126, 129, 131, 133, 
135—138', 141—146, 148, 149, 151, 
154, 156, 158, 161, 162, 164, 165, 171, 
172, 175—179 

Московка Суха, річка — 143 
Московська (Московская) земля — 80, 
123, 161 

Московщина — 84 
Московское государство — 171, 172 
Мошни, місто — 109, 121, 127, 131, 132 
Мултянська (Мултянская) земля [Мол¬ 
давія] — 152 

Надвірна (Надворна), місто — 57 
Нарва (Норов) річка — 164, 181 
Немирів (Немеров, Немиров), місто — 
53, 112, 120, 131, 137, 139, 140 
Низ (Запорізька Січ) — 48, 161 
Ніжин, місто — 14, 15, 17, 21, 31, 39, 
52, 62, 63, 65, 71, 79, 81 — 84, 
89, 92, 93, 99, 100, 104, 105, 107, 
151, 174,189 

Ніжинський (Ніжинскій) полк — 14, 
21, 54, 57, 61, 62, 65, 67, 77, 79, 81, 
85, 86, 88, 91, 93, 160, 173 
Німці, країна — 134 
Німці, місто — 177 
Новгород Великий (Новагород Вели¬ 
кій), місто — 163 

Новгород-Сіверський (Новгород Сі- 
верскій, Новгородок Сіверскїй, 
Новгородок), місто — 14, 33, 95, 
99, 106, 133 

Нові Млини (Новіє Млини), село — 94, 
95 

Носівка (Носовка), місто — 65, 132 
Овруч, місто — 57 

Овруцький (Овруцкій), полк — 170, 

175 

Ожигівці (Ожеговці), село — 60 
Озов див. Азов 
Ока, ріка — 147 
Олншівка (Олишевка), село — 93 
Олховець див. Вільховець 
Олінці, село — 120 
Опішня (Опошное, Опошнее, Опуш- 
ное), місто — 104, 105, 173 
Орель, річка — 143 
Оржиця, річка — 85 
Орша, місто — 69 
Ослам, місто — 147, 155 
Осокорівка (Осокорована, Осокоров- 
ская), річка — 143 

Остер (Остр), місто — 93, 134, 174— 

176 

Остер, річка — 90 


Остра Могила, урочище — 143 
Острог, місто — 110 
Острог Великий, місто — 53 
Охтирський (Охтирскій) полк — 149, 
178 

Очаків (Очаков), місто —148,151—154, 
180 

Паволоч, місто — 61, 92, 110, 117, 120, 
121, 177 

Паволоцький (Паволоцкій) полк — 57, 
108 

Паркани, місто — 179 
Переволочна, місто — 155 
Перегівці (Переговці), село — 95 
Перекоп, місто, перешийок — 102, 148, 
149, 151, 154 

Переяслав (Переяслов, Переясловле), 
місто — 29, 32, 36, 47, 56, 61, 64, 
66, 77, 81—87, 90, 92, 93, 96, 99, 
100, 104, 105, 107, 118, 132, 152, 
154, 164 

Переяславський (Переясловскій) по¬ 
віт — 128 

Переяславський (Переясловскій) 
полк— 57, 65,88,128, 154, 173, 175, 
176, 180 

Печери, містечко — 164 
Пиви, село — 127 
Пилявці, місто — 29, 53, 169 
Пирятин (Пиратин, Піратин), місто — 
78, 79, 85 

Підгайці (Подгайці), містечко — 102, 
175 

Підгір’я (Подгоре, Подгоря, Подгуря), 
край —70, 74, 114 
Плевскій див. Пнівський 
Плеса Великі, урочище — 143 
Пляшівка (Пляшев, Пляшов), річка — 
60, 61 

Пнівський (Пневскій, Плевскій) за¬ 
мок — 57 

Побужжя (Побуже), край — 111, 121 
Поділ (Подолное), стародавній район 
Києва — 61 

Поділля (Подолля, Подоля), край — 
29, 115, 122, 137, 140 
Полісся (Поліся), край — 33, 57, 99, 
124, 151, 155 

Полоцьк (Полоцко), місто — 69, 70, 
72, 82, 164, 166 

Полтава, місто — 62, 77, 78, 99, 143, 
153, 154, 158, 171, 173, 175, 176 
Полтавський (Полтавскій) повіт — 77 
Полтавський (Полтавскій) полк — 21, 
57, 78, 88, 173 
Полтавщина, край — 11, 121 
Польська (Полская) земля — 24, 47, 

Польща (Полща) — 7, 9,16, 21, 28, 29, 

203 



32, 35, 38, 52—54, 69, 70, 74, 82, 
96, 98, 102, 112, 114, 115, 122, 140, 
151, 152, 169, 171—173, 175—178 
Почеп, місто — 65 

Правобережжя, Правобережна Украї¬ 
на — 15 — 17, 21, 168, 170, 175, 
176, 178 

Прилуки (Прилука), місто — 65, 93, 
99, 100, 104, 156 

Прилуцький (Прилуцкій) полк —21,57, 
63, 78, 79, 83, 84, 88, 149, 153, 173 
Прусія (Пруси) — 35, 74, 96 
Прут, річка — 59, 141 
Псков, місто — 164—167 —■- 

Путивль (Путивель), місто — 79, 80, 
82, 94, 95, 105, 106, 133, 134 
П’ятигори, село — 70 
Раківська (Раковская) брама — 119 
Рашівка (Рашевка), місто — 54 
Рашків (Рашков), місто — 99, 112, 
116, 117, 120, 139, 140 
Реши, місто — 167 
Решин, замок — 141 
Ржищів (Ржищев, Иржищев), місто — 
132, 154 

Рибне (Рибное), місто — 123, 158 
Рига, місто — 14, 21, 72, 73, 160, 163, 
165, 172 

Рим, місто — 134 
Ріпки (Ропки), місто — 61 
Річиця (Речиця), місто — 65 
Річ Посполита — 23, 35, 36, 45, 66, 
77, 132, 141, 142, 165, 166, 177 
Романівна, село — 21 
Романовського (Романовского) Кут, 
урочище — 90 
Ромни (Ромен), місто — 87 
Росава, річка — 50, 128 
Рославль (Рославле), місто — 140, 170 
Росія, Російська імперія — 6, 7, 35— 
38, 66, 72, 135, 169—175, 178, 179 
Рось, річка —40, 50, 108, 168 
Ругодев [Нарва], місто — 163, 164, 167 
Саланкгмен — 179 

Салтикова (Солтикова) Дівиця, село — 
93 94